Показано с 1 по 13 из 13

Тема: Народознавство

  1. #1
    Пользователь Аватар для bratvet
    Регистрация
    27.11.2009
    Сообщений
    77
    Поблагодарил Поблагодарил 
    320
    Поблагодарили Поблагодарили 
    195
    Поблагодарил в

    21 сообщениях

    По умолчанию Народознавство

    предлагаю открыть новую темку и делиться материаллом...для начала выставляю свой,найденный на просторах инэта...
    Последний раз редактировалось Котик230580; 10.01.2019 в 22:48. Причина: нерабочая ссылка

  2. #2
    Новичок
    Регистрация
    16.04.2010
    Адрес
    Украина, Киев
    Сообщений
    8
    Поблагодарил Поблагодарил 
    0
    Поблагодарили Поблагодарили 
    0
    Поблагодарил в

    0 сообщениях

    По умолчанию

    рушник що вміє промовляти
    Діти під музику заходять до світлиці, яка прикрашена вишиваними рушниками.
    – Ніколи ця оселя не буває пустою і одинокою. Подивіться скільки людей прийшло до нас у гості: жіночки посідали біля віконця, а молодички на лавах. Прийшли, як в сиву давнину, пісень співати, рушники вишивати, себе показати та й на нас подивитись. Давайте привітаємось з ними. ( діти вітаються з дорослими, які знаходяться в кімнаті)
    – Затишно, чисто і гарно в кімнаті господині. Подивіться, чим прикрашені стіни в цій хаті? ( Рушниками )
    Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було жодної на Вкраїні оселі, котрої не прикрашали б рушники. Наші бабусі і дідусі вірили, що біле полотно рушника захищає від усього лихого. Які вони всі різні. Відійдіть всі трохи далі і роздивіться, як вони гарно вишиті. ( Показую рушник – утирач. )

    – Подивіться, що це за рушник?
    –Як він називається ?
    – Для чого він потрібен ?
    – Якого кольору на ньому смуги, що вони означають?
    ( Червона – любов, щоб дорога людини була радісною.
    Зелена – щоб зустрічались добрі люди.
    Жовта – побажання удачи, здоров’я.
    Коричнева – це щаслива дорога.
    Синя – надія. )
    Рушники бувають різні і вишивають їх по різному. Вони призначаються для дорослих і дітей. Погляньте навкруги, яке різноманіття рушників, але ж бувають ще рушники для дівчаток і хлопчиків.
    – Як називався рушник для дівчаток? Як для хлопчиків? ( росяничка, грай- лик. )
    – Рушники – росянички вишивали для малих дівчаток – дошкільняток.
    Зараз ми його повісимо, нехай він теж стіну прикрашає і ранкове сонце зустрічає. ( Вішаю рушник.) Гарний рушничок для дівчинки: тут листя і цвіт яблуні, вишні, ромашки, волошки й незабудки.
    – Кожен рушничок свій візерунок має, а хто вміє ті візерунки читати, той вміє життя людське розпізнавати.
    –А нашому грайлику ніяк не лежиться в скрині ( на столі ), хочеться і йому всіх радувати своїм візерунком.
    – Посередині півники і чорнобривці, збоку волошки і синій барвінок, а між ними листячко дуба. Є тут і листя любистку, і вусики хмелю, схожі на виноградні. ( вішаємо рушник)
    в – Давайте і ми з вами « вишиємо» рушнички, щоб прикрасити ними свою групу. Тільки «вишивати» ми будемо за допомогою пензлика, фарб та клею. А щоб було швидше, ми розділимо працю так:
    Ті дітки, в кого намальований кухлик з водою, будуть «вишивати» рушник – утирач .
    В кого намальована дівчинка – рушник – росяничку, в кого хлопчик – рушник – грайлик, а в кого калина – рушник для дорослих.

    Діти виконують кожен свою роботу і співають пісню « Ми своїми вправними руками»… По закінченні пропоную дітям пограти в гру « Ой, Івасю, Іваночку подивися на нас.» ( поки висохнуть дитячі роботи)
    —Молодці, діти, всі постарались, гарні, чисті рушнички у вас вийшли.
    За вашу старанність хочу подарувати вам подарунок.
    ( Витягую із скрині караван на рушнику )
    —Коли хтось мав вирушати в дорогу, йому загортали в чистий рушник хліб, щоб не черствів, а біле полотно берегло здоров’я.
    Нехай доля ваша буде така довга, як цей рушник.
    Щоб доля ваша була така ж квітуча, як цей рушник.

  3. #3
    Авторитет Аватар для leonora_
    Регистрация
    09.03.2010
    Адрес
    Украина, Полтавская обл.
    Сообщений
    5,544
    Поблагодарил Поблагодарил 
    1,032
    Поблагодарили Поблагодарили 
    1,805
    Поблагодарил в

    614 сообщениях

    По умолчанию

    [img]http://*********su/5517880.gif[/img]

    Друг – это не тот, кто вытащит тебя из беды, а тот, кто не даст тебе в неё попасть! http://www.youtube.com/watch?v=QWa9q9Lw1qg
    ІКТ в проведенні свят та розваг в ДНЗ https://www.youtube.com/watch?v=Jd4lpOzKKRU
    Сайт нашего детского сада http://trudolub-sad.ucoz.ua/
    Мой блог http://kulchenko-lena.blogspot.com
    Email: lena2770@bk.ru
    lenakulchenko2770@gmail.com

  4. #4
    Пользователь Аватар для Иннка
    Регистрация
    14.06.2011
    Адрес
    Днепропетровская обл.
    Сообщений
    73
    Поблагодарил Поблагодарил 
    0
    Спасибо Поблагодарили 
    1
    Поблагодарил в
    1 Post

    По умолчанию

    Методична майстерня






    Вихователь:
    Мамян Інна Олександрівна

    Майбутнє нашої держави, надії на покращення умов життя, на якісно новий рівень пов’язані саме з творчо мислячими молодими людьми, які повинні прийти у всі сфери виробництва.
    Риси характеру, що сприяють творчій продуктивності, можна виявити досить рано. І, перш за все, батьки повинні звернути увагу на їх розвиток. В ранньому дитинстві таких дітей відрізняє підвищена активність, нездоланна жага пізнання і невичерпна допитливість. Такі діти завдають багато клопоту батькам і членам сім’ї. В якій мірі творчі імпульси дитини перетворяться в творчий характер, залежить більше від впливу батьків та інших дорослих дома і в школі.
    Цікавими є дослідження американських педагогів та психологів, зокрема Торренса, автора системи вимірювання творчих здібностей. Він повідомляє, що спадковість не є найважливішим показником творчої продуктивності. На основі своїх досліджень він стверджує, що формування творчого характеру залежить більше від сім’ї, яка здатна розвинути, або знищити творчий потенціал дитини ще у дошкільному віці. Тому великого значення набуває система виховання творчих здібностей як у сім’ї, так і у дошкільних та шкільних закладах освіти.
    Однією із сфер, де на ранніх стадіях життя проявляється творча активність дітей, є образотворче мистецтво. Як відомо всі діти малюють. Малювання є основним засобом вираження себе на самих ранніх стадіях життя. Тільки в малюванні діти із самого початку вільні від обмежень ( знання нотної грамоти у музиці, уміння виразити свою думку в літературі) і тому малювання з усіх видів художньої творчості їм найближче. Гранично обмежені в художніх засобах, щоб розвити свою думку, діти, спираючись на свій творчий інстинкт, знаходять дивовижні рішення, самостійно відкривають образотворчі закони.
    Саме завдяки малюнку отримуємо можливість заглянути у внутрішній світ маленької людини, осягнути логіку дитячої творчості, бо малювати й думати для неї одне і те ж. В малюнках діти не зображають реальний світ, вони відтворюють свій особистий світ на папері. Характерною особливістю дитячих малюнків є лаконічність, зосередженість і концентрація думки. Образотворчі засоби спроможні передавати думки і почуття більш безпосередньо, вони більш особистісні та інтимні. Вони також мають невичерпний потенціал розвитку емоційної сфери дитини. Без розвитку почуттів, без розвитку уяви, без пристрасті до творчості людина не зможе сьогодні продвинутися в області самих вузьких і суто технічних знань. Творча уява сьогодні все більше ціниться у всіх галузях життя.

    Провідну роль у процесі розвитку творчих здібностей дітей від трьох до семи років займають або батьки, або педагоги дошкільних закладів (за умови їх відвідування). Найкращий спосіб виховання творчості в дітях — це бути самому творчоюособистістю. Вона може бути застосована і відносно батьків. Бо саме дітям до шести-семи років належить найбільша кількість найцікавіших малюнків. Потужна інтуїція, у цьому віці, компенсує недостатність знань про життя. Інтуїція допомагає виконати найсміливіші задуми дитини.
    За даними Н.Аллахвердової, у шість-сім років, а іноді і в дев’ять-одинадцять, відбувається повна криза образотворчої діяльності. По мірі ускладнення життєвих вражень і проблем дитини, однієї інтуїції для їх вираження стає недостатньо. У зв’язку з цим наступає віковий і творчий переломний момент. В результаті втрачається чіткість малюнка, його наївність, пропадає гармонійне світо¬сприйняття. Дитина більше не може обмежуватися імпровізацією, стихійністю, фантазією.
    Подорослішавши фізично дитина дорослішає і в мистецтві. На новому етапі для творчості дитині необхідно мати деякі професійні навички й знання. Доля дитини здебільшого залежить від того, чи вчать її малювати. Чи пізнає вона ремесло художника, чи знає техніку письма, графіки, взагалі всієї технології, яка необхідна при малюванні.
    Знання ремесла звільнить дитину від сумнівів у своїх здібностях, допоможе зосередитись, набути впевненості, воно буде сприяти розкриттю тих задатків, якими володіє від природи, допоможе виразити себе, зберегти й закріпити творчу свободу.
    Безумовно, щедро обдаровані від природи талантом діти зберігають свою творчу індивідуальність і в більш пізньому віці, а то і в продовж усього життя, так, як українські народні митці К.Білокур, Г.Собачко, М.Приймаченко.
    Але більшість дітей, щоб уникнути зриву і не втратити інтерес до малювання, потрібне керівництво.
    Тож малюванню, проте як і кожній справі, дитину треба починати вчити у певний чітко окреслений час. Технічним же навичкам малювання, вірогідно, необхідно починати вчити у шість-сім років, тобто з першого класу. Саме в цей час дитина відчуває необхідність у більш активній участі педагога. Творчість демократична по своїй суті. Коли дитина малює, немає місця командуванню, тиску, погрозам та покаранням. Тим більше, що пізнавальна активність властива дитині без усякого примусу. Шкільний учитель не повинен позбавляти дитину права на власне бачення. Уроки малювання не повинні носити формального характеру.
    Тому надзвичайно важливим моментом у системі освіти є фахова підготовка вчителя образотворчого мистецтва. Практика показала доцільність поєднання спеціальностей учитель образотворчого мистецтва та вчитель початкових класів.

    Заняття малюванням розвивають людину в цілому, прилучають її до самого головного — процесу творчості. Художня творчість приносить дитині духовну рівновагу, розкриває здібність дитини до навчання, до уміння думати, аналізувати, шукати й знаходити оптимальні рішення у всіх випадках життя.

    Мобілізуючи великі затрати розумової діяльності, малювання прискорює:

     процеси розвитку просторового мислення,
     образного бачення,
     розвиває розумові здібності,
     спостережливість дітей,
     відчуття гармонії.
    Основними завданнями художньо-естетичного розвитку дошкільнят засобами образотворчого мистецтва сьогодні є:
    - розвиток особистісної цілісності, духовності та послідовне формування естетичної культури;
    - виховання активного ставлення до естетичних явищ дійсності та мистецтва;
    - цілеспрямоване і систематизоване формування навичок естетичного сприймання та оцінної діяльності;
    - стимулювання та актуалізація творчого потенціалу й удосконалення практичних знань, навичок та умінь в галузі образотворчого мистецтва;
    - розвиток прагнення до творчої самореалізації в різних видах поліхудожньої діяльності.
    Ці завдання структуруються за такими напрямками:
    - пізнавально-діяльнісний (систематизація та послідовне
    поглиблення знань та уявлень учнів у царині образотворчого мистецтва;
    формування та удосконалення практичних умінь і навичок в різних видах творчої діяльності; розвиток спостережливості, зорової пам'яті, просторових уявлень, тактильних і кінестетичних відчуттів, колірного зору, композиційних навичок);
    - художньо-творчий (формування творчих здібностей та прагнення до творчої самореалізації, розвиток художньої уяви і творчої активності);
    - сприймання та оцінювання (формування естетичного досвіду, навичок сприймання та оціночної діяльності, розвиток образного мислення, естетичного ставлення до явищ мистецтва та дійсності, естетичних почуттів, смаків, оцінок, потреб, емоційної сприйнятливості та чутливості, формування естетичної культури).
    Тому так важливо, щоб народне мистецтво змалку увійшло в життя дитини, оточувало її, радувало, продовжувало потребу власної творчості. Особливо близький і доступний дітям декоративний розпис, що оспівує красу рідної природи. Народжений у давнину звичай прикрашати стіни хат, печі, скрині, дійшов дро наших днів. Розкриваючи дітям світ народного мистецтва, важливо їх бачити спільне для різних зразків декоративного розпису, звертати увагу на те, з якою любов’ю, захопленням виписано кожну квіточку, листочок, ягідку.
    Відомо, що селище Петриківка – один із осередків самобутнього декоративно-прикладного мистецтва. Петриківка славна своїми традиціями. У кожній хаті займалися різними видами мистецтва. Рідко нині вживане слово «чепуруха» раніше було дуже поширене у народі й означало господиню, яка вміє прясти, ткати, вишивати.
    І в минулому. І тепер майстри в Петриківці змальовували квіти, фрукти, ягоди, такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до природніх кольорів, а головне – до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно вимальовані прожилки на кожній пелюстинці квітки, загострені краї листочків, усілякі вусики та пагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але все це не копіювання. Кожен майстер вкладає у розпис своє фантастичне бачення царства квітів. Ось чому з-під їхнього пензля виходили не просто троянди, настурції чи мальви, а створювався своєрідний синтез усього привабливого, що є у царстві флори.
    Найпоширеніша схема композиції петриківських розписів – еліпс. Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що петриківські майстри в самому центрі розміщують найбільшу квітку, дві квітки, або два грона ягід.
    Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов’ян Придніпров’я. Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння, достигання плодів.
    Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей.
    Характерне сполучення елементів у петриківських розписах - розгорнені до глядача листочки профільні розташування квітів. Композиція декоративно увиразнює букет. Кущ, вазон. Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо.
    Традиційно розписи виконувались густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них граничне й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному рівні, один біля одного, а не один за одним. Жоден листочок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і цілого йде від особливостей народного побуту.
    Чи не диво? Розкішна цариця тропіків – пава і раптом на кущі наших північних країв, на калині? Калина не росте там, де звичайно водяться пави. А для пави соковиті ягоди, яким не страшний і мороз, - такі ж самі «ласощі», як для полярної куріпки плоди манго. Але волею майстрів народного розпису велична пава красується між гіллям калини, щоб досхочу поласувати ягодами. І це не єдине порушення. Неважко помітити, що під вагою доволі великої птахи тоненьке стебло калини навіть не прогнулося. Пава неначе зависла у повітрі, а її маленькі лапки ледь доторкаються куща. Пташка не прим’яло жодного листочка, бо вони ростуть вільно й густо, тягнуться з гущавини до світла. Умовність – одна з найважливіших прикмет декоративного мистецтва. З особливою силою вона виявляється в петриківських розписах.
    Петриківці завжди вчилися один в одного, жоден з них ніколи сліпо не наслідував учителів. Тому петриківський осередок народного декоративного малювання увесь час розвивається, удосконалюється. Зберігаються основні риси – чітка й пружна форма, сувора ритміка, композиційна викінченість, соковите письмо. На основі старих принципів виникали сотні й тисячі варіантів.
    Видатні майстрині Петриківки Тетяна Пата, Віра й Галина Павленко, Надія Білокінь, Поліна Глущенко, Надія Пікуш по-різному використовували вікові традиції декоративного малювання свого села, але індивідуальна природа творчості кожної з них не завадила їх спільності в одному – в заглибленні у деталі. Вони створювали величні, справді монументальні композиції, в яких правомірні (і навіть бажані) великі декоративні плями, вільно трактовані форми. Кожна майстриня вкладала у форму своє почуття пружності, тужуватість стебел, листків, або ж, навпаки, - їхньої м’якості й тремтливості.
    А от коли справа торкалася деталей... Тут вони починали немовби змагатися: хто дрібніше й майстрніше проробить ці соковиті плями, хто вишгадливіше й тонше випише міріади жилок, пушинок, завитків і гребінчиків. І в цьому виявляється не лише фантазія, а й винахідливість, а також спостережливість за ростом, квіткуванням, плодоношенням рослин.
    Найцікавіший момент у даному процесі творчості компанування деталей. І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизни були суворо підпорядковані суто декоративним принципам.
    Творчість Тетяни Пати може слугувати прикладом тонкого поєднання традиційного з оригінальним новаторством. Вона – одна з найсамобутніших майстринь в усій історії петриківського розпису. За своє довге життя (Тетяна Якимівна прожила понад 90 років) художниця створили чимало ескізів для рушників, килимів, настінних розписів, сама розмалювала ряд приміщень. Їй так хотілося змалювати квіти всієї України, всієї землі! Хоча й не вірилі в те, що колись це можна зробити...
    Тим часом малювала своє улюблене суцвіття – квіти, листки, ягоди в одному нероздільному вінку. Вона працювала над кожною квіткою з великою любов’ю, вимальовувала пелюсточку за пелюсточкою, поки та не зацвітала.
    Ніхто із сучасників Тетяни Пати у Петриківці не опоетизував так ніжно калину, як вона. Ягоди майстриня малювала не пензлем, а пальцем. Вона вмочувала у червону фарбу пучку вказівного пальця і прикладала до паперу. Ягідки не однакові – одні цілком червоні, інші - з пробілами, , ще інші - червоно-бузкові. Художниця домагалася разючості природності у їхньому зображенні, майстерного сполучення ягід у важкий пишний кетяг.
    Та, наслідуючи природу, майстриня вдавалася й до умовностей, скажімо - при зображенні пташок. Дуже любить ласувати ягодами зозуля, тому її часто і малювала художниця. Але яка то зозуля! Пір’я у неї різнобарвне, лапи бурякові, а хвіст занадто довгий.
    Чи можливо навчитися малювати так, як малюють петриківські майстрині? Можна, але це не так просто. Потрібна особлива техніка й особливий інструмент: тут і цибулина «розкуйовджена» і пензлик з котячої шерсті, а часом і вмілий пальчик, вмочений у фарбу, - і народжується все це у Петриківці.
    Діти дуже люблять малювати пальцями чарівні: квіти і ягоди, казкових птахів, все те, що вони уявляють в своїх фантазійних думках.

  5. #5
    Новичок
    Регистрация
    25.11.2011
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    3
    Поблагодарил Поблагодарил 
    0
    Спасибо Поблагодарили 
    2
    Поблагодарил в
    1 Post

    По умолчанию

    Дівчатка, виручайте! Необхідний конспект заняття для старшої групи про оберіг (немає значення який)...

  6. #6
    Новичок
    Регистрация
    25.11.2011
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    3
    Поблагодарил Поблагодарил 
    0
    Спасибо Поблагодарили 
    2
    Поблагодарил в
    1 Post

    По умолчанию

    "Бабусина скринька."
    Заняття в дошкільному навчальному закладі.
    Розвиток мовлення. Друга молодша група

    Програмовий зміст: учити дітей правильно і чітко промовляти звук [к]; продовжувати навчати дітей розповідати українські забавлянки, пісеньки; звуконаслідувати слова, тренувати дітей у вимові з різною силою голосу; розвивати голосовий апарат, пальцеву моторику, навички творчої діяльності; пам’ять, увагу; виховувати інтерес до ігор, народної творчості.
    Словник: збагачувати дитячий словник словами скринька, квочка, зозуля; активізувати вживання слів: яскраве, тепле, лагідне, маленькі, жовтенькі, пухнасті, м’якенькі.
    Матеріал: скринька; картинка із зображенням дощику, сонечка, іграшки: квочка, курчата, зозуля; намальовані долоньки; солодкий хлібець.

    Хід заняття

    Заходить вихователь у костюмі бабусі.

    — Добрий день, мої малята!

    — Добрий день, бабусю!

    — Подивіться, що я вам принесла. Це скринька.

    — Що це, дітки? (Діти повторюють хором і поодинці.)

    — Як ви думаєте, що лежить у скриньці?

    (Міркування дітей.)

    — У цю скриньку я поклала українські забавлянки й пісеньки.

    — Давайте ми з вами трішки пограємося.

    Ой, що це капає?

    (Виставляється картинка із зображенням дощику.)

    — Як капає дощик? (Крап-крап.)

    (Діти повторюють хором і поодинці з різною силою голосу.)

    — Але якщо дощик іде довго, стає сумно. Давайте з вами покличемо сонечко!

    (1–2 дитини розповідають закличку.)

    Сонечко, сонечко
    Виглянь у віконечко.
    Там дітки граються
    Тебе дожидаються.

    (Зі скриньки вихователь дістає картинку із зображенням сонечка.)

    — Подивіться, яке сонечко? (Яскраве, тепле, лагідне…) Здогадайтеся, хто це гріється на сонечку.

    Жовтенькі кульбабки
    Мають по дві лапки,
    Зернятка збирають,
    Пищать, не вгавають. (Курчата.)

    (Вихователь ставить на килимок курчат.)

    — А які курчата? На що вони схожі? (На маленьке сонечко, на кульбабки, клубочки.)

    Котяться жовті клубочки
    До рідної матінки-… (квочки).

    — Як кличе мама-квочка своїх дітей? (Ко-ко-ко.)

    (Діти повторюють хором і по одному.)

    Курочка говорить:

    «Ко-ко-ко не ходіть далеко!»

    — Що говорить курочка? (Діти повторюють.)

    — Чуєте, малята, хтось у скриньці стукає. Хто там, давайте подивимося.

    (Вихователь дістає картинку із зображенням зозулі.)

    — Що це за пташка прилетіла до нас? Це зозуля. Давайте разом скажемо.

    (Хорові й індивідуальні повторення.)

    — Яку пісеньку співає зозуля? (Ку-ку.)

    (Діти повторюють хором і поодинці.)

    — А тепер давайте зозуленьці заспіваємо пісеньку:

    Прилетіла зозуленька
    З темного лісочку,
    Сіла, сіла, закувала:
    — Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

    (Діти співають.)

    — Давайте подивимося, що ж іще є у скриньці.

    (Вихователь дістає намальовані долоньки.)

    — Що це? Як можна гратися долоньками, пальчиками? (Плескати, показувати фігури тварин.)

    — Давайте покажемо зайчика.

    — А тепер покажіть лисичку, а потім вовка.

    (Діти, рухаючи руками, показують символи, що означають тварин.)

    — Тепер давайте спечемо хлібчик і пригостимо пташок і тварин.

    (Діти обігрують пісеньку «Печу, печу хлібчик».)

    Печу, печу хлібчик
    Дітям на обідчик:
    Меншому — меншенький,
    Старшому — більший,—
    Шусть у піч, шусть у піч!

    — Подивіться, який гарний хлібчик у нас вийшов! (Бабуся дістає хлібчик і пригощає дітей. Діти прощаються з бабусею.)

    Підсумок

    — Хто сьогодні грався з нами? Чи будете ви їх пригощати смачненьким хлібцем? (Відповіді дітей.)

  7. 2 пользователей поблагодарили АгнессаГ за это полезное сообщение:

    glip74 (10.09.2019), Ольга Оптима (10.01.2016)

  8. #7
    Пользователь
    Регистрация
    26.04.2010
    Сообщений
    32
    Поблагодарил Поблагодарил 
    0
    Поблагодарили Поблагодарили 
    10
    Поблагодарил в

    7 сообщениях

    По умолчанию

    Українські рушники — скарби народні навіки.

    Комплексне заняття для дітей старшої групи


    Програмовий зміст:

    Ознайомити дітей з різними видами вишивки; закріпити знання про використання рушників у побуті; вчити описувати узори та малюнки на рушниках, застосовувати різні прийоми для розмалювання паперових рушників.
    Розвивати творчі здібності.
    Виховувати естетичні почуття та формувати естетичний смак, позитивно ставитись до національних традицій, звичаїв культури України.
    Попередня робота: ознайомити дітей з українськими вишитими рушниками.

    Матеріал: склеєні вподовж два аркуші, фарби, пензлі.

    Хід заняття

    В національнім куточку прибрано: рушники на стінах, картини, одяг, стоїть стіл вкритий вишитою скатертиною. На столі керамічний посуд. Лунає пісня «Пісня про рушник» муз. Майбороди П. сл. Малишко А.

    Вихователь: Добрий день, мої любі малята. Щиро вітаю вас у нашій світлиці. Ви мабуть, звернули увагу на чудові вишивки на сорочках, рушниках. Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі рушник — невід’ємна частина нашого побуту.

    Заняття про міста україни

    У народі говорили: «Хата без рушників — як родина без дітей.»

    Вишитий рушник можна порівняти хіба що з піснею. За давнім українським звичаєм у хатах збиралися майстрині, де вони ткали, вишивали, а під час роботи співали пісні.

    До групи заходять вихователі і співають пісню «Вишиванка».

    Вихователь: Вишиті рушники створюють затишок, зміцнюють родину. У народі казали: «Де сяє вишиття, там злагода і добре життя».

    Подивіться як палахкотять багатством кольорів рушники в нашій світлиці.

    А які ви, діти бачите кольори на рушниках?

    (Відповіді дітей).

    Багато рушників вишиті двома кольорами: червоним і чорним. Червоний — це колір родючої землі, багатства,урочистості. Червоний — колір щастя, добробуту, кохання. Ним найчастіше вишивали дитячий, юнацький, весільний Одяг. Червоними нитками вишивали рушник для весільного обряду, яким користувалися в побуті ще й після весілля.

    На найдавніших вишивках є геометричні узори — лінії, кола, хрести, ромби, які символізували сонце, зорі, землю, воду.

    А де ще вам траплялись такі узори?

    (Діти — на писанках).

    — Так, це надзвичайно дивні узори. Вони походять ще від язичницьких часів. У пізніші часи на рушниках зазвичай вишивали рослини: калину, троянду, ромашку, волошку, мак, барвінок, колоски пшениці. А доповнювали рослинні орнаменти зображення птахів. На українських рушниках часто можна побачити качок, лебедів, півнів.

    А зараз послухайте віршик про рушничок.

    Дитина розповідає:

    Біле поле полотняне,
    рівне ткане, чисто пране,
    А по ньому голка ходить,
    за собою нитку водить.

    Покрутнеться так і сяк —
    розцвіте червоний мак.
    Зазирне і там і тут —
    василечки зацвітуть.

    Вихователь: Довгий прямокутний шмат тканини, завжди у наших предків -українців означав дорогу, шлях який веде людину. Рушники використовували у різних життєвих ситуаціях. У багатьох піснях оспівано сюжет коли мати дає синові в дорогу рушник. Це не просто рушник — це оберіг, на якому вишитий певний орнамент. Його символіка має сприяти безпечній дорозі, щасливому поверненню додому. От і сьогодні наші діти простелять свої рушники на щастя для кожного з нас.

    Виконують танок з рушниками.

    Вихователь: Велика наша Україна, і рушники в різних її куточках вишивають по-різному. На Прикарпатті рушники вишивають червоним і чорним хрестом. Ось так (показую рушник).

    На Слобожанщині рушник також вишивають гладдю та хрестом, тільки орнамент широкий і складний, (показую).

    Український рушник! Скільки зворушливих спогадів та образів з родинного життя пов’язано з рушниками. Багато цікавого змогли б розповісти нам про ті звичаї і традиції, де їм призначалася головна роль.

    А ми сьогодні спробуємо намалювати рушники. Кожен із вас придумає власний узор. І ці невеличкі твори стануть окрасою ваших осель.

    Діти сідають за столи малювати.

    Заняття з патр

    Після малювання діти розповідають про рушники.

    Перша дитина: Ось такий рушник висить завжди в кімнаті на видному місці. Витканий чи вишитий, він призначається для гостей. Господиня на знак поваги до гостя подавала йому рушник на плече. І називався він плечовий.

    Діти розігрують сценку.

    До групи заходить гість (хлопчик) і звертається до господині (дівчинка).

    Гість: — Доброго дня господине! Доброго здоров’я, на день, на місяць, на рік, і на весь ваш вік!

    Господиня:-І ви будьте здорові на доброму слові. Проходьте гостю дорогий. (подає рушник на плече і приспівує):

    Вода в відеречку — гостечку, вмийся,
    Рушник на кілочку — гостечку, втрися.

    Друга дитина: А цей рушник — утирач, утиральник.

    Він висить біля мисника і слугує для витирання посуду (показую).

    На ньому різноманітні смужечки. Червона — побажання сонця і тепла; коричнева — щаслива дорога; зелена — зустріч із добрими людьми; синя та жовта — символи здоров’я та успіху.

    Третя дитина: в Україні існував звичай: на весні, коли зазеленіли хліба, люди виходили в поле, несучи на руках рушники з хлібом-сілью, щоб був гарний врожай (показую). Називався цей рушник обрядовим.

    Четверта дитина: А цей рушник — стирок. Без нього не обходиться жодний чисто вимитий посуд(показую).

    П’ята дитина: Ось такі рушники вішають над вікнами, дверима.(показую), їх називали оберегами, бо люди вірили, що вони оберігатимуть хату від лиха.

    Шоста дитина: цей рушник прикрашає ікони у красному куті, у хаті, щоб у ній було красиво і затишно. А називають його покутник, або божничок. У святкові дні коли вся сім’я збиралась разом, на покутник кладуть хліб і сіль(показую).

    Вихователь: Вечорами у вихідні дні чи на свято сходилися хлопці та дівчата до когось у хату, прибрану рушниками, співали пісень, танцювали.

    — Давайте і ми з вами під цими чудовими оберегами затанцюємо.

    Діти виконують народний український танець.

    Вихователь: Колись в Україні не було такої дівчини, яка не вміла б ткати чи вишивати. За давнім звичаєм, тільки-но дівчинка підростала, вона мала готувати собі посог. Довгими осінніми та зимовим вечорами вишивали рушники, сорочки, хустинки. Вишивали такі малюнки, щоб не були схожі на інші. За їхньою якістю оцінювали дівчину як майбутню господиню. Рушники берегли, їх передавали як обереги з покоління у покоління. Дивовижні орнаменти рушників які ви сьогодні бачите створили руки наших бабусь -народних майстринь.

    Сьома дитина: З прадавніх часів до нас дійшов звичай зустрічати гостей хлібом на рушнику. От і сьогодні вітаємо наших гостей хлібом і сіллю, (підносимо на рушнику каравай із сіллю).

    Вихователь: Поки ми з вами відпочивали та роздивлялися різні рушники, ваші малюнки вже підсохли. Давайте влаштуємо виставку з цих рушників.

    Хто хоче розповісти про свою роботу? (розповідають за бажанням).

    Чудові у вас вийшли рушники, але час закінчувати заняття.

    Лунає українська народна музика.

    Вихователь: Ось закінчилося наше заняття. Ви чи мало дізналися про рушник у народних звичаях та традиціях, ознайомилися з обрядовою скарбницею українського народу. Наше життя — це біле полотно, на якому доля мережить свій візерунок. Тож нехай на полотні нашого життя переплітаються радісні, червоні, жовті, зелені, блакитні кольори і вічними будуть символи здоров’я, достатку, щастя та злагоди.

  9. Следующий пользователь сказал cпасибо iruna за это полезное сообщение:

    Ольга Оптима (10.01.2016)

  10. #8
    Пользователь
    Регистрация
    26.04.2010
    Сообщений
    32
    Поблагодарил Поблагодарил 
    0
    Поблагодарили Поблагодарили 
    10
    Поблагодарил в

    7 сообщениях

    По умолчанию

    Інтегроване заняття для дітей старшого дошкільного віку.

    Тема: Наша Україна – у серці єдина. Символи та обереги України.


    Мета: національно-патріотичне виховання дошкільників.
    Фізичний розвиток: викликати інтерес до народної гри, спонукати передавати в народній грі та театральному дійстві танцювальні рухи, емоційний стан за допомогою міміки та жестів.
    Соціально-моральний розвиток: виховувати патріотичні почуття - любові до рідного краю, до Батьківщини, поваги до її символів, до національної культури, звичаїв та оберегів; гордості за свою країну, свій народ; учасників АТО, які боронять мир і незалежність України;
    - виховання щирості, гостинності, доброти, мудрості, щедрості, доброзичливості.
    Пізнавальний розвиток: розвивати пізнавальну активність дітей, формувати стійкий інтересу до національно-народознавчого матеріалу, прагнення якомога більше пізнати про свою Батьківщину та державну символіку; закріпити поняття про державні (гімн, герб-тризуб, прапор) та народні символи ( калина, рушник, віночок, ляльки-мотанки );
    - розвивати увагу, зосередженості, активного мовлення;
    - продовжити знайомити дітей з калиною як національним символом України.
    Мовленнєвий розвиток: у ході театральних дійств збагати мову дітей словами: скриня, лялька-мотанка, кетяги.
    - спонукати дітей з гордістю читати вірші про Україну, про державні та національні символи;
    - продовжити знайомити дітей з легендами про символи, спонукати до активної участі у театральному дійстві.
    Художньо-естетичний та креативний розвиток: виховувати естетичні почуття та естетичні смаки; викликати насолоду від милування народними символами України (калина, рушник, віночок, ляльки-мотанки); викликати бажання брати участь у театральних дійствах, емоційно передавати відповідні образи; слухати музику та виконувати пісні про Україну, виконувати українські народні таночки; виготовляти ляльки-мотанки, викладати державний прапор України з кольорових серветок,
    Матеріал: театральна ширма, оздоблена скриня, ляльки-атрибути до лялькової вистави – Укра-Аїна, Калинка, шапочки для хлопчиків - символів, катронажний театр, український одяг, матеріал для виготовлення ляльок-мотанок, виготовлення державних символів (прапор – серветки, клей, пазли – герб, музичний ключ), запис Гімну України, українських пісень.
    Попередня робота: відвідування української світлиці, знайомство з символами України, вивчення віршів, пісень про Україну, виготовлення декорацій.
    Освітня технологія: театральна педагогіка - «Усі види діяльності - через театр».

    Хід заняття.
    Заняття проводиться у кімнаті казок дитячого садка.
    Організація дітей. Вихователь запрошує дітей до театральної кімнати, пригадує з дітьми правила поведінки в театрі.
    Вихователь:
    Малята, куди ми з вами завітали? Тож на яке заняття ви очікуєте?
    - Сьогодні у нас на гостині театр «Перлинка» (розглядають афішу). Діти, а вам нічого не нагадала назва «Перлинка»? (так називається дитячий садок).
    А що таке перлинка? (міркування). А чи бувають слова-перлинки?
    Дидактична вправа «Спіймай слово-перлинку».
    Вихователь:
    Сьогодні театр у нас незвичний –
    Мова піде про країну величну!
    Символи її будемо вивчати –
    Рідний край свій прославляти.
    Хто здогадається, як він називається?
    Створення мотивації.
    Вистава сьогодні буде про неньку Укра-Аїну, яка має «золоту скриню» (показує театр), до неї скарби України збирає та свій край прославляє! Та злий Чаклун тут побував –зі скрині всі скарби забрав. Зажурилася мати - просить нас їй допомогти скарби повернути.
    - Чи згодні ви, малята, скарби збирати допомагати?
    -А як ви гадаєте, які скарби ми будемо збирати?
    Тож виставу розпочинаємо – неньку Україну вітаємо!
    Привітання «Рідна Батьківщино!»
    Здрастуй, рідна Батьківщино!
    Сонце й небо, море й річка!
    Ліси й моря, луки й поля!
    Скелі і гори – рідні простори!
    Добрий ранок, моя Україно!
    Я посміхаюся тобі єдиній!
    Вихователь: Посміхнулася нам Україна-мати.
    Стало тепліше, чи не так, малята?
    А тепер на пошук мерщій вирушаємо –
    символи державні відшукаємо!
    Легенда - казка «Три брати - символи» (драматизація)
    Автор:
    Колись давно жила матуся,
    Синів трьох пестила вона.
    Розумними і сильними зростали,
    А у серцях буяла доброта.
    Мати:
    Хлоп'ята швидко підростали,
    Сміливими та чесними ставали,
    Та вирішили світом мандрувати
    І неньку Україну прославляти.

    Хлопчик:
    Мене – найстаршого - в дорогу проводжала
    І настанову ось таку давала:
    Мати:
    Корону золоту я тобі дарую.
    Три світлі промені на ній малюю.
    Людей шануй, мій рідний сину,
    І прославляй матусю Україну!
    Хлопчик:
    І я пішов серед людей,
    Добро їм ніс я день-у –день.
    Трьохпроменева корона
    Мій осявала шлях.
    Боровся за волю, славу і силу,
    Щоб недоля людей не косила.
    Автор:
    За справи ці народ Вкраїни
    Дав синові ім'я святе.
    Тризуб – ім'я тепер хлопчини,
    З ним гордо по життю іде.
    Звертається до дітей:
    А ви, малята, що про герб знаєте? Може, вірші пригадаєте?
    «Театр одного актора»: діти читають вірші зі сцени.
    Діти:
    1. Наш герб-тризуб,
    Це воля, слава,сила,
    Наш герб - тризуб,
    Недоля нас косила,
    Та ми зросли, ми є,
    Ми завжди будем,
    Добро і пісню несемо ми людям.

    Тризуб, немов сім'я єдина,
    Де тато, мама і дитина
    Живуть у мирі і любові
    На Україні вольній новій.
    П.Ребро
    Автор:
    Дякую, любі. Будемо далі казку творити.
    Ви згодні зі мною, діти?
    Середньому сину час вирушати –
    Своє серце у народ нести.
    Старшому брату допомагати
    Кращу долю Вкраїні знайти.
    Мати:
    Вдягни синочку це вбрання від мене,
    Блакитно-жовтий одяг як знамено.
    І постраждалим всім допоможи –
    Поля і мирне небо бережи!
    Хлопчик:
    Синій колір – колір миру й неба,
    Жовтий колір – хліба та життя.
    Навчу я всіх у мирі жити!
    Щасливим буде наше майбуття!
    Автор:
    Ходив середній син в міста і села,
    І справами своїми люд наш дивував!
    Любили люди хліб і чисте небо,
    А хлопчика хтось Прапором назвав.
    Малята, що ви про прапор України знаєте?
    А можливо, вірші нам прочитаєте?

    Діти:
    Прапор-це державний символ
    Він є в кожної держави
    Це для всіх-ознака сили
    Це для всіх - ознака слави.
    Синьо-жовтий прапор маєм:
    Синє-небо, жовте-жито;
    Прапор цей оберігає,
    Він - святиня,знають діти.
    М.Пригара
    Небеса блакитні сяють з глибини,
    А пшеничні й житні мерехтять лани.
    Образ цей не зблідне, хоч минуть жнива,
    Це знамено рідне-злото й синява.
    Прапор наш, як літо,в сонці майорить,
    По долині-жито,по горі-блакить.
    Прапор наш-це битва,не рушничний дріб:
    По горі молитва, по долині-хліб.
    Л.Забашта
    Мати:
    Найменшому синочку пісню я дарую,
    Дзвінкоголосу, щиру, чарівну!
    Із піснею незламними всі стануть
    І проти ворога могутніми постануть.
    Хлопчик:
    Співаю пісню я, як небо чисту,
    Як мить настане урочиста!
    І величаю іній я неньку Україну,
    І в ній молюся за її єдину!
    Автор:
    З тих пір лунає і донині,
    Лунає гордо й величаво:
    Слава Україні!
    Діти: Героям слава!
    Хто відгадає, як мене назвали?
    І піснею якою звеличали?
    Звучить гімн України. Діти підспівують.
    Мати: Три сини мої - Гімн, Тризуб і Прапор!
    Три державні символи країни,
    Символи поваги, єдності та миру,
    Гордість незалежної Вкраїни!
    Хлопчики - символи:
    Щоб скарби у скриню повернути,
    Просимо вас майстрами побути.
    Символи дружно створити –
    Укра-Аїну розвеселити!
    Вихователь:
    Художній театр «Веселка» запрошує вас –
    Для творчості настав вже час!
    Практична діяльність дітей: виготовлення прапора із серветок синього та жовтого кольору (колективна робота).
    Складання герба, музичного синьо-жовтого ключа (індивідуальна робота, пазли).
    Пропоную назвати символи та покласти їх до «золотої скриньку» Укра - Аїни.
    Вихователь:
    А тепер для вас перлинки
    Від її доньки Калинки!
    Театр «Калинонька» відкриваємо –
    Символи національні шукаємо!

    На театральній ширмі з'являється дівчинка Калинка, загадує загадку:
    У вінку зеленолистім,
    У червоному намисті,
    Видивляється у воду
    На свою чарівну вроду.
    За правильну відповідь дарує калиновий кетяг.
    Хвилинка милування:
    - Яка калина? На що схожі ягідки? Що ви знаєте про їх цілющі властивості?
    А чи знаєте ви, чому кущ калиною назвали?
    Картонажний театр «Чому кущ калиною назвали?»
    Вихователь: Калина-це ім'я дівчини. Ішла вона якось повз городи, луки і натрапила на криницю. Задивилася Калинонька на свою красу, замилувалася. А з криниці голос: «Не дивись довго у воду, калиною станеш». Не послухалась дівчина та й зачерпнула води…І перетворилася на калину-прекрасний кущ. Зашуміла листям, потягнулася своїми гілочками до людей, до сонця, до хмар, до вітру: «Поверніть мені мою дівочу красу»,- але ніхто її слухати не хотів. Минали часи. Пролітав мимо журавель, задивився на калину-сумну та самотню-накинув на неї чарівне намисто і стала вона ще кращою. Так стоїть вона до цього часу гарним кущиком—калиною.
    Вихователь: Про калину складено багато прислів'їв (пригадуємо).
    Сьогодні ви можете артистами стати і зі сцени театральної прислів'я сказати так, щоб образ Калинки передати:
    *Дівчина у вінку-мов калина у цвітку.
    А тепер до театру «Словограй» завітаємо, вірш ніжинської поетеси Софії Кузьмівни Демиденко прочитаємо (методика О.Дубогай – читання віршів у русі).
    Моя Україно,(плавні рухи руками над підлогою),
    Червона калино,
    Над тобою лине(руки вгору),
    пісня солов'я,
    в блакитному небі
    летять журавлі (махи руками похитуючись),
    щастя кожному несуть(руки до грудей)
    на своїм крилі.

    Скоро виростемо,(потягнулися вгору, руки вгору),
    Злетимо із гнізда,
    Розлетимся у різні куточки(нахили тулуба вліво-вправо),
    Але, рідний наш краю,(плавні рухи руками над підлогою),
    Не забудем тебе
    Ми ж синочки твої і дочки(руки до грудей).
    А Калинка теж гру пригадала,
    Якої її мама Укра –Аїна навчала. Вона запрошує вас до гри.
    Народна хороводна гра «Калинонька».
    - Ой на горі калина (діти плещуть в долоні),
    Під горою малина (присідаючи, тричі плещуть у долоні)
    Ой так, на горі калина, (тупають однією ногою),
    Ой так, під горою малина.(обертаються ліворуч навколо себе),
    Там зійшлася дітвора, (діти зменшують коло),
    Танцювати почала. (повертаються назад),
    Ой так, там зійшлася дітвора, (тупають другою ногою),
    Ой так, танцювати почала.(обертаються навколо себе).

    - Як ви думаєте, калина – це скарб України? Яке прислів'я це підтверджує? (Без верби і калини нема України). Кладуть у скриню.
    Вихователь:
    А Калинка замислилася –
    На своє вбрання задивилася.
    Стала в ньому символи шукати.
    Може, вона допоможе нам, малята,
    Скарби у скриньку відшукати?
    - Як ви гадаєте, які скарби береже Калинка у своєму сердечку?
    Діти розглядають Калинку та називають символи (в одязі та атрибутах).
    Розповідають про рушник, пояснюють, що він символізує. Пригадуємо вірш про рушник:
    Вишивала мати,
    Рушничок до свята,
    Вишивала гладдю
    Хрестиком квітки.
    Золотом-пшеницю,
    Синім-мирне небо,
    Щоб були щасливі
    Завжди я і ти.
    В.Паронова
    Вихователь: є така прикмета: хто пройде під рушником, буде щасливим, здійсняться його мрії. От і ви маєте пройти під цим рушником та висловити свої мрії про те, якою ви б хотіли бачити нашу Україну. Але сказати це треба так виразно і емоційно, як у театрі.
    Театр одного актора «Рушничок мрій».
    Діти, а що ми про віночок знаємо, давайте пригадаємо?
    (розповіді дітей про символи-квіти та стрічки: в'язати стрічки теж треба вміти, символи їх знати. Наприклад, найпершу у віночку – посередині- в'яжуть світло-коричневу стрічку- символ землі- годувальниці. Пообіч неї – жовті стрічки- символ сонця; за ними світло- зелені- символ краси й молодості. Потім голубі , сині- символ неба і води, що дають силу і здоров'я ; далі в'яжуть жовтогарячу – символ хліба, фіолетову – символ мудрості людини, малинову – символ душевності щирості, рожеву – символ достатку).
    Театр танцю «Віночок»
    Калинка запрошує дітей у коло стати та в гру пограти.
    Діти говорять слова:
    Ой віночку, мій віночку,
    В нього я вплету , що хочу:
    Ружі, маки і барвінок,
    І стебельця материнок,
    Ще вплету казки чудові, пишні грона калинові,
    І пісні про Україну.
    Я віночок свій надіну
    На голівоньку русяву -
    Хай красується на славу.
    Той, кому Калинка покладе на голову віночок, повинен виконати рухи з українських таночків. Потім віночок знову котиться по колу.
    Калинка дарує віночок та рушник, діти кладуть їх до скрині.
    Декорація змінюється на українську оселю, де на поличці знаходяться ляльки-мотанки.
    Як називаються ці ляльки?
    Що означає слово «мотанка»?
    З яких матеріалів їх виготовляли?
    Чому їх називають оберегами?
    - Як ви думаєте, кому в Україні зараз дуже необхідні обереги?
    Запрошую дітей до «Театру нашвидкуруч». Діти виготовляють ляльки-мотанки (із заготовок). Потім вони повинні показати (без слів – театр міміки і жестів), як вони зігріють їх серцями та подарують учасникам АТО.
    Кладуть їх до скриньки.
    Вихователь: Погляньте, малята, скільки скарбів ми зібрали!
    (Діти заглядають у скриньку, де знаходять ще й червоні сердечка).
    - Як ви думаєте, діти, звідки вони взялися, адже ми їх не клали?
    На театральній ширмі з'являється Укра-Аїна.
    Це ваші маленькі сердечка, у яких живе любов до України, її символів та оберегів. Давайте цю скриньку передамо воїнам АТО. Нехай вона зігріває і оберігає їх та принесе мир нашій Україні.
    А вас я запрошую до театру пісні «Соловейко».
    Пісня «Україно-ненько» (слова і музика народні)
    Україно – ненько,
    Ти моє серденько,
    Вік тебе любити,
    Серцю не тужити.
    Вік тебе любити,
    Серцю не тужити.
    Хто тебе забуде,
    Вороття не буде.
    Україно – ненько,
    Любий, рідний краю,
    Золотої доленьки
    Ми тобі бажаємо.
    Підсумок заняття:
    В яких театрах ми побували?
    Які скарби збирали?
    Як їх потрібно берегти?
    Чому говорять: Україна – у серці єдина?

  11. 2 пользователей поблагодарили iruna за это полезное сообщение:

    ИннаНичога (21.05.2018), Ольга Оптима (10.01.2016)

  12. #9
    Пользователь
    Регистрация
    26.04.2010
    Сообщений
    32
    Поблагодарил Поблагодарил 
    0
    Поблагодарили Поблагодарили 
    10
    Поблагодарил в

    7 сообщениях

    По умолчанию

    Інтегроване заняття з народознавства з пріоритетом соціально-природознавчої тематики
    для дітей старшого дошкільного віку «Криниця рідного краю»

    Мета: розширювати знання дітей про українські обряди та традиції; з'ясувати разом із дітьми значення води, її властивості, приділивши особливу увагу по¬няттю «джерельна вода»; узагальнити знання дітей, спираючись на науковий досвід про те, що життя бере свій початок із води і без води неможливе життя вза¬галі; закріпити знання про українські символи та їх значення у національних обрядах; розвивати інтерес до традицій пращурів; виховувати дбайливе ставлен¬ня до води, бажання допомогти людям похилого віку, особливо самотнім.
    Попередня робота: бесіди про українські символи та обереги; розучування пісні «Я україночка»; вивчення вірша С. Жупанина «Криниця»; розучування таночка «Руш¬ничок»; бесіда про властивості води.
    Словникова робота: журавель, джерело, джерельна вода, зруб, самотній.
    Матеріали: українські рушники, криниця, цеберка, дерево кали¬ни, український одяг, хатка, тин.
    Оформлення: хатина, ліжко, біля хатини — криниця, поруч із якою — кущ калини.
    Дійові особи: Ведучий-вихователь, Дід (дорослий), Дівчинка-Калина, Дівчинка-Криниця, діти-читці.

    Хід:
    Під музичний супровід діти заходять до зали.
    Ведуча. Діти, яка чарівна музика лине! А скільки гостей, давайте привітаймося з ними!
    Діти вітаються з гостями.
    А це до нас завітала маленька україночка, вона зараз заспіває нам пісню.
    Послухаємо її уважно.
    Вихованка виконує пісню «Я україночка».
    Ведуча. Про що ця пісня? Яка вона за характером?Відповіді дітей. Правильно, про нашу рідну Україну. Пісня лірична, мелодій¬на, як наша мова. (Декламує.)
    Сьогодні ми не будемо сумувати,
    Будемо казочку розповідати. -
    Сідайте зручненько,
    Слухайте тихенько.
    Діти сідають.
    Жив собі старенький Дід,
    Сам собі варив обід,
    Сам город саджав,
    Сам полов та сам копав.
    Під час слів ведучої заходить Дід, зітхаючи, сідає на лаву.
    Вік прожив той дід на світі
    Без діток на самоті.
    Захворів якось старенький,
    Треба в ліжечко лягти.
    Дід
    Ох, захворів я, в ліжко треба лягати,
    Але нікому мене доглядати.
    Ведуча. Діти, у Дідуся немає рідних. Як називають таку людину? Відповіді дітей.
    Дуже важко залишатися самотнім. Людина сама радіє і сумує. Навіть заговорити немає до кого. Особливо важко людині, якщо вона захворіла, лежить, і нікому принести їй цілющої джерельної води. Давайте підійдемо до Дідуся та запропонуємо йому свою до¬помогу.
    Діти підходять до Дідуся.
    Дітки любі, сходіть, будь ласка, до криниці,
    Дід
    Принесіть попити водиці.
    Дитина
    А де криниця? Де воду брати? Де, Дідусю, її шукати?
    Дід
    За хату ідіть по стежині,
    Сховалась криниця в калині.
    Діти під музичний супровід ідуть до калини, що росте біля криниці.
    Ведуча. Оберегами, що захищали від злих сил, уважались у народі рослини, що мали також лікувальні властивості. Най¬улюбленіше дерево українців — калина, що навесні квітувала білим цвітом, а восени червоніла і чарувала всіх червоними кетя¬гами. Дівчата вплітали цвіт калини у вінок, калиновими гронами прикрашали весільний коровай, також гілки калини ставили перед молодими, бажаючи їм міцного кохання та вічної краси. Калина в українському фольклорі— це символ дівчини.
    Д івчинка-Калина
    Ідіть, ідіть сюди, до криниці,
    Скуштуйте, діти, чарівної водиці.
    Цей струмйчок із землі народився,
    Прозорим від сонця струмочок зробився.
    Криницю робили, душу вкладали,
    Щоб старий і малий її шанували.
    Ведуча. Діти, криницю з давніх-давен поважали, як символ життя. її копали на місці джерельця, адже з джерела починається річка. Біля криниці ніколи не можна сваритися, тому що вода має властивість заряджатися не тільки позитивною, але й негативною енергією. Від цього вода втрачає цілющі властивості. Криницю робили з дерев'яних зрубів, а воду набирали за допомогою великої палиці — «журавля», на кінці якої був закріплений гачок із це' беркою, або як у нашої криниці — колесо, на яке накручується ланцюжок. Усі криниці не тільки оберігались, але й прикра¬шались рушниками. Біля криниці висаджували квіти і завжди калину, яка додає воді лікувальних властивостей.
    1-а Дитина
    Моя бабуся розповідала,
    Як криницю від злого ока оберігали,
    Вишитими рушниками вкривали,
    Вкривали та пісні співали.
    Діти виконують пісню «Криниця» і танок «Рушничок».
    2-а Дитина
    Дай, Кринице, водиці, будь ласка,
    Чарівної, цілющої, неначе казка.
    Дідусь захворів — кахикає, чхає,
    Допомоги нашої чекає.
    Криниця
    Ой, рідненькі, на вас дуже чекала,
    За спілкуванням сумувала.
    Вже цеберку приготувала,
    Вичищала та вимивала.
    Ведуча. Діти, а хто знає вірш про криницю?
    3-а Дитина
    Край стежки, у полі, в дзвінку косовицю,
    Дід викопав людям глибоку криницю.
    Вода в ній прозора, як небо, ясна,
    Ще й квітами, травами пахне вона.
    В ній радуга стрічки свої умивала
    І навіть, повірте, гарнішою стала.
    Діти прийшли до чарівної криниці
    Хворому Діду набрати водиці.
    Хлопчик набирає воду, діти несуть її Дідусеві.
    4-а Дитина
    Дідусечку, пийте та більш не хворійте!
    Будьте здорові!
    А ми про вас пам'ятаємо
    Та у гості завітаємо.
    5-а Дитина
    Традиції предків завжди поважали,
    Звичаї з дитинства вивчаємо помалу.
    З народними звичаями поряд крокуємо,
    Свій край зберігаємо, любимо, шануємо.
    6-а Дитина
    Любимо Батьківщину, як тата і неньку,
    Бо ми українці — щирі серденьком.
    Криниці і воду ми зберігаємо,
    Стареньких людей ми поважаємо.
    Діти залишають залу під музичний супровід.

  13. 2 пользователей поблагодарили iruna за это полезное сообщение:

    ИннаНичога (21.05.2018), Ольга Оптима (10.01.2016)

  14. #10
    Местный Аватар для alla.kalinichenko
    Регистрация
    21.09.2014
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    152
    Поблагодарил Поблагодарил 
    160
    Поблагодарили Поблагодарили 
    165
    Поблагодарил в

    51 сообщениях

    По умолчанию

    Конспект заняття в середній групі
    на тему:"Українські страви"
    Мета: Розширити і поглибити знання дітей про звичаї та обряди українського народу, виховати любов до народних традицій. Познайомити дітей зі стравами української національної кухні, з традиціями, пов'язаними із готуванням страв.
    Виховувати повагу до людської праці, бажання самим допомагати
    дорослим. Відроджувати звичаї та обряди нашого народу.

    Обладнання: стіл із різними стравами української національної кухні, рушники, паляниця, калач, колоски пшениці, музичний супровід.
    Вих. Добрий день кажу я всім
    І дорослим і малим!
    Добрий день, любі друзі!
    Яке чудове привітання «Добрий день». Це означає, що у нас гарний настрій, хороше на серці. «Добрий день» - це означає, що всі ми бажаємо один одному добра.
    - Діти, подивіться, як незвично сьогодні прибрана наша група. Тут і вишивані сорочки; вишиті рушники, а на столах стоїть дуже багато різних страв.
    Вих. - Діти, скажіть мені будь-ласка, як називається країна, в якій ми живемо?
    Відповідь дітей: Україна!
    Вих. Так, ми живемо в Україні. І сьогодні на занятті ми з вами поговоримо про наші українські страви, які готували ваші прапрабабусі; готують зараз ваші бабусі і мами.
    - Подивіться, скільки різних страв на нашому столі: тут і калачі, і паляниці, і багато різних страв.
    Найперше місце займає смачний, рум'яний калач. В українській хаті завжди радо вітали і пригощали гостей.
    Але найбільше шанували, звичайно хліб. Ніяке свято не обходилося без хліба.
    Поважних гостей зустрічали з хлібом та сіллю.
    Багато прислів'їв та віршів складено про хліб, де люди вимовляли хлібові свою шану.
    Діти розказують прислів'я про хліб:
    - Хочеш їсти калачі - не сиди на печі.
    - Без хліба - не до обіда.
    - Хліб - всьому голова.
    Вірш про хліб
    З хлібом у нас
    зустрічають гостей,
    Хліб на весіллях
    цвіте в коровай.
    І кращих немає
    на світі вістей,
    Ніж хліб уродився
    у рідному краї.


    Але не тільки хлібом єдиним живе людина. Багато чого вирощували люди в саду та на городі. З цих продуктів готували різні страви.
    На городі урожай -
    Що захочеш, те збирай!
    Огірки і помідори
    І морквицю, і салат,
    Цибулини і перчини
    І капусти цілий ряд.
    А в саду поспіли сливи.
    Яблука і груші.
    Ой, які ж вони красиві -
    Покуштуймо дружно!
    Вих. Що можна приготувати із цих овочів і фруктів.
    Діти. Борщ. Так, борщ найулюбленіша страва українських людей. Такого борщу немає ніде в світі. Компот.
    Гpa "Приготуй борщ і звари компот
    (На столі стоїть тарілка, в якій перемішані овочі і фрукти).
    Хороводна гра з музичним супроводом «Живий борщик»
    БОРЩИК
    Дід прийшов з роботи, Сів біля стола,
    Ну а я в тарілці Борщ йому дала.
    З'їв усе до ложки. — Дай-но ще мені.
    Борщик нині чомусь Дуже посмачнів!
    Мама проказала, Щоб не чула я:
    — Бо його зварила Внученька твоя

    Наші прапрабабусі готували свої страви не так, як зараз на газовій плиті, а у печі ,і у глиняному посуді, а їли дерев'яними ложками.
    Вих. А які ще страви готували в Україні? (Відповіді дітей)
    А зараз я вам загадаю загадку про ще одну українську страву:
    Місили, місили Ліпили, ліпили,
    А тоді – хіп Та в окріп!
    А вже наостаночку
    В масло та сметанку.
    Хто зуміє відгадати,
    Того будем частувати.
    Вих. Так на Україні дуже любили ліпити і їсти вареники. Навіть пісні і мирилки складали про вареники.

    - А з якою начинкою бувають вареники?
    - А мирилку яку ви знаєте?
    - Мир, миром; і пироги з сиром, вареники в маслі - ми дружечки красні. Поцілуйтеся!
    Гра «Вареники» Під музику діти переносять дерев'яною ложкою по одному варенику з великого полумиска у свій полумисок. Хто більше

    А зараз ми з вами теж зліпимо вареники. Але не з пластелину, як завжди, а з тіста.
    Ось і приготували ми сьогодні вареники, які зараз ми з вами покуштуємо і пригостимо наших гостей.
    Як у нас на Україні. Вареники варять нині.
    Вареники пишнолиці З Житомирської пшениці.
    Вас чекають у макітрі Вареники дуже ситні.
    Пригощайтеся, будь ласка, любі гості!

  15. 3 пользователей поблагодарили alla.kalinichenko за это полезное сообщение:

    Babsy (06.02.2017), ИннаНичога (21.05.2018), Ольга Оптима (10.01.2016)

  16. #11
    Местный Аватар для alla.kalinichenko
    Регистрация
    21.09.2014
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    152
    Поблагодарил Поблагодарил 
    160
    Поблагодарили Поблагодарили 
    165
    Поблагодарил в

    51 сообщениях

    По умолчанию

    Подаруємо калиноньці червоні намистинки

    Мета: навчати дітей нетрадиційного способу малювання пальчиками; прищеплювати пізнавальний інтерес; ознайомлювати дітей зі змінами, що відбуваються з рослинами; звертати увагу на форму рослини, її розмір, властивості, корисність як для людини, так і для птахів;розширювати знання дітей про рослини, їх зовнішній вигляд, місце зростання, корисні властивості.
    Попередня робота: ознайомлення дітей з ягідкою калини.
    Матеріали: грона калини, зображення куща калини, гуаш червоного кольору, тарілочки, ескізи малюнків гілочок і листя калини, серветки та ємності (піали) з водою.
    ХІД ЗАНЯТТЯ
    І. організаційна частина.
    ІІ. Вступна частина.
    Вихователь. Діти, ви пам'ятаєте, як наша лялька захворіла? Вона мала підвищену температуру. Що ми робили? Як допомогли ляльці?
    Відповіді дітей.
    Ми давали їй ліки, які допомогли позбутися температури.
    Діти, чим ми лікували ляльку? (Калиною)
    —- Так, людям потрібна калина, її використовують, тому що вона містить вітамін С, який потрібен людині.
    Ми з вами брали ягідки калини, заливали їх окропом і напували ляльку.
    Сьогодні я пропоную вам намалювати казкову калину.
    Показує фотографії рослини, гілочку або кущ калини.
    Давайте разом пригадаємо, яка вона.
    — Що ви можете розповісти мені про калину?
    Відповіді дітей.
    — Якого кольору листя?
    — На що вони схожі за формою?
    — Якого кольору ягідки?
    — На що схожі за формою?
    Відповіді дітей.
    Розглянемо, які в неї дітки — червоні намистинки.
    Проводиться розгляд-обстеження.
    Отже, берімося до роботи! Починаємо малювати.
    —А що потрібно намалювати для того, щоб кущ калини на малюнку був схожий на справжній?
    Відповіді дітей: гілочки, листя...
    Спочатку я покажу вам, як ми малюватимемо ягідки.
    ІІІ. Показ виконання роботи.
    Вихователь пояснює упродовж 1— 2хв кожну дію, рух. Для дітей молодшої групи одні й ті самі дії повторюють двічі-тричі.
    Вихователь заохочує дітей до виконання завдання за допомогою лагідного слова, доброзичливого ставлення до роботи.
    Вихователь. Беремо наші ескізи, де вже намальовані гілочки і листя калини, умочуємо в тарілочку з фарбою пальчик, після цього можна залишити ягідку ось тут, на папері, біля листячка на гілочці. Тепер ви спробуйте.
    ІV. Самостійна робота та індивідуальна допомога.
    Вихователь допомагає дітям виконати дії, притримуючи та направляючи пальчики дитини у своїй руці.
    VІ. Підсумок заняття.
    Молодці, діти! Мабуть, калина нам дуже вдячна, тому що ми виконали такі чудові малюнки. Тепер на згадку про нашу роботу подаруємо нашим батькам листівки з калиною.

  17. 2 пользователей поблагодарили alla.kalinichenko за это полезное сообщение:

    ИннаНичога (21.05.2018), Ольга Оптима (10.01.2016)

  18. #12
    Местный Аватар для alla.kalinichenko
    Регистрация
    21.09.2014
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    152
    Поблагодарил Поблагодарил 
    160
    Поблагодарили Поблагодарили 
    165
    Поблагодарил в

    51 сообщениях

    По умолчанию

    Легенди
    Коли Бог створив Землю і поселив на ній людей, вони відразу почали просити для себе найгарніші й найродючіші краї, що стали б їм за Батьківщину. Різні народи приходили до Бога і кожно¬му він відокремлював якусь частину Землі. Не поспішав просити собі наділ лише один народ — люди його були гарні, співучі, щирі. Вони мандрували світом, милувалися його красою і нікому не заздрили.
    Якось озирнулись ці люди навкруги і побачили, що повсюди різні народи обживають займані місцини. Тоді пішли й вони до Бога. Бог побачив їх та й каже:
    - А чого вам треба, добрі люди?
    - Та землі-батьківщини хочемо, Боже.
    - Буде вам матірня земля. Ідіть та й осідайте он на тому клаптику між морями,— показав пальцем униз.
    - Та там уже іспанці, Боже!
    - Ага, то біля них селіться.
    - Не можемо, Господи, там французи, а далі німці, ще якихось людей повно.
    Подивився Бог згори і переконався, що всі землі вже роздав. А гарний народ йому дуже сподобавсь — тож не хотів залишити його без батьківщини.
    - Гаразд,— сказав Господь,— Віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що залишив собі на земний рай. Але то незвичайний куточок— раїна. Земля там пахне медом, вода — як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть зазіхати нечестивці, тому його треба пильнувати та боронити. Як будете направду такими відважними лицарями, як мені видається, то на тій землі станете господарями, а як ні — то рабами нечестивців.
    - Згода, Господи! Буде так, як кажеш. Благослови в дорогу!
    Поблагословив Бог цей народ і провів до райських воріт. Відтоді орють козаки землю, а зброєю захищають її від усякої нечисті. І назвали свій райський куточок — Україна.

    ЧОМУ ЧОРНЕ МОРЕ БУРХЛИВЕ
    Давно це було... Жив на землі казковий богатир, сили нечуваної, звитяги небаченої. Мав він зброю чарівну — дивовижну стрілу. Там, де вона пролітала, спалахувало повітря, закипала вода, плавилася земля, гинуло все живе.
    Страшна це була зброя! На щастя, була вона в добрих руках. Богатир був чоловіком розсудливим, справедливим і вогненну стрілу без потреби до рук не брав. На інші країни він не заміряв¬ся, а на його батьківщину вороги не нападали — боялися.
    Багато років жив на землі богатир, але от настали його останні дні життя. Замислився богатир: кому передати стрілу? Синам-спадкоємцям? Не можна. Хоча вони воїни чесні і сміливі, але молоді і надто вже запальні. Не втримаються від спокуси випробувати силу зброї — і спалахне тоді братовбивча війна.
    І вирішив богатир сховати чарівну стрілу, та так, щоб її ніхто не зміг відшукати протягом тисячоліть. І лише тоді, коли люди, нарешті, перестануть воювати, коли навчаться берегти і цінувати мир,— тоді вони знайдуть стрілу, щоб використати її чудодійну силу в мирній праці.
    Покликав богатир своїх синів і сказав їм:
    — Діти мої, недовго залишилося жити мені на світі. Слухайте ж моє останнє слово: візьміть золоту стрілу, про страшну силу якої ви чули, і киньте її в воду посередині Чорного моря, найглибшого моря у світі.
    Взяли сини стрілу і рушили до моря. Ось перед ними постали сині гори. Своїми високими вершинами вони підпирали блакитне прозоре небо, а внизу лежало безкрає море. Це було Чорне море.
    Тут і стало шкода братам розставатися з дорогоцінною стрілою. Домовилися брати, що сховають вони стрілу в горах, а батьку, якщо той до їхнього повернення не помре, скажуть, що виконали його волю.
    Та як же вони здивувалися, коли, повернувшись додому, батько обурено накинувся на своїх синів з докорами, звинувачуючи їх у обмані.
    — Не буде вам мого благословення,— сказав він,— поки чу¬додійна стріла не ляже на дно Чорного моря.
    Тоді сини, переконавшись, що неможливо зберегти чарівну зброю, знову рушили до берегів далекого моря і виконали наказ батька.
    Вогненна стріла опустилася в безодню морську. Потемніло море, закипіло, захвилювалися його тихі води.
    І відтоді не може заспокоїтися Чорне море. Раз у раз шумить, клекоче, піднімає величезні хвилі, марно намагаючись викинути з надр своїх смертоносну зброю.

    ЛЕГЕНДИ ПРО КИЇВ
    Н.Забіла
    ЗАСНУВАННЯ КИЄВА
    Відбулося це дуже давно, коли святі апостоли порозходилися по різних краях проповідувати Христову віру.
    У ті давні часи прийшов на річку Дніпро святий апостол Андрій.
    Він став на березі річки під горами і промовив до своїх учнів:
    — Чи бачите ці гори? На цих горах стане місто, і буде в нім багато церков.
    І вийшов на гори, поблагословив їх, поставив там хрест і помолився Богу.
    Минуло багато літ. Прийшли в ці краї брати, а найстарший із них звався Кий.
    І тут, на горах, — над Дніпром, заснували вони велике місто й назвали ім’ям найстаршого брата: Київ.




    ТРИ БРАТИ - ЗАСНОВНИКИ КИЄВА
    (Легенда з «Повісті временних літ»)
    Поляни жили в давні часи окремо родами своїми... Правили ними князі — три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, а сестра їх звалася Либідь. І збудували вони місто й нарекли його на честь свого старшого брата Києвом. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, через що і про¬звана вона Хоривицею. А навколо міста був ліс і пуща велика, і поляни ходили на лови і полювали там звірів. І були ті поляни мужами мудрими й тямущими, від них в Києві лишилися поляни й донині.
    Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля того місця, де згодом було засновано Київ, був перевіз з того берега Дніпра, тому й говорили, їдучи: «На Київ перевіз». Проте коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А тим часом Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень, до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, до якого він приходив.
    Коли ж Кий повертався з далекої мандрівки, то, пливучи Дунаєм, уподобав місце і збудував невеликий город і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і помер. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли.
    НАД ДНІПРОМ
    І. Франко
    Одного разу пливло Дніпром кілька суден. А в суднах люди озброєні, грізні. Між ними були й жінки. Пливли і пісень співали — грізних, бойових!.. Провідник ураз підняв меча вгору і сказав гучно:
    — Тут станемо табором!
    Причалили судна до берега, повисідали люди. Із-за лісу сонце озолотило галявину.
    — Гарна тут околиця! — сказав русявий юнак,— Тут би нам і осісти.
    — І звірини, мабуть, доволі в лісі,— сказав середульший.
    — Мені так і здається, що ми тут довше засидимось. Ліс є, звірини буде доволі і паші для нашої худоби вистачить,— ска¬зав начальник.
    Незабаром усі намети були готові, а жінки обід зготували.
    Пообідали. Чоловіки подалися в ліс на лови, а жінки з дітворою лишилися в наметах і порались біля своєї роботи. Із лісу долинали пісні й перегуки. Звеселіли гори, ожили ліси.
    Уже сонце схилилось до заходу, як чоловіки поверталися з лісу з багатою здобиччю. Кий пішов поміж намети і поназначував вартових на ніч.
    Після вечері всі подалися на спочинок. Усе заснуло. Тільки блідолиций місяць сипав і сипав своє чарівне сяйво в намет трьох братів, на постелю Кия.
    І бачить Кий у сні: став старець перед його постіллю, підняв руку і говорить:
    — Кию, великий князю! На цих горах побудуєш місто та осядеш зі своїм родом назавжди. Тут прославиться твій рід і держава його. Як довго твої нащадки у згоді і єдності житимуть і труд цінуватимуть, на горах цих сяятиме благодать Божа!
    Вранці Кий скликав усіх мужів на раду. Оповів їм про свій сон дивний.
    — Це воля Божа, і ми повинні скоритися їй,— сказали мужі.
    — І я так думаю,— сказав Кий,— Ми ж поляни, куди нам далі? Нам нема що гаятись, а поки літо, берімося до будови домів та укріплень. Дерев у лісі доволі.
    — Місце догідне — відкритий шлях у світ,— сказав Щек. Це ж саме сказав і брат Хорив.
    І задзвеніли гострі сокири об стовбури вікових дубів. І дзвеніла сокира Руслана, стрункого вродливого молодця, що прибув сюди аж із Бескидів — по всьому світу міста будував і тут знадобився.
    Будували брати місто, будували вали та укріплення, щоб захиститися від нападу ворогів. Рознеслася вістка по світу про нове місто над Дніпром — місто Київ, що назване ім’ям князя Кия.
    Багатів Київ. Стали з’їздитися до нього гості з усіх усюдів. Став Київ ласим шматком і для диких орд. Та міцні були вали Києва, а ще сильнішими були руки оборонців, що одностайно живим муром в обороні рідного міста стояли.

    ДВОБІЙ ЗА СЕСТРУ ЛИБІДЬ
    А. Лотоцький
    Росла слава Києва, світами лунала. А з нею лунала слава і про незвичайну красу сестри Кия — золотокосої Либіді. Слалися до князя Кия старости від сусідніх князів, та сестра Либідь відмовляла:
    — Я буду Русланова або нічия,— казала Либідь.
    Долинула слава про Київ та красуню Либідь до хозарського князя. Облягли хозари Київ великою силою війська. Послали послів у терем до князя Кия.
    — Як не віддаси сестри добровільно за нашого каганенка, то силою візьмемо. Як не хоче по волі, то ми її і поневолі візьмемо, ще й твій город і землі твої завоюємо, княже! — сказали хозарські посли.
    А сестра Либідь ні та й ні.
    Зажурився-князь Кий, бо війська у нього обмаль, а хозарів перед Києвом хмари, хмари... Але завзяття у київському війську велике:
    — До останнього загинемо, а землі рідної не посоромимо! Силою не князівни Либіді, а й звичайної дівчини, киянки, ворогам узяти не дамо.
    Бачить зверхник хозарів, що нелегка справа, подумав та й каже до Кия:
    — Навіщо проливати кров усіх наших військ! От визначиш свого борця, я — свого. Переможе наш борець, так князівна наша, а переможе ваш, то ось моє лицарське слово, що відійду спокійно назад у свою державу.
    А говорив він так тому, що був серед його війська силач над усіх силачів. Задумався князь Кий. Аж тут приступає до нього Руслан і каже:
    — Княже, я готовий іти на бій із хозарином.
    — Хай буде так,— каже князь,— годжуся. І зараз сказав про це хозарам.
    Визначили місце недалеко від річки, що вливалася у Дніпро. Сталі борці один проти одного. Хозарський борець — велетень і силач силенний. А Руслан, хоч і не слабкий, але ніяк не рівня хозаринові.
    «Побороти або загинути»,— сказав собі Руслан. Почався бій.
    — Ой, не збороти Русланові велетня цього,— прошепотіла Либідь.
    Та Руслан так вміло завдавав ударів супротивникові, так вдало уникає його ударів, що велетень став нетерпеливитися. Качаються по землі. Розлягаються крики по долині. Хозари з утіхи аж ревуть. Хозарський велетень — горою. Він намагається добути з-за пояса ножа, але Руслан міцно тримає його за плечі. Та ось вирвав хозарин праве плече.
    «Пропало все»,— подумала Либідь і зомліла, падаючи в руки Хорива.
    Радіють хозари:
    — Наша перемога!
    Але в цій хвилині Руслан вихопив у хозарина ножа і звалив його. Закричали радісно київські війська:
    — Наша перемога!
    — Руслан живе і Київ вільний! — скрикнула Либідь.
    Хозари присоромлені повернулися у свою державу. Кияни
    справили весілля Либіді з Русланом. А річку, що над нею відбу¬вався двобій за князівну, і досі звуть Либідь.
    РІЧКА ЛИБІДЬ
    (Народна легенда)
    Річка Либідь утворилася від сліз Либеді, сестри князя Кия, того, що Київ заснував. Либідь була прекрасна, як весняний ранок. З усіх усюд з’їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна після загибелі свого нареченого ні знати, ні чути не хотіла про весілля. «Не піду, та й годі!» — відмовляла всім.
    Лицарі й королевичі намагалися сподобатися княжні своїм багатством, хоробрістю; не один склав голову в лицарському двобої, та княжна лишалась байдужою. От женихи порадились між собою, здвигнули плечима, сіли на своїх баских коней та роз’їхалися.
    Порожньо й тихо зробилося в княжому дворі. Минали роки. Княжна, як горличка в клітці, журилася в своїх палатах.
    Помер князь Кий, постарілася княжна Либідь. Вибралась вона із княжого палацу, побудувала собі хатку за Києвом під горою й жила в ній одним-одненька. Сумним-сумним було її чернече життя.
    Дні й ночі вона плакала за втраченою молодістю, за своїм нареченим, за тим життям, яке могли вони прожити разом. З цих сліз і утворився струмочок, а від нього — річечка, яку люди назвали Либідь. А гора, на якій жила княжна, зветься тепер Дівич- горою...

    ЗАСНУВАННЯ КИЄВА
    (Народна легенда)
    Був собі колись дуже жорстокий та жадібний князь. Тяжко працювали на нього люди і вдень, і вночі, а собі за це майже нічого не мали, жили в злиднях.
    Довго терпів бідний люд знущання свого правителя, та врешті- решт урвався терпець: не схотіли селяни більше коритися і вигнали княжих намісників. Розлютився князь, зібрав величезне військо, щоб скорити непокірних бідняків. Аж тут став народ на свій захист — від малого до старого.
    Та де ж у простих орачів зброя? Довелося повстанцям виходити на бій із тим, що було — з лопатами, киями, сокирами, серпами. І так багато зібралося бідного люду, так відважно він боровся за своє щастя і волю, що не витримало князівське військо, розбіглося.
    Погнали повстанці ворогів через гори, ліси та доли. Нарешті дісталися берега Дніпра і там здобули собі перемогу. Після бою поскидали орачі свої киї в одну купу, і стала вона такою великою, що тих київ вистачило на будування цілої фортеці. Так і вчинив народ — побудував міцну фортецю.
    Отже, і місто, яке згодом з’явилося на місці цієї фортеці, на¬звали Києвом.

    ЛЕГЕНДИ ПРО ДНІПРО
    ДНІПРО ТА ДЕСНА
    (Народна легенда)
    Жив у стародавні часи могутній богатир Лиман, і було в нього двоє дітей — дочка Десна та син Дніпро. Десна була старшою, а Дніпро молодшим. От виросли діти, настав час Лиману передавати їм свої володіння. Каже батько:
    — Діти мої любі, приходьте завтра до мене за благословенням. Хто першим прийде, тому й спадок мій залишу.
    Полягали Десна та Дніпро спати. Та не спиться Дніпрові, сон не йде до нього. Хоче син першим батькове благословення взяти. І ранком, як тільки зоря зійшла, Дніпро прийшов до Лимана.
    — Благословіть, тату!
    — Добре, сину,— каже Лиман,— Та чому ж не прийшла Десна, адже вона старша за тебе і більше прав має на мій спадок?
    — Вона ще спить, батьку,— відповів Дніпро.
    Благословив Лиман сина, і той пішов батьківську землю міряти, господарювати на ній.
    Проспала Десна вранішню зорю. Прокинулась — а молодшого брата вже немає. Прибігла до батька:
    — Благословіть, тату!
    Лиман благословив дочку, а потім каже:
    — Дніпро першим від мене благословення взяв, але якщо ви¬передиш його і першою землю мою зміряєш — пануватимеш на ній по праву.
    Побігла Десна за братом, а попереду себе сокола пустила, щоб він дорогу їй показував. Але як не намагалась, усе одно випередити Дніпра не змогла. Раптом побачила Десна братів слід: «Якщо не випереджу його, то- разом із ним отримаю батьківську спадщину».
    Ступила Десна у слід Дніпра — і вмить обидва стали ріками, потекли разом. Це батько вирішив примирити дітей своїх.
    Проте Дніпро з тих пір усе одно вважається головною річкою Вкраїни. Як розрізнити, де вода сестри, а де брата? Просто — в Десні вода світліша, а в Дніпрі темнувата.

    ДНІПРОВІ ПОРОГИ
    (Народна легенда)
    Коли ще ріки жодної не протікало, так Десна була старша за Дніпро. Почали вони сперечатися, хто із них першим пробіжить — той і буде старшим.
    Десна одразу ж побігла низиною, щоб їй легше було, а Дніпро побіг через кручі навпростець, обігнав Десну.
    Десна побачила, що не випередить брата, і почала рвати каміння і гатити Дніпро, щоб самій раніше прорізатись. Так виникло дванадцять дніпрових порогів.
    А звуться пороги так: перший — Кодацький, що біля Кодаків, де волохи живуть — охоронці; другий — Сурський, це не дуже великий; третій — Лоханський; четвертий — Вольнизький; п’ятий — Ненаситецький (біля кожного канава є); а шостий — Богатир, там богатирі каміння кидають через Дніпро, так цей, що кинув із полтавської сторони, так камінь трохи не перелетів, а впав у воду, а той, що другого боку, як кинув — впав камінь аж на самі кручі.
    А сьомий — Дзвонецький, восьмий — Будило, дев’ятий — Воронова забора. Він не пологий, а скрізь по ньому каміння розкидане — по ньому найгірше йти. Десятий — Свистун, одинадцятий — Гадючий, а дванадцятий — Вовчок.

  19. 3 пользователей поблагодарили alla.kalinichenko за это полезное сообщение:

    n@denk@ (13.03.2016), ИннаНичога (21.05.2018), Ольга Оптима (10.01.2016)

  20. #13
    Местный Аватар для alla.kalinichenko
    Регистрация
    21.09.2014
    Адрес
    Украина
    Сообщений
    152
    Поблагодарил Поблагодарил 
    160
    Поблагодарили Поблагодарили 
    165
    Поблагодарил в

    51 сообщениях

    По умолчанию

    Конспект заняття для старшої групи.Моє рідне місто
    Мета: формувати у дітей знання про рідне місто, його вулиці, головні об’єкти та їх розташування. Розвивати вміння висловлювати свою думку, аналізувати, розмірковувати. Виховувати любов до рідного міста, бажання берегти його красу.
    Матеріали: вірші про місто Збараж, слайт-шоу, карта, мікрофон, скринька, дитячі фотоапарати, фото дітей з рідними, дошка пошани видатних людей Збаража, макет Збаразького цукрового заводу.

    Хід заняття

    І. Організаційний момент

    Хай наше заняття
    Цікавим для вас стане.
    Про нього розкажемо
    Татові і мамі.

    1. Психогімнастика

    «Ми – одна сімя»
    У цій групі – ми сімя
    1,2,3 (оплески в долоньки).
    Ми і ви, ти і я (показують діти на себе, товаришів).
    1,2,3, (оплески в долоньки)
    Усміхнись тому, хто поряд
    1,2,3 (усміхаються).
    Ми і ви, ти і ми – одна сімя

    ІІ. Зацікавлюючий момент.

    1. Бесіда

    Вихователь: Ми усі одна сімя, бо живемо в найпрекраснішій
    країні – Україна.

    Від Півночі до Півдня,
    Від Заходу до Сходу,
    Ми всі – українці,
    Діти козацького роду.
    Але кожен із нас має ще свою маленьку Батьківщину, де ми
    народились, живемо, ходимо у дитсадок.
    Це наше місто!
    – Як же називається наше місто?

    Вихователь:
    (Вихователь читає вірш про місто)
    Сонечко осіннє, лагідне, ясне.
    Листячко барвисте радує мене.
    У красі чудовій простягнулось ввись
    Місто моє любе, ти мені всміхнись.
    Квітне, молодіє в щасті і добрі.
    Рідний, любий Збараж місто на Гніздні.
    (Читання вірша супроводжується показом слайд-шоу, де зображено
    пам’ятки архітектури міста).

    2. Оголошення теми

    Вихователь:
    Сьогодні запрошую вас на прогулянку по рідному місту. Зокрема, по тій території міста, де ми живемо і де знаходиться наш дитсадок.
    Це селище цукрового заводу.
    Під час подорожі нам допоможуть ваші постійні вірні помічники.
    Хтось здогадався хто вони?
    (Це наші частини тіла: руки, очі, вушка, ноги).

    Вихователь:
    Очі будуть усе розглядати, помічати. Ротик буду про все розпивати та розповідати. Вушка будуть уважно слухати. А руки допоможуть сфотографувати найцікавіші куточки. Візьміть у руки фотоапарати і час вже вирушати.
    (Вихователь роздає іграшкові фотоапарати)

    Вихователь:
    Шлях для подорожі ми дізнаємось з карти міста, яку я знайшла в
    старовинній скрині своєї бабусі.
    (Вихователь витягує карту із скрині)

    Вихователь:
    Запрошую вас до «чарівного автобуса».
    (Діти сідають на стільці, поставлені попарно один за одним, імітуючи
    подорож в автобусі).

    Вихователь:
    Давайте прикріпимо прапор нашої Батьківщини до «чарівного
    автобуса», щоб усі бачили, в якій країні ми живемо. Вирушаємо
    в цікаву подорож!
    (Виконується пісня «Мандрувати скоріше рушай»)
    Якщо сумно сидіти вдома,
    Марно часу не витрачай.
    Щоб тебе не згубила втома,
    Для мандрівки ти речі збирай.
    Не сиди біля свого порогу,
    Ти в автобус чи поїзд сідай.
    Бо чекає на тебе дорога,
    Мандрувати скоріше рушай.


    ІІІ. Основна частина

    Зупинка №1 «Цукровий завод»

    Вихователь:
    Першою нашою зупинкою буде цукровий завод.
    (Діти підходять до макету цукрового заводу).

    Вихователь:
    Розгляньте уважно. Пофотографуйте. Послухайте.
    Збаразький цукровий завод введено в експлуатацію у 1969 році. Завод кожного року переробляв тростинний цукор – сирець. За 36 років на підприємстві вироблено тисячі тонн цукру із цукрових буряків і сирцю. Сьогодні підприємство носить назву «…… – цукор», яке очолює Вороблевський Богдан Іванович.
    Навколо підприємства почали зводити будинки, дитсадок, школу, церкви. Так і утворилось селище цукрового заводу, на території якого
    ми з вами проживаємо.

    1. Рухлива гра.

    Вихователь:
    А давайте, пограємо у гру «Знайди свій будиночок». Відшукаємо
    на вулицях міста свій будиночок?
    (Вихователь об’єднує дітей у дві групи: ліворуч і праворуч. Під
    Час слів вихователя діти рухаються врізнобіч).
    Я будиночок будую,
    Стіни рівні в нім мурую.
    Дах трикутний, ще віконце,
    Щоб туди дивилось сонце!
    Я щодня іду, гуляю,
    Ходжу, бігаю, стрибаю.
    Вечір нічку вже веде.
    Хто будинок свій знайде?
    (Діти поспішають зайняти свої місця. Вихователь нагадує, що не
    можна наштовхуватись одне на одного, повертатись тільки до
    своїх «будиночків» ).

    Зупинка №2 «Дошка пошани».

    (На дошці вивішені портрети відомих людей міста, зокрема,
    селища цукрового заводу.)
    Вихователь:
    Наступною нашою зупинкою буде «Дошка пошани відомих
    людей Збаража». Саме ці люди прославляли і прославляють місто в
    Україні та у всьому світі.

    Зупинка №3 «Духовні святині».

    Вихователь:
    На території селища є дві церкви: церква Св. Петра і Павла та Свято-Покровська церква. Ви разом із своїми рідними відвідуєте святині у неділю, святкові дні. Посвячуєте в них Великодній кошик,
    Стрітенську свічку, овочі та фрукти на Спаса. Саме ці святині приносять нам спокій і злагоду у душі.
    Давайте розглянемо фотовиставку, на якій ви із рідними біля
    святинь.
    (Розповідь дітей за фотографіями).

    Зупинка №4 «Суспільні заклади»

    Вихователь:
    Наша карта нам показує, що на території селища знаходяться вулиці, які названі на честь видатних людей: вулиця Грушевського, вулиця Дмитра Вишневецького, вулиця Леся Курбаса, вулиця Крип’якевича. На цих вулицях живемо ми з вами. Зараз ми знаходимось на вулиці Заводській. Саме на ній розташований наш дитсадок, школа №….., магазини «Чорний принц» та «……».

    Дидактична гра «Впізнай свій двір»
    Мета: вчити дітей впізнавати свій малюнок та розповідати за малюнком; розвивати мовлення дітей ; виховувати любов до рідного краю.
    Вихователь:
    Ви малювали свою вулицю і двір. Знайдіть свій малюнок. розкажіть усім про свою вулицю і будинок.
    (Розповіді дітей за малюнком).
    Вихователь:
    Ще на території селища працюють ресторани «Зимовий сад», «Асторія», «Чорний принц».
    Усі ці суспільні заклади призначені для обслуговування жителів
    та гостей нашого міста.
    В ресторанах можна відсвяткувати день народження, ювілеї,
    весілля. В магазинах можна придбати продукти харчування, одяг, інші
    речі.
    У школі і садочку діти здобувають освіту.
    • Пригадайте, яку назву носить наш дитсадок? («Пролісок»)
    • Який номер нашого садочка? (№5)
    2. Дидактична гра «Будівельники»
    Мета: вчити дітей будувати з геометричних фігур; розвивати просторову уяву; виховувати любов до конструювання та навики охайного виконання робіт.
    Вихователь:
    Пограємо у гру «Будівельники».
    Уявимо, що ви всі будівельники, побудуйте нові будинки на
    вулиці. Сядемо за столи.
    (У дітей на столі паперові фігури: прямокутник, трикутник
    квадрати. Вихователь пропонує скласти багатоповерховий
    будинок із геометричних фігур, а потім склеїти частини будинку).

    Вихователь:
    Ось і готові наші будинки. Ви гарно попрацювали. Час і відпочити

    3. Фізкультхвилинка

    Змінилася з часом моя Україна.
    Моя найдорожча у світі країна.
    (Діти обертаються навколо себе, руки в сторони).
    Колись козаки з лютим ворогом бились
    (Імітують поєдинок уявними шаблями).
    А ми уже в вільній Україні родились
    (діти стають прямо, руки на поясі).
    Ростуть українські міста та райони
    (Крокують на місці).
    Дома будівельники зводять невтомно.
    (Діти присідають. Встають).
    Навчаються дітки співать й малювати.
    Щасливі в дитячім садочку малята.
    (Плескають в долоні).
    І сонце вкраїнське, ясне та іскристе.
    (Тягнуть руки вгору, піднімаються на носочки).
    Дарує тепло нам своє променисте.
    (Нахил тулуба вниз).

    4. Милування пейзажами рідного міста

    Вихователь:
    Наше місто красиве кожної пори року: осінню дерева одягають яскраве вбрання, яким ми милуємось. Взимку «біла ковдра» вкриває усі будинки, вулиці, дерева. Навесні місто приваблює пахощами квітів. А влітку ми можемо скупатись і ставку нашого міста, позасмагати на його березі.
    На території селища є парк, в якому ростуть стрункі березки, клени, пахучі липи.
    Помилуємось природою рідного краю.
    (Діти розглядають слайд-шоу пейзажів, фото природи селища цукрового заводу) .

    Вихователь:
    Рідне місто таке красиве! Воно носить давню історію і тут проживають працьовиті люди. Ми ж маємо гордитись тим, що живемо в такому місті, маємо дбати про нього, любити, адже, це – наша маленька Батьківщина.

    5. Заучування приказки

    Вихователь:
    Вивчимо приказку: «Кожному мила своя батьківщина».



    ІV. Підсумок заняття

    1. Гра – фантазія «Мер міста»

    Вихователь:
    Ось і підходить наше заняття до завершення.
    Згадайте, що є на вулицях міста, зокрема селища цукрового заводу?
    Чому таку назву має селище?

    Вихователь:
    Давайте, пофантазуємо на хвилинку.
    Уявимо, що кожен з вас став мером міста.
    Щоб ви зробили для нашого рідного міста?
    (Діти дають відповіді у дитячий мікрофон).

    2. Пісня «Мій сонячний дім – це моя Україна!» А.Німенко

    Вихователь:
    Заспіваймо пісню про нашу неньку Україну, про уся родину, про
    маленьку Батьківщину.

    Привітний і світлий наш сонячний дім.
    Як радісно й весело жити у нім. (2 рази).
    Тут мамина пісня і усмішка тата.
    В любові й добрі тут зростають малята. (2 рази).
    Дзвінка наша пісня до сонечка лине:
    «Мій сонячний дім – це моя Україна» (2 рази).

  21. 5 пользователей поблагодарили alla.kalinichenko за это полезное сообщение:

    Babsy (23.05.2019), n@denk@ (13.03.2016), ИннаНичога (21.05.2018), НАТА ЛИВ (21.03.2017), Ольга Оптима (10.01.2016)

Социальные закладки

Социальные закладки

Ваши права

  • Вы не можете создавать новые темы
  • Вы не можете отвечать в темах
  • Вы не можете прикреплять вложения
  • Вы не можете редактировать свои сообщения
  •  
Яндекс.Метрика free counters Рейтинг@Mail.ru