СИМВОЛИ УКРАIНИ.ВЕРБА
http://www.doshkolenok.kiev.ua/skazk...y.html?start=6
Рід верб численний. Ще Пліній Старший дві тисячі років тому описав вісім різних верб. А нині їх, стверджують вчені, понад 500! Тільки в Україні можна знайти 30 видів верб і понад 200 гібридів та різновидів.
Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Її оспівували в піснях і легендах, її образ — один з найулюбленіших у народі. Слов'яни вважали вербу символом родинного вогнища. Молодих обов'язково водили навколо куща лози. З вербою лягали і в домовину. Археологів, яким першим пощастило побачити гробницю Тутанхамона, вразило те, що поряд з маслиновими гілками, пелюстками лотоса й волошками на покривалі юного фараона лежали й гірлянди з вербових листків! Ця давня любов до верби народилася, безумовно, від того, що дуже вона гарна, дуже корисна для людини. Християнська церква ввела поважання верби до своїх обрядів. У нас є навіть свято — Вербна неділя. Було заведено в цей день квітки-сережки варити з кашею і їсти, а молоді гілочки — святити.
З давніх-давен, як тільки луки покривалися травицею, сільська молодь улаштовувала традиційні весняні ігри. Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку:
«Ой вербо, вербице!
Час тобі, і вербице, розвиться!»
Взявшись за руки, водили хоровод:
Ой вербо, вербо, зелена,
Спусти гіллячко додолу,
На зеленую діброву,
На червону калину.
Де соловейко гніздце в'є,
А сивая зозуленька воркує...
Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою.
Про вербу, скромну нашу вербу, написано чимало: їй, «гнучкій та тонкоталій», присвячені прислів'я й приказки, пісні та вірші. Хто з нас не пам'ятає відомої української пісні «В кінці греблі шумлять верби, що я насадила»? З особливим пієтетом і шаною опоетизував разом з калиною і тополею вербу, яка стала своєрідним символом, Тарас Шевченко:
«А калина з ялиною та гнучкою лозою,
Мов дівчаточка, із гаю,
Виходжаючи, співають».
Чи таке: «Люди гнуться, як ті лози, Куди вітер віє...»
А згадаймо неперевершеного майстра поетичного малюнка Якова Щоголева:
Струнка, як тополя,
Гнучка, як лозина,
Ростеш ти в коханні,
У батька дитина.
І вже в наш час відомі слова Василя Симоненка, що стали улюбленою піснею, також присвячені їй, лозі:
І якщо впадеш на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Вона, верба, зайняла своє почесне місце й у фольклорі. Якщо, скажемо, хочуть висловити комусь приємне словесне побажання, неодмінно згадають відоме прислів'я: будь високий, як верба, а багатий, як земля. І навпаки, про тих, хто полюбляє небилиці розпускати, обов'язково нагадують: у нього на вербі груші ростуть, чи неоковирну, що завжди зіпсує справу, людину охрестять приповідкою: куди не повернеться, то в нього золоте верб'я росте...
Народна медицина також використовує вербу. Настойкою з подрібненої кори лікують застуду та лихоманку, збивають жар. Відваром і порошком з кори очищають та вигоюють рани, нариви, опіки. З вербової кори в першій половині 20 століття було добуто саліцилову кислоту. Назва її походить від латинського слова «салікс», яке в перекладі й означає верба.
Давним-давно зародився і вербовий промисел. Природа обдарувала вербу такою гнучкістю, якої немає жодна швидкоросла деревна порода. Вербові гнуті дуги, полоззя, коромисла завжди були ходовим товаром.
Споконвіку відомо, що нема кращого матеріалу для плетіння, ніж вербове пруття. Плетуть з нього кошики, крісла, огорожі й різну тару, рибальські снасті. Найчастіше беруть прути однолітні, прямі, гладенькі, без пошкоджень та сучків. Добрим матеріалом для плетіння є й вербова кора. Ще стародавні римляни носили сандалії, сплетені з вербової кори. Тепер з неї роблять волокно для виготовлення мотузків і мішковини, а з кори верби білої виготовляють навіть канати.
Недовгий вік у верби— років двадцять. Але за рік насадження нарощують деревини більше ніж дуб, ялина й навіть швидкоросла тополя. Розмножується верба легко, і розселюється без труднощів, та й вимоги її досить скромні.
Нині з верби добувають таніни для дублення шкіри. В її корі міститься від 5 до 15% танінів. З гнучкої й легкої вербової деревини здавна народні майстри робили музичні інструменти. Українські кобзи та бандури також виготовлялися з верби. Зручні та легкі виходили з вербової деревини ложки. Цікаво, що вони були в Запорізькій Січі своєрідною посвідкою: той, хто не мав вербової (саме вербової) ложки, навіював підозру. А зі стовбурів верби витесували легкі човни-довбанки. Та й меблі непогані з верби виходили. Тепер з верби ще й папір виготовляють.
Ви пам'ятаєте про прихильність верби до вологих місць. Там, де води мало, верба не росте. Здавна вона вказувала людям, де можна знайти воду. Тому й колодязі, як правило, копають там, де ростуть верби. «Де срібліє вербиця, там здорова водиця», — промовляє прислів'я. А здорова вона тому, що речовини, які містяться в деревині, знезаражують воду. Тому під вербою вода смачніша, тому й риби під вербовим корінням у заглибинах більше, тому й невелика вербова дощечка, покладена у діжку чи відро, поліпшує смак води, дезінфікує її.
Верба стала в пригоді й гідробудівникам. У штучних морях-водосховищах хвилі розмивають береги, унаслідок чого ґрунт заболочується, гинуть сусідні лани, городи. Верби допомагають «приборкати» прибій, їх висаджують ще до заповнення моря. А коли вода добирається до насаджень і підмиває дерева, утворюється густа сітка дрібних плаваючих корінців. Вони, наче арматура залізобетону, захищають берег, приймаючи на себе удари хвиль. Так було зроблено на Дніпрі.
Люблять вербу в народі за красу, за притаєну зажуру та гордий сум. Шанують і оспівують її в піснях та у віршах. Але й серед верб є найулюбленіші...
Коли Тарас Шевченка відправили з Орської фортеці на заслання, по дорозі в місті Гур'єві знайшов він гілочку верби. І, мабуть, так зажурило серце за рідною Україною, так нагадала вона йому далеку милу батьківщину, що не зміг покинути її, узяв з собою. Прибувши на місце заслання, посадив він ту маленьку лозину на непишному солдатському городі. Прийнялась гілочка, переборола місцеву спеку, пішла вгору і стала могутнім деревом. Уже друге сторіччя стоїть «шевченківська верба» у Форті Шєвченка. А коли відзначалася 110-та річниця з дня смерті Кобзаря, звідси, з півострова Мангишлак, привезли в Україну маленьку гілочку «поетової вербиченьки». Її урочисто висадили в місті Львові, у Стрийському парку. Тепер це вже доросле дерево. І росте близька родичка верби, якою милувався Тарас Григорович, як живий пам'ятник безсмертний українському поетові.
Социальные закладки