Кохання
Вона сказала: «Більше не приходь...
Іди, іди... Іди! І не вертайся!
Напевне, захотів так сам Господь.
Іди...з своєю...з іншою кохайся...»
Ну як їй пояснити, що вона –
Одна, найкраща, рідкісна перлина,
Чарівна, вічна, пристрасна весна,
Кохана, найкрасивіша дівчина?
«Чому в жінок не розум в голові –
Одна підозра, критика єдина?» -
Спитав Юнак в природи, і в журбі
До нього обізвалася Долина:
«Ми також часто сваримось із вітром.
Він каже, що не розумію я,
Яке це щастя – пролітати світом,
Дивитись на людей і на життя!
А він не знає, що мені найкраще –
Лежати тут, у тиші, спочивати.
Він каже: «Ти – ледащо!» Я – ледащо?!
А він з землею вміє розмовляти?!
Запам’ятай навіки, синку мій,
Ви кажите, що легше – баба з возу?..
У вас, можливо, розум в голові,
А у жінок, ти чуєш?, в серці розум!»
«Долина права, - вставила Вода, -
Чоловіки не помічають вроди!
Скажи, Юначе, що ти за слова
Одразу кажеш, коли бачиш воду?»
Замислився Юнак: «Які слова?
А що потрібно щось воді казати?»
«Вода – це жінка, - мовила Вода, -
Така ж, як твоя дівчина чи мати.
Ти ж кажеш ім: «Яка красива ти!»
А якже я? Хіба я не красива?
Умій, Юначе, вроду берегти,
Тоді і ти залишишся щасливим!»
«Не слухай їх дурниці! – мовив Гай. –
Бо якщо скажеш їм про їхню вроду,
Вони втечуть! І тут – наздоганяй
Чи більше їх ти не побачиш зроду!»
«Про їх красу їм пісню не співай! –
Підтримав Соловей. – Їм буде мало!
Я так співав! Та – вірно каже Гай –
Моїй коханій слухать нудно стало.
«Співаєш добре ти, – вона сказала, –
Та все те ж саме – про красу мою!»
Вона пішла. І слухати не стала,
Що я пісні співаю, бо люблю!..»
Юнак усівся поруч, на дорогу:
«Як повернуть її, як їй сказати?..»
Юначе, ти не знаєш головного –
Жінки ще вміють швидко забувати...
Садок. Там соловей не наспівався.
В хатинці поруч сперечань нема.
Вона тоді сказала: «Не вертайся!»
А потім повернулася сама...
Социальные закладки