Народознавство

[bratvet]

предлагаю открыть новую темку и делиться материаллом...для начала выставляю свой,найденный на просторах инэта...

[Yarunka]

рушник що вміє промовляти
Діти під музику заходять до світлиці, яка прикрашена вишиваними рушниками.
– Ніколи ця оселя не буває пустою і одинокою. Подивіться скільки людей прийшло до нас у гості: жіночки посідали біля віконця, а молодички на лавах. Прийшли, як в сиву давнину, пісень співати, рушники вишивати, себе показати та й на нас подивитись. Давайте привітаємось з ними. ( діти вітаються з дорослими, які знаходяться в кімнаті)
– Затишно, чисто і гарно в кімнаті господині. Подивіться, чим прикрашені стіни в цій хаті? ( Рушниками )
Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було жодної на Вкраїні оселі, котрої не прикрашали б рушники. Наші бабусі і дідусі вірили, що біле полотно рушника захищає від усього лихого. Які вони всі різні. Відійдіть всі трохи далі і роздивіться, як вони гарно вишиті. ( Показую рушник – утирач. )

– Подивіться, що це за рушник?
–Як він називається ?
– Для чого він потрібен ?
– Якого кольору на ньому смуги, що вони означають?
( Червона – любов, щоб дорога людини була радісною.
Зелена – щоб зустрічались добрі люди.
Жовта – побажання удачи, здоров’я.
Коричнева – це щаслива дорога.
Синя – надія. )
Рушники бувають різні і вишивають їх по різному. Вони призначаються для дорослих і дітей. Погляньте навкруги, яке різноманіття рушників, але ж бувають ще рушники для дівчаток і хлопчиків.
– Як називався рушник для дівчаток? Як для хлопчиків? ( росяничка, грай- лик. )
– Рушники – росянички вишивали для малих дівчаток – дошкільняток.
Зараз ми його повісимо, нехай він теж стіну прикрашає і ранкове сонце зустрічає. ( Вішаю рушник.) Гарний рушничок для дівчинки: тут листя і цвіт яблуні, вишні, ромашки, волошки й незабудки.
– Кожен рушничок свій візерунок має, а хто вміє ті візерунки читати, той вміє життя людське розпізнавати.
–А нашому грайлику ніяк не лежиться в скрині ( на столі ), хочеться і йому всіх радувати своїм візерунком.
– Посередині півники і чорнобривці, збоку волошки і синій барвінок, а між ними листячко дуба. Є тут і листя любистку, і вусики хмелю, схожі на виноградні. ( вішаємо рушник)
в – Давайте і ми з вами « вишиємо» рушнички, щоб прикрасити ними свою групу. Тільки «вишивати» ми будемо за допомогою пензлика, фарб та клею. А щоб було швидше, ми розділимо працю так:
Ті дітки, в кого намальований кухлик з водою, будуть «вишивати» рушник – утирач .
В кого намальована дівчинка – рушник – росяничку, в кого хлопчик – рушник – грайлик, а в кого калина – рушник для дорослих.

Діти виконують кожен свою роботу і співають пісню « Ми своїми вправними руками»… По закінченні пропоную дітям пограти в гру « Ой, Івасю, Іваночку подивися на нас.» ( поки висохнуть дитячі роботи)
—Молодці, діти, всі постарались, гарні, чисті рушнички у вас вийшли.
За вашу старанність хочу подарувати вам подарунок.
( Витягую із скрині караван на рушнику )
—Коли хтось мав вирушати в дорогу, йому загортали в чистий рушник хліб, щоб не черствів, а біле полотно берегло здоров’я.
Нехай доля ваша буде така довга, як цей рушник.
Щоб доля ваша була така ж квітуча, як цей рушник.

[leonora_]

[Иннка]

Методична майстерня






Вихователь:
Мамян Інна Олександрівна

Майбутнє нашої держави, надії на покращення умов життя, на якісно новий рівень пов’язані саме з творчо мислячими молодими людьми, які повинні прийти у всі сфери виробництва.
Риси характеру, що сприяють творчій продуктивності, можна виявити досить рано. І, перш за все, батьки повинні звернути увагу на їх розвиток. В ранньому дитинстві таких дітей відрізняє підвищена активність, нездоланна жага пізнання і невичерпна допитливість. Такі діти завдають багато клопоту батькам і членам сім’ї. В якій мірі творчі імпульси дитини перетворяться в творчий характер, залежить більше від впливу батьків та інших дорослих дома і в школі.
Цікавими є дослідження американських педагогів та психологів, зокрема Торренса, автора системи вимірювання творчих здібностей. Він повідомляє, що спадковість не є найважливішим показником творчої продуктивності. На основі своїх досліджень він стверджує, що формування творчого характеру залежить більше від сім’ї, яка здатна розвинути, або знищити творчий потенціал дитини ще у дошкільному віці. Тому великого значення набуває система виховання творчих здібностей як у сім’ї, так і у дошкільних та шкільних закладах освіти.
Однією із сфер, де на ранніх стадіях життя проявляється творча активність дітей, є образотворче мистецтво. Як відомо всі діти малюють. Малювання є основним засобом вираження себе на самих ранніх стадіях життя. Тільки в малюванні діти із самого початку вільні від обмежень ( знання нотної грамоти у музиці, уміння виразити свою думку в літературі) і тому малювання з усіх видів художньої творчості їм найближче. Гранично обмежені в художніх засобах, щоб розвити свою думку, діти, спираючись на свій творчий інстинкт, знаходять дивовижні рішення, самостійно відкривають образотворчі закони.
Саме завдяки малюнку отримуємо можливість заглянути у внутрішній світ маленької людини, осягнути логіку дитячої творчості, бо малювати й думати для неї одне і те ж. В малюнках діти не зображають реальний світ, вони відтворюють свій особистий світ на папері. Характерною особливістю дитячих малюнків є лаконічність, зосередженість і концентрація думки. Образотворчі засоби спроможні передавати думки і почуття більш безпосередньо, вони більш особистісні та інтимні. Вони також мають невичерпний потенціал розвитку емоційної сфери дитини. Без розвитку почуттів, без розвитку уяви, без пристрасті до творчості людина не зможе сьогодні продвинутися в області самих вузьких і суто технічних знань. Творча уява сьогодні все більше ціниться у всіх галузях життя.

Провідну роль у процесі розвитку творчих здібностей дітей від трьох до семи років займають або батьки, або педагоги дошкільних закладів (за умови їх відвідування). Найкращий спосіб виховання творчості в дітях — це бути самому творчоюособистістю. Вона може бути застосована і відносно батьків. Бо саме дітям до шести-семи років належить найбільша кількість найцікавіших малюнків. Потужна інтуїція, у цьому віці, компенсує недостатність знань про життя. Інтуїція допомагає виконати найсміливіші задуми дитини.
За даними Н.Аллахвердової, у шість-сім років, а іноді і в дев’ять-одинадцять, відбувається повна криза образотворчої діяльності. По мірі ускладнення життєвих вражень і проблем дитини, однієї інтуїції для їх вираження стає недостатньо. У зв’язку з цим наступає віковий і творчий переломний момент. В результаті втрачається чіткість малюнка, його наївність, пропадає гармонійне світо¬сприйняття. Дитина більше не може обмежуватися імпровізацією, стихійністю, фантазією.
Подорослішавши фізично дитина дорослішає і в мистецтві. На новому етапі для творчості дитині необхідно мати деякі професійні навички й знання. Доля дитини здебільшого залежить від того, чи вчать її малювати. Чи пізнає вона ремесло художника, чи знає техніку письма, графіки, взагалі всієї технології, яка необхідна при малюванні.
Знання ремесла звільнить дитину від сумнівів у своїх здібностях, допоможе зосередитись, набути впевненості, воно буде сприяти розкриттю тих задатків, якими володіє від природи, допоможе виразити себе, зберегти й закріпити творчу свободу.
Безумовно, щедро обдаровані від природи талантом діти зберігають свою творчу індивідуальність і в більш пізньому віці, а то і в продовж усього життя, так, як українські народні митці К.Білокур, Г.Собачко, М.Приймаченко.
Але більшість дітей, щоб уникнути зриву і не втратити інтерес до малювання, потрібне керівництво.
Тож малюванню, проте як і кожній справі, дитину треба починати вчити у певний чітко окреслений час. Технічним же навичкам малювання, вірогідно, необхідно починати вчити у шість-сім років, тобто з першого класу. Саме в цей час дитина відчуває необхідність у більш активній участі педагога. Творчість демократична по своїй суті. Коли дитина малює, немає місця командуванню, тиску, погрозам та покаранням. Тим більше, що пізнавальна активність властива дитині без усякого примусу. Шкільний учитель не повинен позбавляти дитину права на власне бачення. Уроки малювання не повинні носити формального характеру.
Тому надзвичайно важливим моментом у системі освіти є фахова підготовка вчителя образотворчого мистецтва. Практика показала доцільність поєднання спеціальностей учитель образотворчого мистецтва та вчитель початкових класів.

Заняття малюванням розвивають людину в цілому, прилучають її до самого головного — процесу творчості. Художня творчість приносить дитині духовну рівновагу, розкриває здібність дитини до навчання, до уміння думати, аналізувати, шукати й знаходити оптимальні рішення у всіх випадках життя.

Мобілізуючи великі затрати розумової діяльності, малювання прискорює:

 процеси розвитку просторового мислення,
 образного бачення,
 розвиває розумові здібності,
 спостережливість дітей,
 відчуття гармонії.
Основними завданнями художньо-естетичного розвитку дошкільнят засобами образотворчого мистецтва сьогодні є:
- розвиток особистісної цілісності, духовності та послідовне формування естетичної культури;
- виховання активного ставлення до естетичних явищ дійсності та мистецтва;
- цілеспрямоване і систематизоване формування навичок естетичного сприймання та оцінної діяльності;
- стимулювання та актуалізація творчого потенціалу й удосконалення практичних знань, навичок та умінь в галузі образотворчого мистецтва;
- розвиток прагнення до творчої самореалізації в різних видах поліхудожньої діяльності.
Ці завдання структуруються за такими напрямками:
- пізнавально-діяльнісний (систематизація та послідовне
поглиблення знань та уявлень учнів у царині образотворчого мистецтва;
формування та удосконалення практичних умінь і навичок в різних видах творчої діяльності; розвиток спостережливості, зорової пам'яті, просторових уявлень, тактильних і кінестетичних відчуттів, колірного зору, композиційних навичок);
- художньо-творчий (формування творчих здібностей та прагнення до творчої самореалізації, розвиток художньої уяви і творчої активності);
- сприймання та оцінювання (формування естетичного досвіду, навичок сприймання та оціночної діяльності, розвиток образного мислення, естетичного ставлення до явищ мистецтва та дійсності, естетичних почуттів, смаків, оцінок, потреб, емоційної сприйнятливості та чутливості, формування естетичної культури).
Тому так важливо, щоб народне мистецтво змалку увійшло в життя дитини, оточувало її, радувало, продовжувало потребу власної творчості. Особливо близький і доступний дітям декоративний розпис, що оспівує красу рідної природи. Народжений у давнину звичай прикрашати стіни хат, печі, скрині, дійшов дро наших днів. Розкриваючи дітям світ народного мистецтва, важливо їх бачити спільне для різних зразків декоративного розпису, звертати увагу на те, з якою любов’ю, захопленням виписано кожну квіточку, листочок, ягідку.
Відомо, що селище Петриківка – один із осередків самобутнього декоративно-прикладного мистецтва. Петриківка славна своїми традиціями. У кожній хаті займалися різними видами мистецтва. Рідко нині вживане слово «чепуруха» раніше було дуже поширене у народі й означало господиню, яка вміє прясти, ткати, вишивати.
І в минулому. І тепер майстри в Петриківці змальовували квіти, фрукти, ягоди, такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до природніх кольорів, а головне – до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно вимальовані прожилки на кожній пелюстинці квітки, загострені краї листочків, усілякі вусики та пагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але все це не копіювання. Кожен майстер вкладає у розпис своє фантастичне бачення царства квітів. Ось чому з-під їхнього пензля виходили не просто троянди, настурції чи мальви, а створювався своєрідний синтез усього привабливого, що є у царстві флори.
Найпоширеніша схема композиції петриківських розписів – еліпс. Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що петриківські майстри в самому центрі розміщують найбільшу квітку, дві квітки, або два грона ягід.
Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов’ян Придніпров’я. Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння, достигання плодів.
Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей.
Характерне сполучення елементів у петриківських розписах - розгорнені до глядача листочки профільні розташування квітів. Композиція декоративно увиразнює букет. Кущ, вазон. Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо.
Традиційно розписи виконувались густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них граничне й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному рівні, один біля одного, а не один за одним. Жоден листочок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і цілого йде від особливостей народного побуту.
Чи не диво? Розкішна цариця тропіків – пава і раптом на кущі наших північних країв, на калині? Калина не росте там, де звичайно водяться пави. А для пави соковиті ягоди, яким не страшний і мороз, - такі ж самі «ласощі», як для полярної куріпки плоди манго. Але волею майстрів народного розпису велична пава красується між гіллям калини, щоб досхочу поласувати ягодами. І це не єдине порушення. Неважко помітити, що під вагою доволі великої птахи тоненьке стебло калини навіть не прогнулося. Пава неначе зависла у повітрі, а її маленькі лапки ледь доторкаються куща. Пташка не прим’яло жодного листочка, бо вони ростуть вільно й густо, тягнуться з гущавини до світла. Умовність – одна з найважливіших прикмет декоративного мистецтва. З особливою силою вона виявляється в петриківських розписах.
Петриківці завжди вчилися один в одного, жоден з них ніколи сліпо не наслідував учителів. Тому петриківський осередок народного декоративного малювання увесь час розвивається, удосконалюється. Зберігаються основні риси – чітка й пружна форма, сувора ритміка, композиційна викінченість, соковите письмо. На основі старих принципів виникали сотні й тисячі варіантів.
Видатні майстрині Петриківки Тетяна Пата, Віра й Галина Павленко, Надія Білокінь, Поліна Глущенко, Надія Пікуш по-різному використовували вікові традиції декоративного малювання свого села, але індивідуальна природа творчості кожної з них не завадила їх спільності в одному – в заглибленні у деталі. Вони створювали величні, справді монументальні композиції, в яких правомірні (і навіть бажані) великі декоративні плями, вільно трактовані форми. Кожна майстриня вкладала у форму своє почуття пружності, тужуватість стебел, листків, або ж, навпаки, - їхньої м’якості й тремтливості.
А от коли справа торкалася деталей... Тут вони починали немовби змагатися: хто дрібніше й майстрніше проробить ці соковиті плями, хто вишгадливіше й тонше випише міріади жилок, пушинок, завитків і гребінчиків. І в цьому виявляється не лише фантазія, а й винахідливість, а також спостережливість за ростом, квіткуванням, плодоношенням рослин.
Найцікавіший момент у даному процесі творчості компанування деталей. І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизни були суворо підпорядковані суто декоративним принципам.
Творчість Тетяни Пати може слугувати прикладом тонкого поєднання традиційного з оригінальним новаторством. Вона – одна з найсамобутніших майстринь в усій історії петриківського розпису. За своє довге життя (Тетяна Якимівна прожила понад 90 років) художниця створили чимало ескізів для рушників, килимів, настінних розписів, сама розмалювала ряд приміщень. Їй так хотілося змалювати квіти всієї України, всієї землі! Хоча й не вірилі в те, що колись це можна зробити...
Тим часом малювала своє улюблене суцвіття – квіти, листки, ягоди в одному нероздільному вінку. Вона працювала над кожною квіткою з великою любов’ю, вимальовувала пелюсточку за пелюсточкою, поки та не зацвітала.
Ніхто із сучасників Тетяни Пати у Петриківці не опоетизував так ніжно калину, як вона. Ягоди майстриня малювала не пензлем, а пальцем. Вона вмочувала у червону фарбу пучку вказівного пальця і прикладала до паперу. Ягідки не однакові – одні цілком червоні, інші - з пробілами, , ще інші - червоно-бузкові. Художниця домагалася разючості природності у їхньому зображенні, майстерного сполучення ягід у важкий пишний кетяг.
Та, наслідуючи природу, майстриня вдавалася й до умовностей, скажімо - при зображенні пташок. Дуже любить ласувати ягодами зозуля, тому її часто і малювала художниця. Але яка то зозуля! Пір’я у неї різнобарвне, лапи бурякові, а хвіст занадто довгий.
Чи можливо навчитися малювати так, як малюють петриківські майстрині? Можна, але це не так просто. Потрібна особлива техніка й особливий інструмент: тут і цибулина «розкуйовджена» і пензлик з котячої шерсті, а часом і вмілий пальчик, вмочений у фарбу, - і народжується все це у Петриківці.
Діти дуже люблять малювати пальцями чарівні: квіти і ягоди, казкових птахів, все те, що вони уявляють в своїх фантазійних думках.

[АгнессаГ]

Дівчатка, виручайте! Необхідний конспект заняття для старшої групи про оберіг (немає значення який)...

[АгнессаГ]

"Бабусина скринька."
Заняття в дошкільному навчальному закладі.
Розвиток мовлення. Друга молодша група

Програмовий зміст: учити дітей правильно і чітко промовляти звук [к]; продовжувати навчати дітей розповідати українські забавлянки, пісеньки; звуконаслідувати слова, тренувати дітей у вимові з різною силою голосу; розвивати голосовий апарат, пальцеву моторику, навички творчої діяльності; пам’ять, увагу; виховувати інтерес до ігор, народної творчості.
Словник: збагачувати дитячий словник словами скринька, квочка, зозуля; активізувати вживання слів: яскраве, тепле, лагідне, маленькі, жовтенькі, пухнасті, м’якенькі.
Матеріал: скринька; картинка із зображенням дощику, сонечка, іграшки: квочка, курчата, зозуля; намальовані долоньки; солодкий хлібець.

Хід заняття

Заходить вихователь у костюмі бабусі.

— Добрий день, мої малята!

— Добрий день, бабусю!

— Подивіться, що я вам принесла. Це скринька.

— Що це, дітки? (Діти повторюють хором і поодинці.)

— Як ви думаєте, що лежить у скриньці?

(Міркування дітей.)

— У цю скриньку я поклала українські забавлянки й пісеньки.

— Давайте ми з вами трішки пограємося.

Ой, що це капає?

(Виставляється картинка із зображенням дощику.)

— Як капає дощик? (Крап-крап.)

(Діти повторюють хором і поодинці з різною силою голосу.)

— Але якщо дощик іде довго, стає сумно. Давайте з вами покличемо сонечко!

(1–2 дитини розповідають закличку.)

Сонечко, сонечко
Виглянь у віконечко.
Там дітки граються
Тебе дожидаються.

(Зі скриньки вихователь дістає картинку із зображенням сонечка.)

— Подивіться, яке сонечко? (Яскраве, тепле, лагідне…) Здогадайтеся, хто це гріється на сонечку.

Жовтенькі кульбабки
Мають по дві лапки,
Зернятка збирають,
Пищать, не вгавають. (Курчата.)

(Вихователь ставить на килимок курчат.)

— А які курчата? На що вони схожі? (На маленьке сонечко, на кульбабки, клубочки.)

Котяться жовті клубочки
До рідної матінки-… (квочки).

— Як кличе мама-квочка своїх дітей? (Ко-ко-ко.)

(Діти повторюють хором і по одному.)

Курочка говорить:

«Ко-ко-ко не ходіть далеко!»

— Що говорить курочка? (Діти повторюють.)

— Чуєте, малята, хтось у скриньці стукає. Хто там, давайте подивимося.

(Вихователь дістає картинку із зображенням зозулі.)

— Що це за пташка прилетіла до нас? Це зозуля. Давайте разом скажемо.

(Хорові й індивідуальні повторення.)

— Яку пісеньку співає зозуля? (Ку-ку.)

(Діти повторюють хором і поодинці.)

— А тепер давайте зозуленьці заспіваємо пісеньку:

Прилетіла зозуленька
З темного лісочку,
Сіла, сіла, закувала:
— Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

(Діти співають.)

— Давайте подивимося, що ж іще є у скриньці.

(Вихователь дістає намальовані долоньки.)

— Що це? Як можна гратися долоньками, пальчиками? (Плескати, показувати фігури тварин.)

— Давайте покажемо зайчика.

— А тепер покажіть лисичку, а потім вовка.

(Діти, рухаючи руками, показують символи, що означають тварин.)

— Тепер давайте спечемо хлібчик і пригостимо пташок і тварин.

(Діти обігрують пісеньку «Печу, печу хлібчик».)

Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик:
Меншому — меншенький,
Старшому — більший,—
Шусть у піч, шусть у піч!

— Подивіться, який гарний хлібчик у нас вийшов! (Бабуся дістає хлібчик і пригощає дітей. Діти прощаються з бабусею.)

Підсумок

— Хто сьогодні грався з нами? Чи будете ви їх пригощати смачненьким хлібцем? (Відповіді дітей.)