Показано с 1 по 15 из 216

Тема: Різдво та Щедрий вечір

Комбинированный просмотр

Предыдущее сообщение Предыдущее сообщение   Следующее сообщение Следующее сообщение
  1. #1
    Местный Аватар для Марильяна
    Регистрация
    06.11.2008
    Адрес
    Украина, Херсон
    Сообщений
    168
    Поблагодарил Поблагодарил 
    1,722
    Поблагодарили Поблагодарили 
    40
    Поблагодарил в

    21 сообщениях

    По умолчанию Різдво та Щедрий вечір

    Всем-всем добрый вечер!!!
    А я готовлюсь к Рождественским развлечениям. У нас в саду принято проводить Рождество до 19 января.
    С радостью поделюсь с вами своим сценарием, правда ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ.
    Надеюсь, что-то интересное найдете для себя.
    Этот сценарий для детей старшей группы.

    РІЗДВО


    Вхід дітей під українську народну мелодію «Коляда»

    ПІСНЯ «ДОБРИЙ ВЕЧІР»

    Господиня: Чи чули ви, мої діти, про маленьких колядників? Невже не чули? Колись давно на Україні їх було дуже багато. Коли наставали Різдвяні свята, маленькі колядники, піймавши чарівним неводом найяснішу зірку і викувавши у Чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну вістку… А ось і вони, наші колядники! Проходьте, будь ласка, до нас.

    Під укр.нар.музику до залу заходять колядники.

    ПІСНЯ «Колядниця»

    Колядник: Коляд, коляд, колядниця,
    Добра з медом паляниця.
    А без меду не така,
    Дайте, дядьку, п'ятака.

    Колядник: Одчиняйте скриньку
    Та давайте сливку.
    Одчиняйте сундучок
    Та давайте п'ятачок!

    Колядник: Ой чи вдома, вдома
    Пані господиня дому?

    Господиня: Вдома,вдома, просимо до хати!

    Колядник: Чи дозволите колядувати,
    Вас і вашу родину із
    Різдвом Христовим привітати?

    Господиня: А як же? Кажуть, що в тій хаті добра не буде, яку
    колядники обминають…
    То ж поколядуйте нам!

    Колядник: Нова радість стала,
    Яка не бувала.
    Бо Христос родився,
    Славу й честь звіщають,
    Ангели співають.

    Колядник: Святий вечір, добрий вечір!
    Діставайте, діду, з печі
    Що там баба напекла?
    Подавайте до стола!

    Колядник: Може нічого давати,
    Бо любили довго спати?
    Може, влітку в холодку
    Ви лежали у садку
    Та нічого не придбали?
    То ж навіщо вам співали?

    Господиня: Як це для чого?
    Ми працювали усе літо,запаси на зиму робили та й до
    Свята напекли пирогів, вареників.
    Ось вам гостинці.

    Пригощае колядників пиріжками, яблуками, горіхами, цукерками.
    Виходять ще 4 колядників.


    Господиня: А хто ж ви такі?

    Колядник: Я маленький пастушок
    Загорнувся в кожушок
    Від хати до хати
    Ходжу колядувати.
    А за цю коляду
    Дайте грошей, бо вже йду.

    Колядник: Я маленький хлопчик,
    Сів на диванчик,
    Надів красний ковпачок,
    Пожалуйте п'ятачок!

    Колядниця: Я – дівчина маленька,
    У мене шубка новенька.
    Чобітки коркові,
    Пожалуйте червонця на подкови!

    Колядник: З Новим роком вас вітаем,
    Зичим свят веселих вам!
    Щастя, радощів бажаем
    Господі дому і всім вам!

    Щедрівка «Добрий вечір, тобі, пане господарю»

    Господиня: Дякую, мої милі колядничкі!
    Отож, запрошую вас у цю щедру хату на хліб, на сіль, на святу
    вечерю. Разом з вами пригадаемо призабуті звичаї наших
    дідів – прадідів.

    Колядники сідають.

    Танок Сніжинок

    Після таночка до ялинки підходять 4 дівчинки, прикрашають її.

    Дівчинка: Подивіться, чи гарно ми вбрали ялинку?

    Господиня: Гарно, гарно.
    Молодці, дівчата. Але чи знаете, звідки пішов звичай
    Прикрашати ялинку?

    Дівчинка: Знаемо. Коли народився Ісусик, усі приходили до нього з
    Поклоном і приносили дарунки. Лише ялинка не мала
    що подарувати.

    Дівчинка: Вона тільки сказала:
    - Я принесла лише щиру любов.

    Дівчинка: - Ти будеш благословенна і вічнозелена, - відповів
    Ісусик.

    Господиня: Так-так. Тому кожного року на Різдво люди прикрашають
    ялинку. Дякую, дівчатка. А зараз давайте всі станемо в коло та
    заведемо хоровод біля нашої ялинки.

    Пісня-хоровод «Ялинка»

    Діти сідають на місця. Заходить хлопчик з «Маланкою» (переодягненний хлопчик)


    Хлопчик: Ой, господарю, господарочку,
    Пусти до хати Маланочку!
    Наша Маланка маленька
    Як канаточка тоненька
    На ополонці ложки мила,
    Ложку, тарілку упустила.


    Маланка співае «Чом я не хазайка»

    Чом я не хазяйка,
    Чом не господиня.
    Три дні хати не мела,
    Води не носила.

    Їдуть мимо люди,
    Їдучи сміються,
    Що у мене в подушках
    Ворони несуться.

    Під час співу починає замітати, розмахуючи віником.

    Господиня: Хто ж так підмітає? А-ну, дай-но сюди, неробо, віника! Я тобі
    Зараз покажу, як треба підмітати!

    Маланка: Сама буду!

    Господиня: Дай!

    Маланка: Не дам!

    Тягнуть віника кожна в свою сторону…


    Господиня: Це ж не Маланка, а Панас!
    От Панас, так Панас!
    Обдурив усіх нас!
    Тепер вгадай-но Панас,
    Яка праця у нас!

    Гра «Ой, Панасе, товарищу»

    Ой, Панасе, товарищу,
    Ну ж бо глянь ти на нас.
    Чи вгадаєш, яку прицю
    Ми виконуєм в цей час.

    А як не вгадаєш,
    Будемо карати.
    Станеш тоді перед нами
    Три дні танцювати!

    Грають 3 рази, сідають на місця. Чути стук.

    Господиня: А-ну, підцу подивлюсь, хто це так стукає ногою.

    Заходять Коза та 2 хлопчика

    Господиня: Ти хто така?

    Коза: Я- Коза-Дереза,
    Півбока луплена,
    За три копи куплена.

    Тупу-тупу ногами
    Сколю тебе рогами,
    Хвостиком замету,
    Ніжками затопчу!

    Хлопчик: Подаруй нам, тітко, ласку,
    І з родзинками калач,
    А для нас ще сіна в'язку –
    Нашій Кізочці на харч!

    Коза: Ой, як тупну я ногою,
    Та наставлю гострий ріг:
    Де мій кошик з колядою?
    Я візьму собі пиріг!

    Коза нахиляє голову, наставляє ріжки на Господиню, лякає, хоче забрати пироги.

    Господиня: Не хитруй, Коза!
    Раз ти така, то іди звідси геть!

    Виштовхує Козу «за поріг»

    Хлопчик: Пустіть Козу до хати, бо змерзне!

    Господиня: Ні, не пущу! Їй тут немає де розгулятися, і так тісно в хаті.

    Хлопчик: Та пустіть, бо змерзне.

    Коза: Ме-е-е…

    Господиня: Та я б вже й пустила, та хату побілила, вона зараз все
    Позамазує!

    Коза: Ме-е-е…


    Господиня: Добре, заходь, Коза, тільки заспівай нам що-небудь!

    Коза співає «Де Коза ходить»

    Раптом падає і лежить нерухомо. До неї підходить Кішка.

    Кішка: Тиць, Коза впала,
    Хвіст свій задрала
    (ходить, нюхає)
    Треба Козиці три куска сала.
    Мяу, мяу, три куска сала.

    Хлопчик: Нема сала, миша вкрала!
    Не звикайте до сала,
    Бо й нам мало!

    Кішка: Мяу, мяу, дайте сала!

    Господиня: Та на шматок!

    Кладе в торбу. Сідає разом із хлопчиком біля Кози

    Господиня: Ой, Кізочка захворіла!
    А така була хороша, добра скотинка, і весела, і розумна, і
    Харчами не перебирала…

    Хлопчик: Може їй водички принести?

    Діти: Ні!

    Господиня: Може Їй лікаря погукати?

    Діти: Так!

    Входить Лікарь. Трубкою слухає Козу.

    Лікарь: Я їі зараз вилікую! Їй хочеться чого-небудь солоденького!

    Коза: Ме-е-е! Ме-е-е!

    Підскакує. Господиня кладе їй у торбу солодощів. Коза, задоволена, під музику бігає по колу. Сідає на місце.

    Дитина: Гей, хлопці та дівчата!
    Йдемо щедрувати!

    Діти шикуються на заключну частину.

    Дитина: Сієм, сієм, посіваєм
    Щастя й долі вам бажаєм!


    Дитина: У щаслівій вашій хаті,
    Щоб всі були багаті.

    Дитина: Щоб лежали немалі
    Паляниці на столі!

    Дитина: Щоб були у вас ковбаси,
    Молоко і сало й м'ясо.

    Всі: Щедрий вечір! Добрий вечір!

    Господиня: Дякуємо за добрі слова і щирі побажання!

    ПІСНЯ «Бувайте здорові»

    Бувайте здорові, спасибі за ласку,
    За теплеє слово, за сало й ковбаску.
    Хай повниться щастям,
    Добром ваша хата,
    Щоб були здорові,
    Щоб були багаті!


    Вихід із музичного залу під музику «Коляда»
    [IMG]http://*********ru/402765.gif[/IMG]www.marinaartem@mail.ru

  2. 3 пользователей поблагодарили Марильяна за это полезное сообщение:

    mria67mria67 (08.01.2020), Natuly (06.01.2020), Паганини (09.01.2019)

  3. #2
    Пользователь
    Регистрация
    11.01.2010
    Адрес
    украина г. Одесса
    Сообщений
    55
    Поблагодарил Поблагодарил 
    155
    Поблагодарили Поблагодарили 
    20
    Поблагодарил в

    6 сообщениях

    По умолчанию

    как много хороших и красочных сценариев для нового года! хочу предложить рождественский сценарий. может кому то пригодится.
    рождество.

    1реб.
    сьогодні у садочку
    святкуємо різдво.
    гостей на любе сято
    багато вже прийшло.
    2реб.
    матусі і татусі,
    бабусі і дідусі.
    усіх гостей вітаймо
    свято починаймо!
    вход дітей з піснею білий снігу
    ===============================
    \в центр выбегают снежинки, кружатся, отанцуют\
    1р.
    трещат январские морозы
    в седом тумане гаснет день.
    и снова праздник наступает
    для городов и деревень!
    2р.
    наступает святой вечер,
    потемнело за окном.
    мама скажет : может свечи
    ради праздника зажжем?
    3р.
    электричество погасим,
    пусть не светит нам в лицо,
    это самый славный праздник,
    это ждем мы рождество!
    4р.
    у всех на лицах торжества,
    ведь наступило рождество!
    все.
    мы поздравляем с этим вас!
    \дети снежинки берут свечи , колокольчики\

    песня рождество
    ==============================================
    на припев звучит звон колокольчиков, выбегают 3 ангела\
    1.
    славьте, славьте, сами, люди, знаете
    христос родился.
    мир возвеселился.
    2.
    ясная ночь! тихо кругом!
    ярко горит звезда над пещерой.
    ангелов хор смолк за холмом,
    свет голубой льется из щелей.
    3.
    в яслях младенец чудесный лежит
    тысячи лет его ждали прихода.
    счастлив тот будет, кто к нему поспешит
    счастливы люди! ликует природа!
    песня тихая ночь
    =========================================
    1ангел.
    как тиха эта ночь.
    как прозрачна она!
    вдохновенно глядят небеса.
    2 ангел.
    и в обьятьях глубокого зимнего сна
    ожиданием дышат леса
    3ангел.
    вечер не кончается,
    сказка продолжается \ангелы уходят\
    выходят 2 пастуха.
    =================
    1.
    ох, как труден был путь,
    надо нам отдохнуть!
    вон вдали стоит старый овин
    там тепло, свет струится над ним.
    2.
    вот так чудо!
    почему так светло? я узнаю сейчас!
    что я вижу?
    младенец чудесный лежит
    мать склонилась над ним,
    и с улыбкой глядит.
    1 пастух.
    вот о чем ангелы пели в пути
    надо младенцу поклониться пойти!
    2.
    пойдем! вон мерцает большая звезда,
    к младенцу святому ведет нас она!
    но что подарить нам ему от души?
    1.
    вот сыр, хлеб и мед , наверно нужны!
    2.
    я свежего сена для ясель найду
    чтоб было тепло и удобно ему\уходят\
    танец зайчиков
    ===============================
    1 заяц.
    на широком небосводе
    в звездном ярком хороводе
    светит дивная звезда.
    о рождении младенца
    возвещает нам она.
    2 зайчик.
    скок-поскок!
    путь не далек!
    с дороги не сбиться,
    видим звезду, спешим поклониться
    младенцу христу!
    зайчик.
    на что подарить нам ему от души?
    вед:
    очень уж ушки у вас хороши!
    ушки погладит младенец у вас
    и развеселым окажется час!
    зайчик.
    скачем, зайчата, вперед!
    прекрасный младенец нас ждет!
    \убегают\
    танец огоньков
    =======================
    огонь.
    я огонь веселы, жаркий
    побеждаю темноту.
    со мной тепло, со мною жарко
    а холоду- невмоготу!
    танец воды
    ================
    капельки- снежинки с султанчиками\
    вода.
    а я -прохладная,
    я - свежая!
    я жар усмиряю.
    жажду утоляю.
    каждый ищет, где же я
    землю пою, прохладу дарю!
    огонь.
    я - огонь, сильней тебя!
    вода.
    сила у тебя слаба.
    огонь.
    нет, сильнее я - вода!
    вед.
    что вы ссоритесь , друзья!
    горит рождественская звезда!
    ссориться вы не должны,
    на поклон к младенцу шли.
    огонь и вода:
    но что подарить нам ему от души?
    вед.
    ваши подарки всегда хороши.
    мы, огонек, младенца согрей,
    мы же , водица, ножки облей!
    танец цветов.
    ===================
    цветы.
    эта ночка- ноченька
    света ярче светиться,
    поклониться в ноженьки
    мы идем к младенцу.
    но что подарить нам ему от души?
    вед.
    вашу красу- аромат!
    этому будет младенец наш рад!
    танец звездочек
    ===========================
    звезда:
    к младенцу освещаю путь,
    ему поклониться, народ, не забудь.
    праздник рождественский
    светлый и яркий,
    рожденье иисуса-
    всем людям подарок!
    как загорится вифлиема звезда,
    значит, пришла рождества уж пора!
    звездочку эту вы берегите,
    лишь на колядки звезду ту берите!
    дети:
    прийди, коляда!
    накануне рождества--2раза.
    \входят коляда и ряденые\
    коляда.
    кто звал, вызывал
    коляду кричал.
    я к вам иду,
    колядников веду.
    звезда светит нам в пути,
    каждый дом надо нам обойти.
    песня щедрий вечер
    ================================
    діти.
    мі прийшли до вас у хату
    дозвольте вам заколядувати.
    колядки 3-4 шт.
    =====================
    1р.
    хозяин с хозяйкой, слезайте с печи,
    зажигайте свечи, открывай сундучок, доставай - ка пятачок!
    вед.
    не плясали и не пели,
    угощенья захотели?
    или нам спляшите,
    или уходите!
    коляда.
    мы плясать - то мастера,
    от утра и до утра,
    пляши, не скучай,
    рождество встречай!
    парный танец ряженых и коляды.
    ==========================================
    \появляется черт\
    черт.
    колядуют целый вечер.
    жгут рождественские свечи,
    черта не хотят и знать,
    буду чертенят я звать.
    коляду свою начнем,
    а звезду у них возьмем.
    танец чертенят
    ===============================
    колядки чертей.
    коляд, коляд,коляда
    черту дайте пятака.
    можно- валюту,
    это будет круто!
    и в гривнях давайте,
    в торбу нам кидайте.
    \коляда и ряженые окружают чертенят\
    коляда.
    кыш, нечистая сила, кыш!
    это что же ты творишь?
    почему в руках звезда,
    отдавай ее сюда!
    черт.
    просто так я не отдам,
    поморочу голову вам!
    на смекалку и внимание вы получите задание.
    \по выбору\

    черт.
    ну, что ладно, вот звезда.
    нам она и не нужна.
    а вы дальше поспешите
    и колядки всем дарите!
    \дети , взяв звезду, обходят зал и останавливаются у ц. стены\
    1р.
    сказка продолжается,
    праздник не кончается.
    за порог шагает
    всем добра желает!
    2р.
    здоровья всем и счастья,
    чтобы ушли ненастья.
    чтоб ушло все зло,
    а было лишь добро!
    3р.
    пусть любовь и добро
    с нами рядом живут!
    ощутите, друзья,
    теплоту наших рук!
    песня радость рождества
    ====================================

  4. #3
    Пользователь
    Регистрация
    11.01.2010
    Адрес
    украина г. Одесса
    Сообщений
    55
    Поблагодарил Поблагодарил 
    155
    Поблагодарили Поблагодарили 
    20
    Поблагодарил в

    6 сообщениях

    По умолчанию

    не смогла найти темку Рождество, и решила написать свой небольшой сценарий в этой теме.может кому-то пригодится.
    рождество.

    ведуча:
    сніг іде, сніг іде, всі стежки замело
    все у білі убралося шати
    біле поле і ліс, біле місто й село
    біла казка довкола.ця казка жива.
    під ногами іскряться сніжинки,
    а зима висіває сніжок з рукава
    і сріблом обсипає ялинки.
    \дети под музику вбегают в зал и садятся на места. можно вставить круговую пляску\

    реб:
    трещат январские морозы
    в седом тумане гаснет день,
    и снова праздник наступает
    для городов и деревень.

    реб:
    у всех на лицах торжество,
    ведь наступило Рождество!
    христос родился в этот час
    все:
    мы поздравляем с этим вас!
    пісня " по всьому світу"
    ============================
    по всьому світу стала новина
    діва Марія сина родила.
    сіном притрусила,
    в яслах положила
    господнього сина.

    в зале гаснет свет, в доме зажигают свечу\ имитацим хати, лавка, стол, хозяйка в украинском костюме\

    ведуча:
    чи чули ви, любі моі діти, про маленьких колядників? колись давно на Україні їх було дуже багато. коли наступали різдвяні свята, маленькі колядники, піймавши чарівним неводом найяснішу зірку и викувавши у чарівній кузні срібні здвіночки, вирушали в далеку дорогу. зірка світила їм, щаб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну звістку. срібні дзвіночки дзвеніли під вікнами і люди тішилися , що до них ідуть свята. \виходит группа детей в костюмах и поют\
    пісня " добрий вечір"
    =========================================
    з хати виходить господиня , вітається з дітьми, запитує, хто вони такі.

    дівчинка:
    я дівчинка маленька, спідниченька рябенька,
    чобітки червоні, будьте з празником здорові \кланяется\

    хлопчик:
    я- маленький хлопчик, виліз не стовпчик,
    з мішком походжаю, коляду збираю.\ кланяется\
    вечір добрий, дайте пиріг добрий.

    господиня:
    дамо вам пирога, а ви проходьте, та заспівайте пісень.

    пісня " ой сивая та і зозуленька"
    ========================================
    ведуча:
    щасливі люди пригощали колядників медівниками, горішками, яблуками, різними ласощами.
    пісня " коляд, коляд, колядниця"
    ==============================================
    под музику в зал заходят ряжение\ коза, 2 чортика, дети с звезвдой в руках\, вони стелять мішок під ялинкою.

    дівчинка:\посіває\
    сіємо вам пшеницю,
    щоб завжди була на столі паляниця!

    хлопчик:\посіваючи гостей\
    сіємо вам свасолю,
    щоб була добра до вас ваша доля!

    коза:\ тупая ногами\
    ой як тупну я ногою, та наставлю гострий ріг,
    да мій кошик з колядою?
    я візьму собі пиріг!
    \коза наставляє роги на хлопчиків колядників, та бодає їх , вони тікають бігаючи по залу\

    до мішка, що стоїть під ялинкою підркадаються 2 чортеняти.
    намагаються вкрасти . діти помічають і ловлять їх.

    ведуча:
    нарешті упіймали.а ну , залазьте до мішка.
    проводиться гра мішок без дна
    ===========================================
    ведуча:
    ой лишенько! так багато чортів! що робити?

    чортики:\ знявши маски\
    ви не бійтеся чортів
    чотрик з вами подобрів.
    та й не справжні ми у вас
    я сашко, а це тарас!

    ведуча:
    добре ви співали, грали, а тепер заспіваймо веселої.

    хоровод -пляска \из новогоднего утренника\
    =========================================================
    ведущая:
    сказка продолжается, праздник не кончается.
    за прог шагает , всем добра желает!

    здоровья всем и счастья, чтобы ушли ненастья,
    чтоб ушло все зло, а было лишь добро!

    пусть любовь и добро с нами рядом живут!
    ощутите, друзья, теплоту наших рук!

    \по желанию можно включить в сценарий танец чертиков или кодходящий из новогоднего утренника. я беру танцы из новогоднего утренника, т.к. времени на подготовку рождественского утренника очень мало\.

  5. #4
    Пользователь
    Регистрация
    08.06.2010
    Сообщений
    70
    Поблагодарил Поблагодарил 
    29
    Поблагодарили Поблагодарили 
    2
    Поблагодарил в

    2 сообщениях

    По умолчанию

    Мы с детьми старшей группы в этом году обыгрывали Святки. На подготовку у нас было 2 дня, но праздник удался.
    Святки
    Ведущий. Ребята, все вы уже знаете, что сейчас во всем мире отмечается очень большой праздник – Рождество Христово. В каждой семье все к этому празднику готовились: пекли пироги, готовили кутью. Украшали елочку, а уж песни пели да хороводы водили – на другом конце города или деревни было слышно. Это время называют святками, потому что за праздником Рождества Христова идет другой праздник – Василя Святого. В этот день мальчики, юноши ходят по домам, поздравляют с Новым годом и посевают. А потом праздник – Крещение, когда освещают воду. Первый праздник несет нам радость, второй – счастье, а третий – счастливую долю. В это время принято зажигать свечи. Свечи-то ведь обязательно нужны на празднике, чтобы их огонь согревал души. А если кто заблудится в ночи, огонек свечи приведет его в дом.
    Песня «Рождественские свечи»
    Ведущий. А что такое Рождество? Давным-давно в красивый город Вифлием пришли добрые люди: Мария и Йосиф. Большой путь прошли они, устали, измучились и захотели отдохнуть. Но в домах ни у кого не оказалось места для ночлега. Тогда пошли они до высокой горы, в которой была пещера. В эту пещеру пастухи загоняли коров и овец от непогоды. В ней было тепло, стояли овцы, коровы и на соломе было мягко лежать. Вот там-то и родился Иисус Христос, божественный ребенок, который, когда вырос принес людям счастье и радость.
    Под фонограмму песни «Аве Мария» ведущий продолжает
    Под елочкой усаживается Мария с Младенцем на руках.

    Великое чудо в ту ночь совершалось:
    Спасителя Бог нам послал
    В забытой пещере, в заброшенных яслях
    Младенец, Сын Божий лежал.
    С людьми вся природа в ту ночь ликовала:
    Шумя, на деревьях, листы
    Таинственным шепотом славили Бога,
    И пахли сильнее цветы.
    Входят три ангела. Танцуют.
    1. Славите! Славите!
    Сами люди знаете:
    Христос родился –
    Мир возвеселился.
    2. Ясная ночь! Тихо кругом!
    Ярко горит звезда над пещерой.
    Ангелов хор смолк за холмом,
    Свет голубой льется из щелей.
    3. В яслях Младенец чудесный лежит.
    Тысячи лет его ждали прихода.
    Счастлив тот будет, кто к нему поспешит.
    Счастливы люди! Ликует природа!
    Ангелы уходят к Марии
    Ведущий. А к пещере подходят два пастуха.
    1. Ох, как труден был путь,
    Надо нам отдохнуть.
    Вон вдали стоит старый овин,
    Там тепло, свет струится над ним.
    Вот так чудо там овцы стояли у нас,
    Почему так светло? Я узнаю сейчас.
    (подходит к Марии)
    Что я вижу! Младенец чудесный лежит,
    Мать склонилась над ним и с улыбкой глядит.
    (подходит к пастуху)
    Вот о чем нам ангелы пели в пути,
    Надо Младенцу поклониться пойти.
    2. Пойдем! Вон мерцает Большая Звезда,
    К Младенцу святому ведет нас она!
    (подходят, кланяются)
    Входит елочка без украшений, встает в центре зала.

    Я стою одна! Я грустна!
    На широком небосводе
    В звездном ярком хороводе
    Светит дивная звезда,
    О рождении Младенца
    Возвещает нам она.
    Танец звездочек. Звездочки тоже уходят к Марии.

    Никого! Одна я, одинока!
    Ночь тиха! Звезда зовет, горит!
    Все ушли Младенцу поклониться,
    А я здесь поклонюсь ему от всей души. (Качается)
    Выбегают звездочки

    Не грусти, тебя украсим,
    И будешь ты всегда сверкать,
    На празднике и в каждом доме
    Тебя ребята будут украшать.
    Я – Вифлиемская Звезда –
    Тебе все это обещаю.
    Сверкай, сияй на радость людям,
    Тебя я чудесами украшаю.
    Сверкай и звездочками вся гори!
    (Взмахивает палочкой. Вторая звездочка украшает елочку дождиком.
    Затем подходят пастухи)

    За смирение твое и доброту
    Украсим каждую мы веточку твою.
    (Дарят елочке игрушки)
    Вот она елочка наша,
    В блеске нарядных огней
    Стала лучистей и краше,
    Сколько игрушек на ней.
    Ведущий. Вот так Елочка пришла к нам в дом нарядная, чтобы вместе с нами встречать радостный праздник – Рождество.
    Хороводы вокруг елочки.

    Ведущий. А следующий праздник – Василя. В эти дни колядуют, водят козу, ходят ряженые, поют, поздравляют с Новым годом и посевают.
    Давайте все хором позовем.
    Приди, Коляда, накануне Рождества.
    (Входит коляда, вместе с ряжеными)
    Коляда. Кто звал, вызывал, Коляду кричал?
    Я к вам иду, колядовщиков веду.
    Звезда светит нам в пути,
    Каждый дом надо нам обойти!
    Песня «Щедрый вечер»

    Коляда. Нумо, хлоп’ята, нумо дiвчата,
    Годi язики чесати.
    Треба посiвати!
    Ведущий. А чи прив’язали, як годиться собi до поясочкiв рукавицi?
    Коляда. Прив’язали!
    (Подходят к средней группе)

    1. Сеем, веем, посеваем,
    С Новым годом поздравляем!
    Счастья будет вам горой,
    Урожая воз большой.
    2. Чтоб гостей невпроворот
    Было в доме целый год!
    На столе всегда пирог.
    Легких-легких вам дорог!
    Хозяйка дома. Спасибо, спасибо, вот вам награда:
    Сладостей побольше – кому что надо!
    Коляда. Спасибо вам!
    (Подходят к младшей группе)

    1. Здравствуйте, хозяева!
    С праздник вас! С Новым годом, со всем родом!
    2. Колядин, колядин,
    Я у мамки один,
    Подай, тетя, пирожок!
    Открывай сундучок,
    Подавай пятачок!
    Что ест в печи – в мешок мечи!
    3. Сеем, веем, посеваем,
    С Новым годом поздравляем.
    Счастья будет вам горой.
    Урожая воз большой.
    Хозяйка. Спасибо вам, люди добрые!
    Вот вам угощенье: печенье,
    Кушайте, детки!
    4. Спасибо, хозяева!
    С праздником вас, с рублем и полтинничком.
    Вам на потешки, нам на орешки!
    (Подходят к заведующей)

    Коляда. Хозяйка, слезай с печи,
    Зажигай свечи,
    Открывай сундучок,
    Подавай-ка пятачок!
    Хозяйка. (Сердито топая ногой)
    Не плясали и не пели!
    Угощенья захотели?
    Я коровку уберу,
    Хлеб припрячу я в стогу,
    Курочек под лавку,
    Поросят в канавку.
    Или уходите,
    Или нам пляшите!
    Коляда. Мы плясать-то мастера,
    Не боимся пляски,
    Руки в боки, веселей,
    То не пляски-сказки!
    Пляши не скучай,
    Рождество встречай!
    (Пляшут под Барыню)

    1. Сеем, веем, посеваем,
    С Новым годом поздравляем!
    На телят, на жеребят
    И на маленьких ребят,
    Чтоб здоровы были,
    Много лет жили.

    Ведущий. В Рождество самым интересным делом было гадание.
    Гадай, девица, гадай
    Да судьбу свою узнай,
    С кем петь, с кем плясать,
    С кем в игры играть.
    (Гадание со свечой. В конце из-за печки летит веник.)

    Ведущий. (Руки в боки). Это что еще за шутки?
    Голос из-за печки. Печка-то топится, пирожка-то хочется.
    Ведущий. Я вот тебе дам пирожка! Ух! Нечистая сила!
    (Из-за печки летит башмак)

    Ах так! Ну, терпенье мое лопнуло, уж не Чертик-ли там схоронился? На наше угощенье подивился? (Идет к печке и вытаскивает из-за нее Черта) Вот вам и добрый молодец с хвостом да рожками.
    Черт. Я бежал да запыхался,
    Дыму с печки надышался,
    К вам насилушку добрался.
    Уж как рад я, уж как рад,
    Что увидел вас, ребят!
    Веселиться я люблю,
    Все вставайте на игру,
    Ко мне кто в лапы попадет,
    Тот со мной плясать пойдет!
    (Игра «Жмурки». Потом черт начинает гоняться за детьми и сажать их в мешок без дна.)

    Ой, какие вкусненькие, да аппетитные, отнесу-ка я вас к Бабе Яге – тетушке моей родненькой, может на обед, а может на ужин. Она рада радешенька будет.
    Ведущий. Кышь, кышь, нечистая сила, не хочешь с нами в дружбе жить, убирайся к себе в лес! Кышь! Кышь! Кышь!
    (Черт убегает.)

    Ведущий. (Поднимает мальчиков)
    А уж вы вставайте, добры молодцы
    да поглядите-то, какие красные девицы –
    Белолицы, чернобровы,
    Походка лебединая,
    Душа-то легкокрылая.
    Любую выбирай
    Да и пляску начинай.
    ( Дети встают в две шеренги спиной друг к другу, мальчики и девочки отдельно. девочки передают сапожок.)

    Ведущий. Мой чудесный башмачок,
    Становись на каблучок!
    С кем плясать мне подскажи,
    Я бросаю – раз, два, три!
    Ведущий. Белый снег белешенький
    Застели дороженьки.
    Мы и пели и плясали,
    Праздник Рождества встречали.
    Коляда. А теперь настало время, раздавать всем угощенья!
    Последний раз редактировалось nezabudka-8s; 01.01.2019 в 14:34. Причина: удаление нерабочей ссылки.

  6. #5
    Местный Аватар для мальвина19
    Регистрация
    04.05.2010
    Адрес
    Луганская обл.
    Сообщений
    436
    Поблагодарил Поблагодарил 
    1,701
    Поблагодарили Поблагодарили 
    389
    Поблагодарил в

    104 сообщениях

    По умолчанию

    СВЯТО ВАСИЛЯ 14 січня
    Вед: Добрий вечір, добрі господарі! Чи дозволите колядувати? З Новим роком привітати, щастя й здоров я побажати?
    (діти заходять із піснею «Всім пора колядувати»)
    Вже прийшло Різдво до хати, всім пора колядувати,
    Колядують в місті діти, їм на місці не всидіти!
    Хоч вітри холодні дують, наші діти колядують,
    Вже прийшло Різдво до хати, всім пора колядувати!
    1. Мир вам, браття! Мир цій хаті! Перестаньте сумувати!
    З Новим роком йдем до хати щастя й долі побажати!
    2. Під Новий рік і в добрий час щирий привіт ми шлем до вас,
    Здоров я й щастя зичим вам, усій родині й діточкам!
    3. Я – маленька щедрівника, є у мене рукавичка,
    В рукавичку ту кладіть ви цукерочки і мідь.
    4. Відчиняйте ж ,люди, хати, прийшов щедрик щедрувати,
    Разом з щедриком і я, ось щедрівочка моя!
    «Добрий вечір, щедрий вечір!»
    Добрий вечір, щедрий вечір! Цьому дому на весь вечір.
    Добрий вечір, господарю, винеси нам ковбас пару.
    Винесь сала, не скупися, щоб твій ячмінь уродився.
    Щоб нажали сто кіп жита, щоб сім я була вся сита.
    Добрий вечір, щедрий вечір! Цьому дому на весь вечір!
    5. Я – маленький пастушок, одягнувся в кожушок,
    Від хати до хати йду колядувати.
    А за цю коляду дайте грошей, бо вже йду!
    6. Давайте ковбасу, бо хату розтрясу!
    7. Давайте книш, бо впущу в хату миш!
    8. А за цими словами у дзвіночки дзвонимо,
    У дзвіночки дзвонимо і Бога просимо,
    Щоб заслав він добра багато, любові та радості у вашу хату!
    Вед: Ой, господарю, господарочку, пусти до хати нашу Меланочку!
    «Наша Меланка» (всі співають, Меланка танцює)
    Наша Меланка, як чотири дуби, пустіть до хати , гуляти буде!
    Наша Меланка, як чотири дошки, пустіть до хати погуляти трошки!
    Наша Меланка – добра господиня, на ополонці ложки мила!
    Наша Меланка – гарна, маленька, та ще й тоненька, як конопелька!
    Вед: Господарю, чи дозволиш Козу завести!
    Господар: Дозволяю!
    Коза танцює.
    Василь: Козуня, поклонись господарю і жінці його, і дітям його. (Коза вклоняється, потім падає)
    Василь: Ой, людоньки добрі! Чи нема у вас лікаря-аптекаря, щоб нашу козу полікувати? Лежить вона не дише і хвостом не колише!
    Лікар: Я лікар. Що з вашою Козою трапилося? (оглядає) Зуби цілі, роги не поламані, копита не проколоті. Зрозуміл! Треба Козу різати!
    Вед: Ой, будь ласка, подивіться ще раз!
    Лікар: Ага, згадав! Треба брати ду-ду і співати коляду! (дує у ду-ду, Коза підскакує)
    Коза: М-е-е-е-е!!!
    9. Де Коза стопою – там жито копою, де Козуня рогом – там і жито стогом!
    10. Для Козуні бубни грають, для сірої дзвони дзвонять!!!
    Діти грають на муз.інструментах, Коза скаче по колу.

    Наперед виходять посівники:
    11. З Новим роком йдем до хати, щастя й долі побажати,
    Щоб не було сварки в хаті ані вітру на загаті!
    12. Щоб на столі були хліб, сіль, ніж, коли хочеш, тоді вріж!
    13. Сієм, сієм, посіваєм, щастя й долі вам бажаєм,
    У щасливій вашій хаті, щоб ви всі були багаті!
    14. Щоб лежали на столі паляниці немалі,
    Щоб були у вас ковбаси, молоко і сало, й м ясо!
    15. І млинці, і пиріжки, і пухнасті пампушки,
    У щасливій цій оселі щоб ви всі були веселі!!!
    Вед: Прощавайте, мир цій хаті,
    Усі: Будьте щасливі й багаті!!!

    Колядка «Добрий вечір тобі, пане господарю!»
    Добрий вечір тобі, пане господарю! Радуйся! Ой радуйся, земле! Син божий народився!
    Застеляйте столи та все килимами!
    Та кладіть калачі з ярої пшениці!
    Бо прийдуть до тебе три празники в гості!
    А як перший празник, то Різдво Христово!
    А як другий празник –Святого Василя!
    А як третій празник 0 Святе Водохрещя!
    Добрий вечір тобі, пане господарю!
    Екатерина

  7. 5 пользователей поблагодарили мальвина19 за это полезное сообщение:

    Elen2 (09.01.2017), laratet (10.01.2017), Nata S (10.01.2017), Лильчик (09.01.2017), Ніка (10.01.2017)

  8. #6
    Местный
    Регистрация
    11.03.2016
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    237
    Поблагодарил Поблагодарил 
    2,182
    Поблагодарили Поблагодарили 
    2,105
    Поблагодарил в

    231 сообщениях

    По умолчанию

    Доброго всім дня, а у нас він просто причудовий - легкий морозець(-2), все вкрито снігом і СОНЕЧКО. Обожнюю таку погоду взимку. Насаперед вітаю всіх з Новим Роком та Різдвом Христовим! Здоров’я вам, Божої ласки, достатку і творчого натхнення!

    Колоритний традиційний вертеп - https://youtu.be/MOjy-_zySpc

  9. 4 пользователей поблагодарили nyusha0365 за это полезное сообщение:

    divaone (14.12.2022), Nezabudka157 (04.01.2020), Андреева Наталья (11.01.2021), Ксюша.vr (02.01.2020)

  10. #7
    Местный
    Регистрация
    11.03.2016
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    237
    Поблагодарил Поблагодарил 
    2,182
    Поблагодарили Поблагодарили 
    2,105
    Поблагодарил в

    231 сообщениях

    По умолчанию

    Дозвольте трохи історії:
    1 січня - Новий рік
    Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. Це, мабуть, єдина подія, яку протягом століть щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх континентах, яку знають, люблять і яку з нетерпінням чекають люди, різні у своїх етно-національних традиціях і релігійних переконаннях.
    Незважаючи на те, що Новий рік - одне з небагатьох свят, що об`єднує все людство, за всіх часів у різних народів існували й існують свої традиції зустрічі Нового року та своя святкова атрибутика.
    В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази. Трішки детальніше про перипетії новорічних святкувань українців читайте далі.
    Традиції новорічного святкування
    Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.
    Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.
    Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
    Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
    Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.
    В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
    Коли українці святкували Новий Рік?
    Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня - початку землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік. Точно сказати, як святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але найімовірніше його пов’язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи „Новим Літом”. Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід - «тризну» - на честь померлих родичів.
    Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом'яне опудало, що символізувало зв'язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов'язаний у нас з Великодніми святами.
    Березневе святкування нового року підтверджують і назви місяців, які до сьогодні збереглися в романських та деяких слов’янських мовах. Деякі місяці успадкували свої латинські назви з порядку свого слідування: наприклад, «September» (вересень) у перекладі означає сьомий, «October» (жовтень, від лат. octo) — восьмий, «November» (листопад, від лат. novem) — дев’ятий, «Decеmber» (грудень, від лат. decem) — десятий. Російська мова також відображає десятимісячний річний цикл, запозичивши латинські назви місяців. Такі назви збереглися тому, що у Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся лише на десять місяців, першим з яких був березень. Згодом імператор Нума Помпілій додав ще два місяці – «Ianuarius» (січень) на честь бога світла Януса та «Februarius» (лютий) на честь бога сонця Феба, а Юлій Цезар ввів новий календар (нині він називається юліанським), за яким датою зустрічі Нового року стає перший день січня — місяця, названого на честь дволикого Януса, одна частина обличчя якого була ніби звернена назад до минулого року, інша — уперед до нового.
    У Древньому Римі бере свій початок і традиція новорічних привітань та віра у те, що перший день нового року віщує новий початок, яка міцно вкоренилася в культурі західних народів, а Пертом I була принесена на наші землі. Перший новорічний день римляни вважали дуже важливим, тому починали у ньому нові великі справи. Цього ж дня було прийнято вітати одне одного та робити подарунки. Спочатку дарували овочі та фрукти, обклеєні позолотою, фініками і виноградом, потім — мідними монетами і навіть цінними подарунками! (Можна собі уявити римську капусту, обклеєну грішми).
    За однією з легенд, Юлій Цезар у новорічний вечір звільнив одного зі своїх рабів за те, що той побажав йому пожити в новому році довше, ніж у старому. “Це найкурйозніше побажання щастя за всі роки існування людства!” — вигукнув Цезар. А імператор Калігула в перший день нового року виходив на площу перед палацом і приймав подарунки від підданих, записуючи, хто, скільки і що саме подарував.
    1 березня в Київській Русі
    З приходом християнства на руські землі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи» (тепер це 14 березня). Згідно з народною традицією — це перший день весни, перший день нового року.
    В цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. В цей день повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, — повчала колись мати свого маленького сина, — то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».
    Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликанням достатку на рік. «Під Явдоху» городники сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Господарі вгадують урожай, садівники зрізують сухе верховіття овочевих дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.
    1 вересня у XV столітті
    Таке літочислення зберігалося доти, доки у XV столітті руська церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та громадянською року стало вважатися 1 вересня. Візантійська православна церква, згідно з рішенням Нікейського собору, офіційним днем святкування нового року проголошувала 1 вересня. Таке рішення мотивується тим, що в цей час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового. Дата ж вибрана через те, що перша проповідь Ісуса відбулась під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.
    З того часу 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника — «Семена», який символізував прихід нового року. Цього дня ще в козацькій Україні на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Також у цей день ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими; бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. «Семена» знаменує собою також початок копання картоплі.
    У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, початок Нового року святкували 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового».
    Із впровадженням папою Григорієм XIII нової календарної системи, що одержала назву григоріанської, або «нового стилю», всі європейські народи переходять на святкування Нового року 1 січня. Натомість Православна церква хоча й визнала неточність юліанського календаря, однак відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами».
    1 січня після 1700 року
    На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня приніс цар Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голландії та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським календарем, який зберігався на всій території Російської імперії до 1918 року. Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.
    Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Червоній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками. На Червоній площі влаштований був високий поміст, на якому царський дяк голосно читав указ про те, що Великий Государ повелів на знак доброго почину і нового століття "по великих проїжджих вулицях та біля будинків знатних людей прикрашати ялинки та сосни. А людям небагатим хоча б по гілці над воротами чи дверима привісити». Прикраси мали висіти до 7 січня. Першого ж січня, на знак свята, люди мають вітати однин одного з Новим роком, а всі, у кого є невеликі гармати або рушниці, також опівночі мають стріляти в небо у своєму дворі. На великих ж вулицях з 1 до 7 січня вночі мали запалювати багаття з дров або соломи. Ось що раніше використовували замість бенгальських вогників. Сам цар Петро I вийшов на Червону площу з факелом у руках і запустив у небо першу ракету, яка, вогненною змійкою звиваючись в повітрі, сповістила народу настання Нового року та розпочала новорічне святкування. У той час люди вірили, що, прикрашаючи новорічну ялинку, вони роблять злі сили добрішими. Вже давно про це забуто наступними поколіннями, але ялинка — як і раніше залишається символом новорічного свята.
    Лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем.
    Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, то люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещам, тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Так з’явився в Україні Старий Новий рік.
    Натомість свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке об’єднало нас з рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією святкування, яка передалася на наші землі ще Петром I. У свою чергу Новий рік 14 січня залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців та найповніше відображає традицію українського новорічного святкування, яке перекликається з міфічними та релігійними уявленнями поколінь предків та несе у собі глибокий символічний зміст.

  11. 5 пользователей поблагодарили nyusha0365 за это полезное сообщение:

    divaone (14.12.2022), Irina55 (05.01.2019), lolu66 (06.01.2019), Іванка (16.12.2019), Музрукоff (06.01.2019)

  12. #8
    Местный
    Регистрация
    11.03.2016
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    237
    Поблагодарил Поблагодарил 
    2,182
    Поблагодарили Поблагодарили 
    2,105
    Поблагодарил в

    231 сообщениях

    По умолчанию

    6 січня - Святий вечір (Навечір'я Різдва Христового)

    За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір'ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня.
    Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн - і східного, і західного обрядів - та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім'я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
    Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних обрядів.Обов'язково з пори жнив зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству - від наведення ладу в хаті та обійстві до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір.
    За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі - і малі, і старі.
    У яких сподіваннях та клопотах проводили Святий вечір наші прадіди та як відбувалося усе обрядове дійство - про це читайте далі.
    Ранкові приготування
    Ще вдосвіта господиня приступає до праці. Першою магічною дією є добування нового вогню. Жінка дістає з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять днів лежали під образами. Вона тричі кладе на собі знак хреста і, ставши обличчям до схід-сонця, викрешує «новий огонь». Цим вогнем вона розпалює в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього місяця.
    Після цього господиня приступає готувати дванадцять свят-вечірніх страв: ставить узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти. В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду, ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.
    В той час господар іде напувати худобу, стелить нової соломи та дає їй свіжого сіна. Потім він одкидає сніг від хати, розчищує стежки і уважно оглянудає усе господарство. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом - позичене чи десь забуте.
    Всі члени родини теж повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік будеш блукати по світу. Не можна і сваритися в цей день, а навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Тому, аби когось не забути, господиня заворожує усіх своїх ворогів: затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинає: «Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік». Також вона зав'язує ґудзі на мотузці — стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи: «Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»
    Встановлення на покуті Дідуха
    Сьогодні не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.
    Коли вечоріє, починається готування домашнього вівтаря. Господар вносить сніп жита — «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:
    — Дай, Боже, здоров'я!
    — Помагай Біг, — відповідає господиня, — а що несеш?
    — Злато, щоб увесь рік ми жили багато! — говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:
    — Віншую вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!
    Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами.Далі він перев'язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.
    Згідно з українським світоглядом Рай-Дідух був умістилищем духів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори та долини. Духи разом із Дідухом входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю, крім добрих духів, приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин. Місце ж Дідуха в хаті звалося «Раєм», бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.
    До тих пір, поки Рай-Дідух стоїть на покуті, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду худоби. В цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. В цю пору годилося лише святкувати й не працювати.
    Облаштування оселі та святкового столу
    Господар знову вносить до хати оберемок соломи та сіна. Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини. Меншу кладе на покутній бік столу, а з більшої робить стіг під столом. Зверху на сіні ставить черепок з жевріючим вогником, де куриться ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна, під столом, господар кладе ще «заліззя» — леміш від плуга, гистик без держака та сокиру. Діти по кілька разів торкаються тих речей босоніж — «щоб ноги були тверді, як залізо». Таким чином господарі захищають свою господу від «злої сили», щоб позбутися її не тільки на цей вечір, а й на весь господарський рік.
    Господар і господиня з новоспеченим «святочним» хлібом, медом та маком обходять двір, комори та обкурують все це ладаном. Біля обори, де стоять корови, господиня посипає насінням дикого маку —«щоб відьми, його визбируючи, не могли приступити до худоби». На закінчення цього обходугосподар «зарубує» поріг — «щоб звір не міг переступити».
    Йдучи в обхід, жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку — «щоб цілий рік ходити простоволосою».
    У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику — «щоб злу силу відігнати».
    На сіно, що намощене на покутньому кінці столу, «невинна душа» (дитина до семи років) кладе три хлібиабо калачі, грудку соли і ставить велику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл, а на сіно, що на покутті біля «вівтаря», ставить горщик з кутею та узваром.
    Хоч діти вже дуже голодні, вони терплять і крізь вікно уважно дивляться на небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо — народження Сина Божого!
    Увага до свійських тварин
    До хати входить батько і сповіщає родині, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, йому треба нагодувати худобу і «запросити гостей». Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви. Господиня дає йому хлібину та черпак з медом, а для пса окремо — окраєць хліба і грудку овечого лою. Тримаючи в руках усі ці «дари», в кожусі, але без шапки батько виходить з хати. На порозі його зустрічає добрий вартовий господарства — кудлатий Сірко. Господар урочистим голосом говорить до нього:
    — Це той хліб і вівці, що ти доглядав мені весь Божий рік. Як служитимеш вірно і в цьому році, то в наступному Святому Вечорі ще більше візьмеш!
    З цими словами він — не кидає, а кладе перед псом хліб і лій, а сам іде до стайні. Господар поставив миску з вечерею на вікно, а сам узяв у руки хліб і, підходячи до кожної тварини, благословив її, тричі торкаючися хлібом до голови:
    — Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!
    Отак поблагословивши, він бере черпак із медом і малює хрестик межи очима кожної тварини. Після цього, в чисто вимите дерев'яне корито він сипле з миски вечерю, кришить туди хліб, досипає борошна, солить сіллю, все це добре перемішує дерев'яною кописткою і розділяє поміж усіма тваринами, що є в господарстві.
    Вдарити сьогодні будь-яку тварину — великий гріх! У цю ніч, опівночі, всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б'є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то не поведеться йому з худобою в наступному році.
    Після цього господар, якщо має пасіку, відвідує бджіл і дає їм сити. Господиня тим часом відвідує курей, качок, гусей і всіх їх годує вареною пшеницею — «кутею».
    Закликання злих сил
    Повернувшись від худоби, господар знову набирає в чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставить кухоль з медом та склянку з водою і кладе калач, кілька горіхів і яблуко. Все це він тримає лівою рукою, а праву озброїв бичем від ціпа. Без шапки чоловік виходить за поріг і стає під дверима. Господиня замкнула за ним двері на засув, погасила світло і наказала дітям сидіти тихо, не ворушитись. У хаті — напружений настрій.
    Діти вірять, що батькові загрожує небезпека, що він стоїть віч-на-віч із стихійними силами природи. До нього може з'явитися «гість» у супроводі цілої зграї голодних вовків. Тим часом господар надворі з вечерею в руках та бичем викручується «за сонцем», вдивляється у далечінь неба і тричі басом гукає:
    — Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!
    Після третього разу він сердито погрожував бичем, примовляючи:
    — Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби.
    Потім господар запрошував сірого вовка:
    — Іди і ти на кутю, сірий вовче, а як не йдеш, то не бери у нас ні телят, ні ягнят, ані малих поросят!
    Нарешті господар просив чорні бурі та злі вітри. Він щосили гукав у безмежну далечінь нічної темряви, ніби справді хотів, щоб його почув цей, останній «гість»:
    — Чорні бурі та злії вітри, приходьте до нас на Святу Вечерю! А коли тепер не прийдете на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і влітку та не робіть нам шкоди на ярині і на житі!
    Після цих запросин батько повертався до хати, не оглядаючись, і щільно зачиняв за собою двері. До кінця вечері вже ніхто не повинен виходити з хати і двері не можна відчиняти.
    Спільна вечеря всього роду
    Свята Вечеря — це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загинулі — всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.
    У пам'ять про своїх мертвих родичів люди ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері — «щоб душі могли їх лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце — «щоб не привалити собою мертвої душі», бо в цей вечір «мертвих душ з'являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом ...»
    Господар запрошує всі мертві душі на Свят-Вечерю. Він бере миску з кутею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками і обходить тричі «за сонцем» навколо столу. Потім ставить миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами і молиться за померлі душі. Жінка і діти наслідують приклад батька, і всі разом моляться вголос:
    Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи, ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом'януть!
    Перехрестившися тричі, вся родина повторює за батьком другу молитву — «за себе»:
    Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене грішного від віри поганої та від безвір'я — на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь.
    Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передає її господині, кажучи:
    Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на святу вечерю, даємо їм усе, що маємо, — щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померші душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь.
    Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім — голубці, вареники, смажену рибу, капусту — все, що готувалось, а запивають узваром.Страви обов’язково мають бути пісними, оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту.
    Також обов'язково на святковому столі мають бути:
    Свічка. Горіння свічки - це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це - символ готовності людини до зустрічі із Богом, незалежно від часу і місця, коли Він схоче її покликати до себе.
    Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.
    Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, який отруює людське життя, символ родючості і здоров'я.
    Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку.

    Якщо на цей час трапиться стороння людина, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.
    Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато — теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі — «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!»
    Другу ложку куті підкидає — «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю — «щоб бджоли роїлися».
    Все під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти — буде врожай на хліб, до копиці — сіна буде багато, до дерева — садовина вродить... Якщо хлопець під час вечері захоче води напитися, батько йому пити не дасть і скаже:
    — Не пий, сину, води за Святою Вечерею, ти — козачого роду. Як виростеш — у похід підеш слави здобувати, а в походах всяко буває; буває і так, що спрага мучить. Отож знай: витримаєш спрагу за Святою Вечерею — ніякі походи не страшні!
    Якщо син під час вечері пчихне — батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарує — «на щастя».
    У центральній та східній Україні діти носять вечерю до близьких родичів: онуки — до баби і діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків. Заносячи вечерю, люди ніби намагаються приєднати живих членів роду до спільної свят-вечірньої трапези. Звичай цей відбувається так: діти, найчастіше хлопчик з дівчинкою, йдуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчик скине шапку і говорить: «Добрий вечір, з Святим Вечором будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю — нате вам вечерю!»
    Баба візьме з дитячих рук вузлик і посадить за стіл, частуючи солодкою кутею чи медяником. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чи вареників — обмінює вечерю.
    На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай по-в'язаний там зі спомином про померлих родичів.
    Після вечері
    Після вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, залазять під стіл і там «квокчуть» — «щоб квочки сідали». Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
    Звичай оздоблювати ялинку на Різдво Христове походить із Німеччини. У нас на Україні цей звичай поширений у містах, а в селах, у селянських родинах, ялинка в хаті на Різдво — рідкість.
    Поступово все затихає. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві тихим голосом співають: «Бог Предвічний народився ...»
    Ворожіння на Свят-вечір
    Хлопець, який не хотів, аби до його юнки засилали сватів інші парубки, йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім'я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх».
    Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжит, так би за мнов бігали сватачі!». Натомість удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля».
    Дехто з юнок вмивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум'яним.
    Господарі готували для взуття нові солом'яні вустилки, котрі носили до Василя, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохреща ними підкурювали корів, котрі хворіли.
    На Лівобережній Україні хлопці та дівчата робили для правого чобота вустилки з сіна, що лежало на покуті, а напередодні Нового року вустилку клали під подушку, приповідаючи: «Хто мені судиться, той сю ніч присниться».
    Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім'ї будуть часті сварки.
    Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов'язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто палають збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав'язаними очима почергово підходили — до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.
    Крім молоді, ворожили й старші люди, їх переважну турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть.
    Діти в цей час удосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте суворо забороняли їсти надворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».
    Народні прикмети
    На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
    Місячна ніч — врожай на баштани.
    Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
    Сніг іде — врожай на яблука.
    Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
    Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
    З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
    Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».

  13. 3 пользователей поблагодарили nyusha0365 за это полезное сообщение:

    divaone (14.12.2022), Irina55 (05.01.2019), lolu66 (06.01.2019)

  14. #9
    Местный
    Регистрация
    11.03.2016
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    237
    Поблагодарил Поблагодарил 
    2,182
    Поблагодарили Поблагодарили 
    2,105
    Поблагодарил в

    231 сообщениях

    По умолчанию

    7 січня - Різдво Христове
    Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
    Різдвяна легенда
    Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.
    Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.
    Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
    На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
    Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.
    Історія свята
    Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".
    У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
    Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
    Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури.
    Традиція різдвяного святкування
    Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.
    Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.
    По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
    Коляда
    Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.
    Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.
    Дитяча коляда
    Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.
    Парубоцька коляда
    Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п'ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.
    Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.
    Такі колядники колядують у хаті перед об¬разами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
    — Пане господарю, благословіть Христа славити!
    Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:
    По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!
    — Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.
    За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
    «За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Бо¬же, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
    Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.
    Дівоча коляда
    Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видко дівоча ватага йде!...
    Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем.
    Церковна коляда
    На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.
    Легерська колядка
    Уже від «Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до коляди. Готуватися треба поважно, бож колядницька ватага — двадцять осіб! Вибирають «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.
    Старі «ґазди» разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.
    Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв'язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт плясунам. Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.
    Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з калачем у руках, а «ґаздиня» — з повісмом льону. До них підходить «виборець» і підносить їм дерев'яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев'язує хрест повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки.
    Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють дім» — співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою...
    Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і ко-лядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і мертвому достатку» — худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже:
    «Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних кри-шок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров'я!» Вся ватага колядників підхоплює хором:
    — Дай, Боже!
    — А в домі склінно!
    — Дай, Боже!
    — У кіннику коні!
    — Дай, Боже!
    — У кошарі вівці!
    — Дай, Боже!
    — У пасіці бджоли!
    — Дай, Боже!
    По віншуванні один із плясунів, підстрибую¬чи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:
    Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,
    Дасть мені ґазда пів золотого.
    Ой, мало, мало — на цім не стало...
    Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,
    Як маєш сина, то давай сира,
    Як маєш дочку — давай горілочку.
    Ой, дай же, дай же, як маєш дати,
    Не маєш дати — вигонь із хати:
    Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,
    А хоч дівчинов коструботою..
    За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір'ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи: Аби ґаздам весело було Через цілий рік жити...
    За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґаз-ду з ґаздинею, ще п'є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.
    Звідки в українців колядки?
    Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Саіегкіае іашіагіае, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом.
    Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на східньослов'янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.
    «Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».
    Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).
    Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадку-вали і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:
    ... Ци повелите колядовати,
    Колядовати, дім звеселяти,
    Дім звеселяти, діти збудити?
    Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:
    А йди ж за грішми та до комори,
    Ключики бери, скриньки розмикай,
    Скриньки розмикай, нам грошей давай.
    Ой, давай, давай, не затинайся,
    Ни маєш дати, ни підем з хати.
    Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару — характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою — колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.
    За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи.
    Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще сказати — весільними) та біблійно-релігійними мотивами.
    Вертеп
    Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.
    Будова українського вертепу
    Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов'язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. Так про це пише етнограф Микола Маркевич: «Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи вертепного будиночка, за християнською традицією, трактувалися як "небо" і "земля".
    Щодо тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга, народня змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від здібностей самого вертепника.
    Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою «книжною» мовою, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.
    «Свята» частина вертепу. Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що свята частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення. Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже не¬змінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народна) частина — змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.
    «Народна» частина вертепу, як уже сказано - витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений.
    Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому форматі мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного святкування.
    Вірші на Різдво Христове
    Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вір-ші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлоп-ці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження, Деякі з цих віршів були, очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувані віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Нижче ми подаємо, як приклад, кілька різдвяних віршів з Слобідської України.
    Будьте здорові та не лайте мене,
    Чого я прийшов — питайте мене,
    Чого прийшов, яким дотепом?
    Не сам прийшов я, а з вертепом,
    Щоб вам його показати і про все чудо розказати.
    Що сам чув і що бачив;
    Коли захочете питати, так цур, не перебивати! Як ми вчора пасли овець ватагу — Та не дивуйтесь на відвагу: Бо це було у теплому краю. Корм придався зелененький, Кошари були готовенькі —
    Все, як на весні буває у маю,
    Усе було гарно, нічого й казати.
    Як стало вже смеркати,
    Я дав раду: «Гоніть, хлопці, ватагу
    Та варіть круту кашу з салом,
    А. наївшись каші, гоніть ватагу на баз
    Та запирайте добре ураз,
    Щоб який варяга не причвалав
    Та й нашої ватаги не вкрав!»
    Тількищо поснули, збунтувалась уся ватага,
    Вся від стіни: неначе у броварні брага.
    «Яцько, Опанас, і ти, Тарас! беріть добру дубину
    Та спишіть варязі усю спину!»
    Аж гульк: а поно сяє і крилами махає.
    Яцько каже: «Це птах», а Панас: «Це пряха».
    А я кажу: «Тю, дурні! Це янгол Божий,
    Хіба ж ти не бачиш, який він гожий?!»
    І почав питати, щоб почути від нього глас:
    «Чого ти, янгол Божий, прилетів до нас?
    Чи душі хочеш забрати,
    Чи вівці у нас поодпімати?» —
    «Я послан не за душами, а послан небесами
    Повідать вам радісную весть:
    Бог з неба прийшов і на землі днесь!» —
    «Ой, лихо! Чи не за гріхи карати?» —
    «Про це нічого й помишляти:
    Які і є, то Він хоче на себе забрати». —
    «Гей-гей. яка чудасія, це збулася та професія,
    Що дід Му сій колись казав!
    Скажи ж нам, янгол Божий, де той дім пригожий?» —
    «Я рад би вас проводить, та треба на небо летіть
    І співать: «Діва днесь».
    Дивіться на цю звізду пильненько,
    Вас доведе вона пряменько». —
    «Яцько, Панас, і ти, Протас! Беріть луччу ярку
    Та понесім породілі Божій у подарку».
    Взяли, пішли, — чого треба, те й знайшли.
    Там сиділа породіля Божа, як ясочка хороша,
    На руках дитятко держала, а Воно чуть не вимовляло.
    Там стояло багато царіи: аж цілих три,
    І щось вони в подарунок принесли.
    Вона від них те все прийнявши
    Та разів з п'ять «спасибі» їм сказавши,
    Додому відпустила.
    А далі й ми приступили:
    «Прийми від нас, Мати Божа, ягнятко
    Та накорми своє дитятко!»
    Вона від нас подарок узяла
    І разів з п'ять «спасибі» нам сказала.
    А ми тоді — хто вліво взяв, хто вправо взяв.
    А я оце до вас попав,
    Щоб вам усе це розказати
    І вас з празником поздоровляти.
    ***
    Здоров були та з тим, пани,
    З чим я ось до вас припхався.
    Та не перечте лиш мені,
    Бо я того не сподівався.
    Скажу я вам вість чудну й дивну.
    Та тільки жаль, що половину,
    Майже забув, що бачив, а що чув,
    Як по правді вам признатись,
    А ви скажете, що було б і не братись.
    Хоч смійтеся, а це не брехенька.
    Не з себе вигадав я сам,
    (Бо. далебі, я бачив сам).
    Нас там гурба була немаленька.
    І був над ними я личман.
    І звали нас: я — Опанас,
    Яцько, Панько і був Протая
    Та ще й Явтух, підпасич був у нас.
    І овечат була ватага.
    Та й не підходь, було, воряга,
    А висе дамо парла, аби хто вчув.
    А це ж було не серед літа,
    Та тільки в теплому краю,
    Ми пасли овечат до світа,
    Як на весні бува в маю.
    Корми задались зелененькі,
    Кошари були готовенькі,
    Привольє для всього було:
    На тирло було де ставати,
    Була й вода, щоб напувати;
    Признатись, все до нас брело.
    Деньок случився веселенький,
    І вівці паслися гаразд;
    Над вечір стало так хмарненько,
    І дощик бризнув кілька раз.
    І так уже повечоріло.
    Не зоряно, а похмаріло,
    То я Яцькові й заказав:
    «Женіть лиш вівці ви з Протасом
    Та й запирайте з викрутасом,
    Та ще щоб хто там з вас і спав».
    А ми пішли собі в верб'яжок,
    Бож недалечко був лужок,
    Панько, я та ще й Явтух,
    А ось біжить Протас: трюх, трюх ..
    «А що, чи справився, Протасе?» —
    «Та глянь лише, Опанасе,
    Як на небі зоря погоріла,
    Глянь, як уся заядріла!»
    Я — гульк, аж, далебі, що так.
    Дивлюсь, а ще щось ясніє,
    Та й думаю: відкіля це взялось?
    Та й зірниця не буває;
    Ні, це щось дивне бути має!
    А далі і хлопцям указав:
    «Чи бачите, — я їм сказав, —
    Чи бачили ви таку зірницю,
    Хоть утреню, хоть вечорницю?
    Бо, далебі, зроду бачу сам». —
    «Дивись, наш Панько як дує! —
    Явтух побачивши, сказав, —
    Вже він недурно так пильнує!»
    А далі ось і закричав:
    «Сюди, Явтух і Опанасе!
    Сюди, Яцько, і ти, Протасе!
    Якийсь воряга причвалав до нас!»
    Ми кинулись туди скоріше,
    Змовлялись бить його дружніше,
    Щоб уже більше він не крав.
    Ми щоб туди — волосся дубом,
    Якби од відьми, устає,
    Ми — хто рачки, а хто пугом,
    Аби побачити, хто в кошарі є.
    Дивимось: з краю в край шагає
    Та ще велике щось літає,
    Не чоловік, а бачте, схоже.
    Панько сказав: «Це гарна птаха?!»
    Явтух: «Ні, це, мабуть, пряха!»
    Панас: «Е, тю, дурні! Це янгол Божий!»
    Як вимовить оце Панас,
    Так опустилось серце в нас,
    Мороз по шкірі нас продрав.
    А далі трохи ободрились:
    Чого ж нам янгола бояться,
    Він не кинеться кусаться:
    Бач, який він гарний, так, як пан.
    Тоді до нього причвалали,
    А далі разом всі спитали:
    «Що ти, пане, скажеш нам?» —
    «Ідіть ви до Вифлеєма в стан,
    Візьміть з собою і ягнятко,
    Побачите там паню і дитятко,
    Йому віддайте ви ягня,
    Не думайте, що це брехня,
    Бо цю ніч Христос народився,
    Син Божий од Діви воплотився».
    Стрепенувся, та й не стало.
    Ну, що ж робити тут припало?
    Тут і ума мого не стало:
    А що янгол нам віщав; не треба робити.
    Зараз іти у кошару ягнятко ловити.
    Що лучче ягня то й піймалось;
    Піймавши, як иа релець, пхались
    Та ще совітувались,
    Щоб ще куди не заблудити:
    Темна ніч, не видно, де ходити.
    А далі наш Панько напхався,
    Об стайню лобом як удрався
    Та лежа слухає чмелів.
    «А що, Панько, покотився?» —
    «Але! На стайню нахватився
    Та й гарно лоб свій підігрів». —
    «Ідіть же, хлопці, в стайню
    Та всі рівненько говоріть,
    Щоб не розсердить Діву паню,
    Як будемо ягня дарить.
    Скоріш ідіть та не тащіться,
    А як казати — вже не вчіться».
    І тільки в стайню що упхались,
    То зараз всі позатулялись:
    Бо світ великий осіяв.
    А далі трохи ободрились,
    Навколюшки усі упали,
    Тому дитятку поклонились,
    А ягнятко пані віддали:
    «На, — кажемо, — тобі оце ягнятко
    Щоб не голодне було твоє дитятко!
    Потім вона веліла нам устати
    І почала, нас ласкаво вітати,
    Як ніби знала нас давно.
    Біля тії ж близенько пані
    Стояв у жовтому жупані
    Старенький дуже чоловік,
    Як буцім прожив другий вік.
    Біля того дядька близенько,
    Понуривши голови низенько,
    Тут же, у самих ясел
    Стояв бичище і осел,
    І вони глянули на нас, бурлак.
    Дідок же, трохи поворчавши,
    Щось Пані на вухо шептавши,
    Балакав з нами сяк і так,
    За тим сказав: «Ідіть ви в мир, проповідуйте.
    Що це родився Божий син!» —
    «Прощайте!» — ми сказали
    І кланялись поряду всім.
    Пішли відтіль, як не бували,
    Ідучи, койщо розмовляли,
    І по отари розділились:
    Як нам було і що знайшли.
    Тоді ми хто вліво, а хто вправо взяв,
    Я оце до вас попав.
    (Слобода Тарасівка на Слобожанщині. Селянка М. Мозгова)
    ***
    Звізда світла з востоку гряде,
    За собою трьох царів персицьких веде.
    Поклін дати царю і пану,
    Вишніх сил всього світу гетьману.
    Король-Ірод дуже смутився,
    Що Ісус Христос від Діви народився,
    Велів питати, по всіх землях шукати.
    Велів губити, малих діток ізбити.
    Одних кіньми топтали,
    Других в полі роздирали.
    Матері їх гірко ридали,
    Руки свої до Бога піднімали:
    «О, Іроде безумний! Як ти в собі жалю не маєш,
    З невинних младенців кров проливаєш!»
    О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу».

  15. 4 пользователей поблагодарили nyusha0365 за это полезное сообщение:

    divaone (14.12.2022), Irina55 (05.01.2019), lolu66 (06.01.2019), Музрукоff (06.01.2019)

  16. #10
    Местный
    Регистрация
    11.03.2016
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    237
    Поблагодарил Поблагодарил 
    2,182
    Поблагодарили Поблагодарили 
    2,105
    Поблагодарил в

    231 сообщениях

    По умолчанию

    13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки
    За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.
    Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.
    У навечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка...
    Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан - напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це - «Голодна кутя», Богоявленне навечір'я.
    В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами - символом щедрості, багатства. Добродій Свирид Галушка з Київщини отак згадує Щедрий вечір:
    - Мамо, а де наші тато?
    - А хіба ж ви мене не бачите, діти?
    - Не бачимо, тату!
    - Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!
    Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»
    Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:
    Щедрий вечір, пане господарю,
    Стережи, Боже, твого товару,
    Твого товару, всякого статку,
    Молім Бога за отця, за матку.
    Добрий вечір!
    Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, «пироги».
    Обряд "Водіння Кози"
    «Як було мені років дванадцять, - продовжує Свирид Галушка, - водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати мінялися, бо ж кожному цікаво бути козою...
    - Як же ви робили козу?
    - Та як - оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина - роги. Тоншого - вставляємо в розколину і в'яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки - вуха. На протилежному кінці обруча - ломачка з віхтиком: це хвіст.
    Кому припаде бути козою, одягає обруч - щоб ріжки приходились на голову, а хвіст - за спину. Накидають кожуха - вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають донизу - це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком - «крутить хвостом».
    Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало - це найменший із хлопців, перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить - просить сала.
    Як добре смеркне, починаємо водити «козу». Завидна з «козою» не ходять.
    Приходимо до хати, один біжить під вікно і гукає:
    - Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!
    А дядько ніби відмовляється: так належиться по звичаю:
    - Немає де тій козі розгулятися - тісно в хаті!
    - Та пустіть, бо змерзла!
    І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
    - Та я вже пустив би, але... що дядина скаже?
    Козовод - до дядини:
    - Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
    - Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
    - Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!...
    - Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!
    Коза знову: «Ме-е-е!»
    - Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!
    Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними - «кіт», а за «котом» - всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, «добрий вечір» сказали - не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:
    Нуте, панове,
    Нуте, мурове,
    Поставайте вряду,
    Я козу веду!
    «Коза» і «кіт» тупають у такт пісні - витанцьовують. А діти смикають - то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:
    Наша козиця -
    Вже стара птиця,
    Недавно з Києва,
    З довгими кісьми:
    - Ногами стопчу,
    - Рогами сколю,
    - Хвостом змету!
    Що на горі вовк з вовченятами,
    То в долині коза з козенятами.
    Ой, де взявся вовк
    Та козу натовк,
    А вовченята - за козенята.
    Де взявся заєць
    Став козу лаять:
    - Ой, ти, козиця,
    Старая птиця,
    Діточкам та й не матиця.
    Ухопила серпок,
    Та й по полю: скок, скокі
    Нажала сніпок
    Та й змолотила,

    Своїх діточок
    Та й накормила!
    Ой. не йди, коза,
    У темні ліса,
    Там стрільці-гонці
    З острова Хортиці!
    Що перший стрілець -
    Козак-молодець,
    Ударить козу під правоє вухо.
    З лівого вуха потекла брюха!
    Тиць, коза впала,
    Хвіст свій задрала.
    «Коза» падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. «Кіт» її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:
    Треба козиці три куски сала.
    «Кіт»:
    Мяу, мяу... сала!
    Щоб коза встала.
    Хор:
    Ой, устань, козо.
    Та й струсися!
    По цьому дому,
    По господарю
    Ізвеселися!
    «Коза» схоплюється і починає танцювати. Хор співає:
    Ой, слухай, козо,
    Де труби гудуть,
    Там млинці печуть,
    То і нам дадуть!
    «Коза» йде до печі, задирає морду і нюхає. Хор:
    Хозяїн іде, пожиток несе.
    Перший пожиток:
    Мірочка гречки
    На варенички.
    Другий пожиток:
    Мірочка жита,
    Щоб коза сита.
    Третій пожиток:
    Решето вівса,
    Зверху ковбаса,
    Та й щедрівка вся!
    За ці щедрівки -
    Кварта горілки,
    А з цеї мови
    Будьте здорові!
    Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом - в один голос:
    - Будьте здорові з празником!
    Старший козовод — до «кози»:
    - Кланяйся хазаїну й хазайці!
    «Коза» кланяється господареві, господині та всім дітям - по черзі. Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. «Кіт» - до господині:
    - Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!
    Козовод:
    - Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!
    - Нема сала, миша вкрала! - говорить господиня. Або: Сало - погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!...
    А «кіт» усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало - «котові» в торбу, пиріг - у мішок козоводові, а гроші - в скриньку скарбникові.
    Виходячи з хати, щедрівники кажуть:
    - Прощавайте! Дай Боже, щоб того року діждали!
    Вийшли на вулицю, оглянулись навколо - скрізь темно... Село вже спить, тільки ген-ген на горі світиться: то дівчата «Меланки» справляють. Козовод:
    - Хлопці, ходім!
    Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з «Меланкою» - поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:
    - Ме-е-е!...
    Дівчата, чуємо, гукають:
    - Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!
    Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій «дохід» - на стіл... Гуляємо всі разом!
    Меланка
    За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.
    Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
    Парубоча «Меланка»
    За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» - добре жартує.
    «Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнеючерез плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.
    Все це - в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом - хто як зумів!
    Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» - коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» - найвищий парубок у селі - вибиває в бубон.
    Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію...
    До кожної хати ватага не заходить - йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:
    Ой, господар, господаречку,
    Пусти в хату Меланочку,
    Меланочка чисто ходить,
    Нічого в хаті не пошкодить.
    Як пошкодить, то помиє,
    Їсти зварить та й накриє.
    Добрий вечір!
    - Просимо!
    Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:
    - Добрий вечір вам у хаті!
    - Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
    - Мовчіть, дівчата, - «Меланка» соромиться!
    - Ха... Ха... Ха... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?
    Отак жартують над «Меланкою», а «вона» - байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків - припічок «мастить».
    Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла.
    Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:
    Наша Меланка - неробоча,
    На ній сорочка парубоча ...
    Люди ідуть на жнива,
    А Меланка - на пива!
    Люди ідуть з серпами,
    А Меланка - з шклянками!
    Люди нажали по сім кіп,
    А Меланка - один сніп!
    Пішла Меланка на містечко,
    Купила собі пасьминечко.
    Пряла вона - від кур до кур,
    Напряла починків - один гур!
    Дала кицькам мотати,
    Кицьки взяли - втікати!
    Збіглися люди - дзвонити,
    Кицьку з починком ловити!
    А ловили - не вловили,
    Нашу Меланку похвалили...
    - Та годі вам! - обзиваються дівчата. - Якоїсь кращої співайте! Козо! Де ти?
    В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати - танцює під спів хору:
    Го-го-го, коза!
    Го-го-го, сіра!
    Го-го-го, біла!
    Ой, розходилася, розвеселилася
    По всьому дому, по веселому!
    Де коза ходить, там жито родить!
    Де не буває, там вилягає...
    Де коза - ногою, там жито - копою!
    Де коза - рогом, там жито - стогом!
    А в нас на Сандрівці усі хлопці - стрільці.
    Встрілили козу у правоє вушко,
    В правоє вушко - в саме сердечко!
    Тут коза впала, нежива стала,
    А міхоноша бере дудочку:
    Надулась жила, коза ожила
    Та й пішла коза, та й стрибаючи,
    Та стрибаючи, гасаючи,
    Своїх діток та шукаючи!...
    Трррт, коза!
    «Коза» тупнула ногою - аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
    - Добра «коза», гарно танцює!
    - Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач - роги помокріли!
    - А ти що хотіла - вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
    - Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..
    В середину кола ввійшов орач. Хор співає:
    Твої воли, Мої воли -
    Гей, гей! А впереді Два ведмеді -
    Гей, гей! А в пригоні Дві вороні -
    Гей, гей! В колесниці Дві синиці -
    Гей, гей!
    Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні. Після орача витанцьовує сівач, а далі - ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.
    Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.
    Дівоча «Меланка»
    Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» - вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем - жупан, шапка, шаровари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.
    Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять - щедрують під вікном:
    Ой, на річці, на Йордані,
    Добрий вечір на Мелані.
    Щедрий вечір, добрий вечір,
    Добрим людям на сей вечір!..
    Наша Меланка, як біль, біла,
    Нашу Меланку журба з'їла.
    Васильчику-чічільчику,
    Посію тебе на городчику,
    Та буду тебе шанувати:
    Тричі на день поливати!
    Тричі на день поливати
    І в неділю підгортати!
    Або ще заспівають «дністрянської Меланки»:
    Наша Меланка у Дністрі була,
    У Дністрі була, дністровую воду пила,
    На камені ноги мила,
    Білий хвартух замочила:
    - Повій, вітре, буйнесенький,
    Висуши хвартух тонесенький!
    - Повій, вітре, туди-сюди,
    Висуши хвартух межи люди!
    - Повій, вітре, на болото,
    Висуши хвартух, як золото!
    - Повій, вітре, на дубині,
    Висуши хвартух на дівчині!
    Добрий вечір!
    - А, здорові були, дівчата! Котра з вас «скарбник»? Щоб Меланці «на вінок» гроші кинути?!...
    Отак колись щедрували!
    Дівчата ворожать
    Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити.
    Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи - куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде... Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець...» Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком див-ляться: рівний, гарний - наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й «доля» крива!... На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»
    На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді - за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть - за бідного!
    В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:
    виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою - таким і буде суджений: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця - тихим і сумирним тощо;
    біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;
    кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: "Суджений-ряджений, розчеши мені голову!". Хто присниться, з тим і випаде одружитись;
    або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений, перевези через місток». Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.
    Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде - а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають - той може зробитися «нечуваним і небаченим»...

    На Лівобережжі про «нечуй-вітер» існує повір'я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» - він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок. Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось: «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром...»
    Чародійна ніч...
    Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя - на хліб, глини - на мід».
    На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я - в здоров'ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і вино!...» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять - ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний». У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»
    Новорічна ніч на Гуцульщині - свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець - вона ся віддає!» - так кажуть гуцули про піч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною - «аби не кляла, що немащена!»... Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає - «бо тяжко їй танцювати...» Звечора на піч кладуть овес - «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».
    О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу»
    Народні прикмети
    Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:
    якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
    якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
    якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
    якщо падає м'який сніг - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
    який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
    якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.

  17. 2 пользователей поблагодарили nyusha0365 за это полезное сообщение:

    divaone (14.12.2022), Irina55 (05.01.2019)

  18. #11
    Местный
    Регистрация
    11.03.2016
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    237
    Поблагодарил Поблагодарил 
    2,182
    Поблагодарили Поблагодарили 
    2,105
    Поблагодарил в

    231 сообщениях

    По умолчанию

    14 січня - Новий Рік за старим стилем, або свято Василя
    14 січня українці святкують кілька свят. Перше - свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.
    За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім'я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, - Ісус.
    І нарешті, 14 січня - також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов'язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.
    Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування - давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Далі читайте, як перший день Нового року приходив у оселі українців.
    Українське святкування Нового року
    «... Ще тільки починає, було, розвиднятися, а тато вже будять мене:
    - Вставай, сину, годі спати - пора посівати йти!
    Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та - за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху - всього по пригорщі й змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.
    - Спочатку вдома посівай, - каже батько, - а потім і до людей підеш!
    Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров'я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік - жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»
    - Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!
    Взяв я від батька гріш - перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню - на щастя.
    - А тепер можна і до людей, - каже батько, - людям посівати!
    І я пішов... Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бо ж знаю: в цю ніч не замикаються - люди посівальників ждуть. Заходжу до хати, скидаю шапку і відразу ж, із порога:
    На Лівобережжі:
    Ходить Ілля на Василя,
    Носить пугу житяную,
    Де замахне - жито росте,
    Роди, Боже, жито, пшеницю,
    Всяку пашницю;
    У полі ядро, а в домі добро,
    Дай Боже!

    - Спасибі, племіннику, - каже дядько, - гарно примовляєш. На ось тобі трохи грошей на книжку - та вчися, щоб дурнем не був!
    За це я дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з хати, то дядина - до мене:
    - Чого ж ти, Свириде, вже ідеш? ... Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та... старости, бо ж маємо дорослу дівку!
    Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали...»
    Так згадує своє перше посівання добродій Свирид Галушка.
    Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» - приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять - тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.
    На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі - «щоб кури сідали та курчат висиджували».
    Зерно після посівальника збирають і віддають курям - «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом - «щоб великі росли».
    Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого вечора аж до Нового року— «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу - ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.
    На західному Поділлі від Різдва до Нового року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового року. А ранком на Новий рік те сміття виносять із хати, висипають на воротях і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей - кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт - всяке створіння, яке є в обійсті - «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий рік увійти чистими!»
    На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий вечір, господар перев'язуєранком на Новий рік овочеві дерева в саду - «щоб нечисть на деревах не заводилась».
    Неродючі дерева цього дня «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти - брат із сестрою. Сестра - мале дівча - вилазить на грушу чи яблуню і від імені цього дерева «проситься», а брат - хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках - грає роль господаря. І ось між ними відбувається такий діалог:
    - Не рубай мене, буду вже родити.
    - Ні, зрубаю. Чому не родило?... Кажи!
    - Бійся, Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! - далі проситься плаксивим голосом «дерево».
    - Гляди ж, - погрожує сокирою «господар», - як не вродиш цього року, то на той рік зрубаю і спалю!
    Після такого «страшення» дерево перев'язують перевеслом. Іноді «для страху» дерево злегка надрубують.
    Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: «Їж, сину, та пам'ятай: якщо тобі трапиться взимку збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий рік пиріг - і відшукаєш дорогу».
    Залежно від вдачі, люди говорять: «Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!» або: «Нап'юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!»
    «На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» - так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.
    «Мій батько, Царство йому Небесне, - згадує Свирид Галушка, - дуже любили вареники. На Новий рік мама, було, як наварять повну макітру - їж, скільки хочеш!... Ото тато, бувало, перед тим, як узятися до вареників, примовляють: «Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли - за нас, грішних, такі муки терпіли!»
    Перший день нового року - свято Василя. «Мій старший брат був Василь, - згадує Тиміш Степанович Піддубний. - В цей день, було, всі родичі до нього з'їжджалися на обід - веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш - шинка, ковбаси, всякі припаси... Ех, та що й казати, - було до чого чарку випити та «дай Боже!» промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та вигуками їхали «на прогін». Коні-змії не чують під собою ніг - санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки»!
    Що віщує перший день Нового року?
    У перший день Нового року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком - буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, - жди неврожаю.

    Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.
    Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.
    Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.
    Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя - звідти треба сподіватися щастя.
    Сніг випаде в цей день - щасливий рік буде.
    Тексти новорічних поздоровлень
    Подаємо нижче кілька текстів новорічних поздоровлень, що їх записано в різних місцевостях України.
    На Херсонщині:
    А в полі, полі сам Господь ходив,
    Сам Господь ходив, зерно розносив.
    Діва Марія Бога просила:
    «Уроди, Боже, жито, пшеницю,
    Жито, пшеницю, всяку пашницю».
    Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.
    Будьте здорові з Новим роком і з Василем.
    Дай, Боже!
    На Київщині:
    Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.
    На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
    Щоб уродило краще, як торік, -
    Жито, пшениця і всяка пашниця,
    Коноплі під стелю на велику куделю.
    Будьте здорові з Новим роком та з Василем.
    Дай, Боже!
    На Поділлі:
    Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,
    На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
    Щоб уродило краще, як торік, -
    Коноплі під стелю, а лен по коліна,
    Щоб вас, хрещених, голова не боліла.
    Будьте здорові з Новим роком.
    Дай, Боже!
    На Буковині:
    Сійся, жито, пшениця, всяка пашниця,
    На цей Новий рік, щоб ся вродило ліпше, як торік.
    Дай вам, Боже, в щасті, в здоров'ї дочекати
    Від Нового року до Богоявління,
    Від Богоявління - до ста літ,
    Поки Пан Біг назначить вік!
    Дай, Боже!
    На Гуцульщині:
    Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця,
    Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця,
    Та на цей Новий рік най вам дасть Господь Бог,
    Щобисьте біди-смутку не знали,
    В щастю, здоров'ю многі літа проживали,
    А по смерті Царство Небесне оглядали.
    Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами!
    О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу»

  19. 3 пользователей поблагодарили nyusha0365 за это полезное сообщение:

    divaone (14.12.2022), Irina55 (05.01.2019), lolu66 (06.01.2019)

Социальные закладки

Социальные закладки

Ваши права

  • Вы не можете создавать новые темы
  • Вы не можете отвечать в темах
  • Вы не можете прикреплять вложения
  • Вы не можете редактировать свои сообщения
  •  
Яндекс.Метрика free counters Рейтинг@Mail.ru