15 февраля-День вывода советских войск из Афганистана

[atan232]

Очень надо найти сценарий ко Дню вівода войск из Афганистана. Помогите найти. Предлагаю свой сценарий

С ц е н а р і й д о с в я т а м а т е р и н с ь к о ї п і с н і
“ З А С П І В А Й М Е Н І М А М О ”

(Святково прибраний зал. У глибині сцени – Ікона Божої матері у вишиваному рушнику, збоку на полотнищі – заповідь Господня:
“Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні твої були на землі”)
(На сцені журнальний стіл для ведучих, на ньому кролевецький рушник, ваза з житніми колосками)
(ЗВУЧИТЬ ФОНОГРАМА ПІСНІ “ЧОРНОБРИВЦІ”. Музика мікшується, на сцену виходить ведуча)

вед.: …Так хочеться гармонії, тепла,
Спокійного, розсудливого слова,
Отих пісень, що матінка дала
Коли вночі гойдала – колискових,

Їх не замінить жоден інструмент.
Не забуваймо – це мистецтво вічне.
Послухаєм і трепет перейма,
І відступають ритми пересічні.

Любі друзі, шановні гості! Вітаємо вас на святі материнської пісні.

(Кінець фонограми чорнобривці)

вед: Щоб роду не було переводу, він має жити багато літ. А початок роду – мати. Її святою називали. Вогонь – це символ тепла і домівки, який зігріває оселю.

(ЗВУЧИТЬ ФОНОГРАМА “ЗЕЛЕНЕЄ ЖИТО, ЗЕЛЕНЕ”)

вед: Здавна існує традиція – у присутності рідні найближчих друзів вона мала “оживляти” дім, запалити вогнище. Почесне право запалити вогонь на нашому святі надається молодій матері __________________________________________________________

(Виходить із зала)
(Кінець фонограми пісні “Зеленеє жито, зелене”)

вед: Мама… Перше милозвучне слово, з якого дитина починає науку словотворення. Мамина ласка – це чарівні ліки від усякого болю. Мамина пісня – це найдорожче, що западає в душу дитини ще з колиски. (Виїжджає мама з колискою) Її колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні. Чи можна забути ту пісню, що мати співала, коли засинав.

Мама: Тихо… Тихіше! Народилась дитина. Гарненька така на вид. В згортку білих пелюшок мирно в ліжечку спить. “Спи, моя крихітко, пташечко гожа моя. Баюшки, баю, баю”.

______________________________________________________________
______________________________________________________________

вед: Як дітей колишеш ти недремно,
То не раз змахнеш краплинку поту.
Що ж, прислів”я мовить недаремно,
Хто не має дітей – не мав клопоту.

Мама: Ой щоб спало, щастя знало.
Ой щоб росло, не боліло.
На серденько не кволіло,
Соньки-дрімки в колисоньки,
Добрий розум в голівоньки.

вед: Народні колискові пісні зачарують нас надзвичайною ніжністю і простотою.
Раніше дітей гойдали в колисках, виготовлених з лози. В Україні існував звичай: коли дитина виростала, колиску не викидали, її берегли поки в цій оселі жили люди. Колиску з дерева (клена, осики, комишу). Для неї вибирали легке, м”яке, співуче дерево. Колискові пісні. Скільки їх створив народний геній! Лагідний материн спів засівав дитині душу любов”ю до людей, природи, до всього живого.



вед: У цьому році у нашому містечку народилося (кількість_____) малят. На сцену запрошуємо мам, які нещодавно народили малят.

(“Розпорядник” ЗАГС – вручає їм свідоцтва про народження дітей)

Розпорядник: Зростай, дитино на землі своїй
Щоб квітка рання у дощі травневім
У ніжнім промінці радій
Що на землі дарує сонце дневі.

вед: Народилася дитина… . її взяли ніжні руки матері і дужі руки батька. Це вони, найрідніші люди, ввели у цей світ. Який буде життєвий шлях їхньої кровиночки?

(ПОЧАТОК ФОНОГРАМИ “ТОП-ТОП”)

Швидко промайнув рік для сім”ї… Сьогодні дуже радісна подія. Ваш син зробив перший крок у велике життя. Може, стане він знаменитим, але головне, щоб він ріс хорошою і чуйною людиною.

(Батьки беруть за руки дитину і ведуть її через всю сцену. Кінець фонограми. Їх вітає голова райдержадміністрації. Вручає відеокасету або альбом)

Голова РДА: Рости, дитино, Вітчизні на славу, людям на добро, матері на радість. Хай буде сміливий, як вода, багатий, як земля і щедрий, як весняне сонечко.

______________________________________________________________
______________________________________________________________

вед: Пролетіли перші роки безтурботного життя. Швидко для малюка, але ой як нелегко доводилося мамі! А потім був дитячий садок.

Вони вели їх, малюків, за руки.
Стежиною, що йшла до “Букваря”.
Щоб невгасимо сяєвом науки
В житті їх завжди кликала зоря.

(Директор дитсадка дарує першокласникам “Буквар”)

вед: Вся родина зійшлася до хати.
Старшокласники і першачки.
Усміхаються мами і тата,
Серед нас, як завжди, вчителі.

Випускник: Перший раз у перший клас
Прийшли сьогодні першачки,
Ласкаво просимо до нас,
Вам аплодуєм залюбки!

Мама першокласника: Хай всі вони живуть
У злагоді і в мирі,
Хай здійснюються іхні
Заповітні мрії.

Хай не трапляється з ними
Тяжких пригод,
Хай гордиться ними
Весь український народ.

Першокласник: Молитву матері у серці пронесу.
Учитимусь у школі на “відмінно”.
Державі рідній користь принесу
Своїм знанням я неодмінно.

вед: Дні дитинства – наче плин води,
Проліта дитинство та у спадок
Зостається пісня повна згадок,
Пам”ять зостається назавжди.

__________________________________________________________
__________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________

вед: (з короваєм) Пролетіли роки, прийшла пора дітям, як птахам вирушати у далеку дорогу. Сьогодні на нашому святі віншуємо наших випускників.

Директор школи: Шановні випускники!
Не розгубіть скарбів душі
І не зречіться маминої мови.
Гарне життя, - то не лише обнови.
Є в нього біль і терни на межі.
Що нелегке – то дороге в стократ,
Мов мамина незгасна колискова.
Життя таки – не карнавал казковий.
Без буднів, друзі, не буває свят!

(Виходить ведуча з короваєм на рушнику)

вед: Коли на стіл гарячий коровай
Кладе твоя матуся сива,
Ти не соромся, синку, запитай,
Чиї це руки випікали диво.

(Ведуча віддає коровай одній із мам випускників)

Мама: Цей рушник заквітчай півнями,
Щоб їх від зла й біди оберігав,
Давав наснагу і повів піснями.
До рідної світлиці повертав.

(Мама вручає коровай синові)

Випускниця: Дивлюсь я мовчки на рушник, що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик, зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м”ята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль у серці раптом зник.
Так любо, любо стало.

вед: У дитинстві колись ми з рідного дому
Все думками тяглись в далину невідому.
Бо манила краса, де хмарки чередою.
Де злились небеса з весняною водою.
Ще невпізнаний світ у рожеві надії,
За селом горицвіт закрива наші мрії.

вед: Як важливо вибирати в житті свою стежину. Від того, яку стежину ти обереш, як ти підеш по ній, з ким, хто тебе поведе, залежить твоя доля. І яку б ти стежину не обрав, кожна стежка починається від маминої хати і маминої пісні.

______________________________________________________________
______________________________________________________________
______________________________________________________________
______________________________________________________________

вед: Мама… Вимовляєм рідне до болю слово, і перед тобою постає образ її єдиної, найріднішої, наймудрішої, найсвятішої. І де знайти ті слова, якими можна було б виразити свою безкінечну любов до матері!

______________________________________________________________
______________________________________________________________

вед: (Виходить із призовником) Пошаною і повагою користується в нашій країні людина-воїн, наділений високою довірою народу, покликаний зі зброєю в руках захищати його мирну працю і свою рідну матусю.

вед: А завтра вулиця святкова
В солдати проводжає хлопця.
Веселий сміх, жива розмова
У бризках вранішнього сонця.
В душі схвильованій юначій
Кружля земля і небо синє,
А мати схлипне – та й заплаче
І не надивиться на сина.

Слово для материнського благословення має ____________________________________________________________________________________________________________________

(Мати виходить з іконою і благословляє сина)

вед: Щастя, здоров”я вам і вашим сім”ям. Не забувайте рідної домівки – тебе дома чекають.

______________________________________________________________
______________________________________________________________

Призовник: Я рідну хатину згадаю –
Оту, що стоїть край села…
І спів соловейка у гаю,
І стежку, що в світ повела.

І промені першого сонця
У житах, як в річці на дні,
І сині, як очі, віконця,
Що світять мені

Згадаю кохану матусю,
Яка все стоїть край воріт
І вас незабутній татусю,
Що ждете на мій поворіт,

Бо знов - соловейко у гаю,
І стежка, що в світ повела…
Тож як я тебе не згадаю,
Стежино моя край села?

____________________________________________________________________________________________________________________

вед: Мати, мамуся! Скільки спогадів і тепла таїть це лагідне слово, бо називає людину, яка завжди для нас найближча, наймиліша.
Вона постійно у далеких мандрівках, її материнська ласка, її материнська пісня зігріває нас до старості, і ми завжди линемо думками до рідної хати, до мами.

______________________________________________________________
______________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________

вед: Міцна сім”я – міцна держава – то кожен знає,
І як тут не приховуй, не таї, -
Залежить наше щастя від сім”ї.

(На сцену запрошують молоду пару)
(Мати зустрічає їх з іконами, хліб і сіль – на рушнику. Благословляє)

Мати: Нехай радіють ниви колоскові,
В житті хай будуть злагода і мир.
На чистому, як сонце, рушникові
Дозвольте вам піднести хліб і сіль.

(Вручення пам”ятного подарунка)

вед: Родина. Рід. Які слова святі,
Вони потрібні кожному в житті.
Якщо зміцніє хоч одна родина,-
Міцніша стане й наша Україна

____________________________________________________________________________________________________________________

вед: Щоб не спорожніли, не обміліли криниці наших душ і не згубилася материнська пісня, така ніжна і лагідна її мелодія. Передаймо її у спадок нашим дітям, онукам, правнукам. Не забуваймо материнську пісню

Не цурайся пісні,
Чутої від мами,
Не згуби – то мова
Прадідів твоїх,
Бо зректися пісні,
Що цвіли віками –
Мов забуть народ свій,
Даль його доріг!

Для вас звучить у виконанні ансамблю “Супер бабуся” пісня “Заспівай мені мамо”

вед: Шановні гості! На цьому наше свято закінчується. До нових зустрічей!

(Звучить фонограма пісні “Чорнобривці”)

[ELA1]

atan232,
Вам нужен сценарий именно на украинском? Вот у сея нашла на русском - делала линейку в 2006 году (может что пригодится)
На украинском тоже что-то было - но надо на работе смотреть

ЛИНЕЙКА, ПОСВЯЩЕННАЯ 17 ГОДОВЩИНЕ ВЫВОДА ВОЙСК ИЗ АФГАНИСТАНА
15.02.2006
ФОН. (Черный тюльпан)
1. Все можно сокрушить, предать забвенью,
Заасфальтировать и заковать в бетон,
Взорвать собор, как лишнее строенье
На месте кладбища построить стадион.
Все можно растерять, что собрано веками,
Все можно замолчать, расправами грозя…
И только человеческую память
Забетонировать и истребить нельзя!
2. Афганская война… грязная, необъявленная.… А разве войны могут быть чистыми? Любая несет смерть, инвалидность, одевает в жалость тысячи сердец, материнских сердец. У войны холодные глаза… У войны свой счет, своя безжалостная арифметика…
1. Ровно 17 лет назад закончилась для нас война в Афганистане. Славная бесславная война, которая принесла нам тысячи убитых и раненых, пленных и пропавших без вести…
2. 160 тысячам наших земляков пришлось пройти это жестокое испытание, 3383 из них вернулись домой в цинковых гробах, 12 тысяч остались инвалидами, более 100 тысяч живут и будут жить с неизлечимыми болезнями, 86 украинских юношей в плену, большинство из которых уже за истекшее время можно считать пропавшими без вести.
1. Афганистан… В брежневское время агонии «развитого социализма» в наш лексикон черным клеймом врезалось это громкое как выстрел слово. Для тысячи украинских семей оно навсегда стало грязным знамением беды, символом неиссякаемых душевных мук. Не отболит это горе, не выплачется и не опечалится на нашей земле, пока будут жить родители, братья и сестры, вдовы и дети преступно потерянных в горах и долинах Афганистана сынов Украины.
2. Горит звезда над городом Кабулом,
Горит звезда прощальная моя.
Как я хотел, чтоб Родина вздохнула,
Когда на снег упал в атаке я…
И я лежу, смотрю. Как остывает
Над минаретом синяя звезда.
Кого-то помнят или забывают,
А нас и знать не будут никогда…
Горит звезда декабрьская, чужая,
А под звездой дымится кровью снег.
И я слезой последней провожаю,
Все, с чем впервые расстаюсь навек.
1. До свиданья, Афган,
Этот призрачный мир.
Не пристало добром поминать тебя вроде.
Но о чем-то грустит полевой командир,
Мы уходим с Востока, уходим, уходим…
Нам вернуться сюда, никогда не дано,
Сколько нас полегло в этом дальнем походе!
И дела недоделаны полностью, но…
Мы уходим с Востока, уходим, уходим…
2. В течение долгих десяти лет Афганистан был для нас незаживающей раной.
Афганистан болит в любой душе,
Всем тем, кого он встретил, иль не встретил.
Чей день был ветрен, и чей день был светел,
Без выстрелов на дальнем рубеже.
1. Будем честны сами с собой: народ в те годы не обо всех войнах, которые вела наша страна, знал, а многие из них так и не принял.
Он вернулся, родная земля,
Успокой его нежным объятьем.
Убеди, что горел он не зря
В этой яростной схватке за счастье.
Объясните, кому невдомек:
Своего ему счастья хватало.
Он сражался, исполнив свой долг
За чужое – а это немало.
2. Украина, если бы ты знала, какие страдания пришлось пережить твоим детям. Были и унижения, и издевательства, и недоверие. Война это ужас, который отбирает жизнь, разбивает семьи, уничтожает красоту. Глубоко в народную память врезалась необъявленная Афганская война, отзвуки которой мы ощущаем до сих пор. Она черным смерчем пронеслась над просторами Украины, задела простые семьи, которые отдавали своих, часто единственных сыновей, не зная через какой ад им придется пройти.
1. За долгие, почти 10 лет, боевых действий (как тогда говорили «за рекой», чтобы лишний раз не вспоминать само слово Афганистан) на кладбищах Украины появилось около 3000 свежих могил с фотографиями юных лиц. Даже на могильных плитах долго запрещали писать настоящую причину гибели, равнодушно ссылаясь на интернациональный долг, от чего вмиг поседевшим родителям было вдвойне тяжелей.
2. Солдат принимает присягу на верность Родине. Текст присяги сформулирован так, что, совершая юридический акт ее принятия, солдат обязуется выполнить практически любой приказ Родины. При этом, естественно, подразумевается, что это должен быть приказ Родины – матери своим сыновьям. Приказ матери своим родным сыновьям…
1. Материнский охрипший беззвучный вой,
Залп прощальный и красный шелк.
Этот мальчик погиб, выполняя свой
Интернациональный долг.
Что он думал, в атаку ту поднявшись,
Перед тем, как упал и умолк?
Тьме отдать непочатую вобщем-то Жизнь –
Интернациональный долг!
Мы не раз вызволяли народы из тьмы,
За полком, посылая полк.
Пол Европы засеять своими костьми –
Интернациональный долг!
О, страдания чаша! А сколько чаш
Мы испили? Мы в этом толк
Понимаем. Наверное, это наш
Интернациональный долг…
2. Правда про Афганскую войну… Она разная. Нередко болезненная и горькая. 17 лет назад, для тысячи наших юношей закончилась, наконец, война, развязанная бездумной легкомысленностью тогдашнего руководства СССР, которое не хотело понимать характеру событий, которые разворачивались на земле его южного соседа. Как результат, несколько престарелых, наделенных неограниченной властью политиков, организовали кровавую бойню, правда про которую долгий час скрывалась за невинным названием «афганские события»
1. Настоящее ликвидировало «белые пятна» нашего недалекого прошлого, поименно назвало тех, на чьей совести зря пролита кровь тысяч и тысяч людей. Но тень их вины не должна падать на бывших советских солдат, офицеров и прапорщиков, которые волею судьбы оказались на афганской земле. Они выполняли приказ. Это была их обязанность.
2. Это время дало стране целое поколение мужчин, твердо знающих значение слова «военный», знающих цену жизни и, более чем кто-либо, ненавидящих войну.
Время выбрало вас, Закружило в афганской метели.
Вас позвала страна – был приказ, Вы особую форму надели
И в огне трудных горных дорог своей кровью кропили походы.
Не заметили в буре тревог, как минуты сливаются в годы.
Верность, Доблесть, Отвага и Честь – эти качества не напоказ.
У Отчизны герой есть – время выбрало вас!!!
1. 15 февраля 1989 года был закончен вывод войск бывшего СССР с территории Демократической республики Афганистан.
2. 15 февраля в жизни бывших военных, которые прошли дорогами Афганистана навеки останется как день памяти о чужой и жестокой войне. Афганистан – это мужество воинов, это верность солдатской дружбе, это взаимовыручка и взаимопомощь.
1. Испокон веков украинский народ поддерживает священную традицию – передавать будущим поколениям память о боевых подвигах лучших сыновей и дочерей, которые сполна выполнили военную обязанность.
2. История Украины полна известными именами Петра Сагайдачного, Михаила Дорошенко, Мороза – Морозенко, именами славных воинов Великой Отечественной Войны. Скорбный ряд пополнили воины – афганцы, воины – интернационалисты.
1. 17 лет, которые прошли, объединили бывших бойцов – интернационалистов в одну семью, где боль одного отдается болью у других, а радость становится общим чувством.
2. В составе бывшей 40 армии, которая составляла костяк советских войск в Афганистане, насчитывалось около 25% украинцев. 302 воина – наши земляки, выходцы из Донецкой области. Не вернулись домой четверо жителей Александровского района. Погибли на чужбине уроженцы сел Пасечное, Новопетровка и Золотые Пруды: Косов Владимир Викторович, Нытник В. В., Лисняк Николай Васильевич. Пропал без вести Козюк Алексей Евгеньевич уроженец села Дмитро-Дарьевка. Семьи уже никогда не дождутся их
1. Летят, отлетают в вечность годы. Годы, сколько бы их не минуло, не сотрут в народной памяти имена воинов-афганцев. Эти имена навсегда вписаны в летопись нашей памяти. Склоним же головы перед светлой памятью тех, кто отдал свою жизнь, войдя в бессмертие…
МИНУТА МОЛЧАНИЯ
3. Закончилась десятилетняя никем и никому необъявленная трагическая война. Но в людской памяти она будет жить долго, потому что ее история написана кровью солдат и слезами женщин и матерей, обелисками с железными звездочками и песнями, которые ворвались в нашу жизнь фронтовым ветром. Навечно останется эта война в душах поколенья, которое вышло из нее, опаленное огнем и жарким афганским солнцем.
1. Любой человек, находясь в здравом рассудке, понимает, что война – плохо, мир – хорошо. Почему же еще в библейские времена прозвучал голос в райских кущах: «Каин, где брат твой Авель?». Почему случилось так, что люди стали воевать друг с другом с момента осознания себя людьми, что за всю многотысячелетнюю историю нашей цивилизации едва-едва наберется 300 мирных лет?
2. Давайте, используем шанс, который снова дает нам время, чтобы прийти к миру без войн, ибо никто не создан для войны!
1. Война – жесточе нету слова!
Война – печальней нету слова!
Война – страшнее нету слова, в тоске и боли этих лет.
И на устах у нас иного еще не может быть. И нет…
Война такой вдавила след
И стольких наземь положила,
Что и через 17 лет
Живым не верится, что живы…
2. Забывать прошлое нельзя: память – она словно зеркало совести, мерило духовности. Прошлое, каким бы горьким оно ни было – это наша история. И мы надеемся. Что она не повторится в нашей стране. Слава вам, воины – афганцы! Низкий поклон от всех земляков.
1. На этом наша тематическая линейка закончена, спасибо за внимание.

[atan232]

ELA1, спасибо за помощь. Не страшно, я переведу. Плохо что стихи не перевести. Уж очень у нас придирчиво относятся к языку. Еще раз спасибо.

[ELA1]

atan232,
Да вроде и не за что особо, Вам спасибо за сценарий - у меня на укр не было
Мне с этим делом проще - у нас "рідна мова" культивируется только на уроках, может потому что Донбасс... Хотя иногда есть такие стихи на украинском...только ради них можно все мероприятие сделать на нём...Иногда комбинирую...вощем свобода слова (пока):smile:
Но вот про Афган на украинском как-то не нашла... Так ощепринятые нейтральные можно где-то использовать...

Ніхто не забутий;
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам'ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось всі ми низько до землі їм,
Квітами устелим їх тернистий шлях.

До тебе, людино, звертаюсь:
Залиш на хвилинку щоденні турботи.
З собою побудь у глибокій скорботі,
Згадай чоловіка, товариша, брата,
Дружину, сестру чи посивілу матір.

перед трагічною хвилиною мовчання
словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше нам розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів.
Солдатів подвиг, про який сьогодні
Дізнались ми, не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати,
Але воно, на жаль, не має мови,
Лиш має біль. І тому я прошу
Солдатів пам'ять вшанувати мовчанням.

[atan232]

Это зависит в каком регионе мы живем. Хоть я из Черниговской области и ближе к России, но укр. язык важнее. Спасибо за стихи. Тоже пригодятся. Удачи!

[alevtino4ka]

Как-то готовили в школе мероприятие о войне в Афганистане и Чечне, кусочек из этого мероприятия выкладываю, может пригодится.Слова написаны по сценарию для детей.
АФГАНИСТАН.
Каждому времени – свои герои, каждому поколению – своя
война.Это горькая истина, от которой не уйти.
1980 год для нас – это очень давно, ведь нас ещё не было на свете,а для наших родителей – это пора молодости,куда
чёрной бедой ворвалось чужое,гортанное слово «Афганистан».
Десять долгих лет военных действий на чужой земле,тысячи
погибших,тысячи искалеченных судеб,не родившихся детей, а
затем, вдруг – самое страшное:забвение,потоки грязи и не
понимания.Оказалось, что ордена за боевые заслуги в афганской войне лучше спрятать и забыть. Сколько грязи и откровенной лжи было вылито на эту войну,но пусть не коснётся эта грязь солдата,честно выполнившего приказ Родины.
Солдата,верившего, что там, в кромешном аду гор и расскалённой
пустыни,где из-за каждого камня глядит смерть – он защищает рубежи своей Родины.
Здесь проверялись на прочность,верность и мужество,смелость и доблесть- настоящая мужская дружба.
Я хочу прочитать стихотворение военного хирурга-Григория Костюка,который прошёл Афганистан и его талант проявился не только за операционным столом при спасении наших раненых ребят,но и в стихах.

Пусть кто-то говорит,что поколенье мол – не то.
Пусть скептики твердят это упрямо.
Напрасны их слова,им не поверю ни за что
Пройдя тревожные пути Афганистана.
Не верю никому – я убедился сам,
Что можно доверять любое дело
Мальчишкам,что взрослели здесь не по годам.
Двадцатилетним,в бой идущим смело.
Я видел,как в жару,глотая пыль пустынь,
Взвалив на плечи груз боеприпасов,
В бой парни уходили,написав своим родным,
Что на ученье едут в месте безопасном.
Писали так,чтоб не тревожить дом родной,
Чтоб без волненья возвращенья ожидали
И получая после боя орден боевой,
Нередко матерям не сообщали.
Я обращаюсь к тем,которых полюбил:
Я верю в поколенье молодое.
Я верю вам,кто рядом с нами был.
Кто был готов пожертвовать собою.
Наденьте не смущаясь ордена.
Пусть все увидят все ваши награды.
Не забывайте павших имена-
Они всегда должны быть с вами рядом.

Добавлено через 1 час 54 минуты
В сценариях об Афганистане можно использовать песни группы Каскад "Мы уходим",
"Песня о друге" и другие, или песни группы Голубые береты - "Мы помним наш Афган",
"Груз 200", "Война не прогулка".

[Ластенок]

Посмотрите здесь

http://scenary.iatp.by/afgan.html

Правда это Белоруссия.Но может быть какие-нибудь идеи найдете.

Стихи http://lifecontrary.ru/?p=426

[atan232]

ЭТО ТО ЧТО СОЧИНЯЛА Я



Сценарій
тематичного вечора, присвяченого 20-й річниці виведення радянських військ з Афганістану
«ВІДЛУННЯ АФГАНСЬКИХ ГІР»

11.01.09р.


Ведуча (1):
Доброго дня, шановні ветерани!

Ведучий (2):
Доброго дня, дорогі гості!

1.
15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, і не сказали вони «Мамо, я живий...».

2.
Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. 20 років, які пройшли, об'єднали колишніх бійців – інтернаціоналістів в одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.

1.
Афганська війна… брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…

2.
Наша сьогоднішня зустріч — данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, чим Велика Вітчизняна.

1.
В нашому районі проживає __________ воїнів-інтернаціоналістів. В цю урочисту хвилину я маю честь запросити їх до нашого залу. Шановні присутні, зустрінемо ж врочисто тих, хто мужньо і з гідністю виконував інтернаціональний обов’язок і дружніми оплесками віддамо шану їх героїзму, бойовій витримці та відвазі.

(Афганці йдуть до залу. Звучить фонова музика)

2.
Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось всі ми низько до землі їм,
Квітами устелимо їх тернистий шлях.

1.
СЛОВО ____________________________________________________________________________________________________________________________________

Читець: Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті обмацує труну:
Чи ж там він є?!!
Стоять, відводять очі в бік солдати
І шепотить сержантик ледве чуть:
Не велено… Не можна відкривати…
Не велено…
Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ…
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть отвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі -
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.

2.
СЛОВО ____________________________________________________________________________________________________________________________________



1.
Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 чоловіки залишились у полоні або пропали безвісти. В числі тих хто не повернувся з афганської війни є імена наших земляків. Це:
1)
2)
3)
…

2.
Послухай – і серцем почуєш в цей час, -
Як гомін струмка, як пташине ячання.
Здаля голоси долітають до нас
Ця мить – не прощання.
А вічне стрічання
Із тими кого вже не стрінемо ми,
Коли наступає хвилина мовчання
І пам’яті нашій клекочуть громи.

1.
На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилимо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

(Звучить метроном хвилини мовчання)

2.
Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордена.

1.
Потім ця війна прорвалася віршами й піснями, трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, насамперед, щирістю й проникливістю. Сьогодні ми їх почуємо.

2.
Нехай поетів родить не війна,
Нехай черпають фарби тільки з миру.
Кохання, барви квітів і весна
Натхненням напувають їхню ліру!

КОНЦЕРТНА ПРОГРАМА

І.

ІІ.

ІІІ.

…

КОДА

1.
Бої кінчаються, а історія вічна. Пішла в історію й афганська війна. Але в пам’яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдатів і слізьми матерів.
Покоління обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові й моральні уроки тієї ніким і нікому неоголошеної, героїчної й трагічної афганської війни.

2.
На цій ноті наш тематичний вечір закінчується. За кілька хвилин відбудеться покладання квітів до пам’ятного знаку на честь загиблих воїнів-інтернаціоналістів.
Право покласти квіти до обеліску нашим землякам воїнам-афганцям надається: ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

1.
Ми запрошуємо всіх присутніх приєднатися і віддати шану героям. А ми говоримо вам до побачення!

2.
На все добре!

(На фоні музики афганці-інтернаціоналісти несуть квіти на покладання)

[MaRinKa_Z]

Готовлю городской митинг к этой дате, нашла в Инете автора - Н. Чабан. Вот его стихи.
"АФГАНІСТАН". Вірш.

Афганістан...
Ти в наших думках, як птиця в польоті.
Ти в наших серцях, затихлих в скорботі.
Пролита там кров. Даремно! Безвинно!
А час так летить - стрілою, невпинно.

Афганістан...
Там дивна краса, що була нам, як диво.
Нависле те небо, що зверху давило
Зірками близькими. Пустеля і спека.
І завжди постійна страшна небезпека.

Афганістан...
Згадаймо ті дні, коли разом з світанком
Вставали ми всі і мчались на танках,
Або "БеТееРом", вперед на ті гори
Де ворог засів, що бив по колонах.

Афганістан...
Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.
Шануймо батьків наших рідних. Пониклих
В журбі за синочком, що смерть там знайшов...
Геройски загинув! У вічність пішов!...

Примітка:
1."БеТееР" - бронетранспортер.

"МЕРТВИМ І ЖИВИМ". Пісня.

Згадаймо, брат, те небо темно-синє,
Зірками всипане. Немов кущі калини
Кров*ю забризкані, як рани друзів наших,
Що смерть знайшли далеко від родини.

ПРИСПІВ:
Роки летять... І нас становиться все менше
На цій оновленій, але святій Землі,
Котра летить у Всесвіті. Куди - ніхто цього не знає
Як душі друзів наших, загиблих на страшній війні.

Пісок скрипучий, замішаний на крові.
Він на зубах, в очах, в наших легенях
Лишивсь навічно, як вантаж "двухсотий"
З тіл друзів наших, загиблих на кривавих скелях.

ПРИСПІВ.

Лишились ми живі. Не винні ми у тому,
Що повернулись до своїх сімей.
Ми пам*ятаєм всіх Вас, до одного.
Так навчимо ж цьому своїх малих дітей.

ПРИСПІВ.

Брати мої І сестри мої рідні.
Лишаймося людьми на все своє життя.
Щоб не було смертей і похоронок.
Війні "афганській" не буде вороття.



ЖИТТЯ.

Ціною крові захистити, так називаєму "свободу",
Тебе відправили у пекло. В чужу країну, до народу,
Що не чекав від нас нічого і не просив про допомогу.
Йдучи на цю страшну війну, ти свято вірив в перемогу!

ПРИСПІВ:
Ти пам*ятаєш, мій товариш, останній бій і ту пору,
Коли, серед димів пожарищ, ми проклинали цю війну.
Ми всі надіялись на краще... Життя без куль і свисту мін,
Без крові, гибелі... Юначе! Воно прийшло, як ти й хотів!

Дика краса і синє небо... Чужа країна... Кишлаки... Дували...
Нещадне сонце у зеніті... Пісок... Пустиня... Перевали...
Тріск автоматів... Вій снарядів.... Хвилини спокою не знали...
Смерть безпощадна друзів наших, яким ми очі закривали...

ПРИСПІВ.

Аллах і Бог зійшлись на не6і! А на Землі - криваві скелі!
Пісок, мов сито, там фільтрує гарячу кров... Він не рахує,
Чия то смерть, чиї то долі зійшлись, мов блискавки, в двобої...
Кого чекає рідна мама... Кого чекає смерть кістлява...

ПРИСПІВ.

Гелікоптери, мов сороки, відмірюють короткі строки
Життя тому, хто в нас стріляє... Чи свою Землю захищає?....
А нам хто те життя відмірить? Хто наші душі полікує?...
Хто горе батьківське загладить? Чи та зозуля, що кукує?

ПРИСПІВ.

Літак приніс тебе додому. До милих серцю журавлів.
Але не всі побачать ниви, плакучі верби і батьків.
Батьків, яких зігнуло горе. Сестер, коханих і братів.
Враз посивівших і поникших, коханих, наших матерів.

ТРЕТИЙ ТОСТ.

Корочка хлеба накрыла стакан...
Солью посыпана... Это "Афган"
Жизнь отобрал у наших друзей!
Горе принёс он в сотни семей!

ПРИПЕВ:
Молча мы держим стаканы в руках.
Жить Вам ребята в наших сердцах!
Будем мы помнить погибших друзей!
Пухом земля Вам... Не надо смертей!

Слёзы мужские глаза затуманили...
Сколько героев в "Афгане" оставили
Эти "Кабулы,Гардезы, Баграмы"...
Эти "Шинданты, Рухи, Кандагары"?...

ПРИПЕВ.

Грузы "двухсотые" - горе людское!
Сколько погибло Вас, наших героев?
Будем всегда мы войну вспоминать,
Что разлучила сына и мать.

ПРИПЕВ.

Выпьем мы молча... Выпьем до дна...
Будь же ты проклята, эта "война"!
В вечность направлен немеркнущий взгляд...
Мы поминаем погибших ребят!!!

ПРИПЕВ.

Их жизнь пролетела, как молнии вспышка.
Зажглась и погалса... Погибли мальчишки...
Погибли мужчины! Остались мы жить.
И вечный наш долг - ребят не забыть!!!

РІДНА МОЯ, МАМО.

Мамо. Рідна моя, мамо.
Я вже далеко від оселі.
В чужій країні, за "Салангом",
Де гори, спека і пустелі.

Я знаю, що немає в тебе сну,
Коли поїхав я "за річку".
З тих пір ти посивіла враз...
Не засипаєш кожну нічку...

Щоб повернувся я додому -
Ти Бога молиш... Щохвилини...
Я повернуся, мамо! І побачу
Зелені наші полонини!

Я обніму тебе і сам заплачу.
Промовлю тихо: "Я з тобою.
Ніхто нас не розлучить більш
Несправедливою "війною".

Бог допоміг нам! Та молитва,
Яка злітала з вуст твоїх,
Бар*єром стала перед смертю!
Сина залишила в живих!

Примітка:


"КАНДАГАР".

Кандагар...
Така страшна, немилосердна спека...
Повсюди нас чекала небезпека...
Знову обстріл "душманами" колони...
Знову підрив, з відлунням у скелясті гори...

Кандагар...
Твої скалічені підривами дороги...
Розвалені будинки... Мовчазні пороги
Осель, в яких життя ледь тліє...
Кожен жилець яких про тишу тільки мріє...

Кандагар...
Та "Чорна площа", що смертю знаменита,
Що кров*ю нашою немов з небес полита!
І ті "дували", за якими смерть ховалась...
Життя солдатське не одне там обірвалось!

Кандагар...
Дорога з "площі", аж до "ГеСееМа",
Її проскочити - то вже тяжка проблема!
З гранатометів там по нас впритул стріляють!
Вантаж "двохсотий" злісно поповняють...

Кандагар...
Чорна хмара з пустелі повзе, як оптичний обман!
Знову ворог пісками веде в Кандагар караван!
"Елеватор", "Даман" і район "Панджваї"...
Смерть нещадну знайшли там друзі мої...

Кандагар... Кандагар... Кандагар...

Примітка:
1."Кандагар" - провінційний (обласний) центр, в якому постійно йшли бойові дії.
2."Душмани " - афганські партизани.
3."Чорна площа", "площа" - площа в центрі Кандагару, на якій душмани постійно обстрілювали наші підрозділи.
4."Дувал" - глиняний паркан кругом афганської садиби.
4."ГеСееМ", "Елеватор" - застави наших бойових підпрозділів, які забезпечували проведення наших колон з вантажем (бойовим або речовим).
5."Даман, Панджваї" - районні центри провінціїї Кандагар.


НИКТО НЕ ЗНАЛ...

Друзья мои. Где тот "Афган",
Никто тогда из нас не знал. Никто не знал...

Не знал никто, что есть Аллах.
И что "Афганом" правил шах. Никто не знал...

Никто не знал, что есть "Коран".
Дороже жён - простой баран... Никто не знал...

Никто не знал их быт и нравы...
Ни их историю... Ни чвары... Никто не знал...

Что есть "зелёнка"... Есть "киризы"...
Что у племён свои капризы... Никто не знал...

Никто не знал про "минареты".
Что в небе - "стингеры" (ракеты). Никто не знал...

Никто не знал, что есть там горы,
Где "духи" водятся, как своры. Никто не знал...

Фугасы ставят на дорогах.
"Мины-ловушки" - на порогах. Никто не знал...

В Кремле решили: "Дранг нах Зюд"!
Иди воюй, простой наш люд! Иди! Воюй!

Своих детей туда не слали.
А ордена себе вручали. Держись! Воюй!

МОЗГИ УСОХЛИ В ВЫСШЕЙ СВИТЫ!
А РЕЗУЛЬТАТ - НАДГРОБИЙ ПЛИТЫ! МОЛЧИ! ВОЮЙ!

Собрать их вместе, и в "кириз"
Тугою пачкой сбросить, вниз! ОРИ и ВОЙ!!!

1."Афган" - Афганистан.
2."Коран" - мусульманская "Библия".
3."Зелёнка" - зелёные насаждения вдоль дорог, рек, вокруг населённых пунктов и озёр, сады.
4."Кириз" - колодец.
5."Минарет" - башня, с которой мулла совершает молитву.
6."Стингер" - американская ракета типа "Земля-воздух".
7."Дух" - афганский партизан.


"ОФІЦЕРИ"(вірш).

Сміливо хто Вас в бій водив?
Хто з Вами поділяв тривогу,
Вогнем і тілом прикривав,
Та поспішав на допомогу?

Хто Вас в атаку піднімав,
Під посвист куль і вій снарядів?
Хто хлопцям очі закривав,
Загиблим від руки "душманів"?

Хто заміняв Вам батька й матір
Серед пісків і голих скель?
Хто совість там свою не втратив?
Загиблих хто віз до осель?

Хто враз посивів за два роки?
Хто, як і Ви, залишав сім*ї?
Кого привозили надвечір,
Під мамин стогін, на подвір*ї?...

Простим героям - ЧЕСТЬ І ШАНА,
Хто там на Ваші долі вплинув,
Хто там зберіг життя нам з Вами!
Тим ВІЧНА СЛАВА - хто загинув!

Примітка:
1."Душман" - афганський партизан".

"ПАМ*ЯТЬ" (До 15-річчя виводу віськ з Афганістану). Вірш.

П*ятнадцять років... Багато чи мало?
Кожна сім*я веде власний свій лік
З тої пори, коли перші "двухсоті"
З "Півдня" летіли... Несучи крик
Рідної мами, що сина чекала
З війська, додому, в сім*ю до батьків.
Але чому ж тії чорнії хмари небо закрили?
Хто так хотів? Хто так бездумно віддав той наказ,
Котрий і зараз у нашому серці болем щемить...
І сльози гіркі- не висихають... ЗГАДАЙМО ТІ ДНІ!!!

Примітка:
1."Двухсоті" - вантаж з тілами наших загиблих воїнів.
2."Південь" - мається на увазі Афганістан.

_________________

"СПОГАДИ". Вірш.

Пройшли роки. Вже посивіли скроні.
Все рідше згадуються дні,
Коли вставав ти по тривозі...
Час промайнув - неначе в сні.

Нові проблеми, більш болючі
Оточують щоденно нас.
Житла нема... І як дивитись в очі
Дружині, дітям?... Як на ноги встать?...

Не раз звертався ти по допомогу.
А відповідь, здебільш, була одна:
"Не я вас посилав у ту країну".
А ти ж не винен, що була війна.

Не винен в тому, що осколок клятий
Засів у тілі. І пекуча біль нагадує,
Що ти здоров*я втратив.
А спомин, як на рану сіль!

Я вірю в тебе! Вірю в твою силу!
Кому ще вірити? Не тій біді,
Що покалічила так хлопця молодого
На непотрібній і страшній війні...

Примітка.
1."Країна" - мається на увазі Афганістан.


ДО 10-РІЧЧЯ ВИВОДУ ВІЙСЬК З АФГАНІСТАНУ.
Вперше зачитано на упрочистому зібранні в драмтеатрі(м.Івано-Франківськ).

"СПАСИБІ, ЛЮДИ!". Вірш.

"Салам Бача"!
"Салам" всім Вам, шановні побратими!
Добридень всім присутнім в залі людям,
Що тут зібралися цієї днини!

Спасибі всім, хто нас шанує!
Спасибі люди, що в вас пам*ять є
Про тих людей, які життя цінують.
В грудях яких гаряче серце б*є.

Спасибі Вам за ту турботу,
Що проявляєте відносно нас!
Всіх тих, кому прийшлось в ті роки
Пройти скрізь пекло. Повернутися до Вас.

Ми вірили, що та війна скінчиться,
Що їй не буде більше вороття.
Але на віки вічні в нас лишиться
Пекуча біль за втрачені життя.

Життя тих юнаків, що відійшли у вічність,
Що не вернулися додому, до своїх сімей...
Вони залишаться в серцях наших навічно!
Не посилаймо ж в пекло молодих людей!

Ми віримо у те, що завжди спокій буде.
Не буде "похоронок" і смертей.
І що Держава всіх нас не забуде,
І буде дбати про своїх людей.

Людей, які бажають миру.
Котрі відчули на собі всі наслідки війни.
А ми тебе, Державо, розбудуєм!
Міцною станеш ти на всі віки!

Примітка:
1."Салам" - мусульманське вітання.
2."Бача" - дружнє звернення один до одного колишніх воїнів-"афганців". Дословний переклад з афганської мови - хлопчик.

Автор: М.Чабан.

[KAlinchik]

О! Сегодня как раз на работе озадачили!
Спасибо за сценарии!

[slav_la]

Доброе время суток!
Живу в Луганской области. И хотя в школе обучение, в основном, на укр. языке, мероприятия провожу и на рус. и на укр.
В четверг у меня тоже мероприятие, посвященное выводу войск из Афганистана. Делюсь с вами своим сценарием. Он написан давно, но из года в год его использую, добавляя какой -то материал. Итак...

АГФАН БОЛИТ В МОЕЙ ДУШЕ
(Урок истории)


В1: Добрый день, дорогие друзья!
Сегодня мы пригласили вас, чтобы рассказать о войне, о которой долгое время никто ничего не знал. Эта война была в Афганистане.

В2: 19 лет прошло с того дня, когда 15 февраля 1989 года были выведены войска бывшего СССР с территории Демократической Республики Афганистан. И с тех пор 15 февраля в жизни бывших военных, которые прошли дорогами Афганистана, навсегда останется как день памяти о чужой и жестокой войне.
Афганистан – это мужество воинов, это верность солдатской дружбе, это взаимовыручка и взаимопомощь.

В1: С давних времен украинский народ поддерживает священную традицию – навсегда оставлять в сознании пришедших поколений память о боевых подвигах лучших сынов и дочерей, которые в полной мере исполнили свой воинский долг. К выдающимся именам в истории Украины относятся и имена воинов-интернационалистов. Среди них – имена воевавших в Афганистане.

В2: Эти 19 послевоенных лет сплотили бывших воинов-афганцев в единую семью, где боль одного откликается в душе другого, а радость радует всех.

В1: В составе бывшей 40-й армии, которая составляла основные силы советских войск в Афганистане, было более 25% украинцев. А всего около 160 тысячам нашим украинским парням пришлось пройти через эту войну. 3 383 из них вернулись домой в цинковых гробах, 12 тысяч – остались инвалидами, более 100 тысяч живут и будут жить с неизлечимыми болезнями. 86 украинских парней остались в плену. Их дальнейшая судьба неизвестна.

В2: Для живых эта война осталась страшным воспоминанием. Может быть поэтому, бывшие воины так неохотно рассказывают о ней.
Афганистан… Уже больше 20 лет в нашем сознании это слово звучит как синоним человеческого горя, настоящего человеческого ада…
В1: Испытание Афганистаном. Это не высокие слова, а жестокая действительность, палящее солнце с утра, знойный ветер-афганец, песок, что не дает дышать…

Музыка “На развалинах Кабула”

В2: Сегодня мы знаем об этой войне все, или почти все: причины, виновников, людские потери.
Правда об Афганской войне… Она разная. Очень часто болезненная и горькая. И станется она в памяти наших людей навсегда потому, что ее история написана кровью.

В1: А почувствуешь миг этой правды только тогда, когда услышишь ее из уст тех, кто сам прошел этот тернистый путь. И за каждым воином-афганцем – судьба, жизненный подвиг, шаг в бессмертие. Из нашего района _______ ребят служили в Афганистане. 3 из них, уроженцы г. Зимогорье: ______________________________________________________________________________________________________________________ не вернулись домой живыми. Их имена высечены на стеле ________________ в центре нашего поселка.
В2: А те, кто домой вернулся живым или раненным до сих пор вспоминают об этой войне. И эти воспоминания бередят душу.

Я душой еще там, где песок раскален,
Где ночные сеансы кино про войну,
Где металл заставляет отвесить поклон,
И чужие взрывают огнем тишину. (П. Мартынов)
Песня__________________________________

В1: Давайте обратимся к истории…
В декабре 1979 года руководство СССР приняло решение о вводе войск в Афганистан, где шли военные действия, связанные с внутренним конфликтом. Таким образом, наша армия была вовлечена в войну, которая не была объявлена официально. В Союзе о ней еще долгое время никто ничего не знал.
До последней минуты солдаты, которых туда отправляли, не знали, куда их везут.

Союз, аэродром, огни горят, и мы взлетаем,
С тоскою смотрим вниз и дом свой вспоминаем.
Летим теперь туда, где горы как стена,
Летим в Афганистан, где идет война.

И вот по трапу вниз мы сходим на чужую землю,
Кругом палящий зной и горы в синем демлют.
Страна седых вершин и темных мусульман,
Страна Афганистан и этот путь - Афганистан.
В2: Вторжение советских войск в Афганистан потрясло мировое сообщество. Западная пресса писала, что в 1978 году в Афганистане произошел государственный переворот под руководством коммунистической партии при несомненном пособничестве СССР и, естественно, поэтому Советский Союз снабжал правителей технической и военной помощью для борьбы с оппозиционным движением, которое набирало все большую силу.
И хотя на Западе по-разному оценивали цели СССР в этой войне, но все понимали ее агрессивный характер. Для большинства афганцев советские войска были захватчиками.
Наши же солдаты выполняли приказ своего командования, который обсуждению, как известно, не подлежит. Они считали, что выполняют интернациональный долг.


Афганистан - как много это значит
Для тех, кому пришлось здесь воевать.
Кто видел смерть, в душе скорбит и плачет,
Кто здесь познал науку побеждать.

Песня___________________________

В1: Эта война, как и любая другая война, была очень жестокой. Нашим солдатам было очень тяжело воевать. Ведь они были в чужой стране. Банды афганцев вели яростную партизанскую войну. Хорошо ориентируясь в любой местности, будь то в горах, в кишлаке или "зеленке", они наносили ряд прицельных выстрелов и скрывались, минировали дороги, использовали мины-ловушки, подрывали керосин-провод.

В2: А еще в своих вылазках они использовали кяризы - искусственно вырытые колодцы, которые были по всему Афганистану. Когда-то под землей, на территории Афганистана, протекали подземные реки, но со временем они высохли, а русла остались и стали своеобразными лабиринтами. Одним афганцам было известно, куда они ведут. Эти лабиринты и были надежным убежищем для духов и мирному населению. Хотя мирным населением афганцев можно было назвать только условно, потому что против военных частей Союза воевало все население Афганистана.
К военнопленным душманы были особенно жестоки. И попадать к ним в плен никто не хотел. Считали, что лучше уж застрелиться.
В1:
Из воспоминаний афганца:
"А что касается плена, то все были наслышаны о нем, и попадать туда никто не хотел, уж лучше застрелиться. Бывало, что пленных угоняли в Пакистан или Иран и использовали на разных работах, а если повезет, то обменивали на духов, которые были у нас в плену. Но часто бывало, что духи пытали наших пацанов, а пытки на востоке изощренные, об этом многие знают, и уж лучше смерть, чем эти пытки. Одна такая называется "красный тюльпан", это когда человека подвешивают за руки и, накачав предварительно наркотиками, подрезают кожу подмышками вокруг тела, а после, сдирая, заворачивают ее до пояса. И пока действует наркотик, человек не чувствует боли, но когда действие наркотика со временем проходит, человек или сходит с ума или умирает от боли".
Весь ужас войны, ее тяготы и потери ярко отразились в песнях и стихах афганцев, ребят, воевавших в этой стране.

Звучит песня "Горит звезда над городом Кабулом"

Михаил Михайлов

"Шестерка"


Он младше был, весеннего призыва,
И, что грешить, гоняли мы его,
Он за троих обслуживал машину,
Не доедал, не спал за одного.

Его мы принимали за "шестерку",
Где ж сила в нем, лишь кожа да мослы,
Он в переделках становился ловким,
Но не дожил до следующей весны.

Был рейд, туман стекал по перевалу,
Скрывая белой мглой бетон.
И было нас в колонне слишком мало,
Всего один уставший батальон.

А мы зажаты где-то в серпантине,
Завалы, мины оборвали путь,
Стоим в колонне, будто на витрине,
Ну, грех по сумасшедшим не пальнуть.

Броня плыла в кумулятивной плавке
И не спасал уже бронежилет,
А кто-то меткий все вносил поправки,
Растягивая наш кровавый след.

Я не видал развязки этой бойни,
В момент отяжелев на девять грамм.
Вдруг уловил: "Держись, ты не покойник",
И как в бреду я верил чудесам.

Кто нас спасал - десант или пехота,
Мне ж выбраться помог тот паренек,
Он на мгновенье стал во плоти ДОТом,
Накрыв меня и расстреляв рожок.

Покрылись швы голубоватой коркой,
Дышу и надышаться не могу,
Лишь навсегда останусь я "шестеркой",
У совести и памяти в долгу.


Звучит песня "Письма"

1 вед.: Афганские мотивы


Опять кричит ночная птица,
И снова я гляжу в окно,
И снова ночью мне не спится,
И память крутит вновь кино.
Я от него устал, измучен,
Но обречен его смотреть:
Ведь с памятью я неразлучен,
И снова должен я гореть
В огне, что в сердце у меня,
Зажегся в молодые годы.
И вся душа обожжена
Огнем военной непогоды.
Я вижу вновь огонь и ад:
Иду с ножом на автомат,
Сорвав с себя бронежилет.
Все помню столько долгих лет!
И тот жестокий бой, когда
Не мой подбили БТР.
И друг, как будто сквозь года,
Хрипел мне, угасая, "Сэр!"
А тот душман - все помню я!
Глядел, зверея, мне в глаза,
Захватчиком считал меня.
Тогда я этого не знал…
Я все прошел и закалился,
Но нервы все обнажены,
И мой характер изменился
В огне афганской той войны.


В2: В этой войне погибали не только от ран. Солдатские ряды скашивали и многочисленные эпидемии. Солдаты заражались и умирали от таких болезней как тиф и гепатит. В Афганистане было ранено, травмировано, контужено 53 753, а заболело 415 932 человека!
Тела погибших солдат переправляли на Родину на самолетах АН-2, которые называли "Черный тюльпан", а сам груз - "груз 200". Сведения об этом были засекречены.

В1:
Из воспоминаний военнослужащего Андрея Блишунова:

"Открывшиеся створки самолета, конечно, привели нас в полный ужас, потому что грузовой транспортный борт военно-воздушных сил был заполнен огромными деревянными ящиками в три ряда. В самолете стоял ужасный трупный запах. Нам предспояло выгрузить целый ряд этих ящиков…
Песня “Груз 200”
Это было просто шоком для меня, это было так дико! Я никогда даже в мыслях себе не представлял, что так можно обойтись с солдатами, погибшими за рубежами нашего Отечества…

Но самое страшное нас ожидало впереди. Гробы нужно было передавать родственникам. Делалось это глубокой ночью, тайно, по-воровски. Тогда госбезопасность полагала, что надо скрывать от граждан, что наши солдаты и офицеры гибнут на территории чужого государства, в Афганистане, хотя о выполнении "интернационального долга" ежедневно говорили по телевидению.

В2: Протест против этой ненужной войны выражала Организация Объединенных Наций.
Послушайте отрывок текста
документа-протеста Московской инициативной группы
содействия выполнению Хельсинских соглашений:

“… В Афганистане идет война, гибнут афганцы, гибнут и наши ребята - сыновья и внуки тех, кто прошел вторую мировую, и тех, кто с нее не вернулся.
… Мы обращаемся ко всем, в памяти кого жива вторая мировая война, кто воевал во Вьетнаме и кто выступал против этой войны… - добивайтесь выполнения резолюции о немедленном выводе иностранных войск из Афганистана, добивайтесь выполнения Всеобщей декларации прав человека во всех странах!”

В1: Десять лет, или 110 месяцев, продолжалась эта война. В течение 110 месяцев каждый новый день приносил новые жертвы молодых не видевших жизнь солдат. За это время в Афганистане погибло:
русских - 6 888 человек,
украинцев – 3 383 человека,
узбеков - 1 066 человек,
белорусов - 613 человек
и сотни представителей других народов бывшего Союза Советских Социалистических республик. А всего 15 051 человек! Из 11654 человек, уволенных из армии в связи с ранениями, увечьями и тяжелыми заболеваниями стали инвалидами 10 751 человек!
В2: За весь период войны пропали без вести и оказались в плену 417 военнослужащих, из которых в ходе войны и в послевоенное время были освобождены и вернулись домой только 130 человек.
Вот сколько горя принесла война в Афганистане, война, не имевшая смысла.

В1: Минуло много лет после войны в Афганистане, но жива и будет жить ПАМЯТЬ. Память в сердцах и ПАМЯТЬ в песнях и стихах, принесенных ОТТУДА. Каждая песня, каждая стихотворная строка - зеркало солдатской души.
Песня______________
Коля.


Я звал его не Коля - просто Коль,
Как встретимся - "Привет, гуд бай, привет!"
И знал лишь только тот желанный Коль,
Кому кто сколько должен сигарет.

Не раз кричал, куда-то вдаль глядя,
Туда, откуда плыли облака:
"Не нужен мне ваш злой, чужой Афган,
Ни ваши авторучки, ни шелка"!

А то протянет письма: "На, смотри",
А в них: "Люблю и жду тебя, родной,
Служить осталось считанные дни
И мама ждет вот-вот тебя домой!"

Никто не знал, что тишину сомнет,
Внезапно глушь разрежет автомат,
Никто не знал, что тишину прорвет
Огонь афганских пуль и взрыв гранат.
И вновь команда "В бой", в руках штурвал,
И мчится пыльной сталью БМД
На пули тех, кто яростно стрелял
В наш герб зелено-красный ССР.

Зажгло машину всю в зеленый свет
Пригнувшись, крикнул я: "Дави на газ!"
Но не слышал ничего в ответ.

Я рвал на нем прожженное ХБ,
Но не давала кровь ему дышать,
Он протянул письмо лишь от нее:
А в нем два слова: "Не умею ждать".

В тот раз казалось: власть бы мне сейчас,
Стрелял бы в тех, кто не умеет ждать,
За то, что Кольке в тот последний миг
Трудней в три раза было умирать.


В2: Олег Никончук


Все! Больше нет никаких сил…
15 лет я себя казнил.
Я тысячи раз все забывал,
И миллион - не вспоминал.

Рвал как плотину большой поток -
Всмятку… Дрожание рук и ног.
Ну, сколько можно себя держать,
Сколько еще терпеть, орать.

Я не знаю, что опять со мной.
Город мой и город чужой.
И опять не могу заснуть,
Глаза закрыл - и опять этот путь.

Слева Серега, справа Руха,
Вдруг взрыв.. и его голова и рука…
Еще взрыв… Потом пулеметный огонь…
Провал… Тишина… Во рту кровь…

Все! Больше нет никаких сил
Себя сдержать - губу закусил…
Память? Зачем мне она дана?
Заберите ее и свои ордена!

Дайте дышать, дайте уснуть,
Все заберите - и этот страшный путь…
Не понимаю… Но опять я хочу
Вернуться туда…
И молча кричу…

Я как изгой: всегда сам с собой,
Полжизни вру, что характер дурной.
Тихо смеялся и тихо жил…
Никто не узнает, где я служил…

Писарем в штабе служил, в Москве.
Нахрен вам знать, вы не верите мне?
И ксивы нет "воина" - я ее сжег.
А вдруг мать случано найдет. И что?

В/ч пятизначная, медаль, ордена.
мама узнала б - сошла с ума.
Нет, я все выдержу, это был сон.
Завтра мне не приснится он…



В1: Валерий Сенченко


Кто нам ответит - видевшим войну,
За тех, кто пал, и кто еще в плену,
за старую, совсем седую мать,
Что вечно сына не станет ждать.

За тысячи израненных калек,
за сотни рук и ног, которых нет,
За вереницы цинковых гробов,
За безотцовщину и юных вдов.

Ответьте нам, кому была нужна,
Нам необъявленная - против нас война.
Одной рукой послал на 10 лет?!
Не верю этому я, хоть убейте - нет!

Живут они, смеются, смотрят сны,
Что им навечно не пришедшие с войны?
Но время судит, и придет тот миг,
Когда 15 тысяч встретят их…

В2: Юрий Репило


Отгремели последние залпы
Неоправданной, злой войны,
Но я б дорого дал, чтоб узнать бы
За что гибли отчизны сыны.

Время сгладит кровавые раны,
оставляя лишь след на телах,
И ущербность психической травмы
Ляжет тенью на наших делах.

Души лечит тяжелое время,
Учит жить без пустых мелочей.
Но не снять с этих душ тяжко бремя
Неоправданных страшных ночей.


В1:

Было страшно и тяжко безмерно
Отправлять в вечный путь всех друзей.
Но еще тяжелей - знаю верно -
Скорбь не встретивших их матерей.

Ты пойми, вкуса скорби не знавший -
Эта память для всех тяжела.
Эта скорбь по безвинно павшим
Страшным камнем на сердце легла.

Так помянем всех тех, кто не с нами,
Но отдавших свой долг до конца,
Помолчим, ведь не скажешь словами
Скорби рвущей на части сердца.


Минута молчания.
Рассказ у книжной выставки о земляках-афганцах, воевавших в Афганистане.

В2: Бои заканчиваются, но история вечная. Ушла в историю и Афганская война. Но еще долго будут нас тревожить голоса погибших и живых – ведь войны не заканчиваются бесследно.

В1: Тот, кто выжил – это живой голос войны. Война оставила в их душах глубокие “рубцы”, но не сломила морально. Все, кто прошел Афган – приветливые, тактичные, доброжелательные. Их глаза будто излучают особенную теплоту. И в них можно прочесть уверенность в себе, мужество, стойкость. Они выстояли и сейчас с нами.
Слава вам, воины-афганцы!

Кажется, все. А как у вас с музыкой? У меня есть подборочка, а у вас?

[dovbikiriska]

Огромное спасибо всем учасникам форума, которые оставляют такой ценный материал. Предлагаю сценарий линейки. Здорово, что можно поделится своими наработками.
Тематична лінійка „Афганістан болить в моїй душі”

1. Війна… чужа, неждана, непотрібна.
Геройство. Біль. Дочасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.
Жорстока тиша вибухоподібна.

2. 15 лютого минає 15 років із дня закінчення війни в Афганістані. Але ця війна назавжди залишиться болем в серці нашого народу.

3. „Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх”, - говориться в Євангелії.

4. 25 грудня 1979 року Радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, сестер, братів розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.

5. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни – інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. В ім’я волелюбного афганського народу, в ім’я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.

6. Багатьом із них вже ніколи не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землю східні вітри.

1. У афганській війні загинуло майже 15 тисяч осіб, 290 воїнів пропали без вісті.

2. Усі вони любили життя, любили своїх батьків, своє місто. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не судилося їм повернутися до рідних домівок.

Читець 1. Старенька мати йде до свого сина,
Гранітні плити плачуть під ногами,
Стукоче серце в грудях, ниє спина:
- Синочку, рідний, йди в обійми мами.

Тече сльоза і падає на плечі.
Із стелі очі дивляться хлоп’ячі.
Їм тільки жити, жити і творити,
Вони ж на вік залишаються дитячі.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...
Перед очима в неї похоронка,
І бій, що котрий день вже не згасає,
І у землі пекуча та воронка.

Читець 2.Синочку, рідний, чуєш, як курличуть
У синім небі сумно журавлі?
Вони ж , тебе, до себе, сину, кличуть,
А ти лежиш в холодній цій землі.

Читець 3. Я чую, мамо, чую, як співають
Мені над Україною пісні.
Ти не журись, я крила розпростаю
І прилечу до тебе уві сні.


Вкраїнським рушником зітру сльозину
І поцілую в сивеє чоло:

Читець 2. – О, синку рідний, мій єдиний сину,
Як хороше мені тоді б було!

Читець 1. Стоїть старенька мати на могилі,
І навіть квіти плачуть мовчазні.
Від сина погляд відвести не в силі,
А син довічно житиме у сні.

3. 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день і є закінченням афганської війни для радянських людей. Закрилася остання сторінка героїчного і драматичного літопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Гардеса, Джелелебада і Кабула.

4. Але Афганістан ще довго буде щемити в грудях багатьох із нас – загиблих не повернути. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великі Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганських втрат.

5. Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із – за обелісків, вона тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення. Немає такого комп’ютера, щоб водночас здобути всі її уроки, політичні і військові, які необхідні для долі суспільства. Тому, нехай пам’ять прокручує: що було? як було? і чи так це було?

6. Закінчилась війна. Багато молодих воїнів – інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів – є життя, а для загиблих – пам’ять. Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті імена воїнів – афганців. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

1. Хвилина мовчання, хвилина мовчання.
Пекуча й терпка, як сльоза.
Хвилина мовчання – у ній наша любов і гроза.
Як подвиг полеглих,
Священна хвилина мовчання.

Хвилина мовчання

2. Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.

3. Всім присутнім у залі ми бажаємо здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься – Україна.

[Сильва]

Из интернета


Здесь все навевает грусть:
Долины, предгорья, реки.
За гребнями гор - Союз,
Для многих - уже навеки.
Давай, брат, на всех разлей
Афганской тоски и страха.
За родину тополей
Возлюбленную Аллаха -
Где разум был просто слеп,
А вера имела силу,
Где мы раздавали хлеб,
Что горек был от тротила.
Где с пылью глотали страх,
Где пили немые тосты,
Где правду везли в гробах,
Запаянных
На погосты!
За тех, кого с нами нет:
Шагнувших под солнцем белым,
Не в гранки своих газет, -
Под планки чужих прицелов.
Сгоревших: живьем в броне,
На гнойном тряпье санбатов,
Оставшихся на войне
Кровавых восьмидесятых.
Поэты кричат во сне.
А крест наш несут солдаты.

[танейка]

Сценарий
литературно-музыкальной композиции,
посвященной 20-летию вывода советских войск из Афганистана
«Время выбрало нас»
Дата проведения: 13 февраля 2009 г.
Время проведения : 13-00 час
Место проведения: конц. зал РЦКД
(до начала мероприятия в фойе действуют выставки )
В записи звучат стихи «Афган, Афган»
(на экране мультимедиа демонстрируется изображение Солдата из символики боевого братства)
(б/о танец «Память о живых» гр. «Версия»)
после танца дети подходят к краю сцены и читают стихи

1.Сегодня день такой настал
Сказать хотелось очень
О тех, кто был в Афганистан
Заброшен давней ночью.

2.О тех, кто долг свой исполнял
В совсем чужой стране
Кто власть чужую защищал
И канул на войне.

3.О тех, кто выжил и живет
С изломанной судьбой.
Пусть бог вам счастье принесет
И душам даст покой.

4.Пусть будет мир у вас в глазах
И кров над головой.
А если ждут кого в слезах,
Вернется пусть домой.

Вместе
Пусть наш народ своих сынов
Не бросит никогда.
Мы вам желаем мирных снов
Отныне- навсегда.
(демонстрация видеоролика)




Вед1.: Добрый день, дорогие друзья! Мы рады сегодня у нас в гостях приветствовать всех: офицеров запаса, воинов-интернационалистов, выполнивших свой интернациональный долг в Афганистане, Таджикистане, Абхазии, Приднестровье, Чечне и других горячих точках.

Вед.2 20 лет назад последний советский солдат покинул территорию воюющего Афганистана. Для всех ветеранов той войны 15 февраля является праздником с честью выполненного воинского долга и днем светлой памяти об отдавших жизнь на чужой земле товарищей.

Вед.1 Дорогие друзья! Примите самые искренние пожелания вам и вашим близким мира и согласия из уст человека, знающего о той войне не понаслышке, участника боевых действий в республике Афганистан, капитан запаса, председателя районного совета ветеранов Афганистана
_____________________________________________________________
(выступление В.А.Полищука)

б/о Райков С. «От героев былых времен»

Вед.1 Открываю я дневник афганский
Пожелтевшие эти листы
Сохранились в них: ветер странствий
Друзей лица и даль пустынь.

Вед.2 Сколько б лет не прошло и дальше
Сколько б мы не узнали стран
Будет всем нам друзьям афганцам
Пароль общий –Афганистан!

Вед.1 Год 1979, 29 декабря. В обыденной суете повседневных дел граждане Советского Союза куда то спешили, терпеливо стояли в очередях за покупками и были озабочены в первую очередь тем, что бы лучше подготовить праздничный стол и как можно интереснее встретить долгожданный Новый год. В этот предпраздничный день и было впервые опубликовано обращение правительства Афганистана с просьбой о помощи.


Вед.2 Кабул,Сообщение ТАСС
принимая во внимание продолжающееся вмешательство и провокации внешних врагов Афганистана, и с целью защиты завоеваний апрельской революции основываясь на Договоре о дружбе, добрососедстве и сотрудничестве от 5.12.78 года, Правительство ДРА, обратилось к СССР с настоятельной просьбой об оказании срочной политической, моральной, экономической помощи, включая военную .
Правительство Советского Союза удовлетворило просьбу афганской стороны.

Вед.1 Для большинства советских граждан это сообщение прошло практически незамеченным: тогда мало кто знал, что это за страна, и только посвященные понимали, что крылось под этими сухими, написанными официальным языком строками. Но всему грядущему десятилетию суждено было пройти под знаком этого сообщения, и внимание всего мира на протяжении всех этих лет было неотрывно приковано к этой, стране.


Вед.1 Для того чтобы понять и объяснить события, потрясшие Афганистан, да и весь мир в канун 1980 года, попробуем вспомнить все то, что предшествовало этому роковому шагу и перенесемся от этой отметки на семь лет назад.
(муз. заставка)
Вед.2 После того как в Афганистане разгорелось пламя Апрельской революции, ее огонь начал быстро охватывать обширные территории страны. В стране нарастала гражданская война.
Вед.1 Советский Союз как мог, , помогал афганскому правительству:
Вед.2 В марте 1979 года в провинции Герат вспыхнуло крупное контрреволюционное восстание. На сторону мятежников перешла целиком пехотная дивизия численностью 5 тысяч человек
Вед.1 Герат, где проживало около 200 тысяч человек, был стратегически важным городом, и над революцией нависла серьезная угроза.
Вед.2 24 декабря на совещании руководящего состава Министерства Обороны министр обороны Устинов объявил о решении политического руководства ввести войска в Афганистан. Цель ввода войск - "Оказание интернациональной помощи ДРА и пресечение возможных угроз безопасности Советского Союза".
Вед.1 Это было начало той долгой десятилетней войны.
(видеоролик с фестиваля)

Вед.2 Всего за период с 25 декабря 1979 г. по 15 февраля 1989 г. в войсках, находившихся на территории ДРА, прошли военную службу 620 тыс. военнослужащих, из них в соединениях и частях Советской Армии - 525тыс. чел. (в том числе 63 тыс. офицеров),
б/о Танец «Фото» Хазова

Вед.1 За десять лет Афганская война унесла жизни 15 тыс.советских солдат и офицеров.
Среди них и наши земляки-
Погибли на поле боя-
-Виктор Шевченко-
-Владимир Рыбянченко-
Вед.2 В мирное время ушли из жизни-
-Владимир Прокофьев-
-Сергей Баканов-
Вед.1 Предлагаем почтить память погибших в республике Афганистан и ушедших из жизни в мирное время минутой молчания
(минута молчания)
б/о Молчанова
Вед.1 Того, кто служил в Афганистане, мы узнаем, не только по орденским нашивкам на штатской одежде.. мы узнаем их по спокойным твердым лицам .Это те люди, на которых всегда можно положиться. В нашем районе гордым званием афганец именуются 34 человека………..
(награждение )

Вед.1 3338 дней и ночей мужества и потрясений уходят в историю, но продолжают жить рядом с нами..

Вед.2 В 2006 году в р.п.Рудня открыта новая улица имени воина-интернационалиста Виктора Шевченко.

Вед.1 Ежегодно, в канун памятной даты-вывода советских войск из Афганистана, в нашем районе проходит волейбольный турнир , посвященная его памяти .В 2008 году Решением Руднянского городского собрания учрежден переходящий кубок имени Виктора Шевченко.

Вед.2 Вот уже два года на руднянской земле проходит Международный фестиваль военно-патриотической песни и поэзии «Автомат и гитара. Помни нас Россия».

Вед.1 Основанный по инициативе главы Руднянского городского поселения Виктора Полищука фестиваль объединил более 40 авторов-исполнителей из различных городов России и стран ближнего зарубежья.

Вед.2 По итогам Интернет – опроса фестиваль занял 1 место среди фестивалей проведенных в 2007-08 году в России и в ближнем зарубежье.

(ролик фестиваля)
Вед.1 На сцене Лауреат I и II международных фестивалей «Автомат и гитара» Константин Мандрыкин
Мандрыкин «Гиндукуш»

Вед.2 Издавна на Руси существовало такое благородное звание –Меценат. Это те люди которые совершенно бескорыстно поддерживают культурные начинания.

Вед.1 Нам очень приятно сегодня с этой сцены поблагодарить тех людей, которые приняли горячее участие и оказали помощь в подготовке и проведении фестиваля.
Для награждения ______________мы приглашаем на сцену…..
(награждение)
Репина «я буду ждать»
Вед.1 Народное предание гласит, что земля может накормить человека своим хлебом, напоить водой из своих родников, но защитить сама себя она не может, поскольку это святое дело тех, кто ест хлеб, пьет ее воду, любуется ее красотой.
«Если хочешь быть военным» -вокальный ансамбль «Криница»
Криница « Если хочешь быть военным »

Вед.2 Российский офицер! Это гордое звание ,героическая профессия .
Профессия- Родину защищать. Всего в руднянском районе более
………………………………..
(награждение)
Чемерова «Жена офицера»

Вед.1 Словно эстафета передается из поколения в поколение героическая слава наших дедов и отцов, офицеров Вооруженных сил, отстоявших с оружием в руках независимость Родины. Нынешнее подрастающего поколение продолжает эту эстафету самоотверженного служения Родине.

Сценка «На страже мужского покоя»
показательные выступления спортивного клуба А.Плужника
Презентация патриотического клуба «Доблесть»

Вед.2 Совсем скоро для ребят- вчерашних школьников и студентов наступит особенный день. Родные и близкие проводят их в ряды Российской армии. Всем нам хочется верить в то что там, в армии все у вас будет хорошо и для всех будущих призывников звучит наше музыкальное поздравление.
«Брат мой десантник» Плужник, Гришина

[KAlinchik]

До вашої уваги, шановні колеги, сценарій презентації книги "Відлуння Афганських гір".
Сподіваємося, що ви використаєте його у своїй роботі з читачами.
Лунає скорботна музика і виходять ведучі.
Перший ведучий: Будь-яка війна - це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі - людським життям.
Другий ведучий: 15 лютого 2004 року виповнилось 15 років відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Матері не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти - чоловіків та батьків.
Перший ведучий: Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями - вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок. Афганська війна тривала майже 10 років. Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі".
Другий ведучий: Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших вояків. А тоді ж, ідучи у те пекло, вони вірили, що несуть визволення приниженим, поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати.
Перший ведучий: Скільки безглуздих смертей, скільки горя ... У декого з них жінки-вдови посивіли молодими, діти повиростали сиротами, а вони залишилися 20-річними. І знову, цитуючи генерал-полковника Громова, наголошуємо: "Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути - треба пам'ятати, а щоб пам'ятати - треба знати. Знати і пам'ятати" ( ці слова разом).
Музика. Виходять діти і читають вірші.

Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома.
Палить їй душу афганська гроза -
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й 20 не було йому літ ...
Юним на вік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?

Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом,
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті
Обмацує труну: "Чи ж там він є ?!!"
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик, ледве чуть:
"Не велено ... Не можна відкривати ...
Не велено ..."
Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ ...
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі -
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.

Другий ведучий: Покоління воїнів-афганців знає ціну життя, дружби, єдності, воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля. Наші хлопці у свої 20 років падали, як скошені снопи, одне в одного на очах. А до того ще й географічні умови: нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото. Але краще про це вам розкажуть очевидці.
Я запрошую на сцену людину, яка однією з перших ступила на афганську землю. Це Голова Державного комітету України у справах ветеранів, Голова української Спілки ветеранів Афганістану, генерал-майор Сергій Васильович Червонописький.
Перший ведучий: Розлука - незмінна супутниця військової долі. Але ця розлука утверджувала у воїнах світлі, добрі почуття. Ще більше зміцнювала любов, загартовувала серце, формувала мужність.
Звучить "Реквієм" Моцарта. Ансамбль виконує пісню про матір.
Другий ведучий: Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І лише в останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри. За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 620 тисяч радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. За цей час вбито, загинуло в різних катастрофах, нещасних випадках, пропало безвісти 14 453 чол., 35 тис. поранено.
Перший ведучий: Нині в Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців. Загинуло в Афганістані 3тис. 280 українців.
Другий ведучий: На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
Діти читають вірші
Скільки років щасливої тиші!
Та вривається голос в ефір,
Що благає, нагадує, кличе:
"Захистіть, збережіть, люди, мир!
Кожен день, кожен час пам'ятайте,
Скільки жертв нам війна принесла.
Все, що можна, для миру віддайте,
Збережіть для нащадків життя!"

Як довго ця війна тривала.
Ні, не забути нам її!
І постріл в спину з-за дувала,
І в горах сутички, бої.
І на граніті сірім дати,
Над трунами слова промов ...
Ми довго будем пам'ятати,
І вам забути не дамо.

Перший ведучий: Пам'ять про своїх героїв народ береже в піснях, спогадах, розповідях. До цієї теми звертаються поети, художники, прозаїки. Ось і сьогодні ми зібралися з вами, щоб презентувати книгу "Відлуння афганських гір".
Другий ведучий: В передмові до книги Сергій Васильович Червонописький написав: "Книга, яку ти, шановний читачу, тримаєш у руках - про афганську війну. Вірніше, про тих, чию душу і серце пронизала її стрімка, "отруєна духами" стріла. Одних - зачепивши своїм гострим, безжальним жалом, інших - навіки ввігнавши в землю ... Повідає вона тобі про нині сущих "афганців"- солдатів тієї непопулярної війни. Цивільній людині важко уявити, скільки терпіння, мужності і мудрості знадобилося цим хлопцям, аби після життєвого зламу залікувати "оголений нерв". І жити. Просто жити".
Перший ведучий: Жити і берегти пам'ять про своїх бойових побратимів. Прикладом цьому є книга "Відлуння афганських гір". Шлях цієї книги до читача був довгим і непростим, але завдяки багатьом небайдужим людям вона-таки побачила світ.
Другий ведучий: Із великим задоволенням я запрошую на сцену упорядників книги: Валентину Миколаївну Устинову - заступника головного редактора газети "Уманська зоря", члена Спілки журналістів України, небайдужу, талановиту, творчу людину; Миколу Никифоровича Бесараба - голову Ради ветеранів 113 гвардійського зенітно-ракетного полку, члена президії української асоціації звільнених у запас кадрових військовослужбовців, викладача Уманського агротехнічного коледжу; Олега Володимировича Зайченка - людину, якій надзвичайно близька і зрозуміла військова тематика, автора ідеї, який найбільше доклав зусиль, щоб книга з'явилась; голову Уманської міськрайонної організації воїнів-інтернаціоналістів, про якого Валентина Устинова написала в книзі: "Колишній юний розвідник з Кундузького окремого розвідбатальйону, а зараз поважна і високошанована в місті людина, яка високо цінує воїнське братерство". Але треба сказати і про те, що представники і міської, і районної влади м. Умань ніколи не стояли осторонь проблем колишніх учасників бойових дій в Афганістані, вони завжди ідуть назустріч афганській спілці. А зараз ми запрошуємо до слова голову райдержадміністрації міста - Володимира Петровича Мальченка.
Звучать пісні у виконанні ансамблю з м. Умань.
Другий ведучий: Відкриваємо книгу. Найтрагіч-ніший її розділ "Повернулись ми не всі". Падали хлопчики на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні ... Разом з ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом з ними загинули їх ненароджені діти. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатися зі світлин у солдатських альбомах, вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.
Другий ведучий: "Їм випало жити" - так називається один з найбільших розділів книги. Він про тих, хто повернувся до рідного дому, щоб поряд-кувати на рідній землі, віддаючи їй свої сили і вміння.
Валентина Миколаївна Устинова написала прекрасні слова про Олександра Кулібабу - учасника бойових дій в Афганістані: "Не впадати у відчай допомагає усвідомлення істини: він пройшов крізь пекельне горнило Афгану і не став 3281-м у списку смерті із прізвищами українців, чиє життя воно забрало. Він пройшов крізь війну, та вона, скалічивши його тіло, не змогла дістатися душі і знівечити її. Чи не в цьому джерело його сили?". І саме зараз я хочу познайомити вас з цією мужньою, легендарною людиною, з Олександром Кулібабою. Запрошуємо Вас на сцену!
Перший ведучий: "Під зорями Афганістану" - розділ, в якому поети, професійні і непрофесійні, ті, хто пройшов війну, і ті, хто знає про неї лише з розповідей і публікацій - у своїх віршах, у поетичних образах художніми засобами висловили своє ставлення до цієї війни. У тих віршах - захоплення мужністю наших хлопчиків і біль за втраченим молодим життям.
Вірші ставали піснями. Кожний час народжує свої пісні. Але вони не зникають разом з часом, що їх створив, а залишаються, хвилюють і тривожать. Щось в їхніх нехитрих словах і простих звуках загадкове, від чого наповнюється душа, сумуючи і радіючи, прагнучи вихлюпнути наболіле, заповітне, близьке і рідне. "Пісні, народжені війною"- ще один розділ книги.
Другий ведучий: Великим плюсом книги "Відлуння афганських гір" є те, що в її створенні брали участь як колишні воїни, так і молоде покоління. Тому один з розділів книги називається "Афганська війна очима юних". Під такою назвою було оголошено творчий конкурс серед старшоклас-ників м. Умань і районів. Хочеться зачитати слова однієї з учасниць конкурсу, учениці школи № 1 м. Умані Наталі Безуглої: "Чим швидше ми звільнимося від поганої звички, яка стала майже традицією - не думати про людей, тим швидше відбудеться моральне очищення всього суспільства. Адже від того, щоб звільнитися від байдужості, великих витрат не потрібно. Це зцілення в нас самих, заховане десь біля серця".
Перший ведучий: Такі мудрі, глибокі думки народились в учениці після знайомства з випускником рідної школи, головою об'єднаної ради воїнів-інтернаціоналістів Уманщини Олегом Зайченком.
Другий ведучий: Сьогодні до нас на свято завітали діти, учасники конкурсу "Афганська війна очима юних", яких ми також хочемо запросити на сцену.
Перший ведучий: І на завершення хочеться сказати. Час - найкращий лікар наших душ і ран. Багато що треба переосмислити та оцінити, і це правильно зроблять ті, хто прийде за нами і з ви-соти часу подивиться на наші діяння. Ми не пишемо історію, ми творимо її своїм життя.
Другий ведучий: Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього сотні пам'ятників та пам'ятних знаків на українській землі.
Війна навчила вас цінувати дружбу, порядність, заставила цінувати саме життя, як найбільшу радість. І сьогодні у мирному житті ви не втратили вміння дружити, допомагати, співчувати, любити, чесно виконувати свій громадянський обов'язок. Безмежна вдячність вам і низький уклін.
Перший ведучий: Спасибі всім. До нових зустрічей!
Звучить музика.