Історія українських свят

[Музя01]

1 ЖОВТНЯ - ДЕНЬ МУЗИКИ
Бережіть музичного керівника!

Якось непомітно для усіх наступило 21 століття. І цей факт змушує міркувати о багатьох проблемах - особистих і суспільних, приватних і глобальних. Ми мимоволі задумалися: а що ж відбудеться з музичним керівником у майбутньому?
Музичний керівник дитячого садка - це особлива професія. І з'явилася вона відносно недавно - у післявоєнні роки. До цього музичним вихованням займалися самі вихователі. Іноді їм допомагали музиканти, які приходили в дитячий садок, коли потрібно було підготувати й провести свято. І з того часу, як з'явилася така посада, що і називалася по-різному: «музичний працівник», «музичний вихователь», «музичний керівник» - сформувалася в суспільстві думка, що музкерівник потрібний, переважно, для того, щоб у дітей було свято. Тобто, що професія ця - щось середнє між акомпаніатором і масовиком-витівником.
Напевно, багатьом з боку здається, що робота ця легка, «святкова», яка не потребує виняткових талантів. Ну, подумаєш, що тут складного: дітей порозважати і свято провести! Тому й ставлення до професії муз.керівника зложилася цілком певне: робота «не пильна», займає неповний робочий день тощо.
Напевно, саме це ставлення й призвело до такої кричущої несправедливості, коли праця музичного керівника, що має подвійне утворення (музичне - до речі, дороге й трудомістке - і педагогічне), оплачується відповідно на один розряд нижче, ніж праця вихователя або вчителя, коли треба доводити, що музичний керівник - педагог, що працює з дітьми, навчає їх музиці.
На жаль! Домогтися справедливості поки ще дуже складно.
Але й цього мало!
Незважаючи на мізерну оплату праці (зарплата музичного керівника, як і вихователя ДНЗ, нижче прожиткового мінімуму), робота в останні роки стає усе складніша й складніша. Останнім часом зарплата музичного керівника стає усе нижче, а вимоги - усе вище. Хоча проблема не тільки в зарплаті, але й у відношенні до цієї категорії фахівців.
І що ж у результаті? Усе більше й більше дитячих садків залишаються без музичного керівника. Після закінчення музичних училищ і інститутів мало хто з молодих фахівців приходить у дитячий садок. Ще 5-10 років - і музичних керівників майже не залишиться.
Що ж робити? Може бути, можна якось виправити стан, втримати унікальних фахівців - музичних керівників дитячих садків (до речі, тільки в нашій країні ця професія має настільки широку творчу спрямованість)?
І у зв'язку із цим ми звертаємося до Вас!

Погляньте на наших музичних керівників!
 Це вони не мають права хворіти, тому що без них не буде свята в дітей.
 Це вони повинні все вміти робити: грати на музичному інструменті, співати, танцювати, малювати, шити, вірші складати, сценарії писати й тощо.
 Це вони повинні завжди посміхатися, піднімати настрій дітям і їх батькам.
 Це вони повинні постійно вчитися, закуповувати нову методичну літературу, аудіокасети, диски й тощо.
 Це вони повинні бути завжди гарними, модно й зі смаком одягненими, тому що музичні керівники — «обличчя» закладу.
 Це вони повинні бути психологами й дипломатами, що вміють домовитися з усіма фахівцями в дитячому садку, адміністрацією, батьками із приводу організації свята.
 Це вони несуть усе з дому: фарби, папір, тканини, одяг і всілякі атрибути для проведення занять і свят з дітьми.
 Це вони у вихідні дні й по вечорах складають нові сценарії та вірші.
 Це вони … тай усього не перелічити.
І якщо ми хочемо, щоб вони не йшли з роботи, щоб вони приходили до нас після закінчення музичних училищ і інститутів, щоб вони могли спокійно працювати, реалізуючи свою творчість, своє покликання до професії, треба про них піклуватися й створювати умови.
Які? От, мабуть, кілька таких побажань:
 не вимагати копіювання досвіду інших педагогів, якщо він не відповідає можливостям, нахилам музичного керівника;
 поважати й цінувати працю музичного керівника, не змушувати його підмінювати вихователів або інших працівників дитячого садка (звичайно, з урахуванням бажань самого музичного керівника);
 створювати гарний, піднятий настрій і не допускати стресових ситуацій на роботі (адже поганий настрій музичного керівника може відбитися й на настрої дітей);
 надавати матеріальну підтримку в придбанні нот, посібників, музичних інструментів, костюмів, атрибутів і інших матеріалів, необхідних для роботи (оскільки музичний керівник не може все оплатити зі своєї мізерної зарплати);
 І останнє, але, мабуть, найважливіше - створення творчої, доброзичливої атмосфери, що стимулює роботу педагога-музиканта.

Бережіть музичного керівника!
Може бути, саме він навчить дітей красі й тим самим урятує світ!

[Музя01]

Хотіла вставити картинку, але не вдалося, ще не вмію. а взагалі зі святом любі! здоров'я вам і терпіння!!!!!! привітаймо один одного, бо хто ще нас привітає!

[Мартын]

С праздником!!!"Наполним музыкой сердца!"
Удачи и Добра!!!

[Elen2]

Девочки, дорогие ,поздравляю Вас и праздниками!!!

Хай ваша думка квітне барвінково,
Хай творчості не змовкнуть ручаї!
Здоров`я вам, наснаги і любові,
Щоб дітям дарувать серця свої!

[IMG]http://*********ru/865287.jpg[/IMG]
[IMG]http://*********ru/866311.jpg[/IMG]

[Иришка Б]

Дорогие девочки примите и от меня поздравления с праздниками!Удачи вам!

[IMG]http://*********ru/863254.gif[/IMG]

[Elen2]

Народні свята
Трійця. Зелені свята

[IMG]http://*********ru/1244407.jpg[/IMG]
Трійця, Тройця - це церковне свято, яке відзначають у 8 неділю після Пасхи. Через те, що це свято припадає на 50-й день після Пасхи, церква називає його ще П’ятидесятницею. Увібравши в себе багато рис іудейської П’ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася. Так, в українців Трійця злилася із Зеленими Святами.

Основа троїцької обрядності - культ рослинності, що в цей час починає розквітати. В Україні ще у ХYIII столітті до церкви приносили різні трави: зорю, м’яту, канупер тощо. У середину цих трав ставили потрійну свічку, що називалася Тройцею, яка повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.

Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.

Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки “на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.

Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.

Колись поширеним був звичай, що називався “водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати “тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. “Тополі” ж давали подарунки або гроші “на стрічки”. Водячи “тополю”, дівчата співали:

Стояла тополя край чистого поля;
Стій, тополенько, не розвивайся
Буйному вітрові не піддавайся…

Такий звичай ще мав назву “водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти.

Автор: Лідія Кушерець

Трійця

Свята Трійця — важливе поняття у більшості християнських вчень. Це поняття об'єднує разом три особи (три лики, три образи, три прояви) Бога, розглядає сутність Бога в трьох особах. Це поняття використовується більшістю християнських церков, в тому числі православ'ям та католицизмом, однак правомірність його вживання заперечується окремими тоталітарними сектами, які самі себе відносять до християн, такими як наприклад Свідки Єгови. Віра в Святу Трійцю є першою умовою вступу до Світової Ради Церков.

Згідно символу віри, прийнятому на Першому Нікейському соборі, Бог має три особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий (іноді кажуть: Перша особа Трійці (Отець), Друга Особа Трійці (Син), Третя особа Трійці (Дух Святий)), всі ці особи є, однак єдиним Богом (різними його проявами) і кожна з них є повністю всемогутнім і єдиним Богом (а не частиною Бога), і серед цих осіб нема більшої або меншої. Бог визнається всемогутнім, вічним і безмежним. Будучи єдиними і неподільними за природою, три постаті Бога, однак, відрізняються походженням та взаємними відносинами. Так, Бог-Отець народжує Бога-Сина, а Сам не походить ні від кого, Бог-Син народжується від Бога Отця, а Дух Святий ісходить від Отця (православ'я) або від Отця і Сина (католицизм). Згідно християнських вчень, Бог-Син прийняв тіло людини і воплотився з Духа Святого і Діви Марії як Ісус Христос з метою спасіння людства. В православ'ї для кращого розуміння людьми поняття Святої Трійці вживається образ Сонця - "Є Сонце (перший прояв). Є Світло(другий прояв), яке іде від Сонця і є Тепло (третій прояв) , яке іде від Сонця. Ми говоримо про єдине Сонце у трьох проявах, а не про три Сонця".

Догмат Трєдності Бога, як правило, оголошується недосяжним для людського розуму в повному обсязі, і осягається лише «досвідом духовного життя» ([1]). В зв'язку з цим говорять про Святу Трійцю, як «найбільшу таємницю християнської віри»([2]). Також природа Бога, у тому числі те, що сказано у цьому догматі, визнається такою, яку ніколи не зможе пізнати жодне створіння, ні людина, ні ангел.

В Біблії немає безпосереднього викладення вчення про Святу Трійцю, проте є ряд вказівок, що й лягли в основу догмату Святої Трійці. Так ще в Старому Заповіті знаходимо місця, де Бог говорить про себе у множині (напр. Буття 1:26 та Буття 11:6-7).

[Elen2]

Свято Купала - одне з найголовніших старовинних календарних свят Українського народу, яке припадає на середину літа (7 липня). В давні часи обряди, пов'язані з цим святом, були поширені серед східних та европейських народів, як про це свідчать етноґрафічні памятки Індії, Італії, Франції, Еспанії, британських островів, та ін.
На українських землях люди вірили у велику містерію Купала. Головні елементи свята - вогонь і вода. Провідна тема купальських пісень - кохання і парування. Сам Купайло був богом любови, родючости й радости, він асоціювався з врожаєм.
Сьогодні купальський фольклор цінний для нас, як історичний та мистецький скарб.
Звичаї свята дуже подібні до звичаїв весняного свята, яке припадає на Cв. Юрія. На західних землях України такі повіря, як те, що качатися в росі в день свята приносить здоровя і красу, та що деяке зілля, зібране рано на свято, особливо цілюще, подібні у обох цих свят.
[IMG]http://*********ru/1421961m.gif[/IMG]
Купальський вогонь
Звичай запалювати вогнища в ніч перед святом Купала знаний серед багатьох індо-европейських народів. Серед українського народу цей звичай був добре розроблений і кожна його стадія супроводжувалася означеними подіями та піснями.

Леся Українка описала цей звичай:
"У Ковельському повіті на Волині звечора хлопці крадуть солом'яника старого. Власне крадуть, бо просити не годиться. Його звуть "козубом" і тягнуть по селу, біжучи якнайшвидше та співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять "перейму", тобто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т.п. - все то знадобі для купальського вогнища. Козуба виносять на вигін за село. Там уже збирається цілий гурт людей, більше молодь, але й молодші молодиці, часами і з старших дехто. Співають дівчата, та часом відповідають їм на співи хлопці.
Люди, що приходять дивитися на Купала, повинні принести з собою теж різний підпал. Кажуть, що в давніші часи всякого, хто приходив з порожніми руками, хлопці били, через те й досі є купальна приказка "хто прийде без поліна, той піде без коліна".

Поки огнище палає, дівчата співають пісень, часом зачіпаючи хлопців у тих піснях. Тоді хлопці відповідають часом піснями, а частіше жартами.
Коли козуб згорить до половини і огонь трохи понижчає, тоді хлопці починають скакати через нього".

Купальському вогневі приписують різні надприродні властивості. Особливо сильне було повір'я, що вогонь мав силу охороняти людей та тварин проти недуги і взагалі проти нечистої сили.
Вірили, що хто перескочить і не впаде, або не розгорне вогонь, то буде мати щастя того року.
Молодь також скакала через вогонь парами: коли не зачеплять вогню й не спіткнуться, то повінчаються. Через вогонь або його рештки переводили худобу, щоб була здорова і добре велася.

Купалом (або Іваном) називали опудало, яке вдягали в чоловічий одяг та прикрашали квітами. Коло нього відбувалися ігри та хороводи. Часом на одне село було кілька опудалів. Часто в день Купала опудало ставили десь на плоті, або на воротях. Увечері опудало несли до ріки, або ставка і кидали його на воду. При цьому жарти молоді доводили й до "купання" присутніх осіб.
В цей час співали веселих пісень.
Народ вірив, що купальська вода особливо цілюща і молодь купалася в цей день у ставках і ріках.
Поруч з Купалом споруджували Марену. Марена колись була богинею весни й вважалася жінкою Купала. Це могло бути опудало, або деревце (верба, береза), яке прикрашали квітами, вінками, стрічками і навіть свічками. Коло нього водили хороводи. Як правило, це відбувалося коло води, бо Марена завжди асоціювалася з водою.
Опісля Марену топили в воді, спалювали, або закопували у землю.

[IMG]http://*********ru/1409673m.jpg[/IMG]


Купальські пісня
"Ой, на Івана, ой, на Купала"

Ой на Івана, ой на Купала
Ой, там дівчина квіти збирала.
Квітоньки збирала, віночок сплітала,
Тай на синю хвилю, на Дунай пускала.
Ой, пливи, віночку, та по синій хвилі,
Та до тої хати, де живе мій милий.

* * *
Заплету віночок, заплету шовковий,
На щастя, на долю, на чорнії брови.
Ой, пущу віночок на биструю воду,
На щастя на долю, на милого вроду.
Ой, поплинь, віночку, прудко за водою,
На щастя, на долю милому за мною.


"Ой на городі купайлиця"
Kупальські пісня
"Ой на городі купайлиця"

Ой, на городі купайлиця,
Там зозуленька купається.
Вийшла на берег тай сушиться,
Вийшла дівчина, тай журиться.

Я ще наміток не білила,
А вже я хлопця полюбила.
Я ще рушничків не напряла,
А вже я хлопця сподобала.

Ой, на Івана, на Йвана
Вийшла дівчина гарно вбрана.
На неї люди зглядаються,
А хто ж на неї старається?

На неї хлопець старається,
Він її взяти збирається.

Kупальські пісня
"Купала на Йвана"

Купала на Йвана.
На купала нічка мала,
На калину роса впала,
В нас на вулиці Купала,
Купала на Йвана.

Купала на Йвана.
Пішли дівки по ягідки,
Молодиці по суниці,
Купала на Йвана.

Купала на Йвана.
Усі дівки назбирали,
Молода Маринка заблукала.
Купала на Йвана...

[Наталі]

« Андріївські вечорниці ».

(В хату заходять дівчата з кошиками кукурудзи, з пірям, з сита сіють муку, починають співати.)
Відшуміли весни, віддзвеніло літо,
Прощалась з нами осінь сумовито,
Вже зима холодна проситься до ганку,
І співає стиха свою колисанку.
(на програші заходить дівчина одягнута в білу хустку і співає)
Спи свята землице із озимою,
Вас тихенько вкрию диво-пеленою,
Сніговим кожухом вкрию стан чарівний,
На той рік, щоб мали урожай добірний.
(на програші дівчата утворюють круг і всі співають)
Зимонька чудова, зимонька завзята,
Та щораз приносить нам веселі свята,
На Андрія – жарти, Миколай – гостинці,
Ще й Різдво Христове – вогні на ялинці.
(дівчина зама бере з кошика пірячко і розкидає його, всі інші ловлять і сміються).

(В хату з дровами заходить дід)
Дід: Люблю погрітись біля печі.
Коли зимові вечори.

(за ним баба з відром і оглядаючи хату каже)
Баба: Та хатньої роботи діду, нам хватить,
Мабуть до весни.
Все завирує загуде, аж луна кругом піде,
Та весела калита, до нас в гості не прийде.

Дівчина: Бабуню, дідуню, та ми миттю все позбираєм,
Що ж поробиш коли піря таке ж веселе як ми.

(Із стуком заходять дівчата)
Дівчина: Господарі чи впустите до хати,
Андріївські вечорниці справляти,
Вміємо співати, вміємо і працювати.

Дівчина: (співає) Чом я не хазяйка, чом не господиня,
7 днів хати не мела в печі не топила.

Дівчина: (співає) Ідуть люби з поля, ідучи співають,
Що у мене в подушках ворони несуться,
Не смійтеся люди якось воно буде,
Я ворони поскубу, ще й перина буде.

Дівчина: А що це ви подруженьки піря збираєте,
Може вареники ними начиняти будете?
Принесли ми вам на свято всяких страв багато,
І голубці й капусту.

Дівчина: І начинену гуску,
Булички і пиріжки, і солодкі маківники.

Дід: Заходьте, сідайте дівчата,
Будьте ласкаві в нашій хаті на лаві.

Дівчина: Засмійся Андрійку дам тобі копійку,
Підеш на торжок купиш батіжок.

Баба: За те що хату мою не минули,
І дідуся мого привітали, то положу,
Я оці ключі на горищі у вивсі,
Щоб ви заміж повиходили всі.

Дід: Просим всіх на наше свято,
Превеселе, прибагате.

Баба: Від зірниці до зірниці
хай лунають вечорниці.

Дівчина: Гей на наших вечорницях,
Хто сумний – розвеселиться,
Співи, танці, небилиці,
Гарні будуть вечорниці.

Дівчина: (співає) На вулиці скрипка грає,
Мене мати не пісккає.
Ой-ой-ой (2)
По долині вівці пасла,
Назбирала горщик масла.
Ой-ой-ой (2)
Горщик масла, миску сира,
Та всіх хлопців запросила.
Ой-ой-ой (2)

Баба: Як заспівають пісеньки дівчата,
Хати наче вушки гудуть,
Ударили музики десь троїсті,
То хлопці вже на вечорниці йдуть.

(стук в двері)
Хлопець: Дозвольте нам на поріг вступити,
Щоб вашу хату звеселити.

Дід: Вступайте, вступайте так гарною піснею,
Нас привітайте.

Хлопці: ( співають) Йдуть на вечорниці хлопці і дівчата,
І веселим співом сповнюється хата.
Піч вогнем палає, Калита скликає
Вечорниці на Андрія, вкраїна справляє.

Хлопець: Добрий вечір дівчата,
Від вашої присутності посвітилась хата,
І сказати ще треба, що ви ніби зірочки з неба.

Хлопець: Ми вам привели Андрія,
Бо без Андрія не обійдеться сьогоднішня подія.

(до них підходять дві дівчини).
Дівчина: (співає одному) Ой Андрію муку сію,
Гречаники печу,
Бо до красеня такого,
Мов на крилах лечу.
Дівчина: (співає другому) Ой гайові горішеньки,
Гайові, гайові,
Ой та мені сподобались,
Очі Андрійові.

Хлопець: Тож у пари всі вставайте,
Хлопці і дівчата,
Танцем й піснею гучною,
Розпочнемо свято.

Пісня «Чоботята дроботята».

Хлопець – Андрій: У наших дівчаток гарненький порядок,
Стіл і лави вмиті, любо подивитись,
Глянути мило все чисто і біло,
Чистенькі горнята, заметена хата.
Баба: всі вмощуйтеся зручно, а я вам розповім про Андріївські вечорниці. Це всято одне з улюблених у молоді. Тут і новини розказували, і смішні бувальщини і ворожили. А ще випікали Калиту.
Дівчина: А ми Калиту місили,
Тонкий коржик вимісили,
Додавали і мачок, і гречаний медок,
Щоб була смачненька наша Калитенька.

Дівчина: А ми сплели колосок,
Ще промінчики й зубок,
Щоб було . що кусати всім,
Хто є у нас на святі.

Баба: ( несе Калиту до вогню і каже)
Водице – студенице, окропи Калиті дорогу,
Від печі до стелі, щоб ми були веселі.
( всі співають) Гори вогонь ясно, спечи Калиту красно,
Щоб ми її кусали і горя не знали,
Яка наша Калита і румяна й пишна,
І смачна і запашна як у саду вишня.

Хлопець: Дівчата, а де ж ті вареники,
З сиром смачненькі,
Чом не частуєте козаків молоденьких.

(виходить дівчина з кошиком кукурудзи ы і каже)
Дівчина: Будуть і вареники і пироги,
Та спочатку покажіть що вмієте ви.

Хлопець: Вечорниці почалися до роботи узялися ми,
Кукурудзо стережися перелущим тебе ми.

Хлопець: Дуже славні вечорниці,
Всім весело, всюди сміх,
Налущимо всі ми разом,
Кукурудзу повний міх.

(труть кукурудзу одна до одної і співають)
Посушили кукурудзу, всілися сплітати,
А ще будем теребити в кошики складати,
Кукурудзу наша мила, наша солоденька,
Ми тебе налущимо, бо ми голодненькі,
Господиня стіл накрила, просить добрим словом
Баба: (співає) Дорогенькі помічники гостина готова.

Дівчина: Вареники – крученики у воді кипіли,
Сиром були понапихані, маслом позаливані,
Як є сметани то вмачайте,
А як нема то вибачайте.

Пісня «Вареники».

1 куплет співають всі.
2 куплет співає дівчина:
Вареники, вареники та ще й варениці,
Як побачать усміхнуться вікна у світлиці,
Чом ти милий чорнобровий заглядаєш в очі,
Сама бачу вареничків, вареничків хочеш.
3 куплет співає хлопчик:
Мовив милий із порога слова у коханні,
Дай вареничків голубко у густій сметані,
Не по 3, не по4 мені подавала,
Вареничками з світлиці мене чарувала.

Дівчата: Любі хлопці, просим сісти,
Вареничків час вже їсти.

Хлопці: Вареники задарма?

Дівчата: Є ні будете змагатись!

«Конкурси»

Дівчина: Зїж Андрію пиріжок він дуже смачненький,
А у ньому в середині мачечок дрібненький.

(ніби кусає і ховає за спину)
Хлопці: Чи ви дівки зроду віку пирогів не їли,
Що у свої пироги горох начинили.
Нехай вас та і не знають з тими пирогами,
Ви би краще розкидали їх помежи псами.

(виходить за двері).
Баба:От тобі й на, невже нагнівалися на вас хлопці.
Але там дідуню на подвірї їх заспокоїть,
а ми тим часом поворожимо на балабушках .

Дівчина: Як Калиту ми місили з усіх криниць воду носили,
Як балабушки місили, з ополонки воду носили.

Баба: І балабушки одна одної кращі. Тож запам’ятовуйте!
Чию першою зїсть наш рудий пес, та з вас і першою заміж піде.
Діду ти там хлопці заговори, а нам пса запусти.

«Гадання».

(заходять хлопці сідають на лаві, а дівчата сідають всередині кола і співають)
Дівчата співають всі:
Бабця дідові вгодила, вареників наварила,
Вареники не погані, вареники у сметані,
Дуже добрі її на смак, бо всередині є мак,
Вареники масні були, та з макітри дременули,
А ти діду не зівай варенички упіймай.
(дід бігає за варениками)

Баба: Ой дідусю. Старенький став ні одного вареничка впіймати не можеш.
А спритним то був в молодості.

Дід: Та може до бігу я не мастак, а от до танцю завжди готовий.

(до нього підходить дівчина показуючи на хлопця що спить і каже)
Є у батька один син, до роботи не швидкий,
День гуляє, три – слабий, а на п’ятий вихідний.
Всі співають: Злізь із лави ледацюго,
Йди на поле помагать,
Хлопчик: (співає) Ой пробачте я не можу ,
В мене ніженьки болять.
Всі співають: Гей (імя) злізь із лави,
Треба дрова поскладать,
Хлопчик: (співає) Не просіть бо я не зможу,
В мене рученьки болять.
Всі співають: Ой ти бідненький наш ,
Ти поспи, собі, поспи,
Ми не будем заважати ,
Підем в танець залюбки,
Хлопчик: (співає) подивіться я одужав, гляньте я який козак,
Любі друзі зачекайте танцювати я мастак.
(всі діти утворюють парами струмок
хлопець пробігає через нього біжить за віником)

Танець з віником.

Баба: Подивіться яка наша Калита,
Кругла, запашна, красою і теплом засяяла,
На всю світлицю!
Дід: (підходить з горщиком)
Калита наша оце тобі і каша,
А нам дай краси і сили.
Щоб ми на світі славно жили.

Хлопець: І нарешті Калита наче сонце золота,
Хто вкусить Калиту хоч раз,
Той буде першим серед нас,
Нумо хлопці і дівчата хто з нас буде починати?

Хлопець: Ой громадо добрі люди
Я найпершим хочу бути,
Їду, їду я до річки,
Ой дайте вкусити Калиту хоч трішки.
(стрибає)
Дівчина: Ще ні разу не стрибала,
Калити не коштувала.

Хлопець: Калита, смачна духмяна,
Подивлюсь чи я дістану.
(забігає чорт (сцена з чортом) перетягують канат)

[Kolpachiha]

[Olga Beliaeva]

Спас яблучний https://yadi.sk/i/pb5GBo3dZRLCi

[Olga Beliaeva]

ОБРЯДИ, ЗВИЧАЇ ТА СВЯТА
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ https://yadi.sk/i/g6M-uOsqZRywe

[Elen2]

День святих апостолів Петра і Павла
[IMG]http://*********ru/1451486m.jpg[/IMG]
Апостоли Петро і Павло особливо шануються як учні Ісуса Христа, що після смерті і воскресіння Христа почали проповідувати і поширювати вчення Євангелія по всьому світу.

Це свято спочатку було введене в Римі, єпископи якого за вченням Західної Церкви вважаються спадкоємцями апостола Петра, а потім поширилось й в інших християнських країнах.

Петро (первісне ім'я Симон) займався риболовлею і був покликаний Ісусом Христом в апостоли разом із братом Андрієм. Петро одержує від Ісуса ім'я Кіфа («камінь») і призначення стати «основою» церкви Христа, йому вручаються ключі небесного царства. Відповідно до вчення Римсько-католицької церкви, це наречення (і особливо слова про «ключі від Царства Небесного») вказує на те, що Петрові була вручена реальна влада і юридичні повноваження і що ці повноваження – у силу того, що церква буде існувати до кінця часів, – повинні бути передані його спадкоємцям. Петро був першим з апостолів, кому Христос з'явився після свого воскресіння. Після смерті Христа Петро займався проповідницькою діяльністю.


День Петра і Павла
1 Першоверховними апостолами називаються тому, що вони більше інших потрудилися у проповіді Христової віри.

12 липня — свято першоверховних1 апостолів Петра і Павла. Апостол Петро (Симон) —один із перших учнів і вірних послідовників Христа. Рибалка Симон із Капернаума залишив сім'ю й послідував за Христом, щоб присвятити йому своє життя. Християнське ім'я Петро (камінь, скеля), що дав йому Господь, мало бути символом його духовної стійкості. І хоч були у Петра хвилини душевного сум'яття, невіри, він переміг себе. За проповідницьку діяльність апостол Петро разом із апостолом Павлом були вкинуті в Мамертинську темницю в Римі і за наказом імператора Нерона засуджені до розп'яття. За церковним переказом, апостол Петро попросив повісити його на хресті вниз головою, «бо я недостойний Господа свого». Сталося це близько 57 р. н. е.


Апостол Павло, який залишив 14 євангельських послань і був ревнивим проповідником віри Христової, до свого духовного прозріння мав Ім'я Савл і був «гонителем церкви Божої» (Філіп. З, 6). Дорогою в Дамаск, де він мав переслідувати християн, Савл був осліплений, а потім Чудесно зцілений Богом. Прийнявши віру в їсу-са і нове ім'я, Павло (менший), він сам стає гнаним і переслідуваним. Успіхи місіонерської діяльності Павла та мученицька смерть дали йому право на високе звання першоверховного апостола.

І хоч дні пам'яті обох святих відзначаються в один день, у народній традиції безумовно більшого авторитету зажив святий Петро.

Рвучка вдача апостола, описана в Біблії (він береться, як і Христос, ходити по воді, єдиний із учнів захищає Христа мечем і тут таки тричі, до третіх півнів відрікається від нього), зробила його образ більш близьким, людяним. Існує багато апокрифів, народних переказів про святого Петра: про його ходіння з Богом по землі, про стоколос, захист Петром жінки і т. п. Петро, райський ключник, в оповіданнях і казках був гуманний до бідних, убогих, судив справедливо. З ключами від раю в руках зображують Петра й ранні ікони.

В Україні з Петровим днем пов'язувалося багато повір'їв та звичаїв. На Петра вперше після посту дозволялося готувати молочні страви. Господині варили вареники із сиром, пекли мандрики — сирні бабки. З цього часу переставала кувати зозуля, «мандрикою вдавилась», пояснювали дітям бабусі, бо ж вона, згідно з легендою, вкрала у св. Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, вішує нещастя.

Святий Петро вважався покровителем пастухів. У нього, певно ж, був і батіг. Згадайте високі з ніжними блакитними квітами стебли цикорію — в Україні його називають «Петровим батогом».

До цього дня готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали на подвір'ї. Вранці цього дня всі йшли до церкви. Дівчата прикрашали свої голови вінками із польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. Сама назва походить нібито від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом харчувалися мандриками. У цей день господарі неодмінно виносили громадським пастухам гостинця: мандрику, грудку масла. На Бойківщині пастухи збиралися на пасовиську, будували «петрівник»— невелику землянку чи загорожу, прикрашену зеленню і разом обідали. Їли молочне — щоб корови краще доїлися. У східних регіонах України існував звичай на Петра «заполіскувати дійниці». Жінки обідали гуртом, а потім рвали трави, що мають жовтий цвіт, і годували ними корів: «щоб жовте молоко було».

Після Петра розпочиналися жнива. Б українській петрівчаній пісні співалося:

Минулася петрівонька,

Почались жнива.

Наробилася у полі,

Що тільки жива.

На другий день після Петра відзначали колись теж свято, але наполовину менше, і називалося воно «На-пів-Петра» або «Петрового батька. На Слобожанщині у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах-«три борщі, бо св. Петро три рази відрікався від Христа».

[sveta_power]

ЧАРІВНА СКРИНЬКА ПРО СВЯТА http://ifolder.ru/19581045

[Elen2]

ДЕНЬ СВЯТОГО АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО
[IMG]http://*********ru/2007828m.jpg[/IMG]
13 грудня святкуємо День святого Андрія Первозванного. Андрій був першим з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата — святого апостола Петра. Із братом раніше Андрій займався рибальством. І вирушив святий Андрій із проповіддю святого слова у східні країни, до Дніпра.
Давня легенда говорить, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнську віру на побережжі Чорного моря й у Києві. Літопис, який датується XIII століттям, містить переказ про заснування Києва Андрієм Первозванним: «На цих горах засяє ласка Божа, буде велике місто...»
Незважаючи на те, що це християнський святий, обряди й традиції цього дня сягають дохристиянських часів. З усіх свят річного календарного циклу день Андрія Первозванного є одним із найтаємничніших, найцікавіших, цього дня відбуваються заклинання й угадування майбутнього, ритуали з калетою та інші ворожіння.
Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Ворожити слід у ніч перед святом.
Одним із найпоширеніших способів ворожіння є випікання балабушок (маленькі тістечка круглої форми з білого борошна). Для балабушок треба носити воду... ротом. Хлопці теж не гають часу — до їхніх святкових «обов'язків» уходить якомога більше смішити дівчат, щоб вони воду не донесли до місця призначення. Коли дівчата вже знесилені від сміху, вони домовляються з хлопцями, щоб ті не смішили, а натомість обіцяють їм частування. Нарешті, балабушки спеклися й охололи. Тепер кожна дівчина позначає своє тістечко (можна папірцем, ниткою або ще якимось чином — хай фантазія підкаже); на підлогу стелять чистий рушник, на нього розкладають балабушки. Потім до дому пускають голодного собаку та слідкують, чию балабушку та яким чином пес з'їсть першою. Першою вийде заміж та дівчина, чия балабушка буде з'їдена першою. Якщо пес віднесе тістечко з рушника вбік, значить, хазяйці цієї балабушки судилася доля далеко від рідних країв. Дуже погано, якщо собака не з'їсть балабушку, а лише надкусить.
Інший спосіб ворожити — слухати попід вікнами в ніч перед Андрієм. Почуте дівчата тлумачили відповідно до можливостей власної фантазії.
Пізно ввечері дівчина набирає жменю коноплі (або символічно — будь-якого зерна), сіє на снігу та примовляє:
Андрію, Андрію, Коноплі сію, Спідницею волочу, Заміж вийти хочу.
Потім слід набрати жменю снігу в тому місці, де сіяла коноплі, і вже в домі, коли сніг розтане, рахує насіння. Якщо парна кількість виходить — подружнє життя буде щасливе, якщо непарна — не дуже.
Або ж виконується «засівання конопель» (іноді замість конопель використовується льон або мак). Як правило, це відбувалося так: у найбільш глухому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засіває жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця або фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходить засіяне місце, «волочачи коноплі». Ці дії супроводжуються спеціальною магічною формулою — віршами на зразок наведених вище:
Андрію, Андрію!
Я на тебе льон (коноплю) сію
І запаскою волочу,
Бо я заміж хочу!
Дай же, Боже, знати
З ким весілля грати.
Якщо дівчині цікаво, яка професія буде в майбутнього чоловіка, вона розкладає на підлозі миску з водою, трохи пшениці та дзеркальце, а потім пускає півня. Якщо півень спершу клюватиме зерно — чоловік буде добрим господарем, якщо гляне в дзеркальце — ледарем, а якщо спочатку нап'ється води — п'яницею. Про фах майбутнього чоловіка можна «дізнатися» й іншим чином: дівчата йшли до водойми й набирали трохи намулу в жменю. Потім удома слід уважно розглянути принесене? трісочка в намулі пророкує, що чоловік буде теслею, шматочок шкіри — шевцем, просто пісок — можливо, муляром тощо. Багато в цьому разі залежить від гостроти зору й творчої уяви дівчини, яка ворожить.
Щоб «визначити» ім'я нареченого дівчина виходить на вулицю й запитує першого ж чоловіка, який їй зустрінеться, як його звати. Відповідь — ім'я майбутнього чоловіка.
Уночі проти Андрія дівчина може навіть «побачити» свого судженого. Для цього вона, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати». Якщо їй насниться, що хлопець розчесав їй волосся, значить, це і є майбутній наречений.
Або ж так. Лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова:
Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатись, з ким заручатись,
З тим і за руки держатись.
Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.
Щоб дізнатися, чиє в родині буде зверху, півня й курку зв'язують хвостами та накривають друшляком, решетом або чимось іншим. Через кілька хвилин слід випустити птахів із-під решета й подивитися, хто кого перетягне. Якщо півень, то чоловік буде головним у родині, а якщо курка перетягне півня, то саме жінка буде верховодити в родині.
З кусання калети розпочинається Андріївський вечір. Уся молодь — і парубки, і дівчата — сходяться разом. Кусання калети — один із важливих обрядів цього свята. Калета — це великий солодкий, з медом і фруктами борошняний корж,
зверху оздоблений сухими вишнями чи родзинками, «щоб І гарна була Калета». Печуть у печі й запікають так, щоб І вгризти її було важко — на сухар. Посередині калети слід І зробити дірку. В дірку всувають червону стрічку і підвішують калету до сволока по середині хати. Підвішують високо, І щоб парубок міг дістати зубами калету тільки тоді, як добре І підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного І мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за І нього смикнути — тоді калета підстрибне вгору.
Спочатку відбувається розшукування калети. Як зайде сонце, дівчата сідають рядком і чекають на парубоцьку громаду. Хлопці ж, звичайно, крізь віконця непомітно слідкують за приготуваннями дівчат і коли настає час — вони вже на порозі. Заходять парубки до хати один по одному, кожен тримаючи свою правицю на правому плечі попереднього. По-військовому вклоняються та співають дівчатам жартівливе вигадане на ходу вітання на будь-який наспів. Дівчата, ставши навпроти хлопців, також вклоняються й у відповідь співають своєї привітальної. Виходить веселе невимушене спілкування із жартівливим кпинуванням, а часом і з сороміцьким змістом.
Хлопці:
Ой, на горі на току курчата чубаті,
А на нашій на вулиці дівчата горбаті.
Куди йдуть, губи дмуть, кирпу задирають,
А як баньками лупнуть, то собак лякають.
Дівчата:
Калета-калета, в хлопців хисту нема
Ні співать, ні говорити, Тільки витрішки ловити.
Дівчатам треба бути дуже уважними, адже хлопці, навіть співаючи пісень, здатні на всілякі «капості». Ось уже один гурт наймолодших з них намагається «непомітно» обплутати дівчат червоними нитками, щоб потім, затягнувши петлю, збити їх докупи та змусити, якщо не віддати калету, то принаймні поцілувати кожного з парубків. А тим часом інша парубоцька ватага також «непомітно» шукає заховану дівчатами калету. Отже, дівчатам ні на мить не можна втрачати пильності — інакше калета без викупу дістанеться хитрим хлопцям. Коли ж усі спроби парубків виявляться марними, дівчата починають вимагати у них за калету три відкупні подарунки. На це хлопці радо погоджуються, урочисто жартівливо вручаючи їм свої подарунки «із секретом»: то мішок... з котами, то коробку... з мишами чи тарганами чи ще щось незвичайне, а то й так — виберуть з-поміж себе «найкращого» й віддають його від щирого серця дівчатам як «найзаповітнішу дівочу мрію». Дівчата, звісно, зрештою відмовляються під таких «дарунків « і у відповідь загадують три свої бажання, що їх мусять задовольнити хлопці задля отримання калети.
Серед цих «бажань» можуть бути, наприклад, і такі:
Наливають у глибоку таріль вина, пива чи будь-якого іншого напою. Котрась із дівчат кидає у таріль свого персня й викликає парубка, який їй видається привабливим, щоб дістати перстень, не замочивши носа.
Дівчата завчасно і, зрозуміло, щоб ніхто з хлопців не бачив, готують тарілку з борошном, після чого її накривають папером і ставлять перед парубками на низькому ослінчику. На папір кладуть більш-менш крупні паперові гроші й викликають двох «найхазяйновитіших» хлопців, які «вміють дати раду грошам». їм дівчата зав'язують хустками очі, а потім розкручують сміливців кілька разів у різні боки та ставлять навколішки біля ослінчика з тарілкою та грішми один навпроти одного.
Пояснюють, що кожному треба намагатися здути гроші у бік іншого. Оголошується така умова: хто з хлопців «передме» гроші на бік іншого через наперед обумовлену межу, той не лише забирає банкнота, але й цілує найвродливішу (на його смак) із дівчат. Хлопці, звісно, на це погоджуються. Та тільки-но хлопці почнуть змагатися, «підступні» дівчата непомітно для них миттєво вихоплюють гроші разом з папером, що укривав тарілку з борошном... Бідолашні хлопці, спочатку не розуміючи в чому річ, під загальний сміх не помічають, що задувають один одного борошном. Коли ж врешті зрозуміють, що щось негаразд, — стає надто пізно, адже й обличчя, й одяг їхній побіліють...
На нитці дівчата підвішують яблуко, що перед тим дуже майстерно (тобто зовні непомітно) начиняють борошном. Викликаються два «найспритніші» парубки. їм зав'язують хустками очі та пропонують наввипередки надкусити підвішений між ними «солодкий плід». Хто перший надкусить — здобуває право доїсти яблуко й отримати поцілунок найвродливішої (за вибором хлопця) з дівчат. Коли після багатьох спроб під загальний сміх глядачів котрийсь із хлопців надкусить «солодкий плід», йому стає вже не до поцілунків. Хоча, як знати...
Дівчата на свій розсуд можуть вигадувати й інші не менш цікаві «підступні» завдання. Звичайно ж, потай від хлопців, котрі готові належним чином оцінити дівочу кмітливість, вигадки та жарти. Нарешті хлопці, задовольнивши всі забаганки дівчат, отримують право на калету.
«Умилостивившись», дівчата її врочисто виносять під радісний лемент парубоцтва та вішають на сволок.
Біля підвішеної калети необхідно поставити «вартового» — це буде «пан Калетинський», веселий хлопець, бажано душа компанії. До рук він бере вмочений у сажу квач і, ставши під калетою, починає припрошувати гостей по черзі: «Я, пан Калетинський, запрошую пана Коцюбинського кусати калету» , «Пан Коцюбинський» (кожен учасник гри по черзі) «сідає верхи» на коцюбу та їде кусати калету. Далі відбувається жартівлива розмова на зразок:
— Доброго здоров'я, пане Калетинськийі
— Добрий вечір, пане Коцюбинський! Куди це ви прямуєте?
— Та калету ж їду кусати!
— А я по обличчю буду писати!
— А я таки вкушу!
— А я таки впишу!
Мета «пана Калетинського» — розсмішити «пана Коцюбинського». «Пан Коцюбинський» має право кусати калету тільки за тієї умови, якщо витримає всі жарти «пана Калетинського» й не посміхнеться. Але навіть якщо він не засміється та збереться підстрибнути й укусити калету, усе одно досягти мети не вдасться: пан Калетинський смикає за червону стрічку, яка звисає з калети, — корж підстрибує вгору на радість усій компанії.
Якщо ж «пан Коцюбинський» хоча б посміхнеться, то «пан Калетинський» маже йому по обличчю квачем у сажі — і настає черга іншого «пана Коцюбинського» спробувати свої сили. «Пан Калетинський» залишається той самий протягом усього вечора.
Якщо ця кандидатура дуже вдала, то протягом усього вечора нікому так і не вдасться вкусити калету.
Усі спостерігачі сміються, лише один пан Коцюбинський намагається, стримавши сміх, відповісти на запитання-загадки пана Калетинського, наприклад:
А що то за коні в гаю на припоні: довгасті, голчасті, зеленої масті, нікого не возять лише солі просять.
На що борошно у млині падає?
Прибігли штрики-брики, ухопили далду-балду, почули микитники, казали гречаникам: «Сідайте на вівсяники, доганяйте штрики-брики, віднімайте далду-балду. Що воно таке? »
Чому багато води у морі?
Що влітку не кисне, взимку не мерзне, перед обідом не сушить, а після обіду потушить?
Що тій козі буде, як їй сім літ мине?
Як поділити п'ять бараболь на трьох?
Віз без коліс, а з батога сльози ллються.
Ішов довгов'яз, у землі зав'яз, із землі всіх повиганяв.
Коли воша подібна до квочки?
Маленьке руденьке хоч якого пана з коня ссадить.
Наскакалось, назвивалось, під припічком заховалось.
Не дід, аз бородою, не корова, а доїться.
Росте під хворостом догори хвостом.
Сидить баба на грядках вся закутана в хустках.
Сидить дід за подушками і стріляє галушками.
Стоїть на дорозі, усім заважає: хто йде, той штовхне, а з дороги ніхто не прийме.
Стоїть півень на току у червонім ковпаку.
У лісі на горісі червона плахта висить.
Ходить квочка коло кілочка, водить діток — дрібних квіток, діти-квіти квок.
Це чорна? — Ні, червона. — А чому біла? — Тому що зелена.
Що у хаті цілують?
Пан Калетинський може також дати яке-небудь кумедне завдання панові Коцюбинському, наприклад «затанцювати догори ногами», прокукурікати тричі тощо, аби тільки розсмішити дівчат. Коли дівчата засміються, то мусять усі по черзі цілувати пана Коцюбинського. Якщо під час виконання завдань паном Коцюбинським у пана Калетинського виникають деякі зауваги, він звертається по допомогу до. дівчат, які є його дійовими помічниками.
Завершується гра тим, що калету нарешті знімають і ділять поміж учасниками: дівчата отримують свою порцію просто так, а хлопцям доводиться заплатити за свої шматочки, бо дівчата ж працювали — пекли калету. А потім усі дружно сідають за святковий стіл. Тут скоромних страв не буває (бо в цей час піст). Першими подають вареники з капустою. їдять ще вареники з картоплею та цибулею, з грибами, з різними фруктами, рибу (просіл) тощо. Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку — «дівкам на могорич за те, що калета була солодка». Під веселий сміх відбувається останнє ворожіння цього вечора: дівчина наливає трохи меду, розведеного водою, у тарілочку, кладе в неї ж каблучку та примушує свого хлопця ту каблучку дістати губами. Якщо хлопець її дістане й носа не замочить, то ця пара побереться й буде щасливою.

[Иришка Б]

30 вересня церква вшановує пам'ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії.


За правління імператора Адріана жила в Римі вдова Софія з трьома
доньками. Побожна мати назвала своїх дочок іменами трьох богословських
чеснот: Віра, Надія і Любов. Вона дбайливо виховувала своїх доньок,
даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі.


Під час переслідування християн у 137 році матір з доньками ув'язнили
та відправили на суд до імператора. Після безуспішного намагання
схилити дівчат до відступництва від святої віри, розлючений імператор
наказав замучити невинних дівчат, а матір відпустити на волю. Софія
поховала тіла своїх доньок, а сама провела у молитві три дні біля
їхнього гробу. Третього дня Бог забрав її святу душу до Себе.



Незважаючи на таку страшну історію, це свято завжди сприймалося радісно.
Три дівчини і їхня мати показали, що для людей, зміцнених благодаттю
Святого Духа, недоліки тілесних сил аніскільки не перешкоджають прояву
сил духу та мужності.


Всіх жінок, які носять ці імена вітають з Днем янгола. З
давніх часів було прийнято кожній Вірі, Надії, Любові і Софії дарувати
букети квітів і шоколадні цукерки. За традицією іменинниці відправлялися
на вранішню службу в храм, щоб вшанувати своїх батьків. Цього дня
жінкам дозволялося не працювати, навіть не поратися по дому.