Мовленнєвий розвиток дитини засобами виразного співу
Автор: Лященко В.М., к.п.н., викладач кафедри методики дошкільної та початкової освіти Харківської академії неперервної освіти
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує педагогів на виховання компетентної особистості та формування життєвої компетентності дошкільників. Однією зі складових життєвої компетентності дітей дошкільного віку є мовленнєва компетентність як одна з ключових базових характеристик особистості. Некомпетентність дитини у сфері мови та мовлення відбивається на її подальшому розвитку, затримує та викривлює його.
Мовленнєвий розвиток – один із основних чинників, який сприяє соціальним і пізнавальним досягненням дитини, а саме – потребам, інтересам, знанням, умінням та навичкам, а також іншим психічним якостям, які є основою особистісної культури.
У процесі розвитку мовлення необхідно цілеспрямовано формувати у дітей певні мовленнєві навички та вміння (правильну звуковимову, доречний добір і поєднання слів та інших мовних і позамовних засобів, використання слів у певній граматичній формі), які забезпечують функціонування процесу мовлення відповідно до мовних форм. Якість мовлення залежить від рівня розвитку всіх його аспектів (фонетичного, лексичного, граматичного).
Дитині молодшого дошкільного віку, а іноді й у більш старшому віці часом важко одразу відтворити почуте слово і чітко вимовити звуки в ньому, не порушити складову структуру слова. Відомо, що чіткість та чистота мовлення залежать від багатьох факторів:
• Від стану і рухливості артикуляційного апарату;
• Розвитку мовного дихання;
• Розвитку дикції.
Розвиток фонетичного аспекту передбачає формування фонетичної компетентності. На основі розвитку та поступового вдосконалення органів, які задіяні у формуванні мовлення, формується:
• мовленнєвий слух
• правильне мовленнєве дихання
• звуко- та слововимова, елементарні уявлення про характеристику звуків
• інтонаційна виразність
Одним із напрямів формування фонетичної компетентності є розвиток фонематичних процесів.
Достатньо розвинуті фонематичні процеси (слухова увага, фонематичне сприймання, аналіз, синтез, фонематичні уявлення) сприяють розвитку всіх аспектів мовлення.
Фонематичні уявлення – це здатність сприймати кожен звук у різних варіантах його звучання.
Мовленнєвий розвиток відбувається на музичних заняттях під час співу.
При співах зміцнюється голос, дихання, формується артикуляційна моторика. При виконанні нескладних рухів під час співу в хороводах розвивається рухова та зорова пам’ять, увага, почуття ритму та музичний слух. Музичні ігри та вправи, поєднані з читанням віршів, співом під музику, сприяють розвитку мовлення.
На результативність роботи музичного керівника щодо диференціації звуків у фразовій мові, чіткій вимові сприяє його взаємодія з вихователем та вчителем-логопедом.
Логоритміка – це розвиток почуття ритму через рухи, що сприяє розвитку слухової уваги та поліпшенню мови. Вплив артикуляційної гімнастики, фонопедичних вправ, вокально-артикуляційних вправ на формування вміння виразно співати та розвиток мовлення. Використання пальчикових ігор під час роботи над чистотою і артикуляційною виразністю інтонування.
Діти з вадами мовлення потребують особливої організації різних видів діяльності, зокрема і музичної.
Вже на першому музичного занятті з дітьми-логопатами визначають низку завдань:
1. Індивідуальне обстеження їхніх музичних здібностей;
На цьому етапі виявляють багато проблем:
- дітям складно спілкуватися;
- вони не співають, а говорять;
- мають погану музичну пам’ять;
- не вміють узгоджувати рухи з музичним супроводом або співом;
- неточно відтворюють ритмічний малюнок.
2. Обов’язкове проведення корекційної роботи на кожному музичному занятті з дітьми логопедичних груп, яка спрямована на розвиток:
- рухової активності дітей;
- їхньої слухової пам’ятіта уяви;
- координації рухів;
- розвиток периферичного мовленнєвого апарату, а саме таких його трьох розділів: дихального, голосового, артикуляційного.
3. У роботі використовують:
- ходьбу зі співом або з промовлянням слів;
- співи з рухами;
- пальчикові та сюжетні ігри;
- вправи на розвиток міміки, артикуляції;
- таночок зі співом;
- хороводні музично-дидактичні ігри.
4. Кожне музичне заняття старатися зробити сюжетним.
Це допомагає викликати у дітей інтерес, зосередити їхню увагу та силу волі на виконання поставлених завдань. Широко використовувати також ігрову мотивацію, елементи психогімнастики тощо.
Регулярне використання логоритмічних вправ як «розминка» перед розучуванням пісні, впливає на позитивну перебудову дихальної діяльності дитини.
___________________________________________________________________
Система музичного виховання Карла Орфа містить такі елементи:
- мовленнєві вправи;
- музично-рухові вправи;
- гру на елементарних музичних інструментах;
- елементарний музичний театр.
Використання на музичних заняттях елементів системи музичного виховання Карла Орфа, дає змогу оптимально поєднувати кілька видів діяльності дошкільників: логоритміку, спів, рух та гру на музичних інструментах. Така синкретична діяльність дуже подобається дітям, і водночас, розвиває їхній творчий потенціал, адже діти не лише слухають чи виконують музичні п’єси, а самі творять музику. Принаймні, цього прагнув сам Карл Орф. Він написав багато вправ, пісень, ігор, у процесі виконання яких дозволена творча свобода – варіаційність та імпровізація.
Карл Орф вважав, що на початку будь-якої музичної вправи як ритмічної так і мелодійної, має бути мовна вправа. Для музичного виховання мовленнєві вправи важливі насамперед тому, що музичний слух розвивається в тісному контакті та у зв’язку з мовленнєвим, а він, своєю чергою, одна з основ музичного слуху.
Дитина вчиться користуватися засобами виразності, що є загальними для мови і музики. До них відносяться темп, ритм, регістр, артикуляція, динаміка, діапазон, фразування, акцентура (відокремлення основного слова).
Творчий пошук у мовленнєвому музикуванні відбувається за рахунок варіювання ритмічного малюнку,зміни тембрів, фактури, форми – від простого повторення фрази до імітаційно-поліфонічних побудов. У цілому мовленнєві вправи дуже важливі для ознайомлення дітей із музичними формами (фраза, речення, строфа, заспів – приспів, рондо, варіації).
Щоб словесний текст перетворився на матеріал для мовленнєвого музикування, потрібно:
•рівно, метрично декламувати текст;
•ритмізовано вимовляти окремі слова,ланцюжки слів із тексту.
Мовленнєве музикування, насамперед, передбачає ігри, фонемами, фонемними складами. Так поступово формується «активний словник», який діти згодом використовуватимуть для імпровізації.
Працювати за системою музичного виховання Карла Орфа починають з розучування з дітьми мовленнєвих та музично-рухових вправ. Сутність цих вправ за Карлом Орфом – у декламації віршів або прози під супровід:
•«озвучених» жестів – плескання, виляскування тощо;
•голосових звукових ефектів – кряхтіння, шепотіння, цокання язиком тощо;
•ритмічного акомпанементу шумових музичних інструментів.
Майже всі засоби виразності доступні для вивчення і практичного використання у мовних вправах для дітей з самого раннього дитинства.
За аналогією до текстів орфівських мовленнєвих вправ підбирають власний літературний матеріал – лічилки, дражнили, заклички, потішки, казки тощо. Зосереджують увагу на тих творах, до яких найлегше підібрати супровід.
Такі вправи доступні дітям і молодшого, і старшого дошкільного віку. Проте зазвичай молодші дошкільники супроводжують текст вправ рухами, запропонованими вихователем або музичним керівником. А старші – підбирають супровід самостійно.
Використання рухових елементів під час мовленнєвих вправ допомагає навчити дітей зображати музичні звуки, плескаючи у долоні, виляскуючи пальцями, тупаючи ногами тощо. У дітей формуються швидкість реакції, терплячість, кмітливість, адже потрібно і дочекатися моменту вступу своєї «партії», і, власне, не прогавити цей момент. Крім того, поєднання слів і рухів сприяє ще й кращому запам’ятовуванню текстів дітьми, формуванню у них чіткої дикції.
Старші дошкільники часто виявляють ініціативність і самостійність у підборі жестово-ритмічного супроводу до запропонованого тексту.
З особливим захопленням дошкільники розігрують казки, супроводжуючи свої дії «озвученими» жестами та грою на шумових музичних інструментах. Добираючи той чи той спосіб озвучення персонажу, діти через звуки вчаться передавати його характерні риси, настрій та особливості поведінки.
Озвучення казки за допомогою вказаних прийомів допомагає сором’язливим дітям стати сміливішими і рішучішими; мовчунам – виступити у роді казкарів-оповідачів тощо. У цілому збагачується інтонаційне мовлення дітей, їхня діяльність набуває ознак невимушеності, емоційності.
Мовленнєві та музично-рухові вправи за системою музичного виховання Карла Орфа – чи не найбажаніший для дітей засіб відкриття світу музики. Оволодіння грою на елементарних музичних інструментах, активізації потреби фантазувати і творити.
Від самого народження ми накопичуємо творчий музичний досвід. Відтак уперше самостійно творити мелодію, володіти ритмом, поєднувати його зі словом, мелодією, рухом українська малеча має змогу у традиційних забавлянках.
Традиційна забавлянка – невеличкий за обсягом музично-поетичний, ритмізований твір.
Діти, які забавляються, у період свого найпотужнішого розумового, психічного і фізичного розвитку отримують надзвичайно важливий творчий вишкіл. Адже забавлянки збагачені джерелом словесної, музичної та драматичної творчості, тож мають здатність формувати потужний творчий потенціал, зокрема й музичні здібності. Відтак у процесі дитячого виховання забавлянкам треба приділяти якомога більше уваги.
За допомогою забавлянок дітей можна розважати, збуджувати їхній інтерес до творчості, розвивати у них емоційність, спостережливість тощо. Окрім того, забавлянки мають і практично-побутове значення: заспокоюють дитину або ж навпаки активізують її, викликають бадьорий настрій, почуття радості, любові, фізичного та душевного комфорту.
Тематика традиційних дитячих забавлянок є досить різноманітною, а їхні форма та зміст – максимально простими для сприйняття та виконання. Тому діти швидко засвоюють забавлянки і невдовзі здатні відтворювати їх самотужки.
Текст забавлянок має віршовану форму, що дає змогу зацікавити дітей, сприяти розвиткові їхньої уяви та мислення. Зазвичай забавлянки ритмічно промовляють, не використовуючи сталої мелодичної структури. Утім, їх можна виконувати на прості мелодії як пісеньки, поєднуючи з мімікою, жестами та елементами гри. Це спонукає до імпровізації та сприяє створенню до одного віршованого тексту забавлянки багатьох мелодичних варіантів.
Отже, забавлянки здатні розвивати у дітей:
•інтонаційний слух;
•тембровий слух;
•відчуття ритму;
•музичну пам’ять.
Формування інтонаційного слуху відбувається під час сприйняття мелодії. Визначення характеру її руху, а також спроби самостійно її відтворити. Виконуючи забавлянки, діти вчаться правильно користуватися своїм голосом, диханням, тренують дикцію.
Для формування тембрового слуху слід давати дітям образну характеристику музичного твору. Тому у забавлянках досить широко використовується візуалізація. Так, забавляючи маленьку дитину, перебирають пальцями по ручці від кисті до плеча, імітуючи, приміром, рух рака, й проказують «Лізе рак-неборак» низьким напруженим голосом, з поступовим емоційним наростанням звука і пришвидшенням темпу. Потім, легенько вщипнувши дитину за щічку чи вушко, говорять «як ущипну, буде знак», усмішкою зменшуючи напруження.
Понад усе діти потребують ритмічних вражень, хочуть репродукувати ритм. Тому забавлянки ефективні й для формування відчуття ритму. Пісенька-забавлянка переважно супроводжується ритмічними рухами, які спочатку дорослий допомагає робити дитині. Приміром, проказуючи «Сороку-ворону», беруть дитячий вказівний пальчик і водять ним по дитячій долоні. Приспівуючи «Кую-кую чобіток», дитячим пальчиком постукують по стопі. Так у дітей з'являється зацікавлення ритмічними завданнями і згодом вони здатні відтворити не лише мелодію, а й ритм самотужки.
Особливо подобаються дітям ритмізовані забавлянки, які виконує дорослий одночасно з підкиданням дитини на нозі, наприклад, імітуючи їзду на конику. Це – так звані чукикалки, забавлянки, початковими словами текстів яких є «чук-чук», «чуки» тощо.
У цілому дітям властиве активне дійове мислення. Їм легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене, вони ще не мають навичок уявно вирішувати завдання. Приміром, просто згинаючи-розгинаючи пальці або крутячи рукою («качечка»), дитина по-перше, відтворює передбачений певною забавлянкою музичний рух, а по-друге – розвиває гнучкість і точність своїх рухів, дрібну моторику, яка є необхідною для розвитку сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мовлення і музичних здібностей.
Окрім того, граючись приміром у «Сороку-ворону», дорослий масажує дитині кінчики пальців руки, збуджуючи нервові закінчення, пов'язані з корою головного мозку, вдосконалюючи сенсорні можливості дитини. У зв'язку з цим інтенсивно розвивається зорова,тактильна і кінестетична чутливість, фонематичний і музичний слух, здатність розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики. Дитина навчається сприймати ритмічний малюнок і супроводжувати його рухами, оволодіває майстерністю різноманітного музичного руху – такого, який відповідає певному образу, провокує охоту до творчості, викликає почуття самовираження і задоволення отриманим результатом.
Якщо дитині від народження співати хоча б найпопулярніші забавлянки,зокрема «Ладки», «Кую-кую ніжку», «Сорока-ворона», «Зайчику-зайчику, де ти бував», «Ой, на горі жито, сидить зайчик», «Диби-диби-диби-би, пішла баба по гриби», «Ой чук, чуки-чук, наловив дід щук», «Печу-печу хлібчик», до яких є чимало рухових і мелодійних варіантів, то виявиться, що вже у півтора-два роки у музичній пам'яті дитини накопичиться понад десять забавлянок. З часом дитина зможе самостійно відтворювати слова, мелодію, інтонацію, ритмічний малюнок, характер і образ цих музичних творів.
Усім виконавцям забавлянок треба пам'ятати, що забавлянки – це насамперед маленький театр: перед вами дуже прискіпливий глядач, який вбирає у себе кожен ваш рух, жест, слово, мелодію, міміку, тембр голосу. Цим забавлянка надзвичайно важлива нелише для малюків, а й для дітей старшого віку. Якщо спонукати старшу дитину співати забавлянки малюку, то вона вчитиметься зацікавлювати свого маленького глядача і утримуватиме його увагу, вправлятиметься подавати інформацію інтерактивно. Відтак творчо розвиватимуться і слухач-глядач, і виконавець.
Основними ознаками музичної мови дитячого фольклору є простота мелодій, що мають невеликий діапазон, нескладні ритми та повторюваність. Саме тому діти швидко запам'ятовують і репродуктують малі фольклорні пісенні форми.
Слід наголосити на особливому значенні дитячого музичного фольклору у розвитку співоцьких навичок дітей: простота і невеликий діапазон мелодій малих фольклорних пісенних форм сприяють розвитку гнучкості голосу вже з наймолодшого віку, формуванню дихання, розвитку координування слуху та голосу, вміння співати протяжно, наспівно. А сюжетність дитячого музичного фольклору сприяє тому, що діти виконують його ще й з великим задоволенням.
Усі зазначені особливості музичної мови дитячого фольклору, її наближеність до можливостей дитячого голосу спонукають дітей не лише повторювати вивчені твори, а й активно проявляти ініціативу, емоційну чутливість під час виконання фольклорного твору, ставати його своєрідним співавтором.
Загалом мовленнєві вправи дають дітям змогу усвідомити багатство і різноманітність музичних ритмів та інтонацій, готують їхній голосовий апарат до співу, сприяють розвитку поліритмічного та поліфонічного слуху.
Запитання та завдання для самоконтролю
1.Назвіть основні функції музичного мистецтва.
2.Які функції музичного мистецтва, на Вашу думку, найбільш важливі длярозвитку мовлення дітей?
3.Які мовленнєві завдання має вирішувати музичний керівник під час навчання дітей співів?
4.Які елементи містить система музичного виховання Карла Орфа?
5.Що розвивають традиційні забавлянки у дітей дошкільного віку?
6.Що потрібно для перетворення словесного тексту на матеріал для мовленнєвого музикування?
Ответить с цитированием
Социальные закладки