Может кому-то пригодится. Скоро день города Полтавы.
Моя Полтавщино прекрасна!
Тобі б калиною цвісти...
Неначе зірка непогасна,
Ти нам освітлюєш світи!
Де б не були, куди шляхами
Ми не пішли б по чужині
Ти, наче серце наше, з нами,
Ти - наші думи і пісні.
Ловлять антени м'яку твою мову кленову,
Спів златоусий чарує заслуханий світ.
Ворскла півколом, неначе блакитна підкова,
Друзям на щастя дзвенить біля древніх воріт.
Хай не оскудне твоя дароносна дісниця,
Щедро підносячи повним, по вінця цебром
Пісню і яблуко, мед і смагляву пшеницю,
Людям на радість, планеті на вічне добро!
ОСІННІЙ ВІНОК (Володимир Лищан)
У древнє місто, що на трьох горбах,
Володаркою осінь завітала.
Барвисті фарби в скверах і садах
Заслала золотистим покривалом.
Бешкетник-вітер, наблукавшись у полях,
Грайливо котить листя по ¬Подолу.
А на горі, там, де Червоний Шлях,
В яскравому багрянці все навколо.
Альтанка на Івановій горі,
Немов ромашка серед травостою.
І з перших проблисків ранкової зорі
Вражає зір своєю білизною.
Дрімає парк немов у забутті,
Опале листя землю устилає.
На синім небі крила золоті
Орел могутній сонцю підставляє.
Кружляє лист в повільному танку,
Палає в місті золота заграва.
Неначе дівчина в весільному вінку,
В осінньому вбранні моя Полтава.
Моя Полтаво, ти благословенна
***
Моя Полтаво, ти благословенна!
З твоїх джерел натхнення спраглі п'ють,
Добра й любові сходять мудрі зерна...
Твоїх дітей у світі впізнають.
Народе мій, ти обирав бентежних,
Серця яких впокорені меті –
І підкорялась обраним безмежність
Та істини – одвічні і прості...
Старе перо дрібне намисто літер
Нанизує мереживом думок;
То спинить час замало не півсвіту,
То раптом враз прискорить вічність крок...
І поза часом постає мистецтво,
Закохана Наталка і Еней –
То мудрий, іронічний Котляревський
До витоків народних нас веде!
Та, оглянімось... Вже новий філософ
Долає гордо всі жалі земні.
Оспівана земля ця стоголосо,
В моїм краю душа співа пісні!
І проростуть нові і сильні зерна,
Що кинула їх Генія рука;
Моя Полтаво, ти благословенна
Минулим і майбутнім у віках...
Легенда про Полтаву
Пливла собi колись у давнину
Замрiяна i тиха рiчка Лтава.
З`явилось згодом мiсто у степу
I гордо нарекли його Полтава.
Та Лтава не велика й не стрiмка,
Лиш солов`ї спiвали берегами.
А та Полтава й досi чарiвна
Полтавками i щирими пiснями.
Життя мiнливе, час не зупинить,
Роки, як хмари, линуть понад степом.
Але полтавську душу не змiнить,
Вона, як квiтка, пахне диким медом.
Вона п`янить садами навеснi,
Коли облите бiлим все навколо.
Спiває колискової менi
Осiння тиша мiсячного кола.
Хрестами в небо лине монастир,
Вiками, як садами оповитий.
Навколо простягався свiт страшний,
А тi черницi жили у молитвах.
Там недалеко хата в затiнку,
З криницею була, як i годиться.
Колись у цьому самому садку
Жила собi Маруся-чарiвниця.
Та Чураївна гожа, як весна.
Життя дало їй небуденну долю.
Пiснi чарiвнi людям в свiт несла,
I тi пiснi полинули любов`ю.
За Україну та за всiх, за всiх
В тiй пiснi душу виспiвала щиро.
У тiй душi сплелися сльози й смiх,
I та душа пiшла у свiт, як в вирiй.
I мудра, i спiвоча, й чарiвна,
Така вона, Полтава кароока...
Другої ж бо такої в нас нема,
Зворушує i навiває спокiй.
Полтавська душа
Чураївна...Iм`я наче пiсня...
Так i лине до тих берегiв,
Де жила вона у передмiстi.
Де живе у продовж трьох вiкiв.
Так жила, i спiвала й кохала,
Як народ у єдинiй душi.
I легендою...Пiснею стала...
Бо й сама дарувала пiснi.
Як спiвала,то нiби до Бога.
Пiсня, нiби молитва, проста.
Як кохала,то тiльки одного.
Бо душа в неї тiльки одна.
Йдуть вiки...Та спiва Полтавщина...
I не стихнуть нiколи пiснi.
Йдуть вiки...Та живе Чураївна...
Всi полтавки, мов сестри її...
Величальна
Iз сивини столiть ти поставала,
Вiнок легенд у коси заплела...
I гордо нарекли тебе ПОЛТАВА,
Пасує мудрiсть до твого чола.
Козацький полк в походи проводжала,
Сини свiй отчий боронили край.
Полтаво, ти їх подвиг оспiвала
В подобi нiжнiй юної Чурай.
Падiнь i злетiв знала ти чимало,
Ти воскресала, як весняний квiт.
Над Ворсклою живе моя Полтава
Благословеннi тисячу сто лiт!
То Котляревський, Лисенко, Мазепа,
Закарбували в вiчностi iм`я
Твоє, Полтаво, нiжна квiтко степу,
Ти їх натхнення, їх Свята земля...
В поєднаннi минулого з прийдешнiм,
Сьогоднi ти ще краща нiж торiк.
Нове тисячолiття славних звершень
Дарує крила, кличе за порiг.
Ти п`єш iз Ворскли із водою вроду,
Добра й любовi вчиш своїх дiтей.
Вiд перехрестя Заходу i Сходу
Смiливо в майбуття Полтава йде...
Спiвоча земле! Край талановитий,
Натхнення генiям ти щедро дарував...
Пiснi народнi, щирi, як молитва,
Ти Чураївни голосом спiвав.
Цiлющi, певно, тут вода й повiтря,
Натхнення можна пити з джерела.
Тому й думки прозорi та нетлiннi,
I жар серцям земля моя дала.
***
Полтавi щастя щедрою рукою,
А ще таланти Бог подарував.
Ти втiлення надiї i любовi,
Тебе народ, як мрiю, оспiвав.
Твоїх дiтей благословенна вдача...
Твоїх садiв замрiяне тепло...
Моя Полтаво, свiт тебе побачив
I заквiтчав вiнком твоє чоло.
Сама Весна зiбрала першi квiти,
А помiж ними долю заплела.
Барвiнок, щоб в добрi та щастi жити.
Калини квiт, щоб гарною була.
Народжувала генiїв країни,
Давала їм наснагу ця земля.
Полтаво, цiлi поколiння
З любов`ю в свiт несли твоє iм`я!
Веселі та дужі. Завзяті і вправні.
Громада в Полтаві єднається здавна...
Збираємось разом не тільки у свято –
Ми вміємо дружно гуртом працювати!
Найменших навчаємо край свій любити.
Адже без коріння розвіємось світом...
Будуємо школи і храми величні,
Щоб мала Полтава вродливе обличчя.
Шануємо старших, життя їх і подвиг,
Без цього не можемо бути народом.
Полтаво! В традиціях гарних незмінна...
Ми діти твої. Ми – полтавська родина!
***
У Полтавi на майданi свято вирувало:
Наше щире товариство його частувало...
Пригощали галушками, напували квасом,
Примовляли, що гуляти веселiше разом.
Молодицi та дiвчата пiсень заспiвали,
Та таких дзвiнких та нiжних, що й свято не знало.
До сутiнкiв не змовкали музики троїстi,
А дiвчата танцювали, губили намисто.
У Полтавi на майданi вже й сонце сiдає,
А веселi козаченьки та й не спочивають.
Свято бачило не мало, гарно гостювало...
Але так як у Полтавi – нiде не бувало!
***
Полумиски з печенею, тарелі з галушками,
Пиріжками, гречаниками та ще із пампушками...
У Полтаві господині – усі чарівниці!
Як готують, примовляють, навіть, паляницям...
Щоб варилось і пеклося смачно, як на свято –
Гарний настрій додає господиня-мати.
Аби хата була повна аж по вінця сміхом,
Треба вміти частувати гостям на утіху...
"Пригощайтесь досхочу вареничком з сиром!" –
Вас полтавська господиня припрошує щиро.
Не минайте, завітайте, в будень чи на свято!
У Полтаві люди вміють гостей зустрічати...
***
Чи то щастя пощербилось, чи то надломилось,
Річ потрібна, але з хати воно загубилось...
Ми недовго мудрували і не сумували,
В Сорочинці на ярмарок ми помандрували.
Де ще щастя продається по цілому світі?
Цього краму на продаж запас не великий...
А в Сорочинцях на майдані чого лиш немає,
Там багаті і не дуже долю обирають.
Чи їх доля обирає, хто те може знати!
А тим часом до ярмарку завітало свято...
Грало із музиками, вправно танцювало,
А як ноги втомилися, так ще й заспівало!
А пісні ж які те свято складати уміло,
Що розраджували душу, додавали сили...
Довго ми ярмаркували, вибирали щастя:
Прицінились до малого, придбали найкраще;
А ще друзів веселих, завзятих і вправних...
Ось так люди в Сорочинцях ярмаркують здавна!
***
Слова любові писати легко,
У кожній літері добра пам'ять...
Додому завжди спішить лелека,
А люди славлять той край піснями.
Моя Полтаво, в літах як в шатах,
Ти мудрим словом дітей навчила.
Людьми і хлібом завжди багата,
Бо рясно думка і лан родили.
Моя Полтаво, я горда щиро,
Що я дитина в твоєму домі!
Мене не звабить ніколи вирій,
Моя Полтаво – мій край любові!
***
В вiнку з легенд, з пiснями в серцi,
Полтава йде через вiки.
У свiтi все колись минеться,
Тобi ж, ще безлiч лiт цвiсти.
Скажiть, як можна не любити
Нам сонце, скупане в росi?
Чи долю мрiяли зустрiти
Ви на Iвановiй горi...
Є теплий край за океаном,
Нас зве в свiти пташиний клин.
З усiх дорiг вертатись стану
До Ворскли тихих берегiв.
Полтаво моя
Ти вiчно юна красуня, Полтаво моя!
Вiльнi птахи лиш додому весною летять...
Де б я не був, неодмiнно вертаюсь сюди,
Щоб милуватись, як нiжно квiтують сади.
З малку талантам своїх ти навчала дiтей,
Горда їх пiсня луною крилатою йде...
Свiт обiйду, подолаю далекi моря,
Тiльки б завжди зустрiчала Полтава моя!
Щиро усiх зустрiчає гостинна Полтава...
Щедро гостей дорогих пригощає Полтава...
Ворскла, як стрiчка у косах,
Iз кришталю її голос...
Хочу, щоб сонце тобi лиш добро дарувало...
Тисячу весен квiтуєш, Полтаво моя!
Силу твої подарують вода i земля...
Долю мою i натхнення менi ти дала.
Гарною, як наречена, ти завжди була.
Спокiй i нiжнiсть у серцi народжуєш ти,
На чужинi своє щастя не зможу знайти.
Хай у свiти мене кличе принадна зоря,
Я повертаюсь до тебе, Полтаво моя!
Любе місто моє
Любе мiсто моє,
Я кохаю тебе
За твої свiтанковi привiти...
За каштани твої,
За твоїх солов`їв,
За усмiшку весняних квiтiв.
Мiсто миле моє,
Iз вiкiв у вiки
Зором лагiдним ти зустрiчаеш.
Твiй суворий орел
Огляда з висоти
Всiх гостей, що до нас завiтають.
Руйнували тебе,
Всi хто мiг, хто хотiв,
Але ти вiдродилося знову.
Вiдродись i тепер
I навiк збережи
Ти чарiвнiсть свою барвiнкову!
Навеснi бiлим цвiтом
Прикрашене ти,
Все неначе вишневий садочок.
Так живи! Так рости!
Мрiю в серцi неси.
Розквiтай мережковим вiночком...
Моя рідно, Полтаво
Не забути розкiшнi сади,
Давнiх вулиць розмову неспiшну.
Хто хоч раз завiтає сюди,
Той Полтавi вiддасть свою нiжнiсть.
Я не зможу забути повiк
Ворскли тихої лагiдний наспiв.
О, Полтаво, ти мiй оберiг,
Що нiколи у серцi не згасне.
Не забути, як ти навеснi
Вся у квiтах, немов наречена.
I натхнення дарують менi
Монастирськi хрести золоченi...
Хоч i вабить мене далина,
Та не зраджу Полтаву нiколи,
Ти для мене у свiтi одна –
Моє щастя, мiй дiм, моя доля!
Полтаво, моя любов
музика Свiтлани Базавлук
Я люблю свiй майбутнiй день
У вiнку iз надiй i мрiй.
Я люблю голоси пiсень,
Що спiвають землi моїй...
Понад тисячу довгих лiт,
Крiзь руїни i забуття,
Ти чекала на сiвй полiт...
О, Полтаво – моє життя!
Два гордi крила
Розгорни, наче птах...
Два гордi крила –
Моя вiра й любов!
Де б я не блукала
По рiзних свiтах,
Полтаво, до тебе
Вертаюся знов...
Я люблю, як цвiтуть сади,
I каштановий зорепад.
Навiть з теплих країв сюди
Всi птахи навеснi летять...
Понад тисячу весен ти
Нам даруєш своє тепло,
Всi ми дiти повiк твої...
О, Полтаво – моя любов!
Я люблю зустрiчати нiч
На верхiвцi Iван-гори...
Бути з зорями вiч на вiч,
Чути спiв молодих вiтрiв.
Дзвiн на вежi позначить час:
Одинадцята сотня лiт.
Юне мiсто вiтає вас...
О, Полтаво – мiй дiм i свiт!
РІДНА ПОЛТАВО
Там, де ворскла величаво
Свої пестить береги,
Рідний край, моя Полтаво,
Наче квітка розцвіти.
Ти уквітчана садами
В мальовничих цих краях.
Ти уславлена словами
У нев’янучих піснях.
Біля Білої альтанки
На Івановій горі,
Де закохані стрічають
Перші промені зорі.
Я стою, мов під гіпнозом,
Зачарований в красі,
Що хотів сказати в прозі,
Переходить у пісні.
Ось, здається, що їх чуєш,
Вони линуть у душі:
«Рідний край, моя Полтаво» -
Тихо шепчуть солов’ї.
Катерина Шевченко ,
Моя Полтавщина - моя Батьківщина
За неї боролись мій прадід і дід.
Моя батьківщина - моя Полтавщина
Живе, процвітає без горя і бід.
Хай сонце осяє мою Україну,
Веселка хай завжди всміхається їй.
І серцем я лину на рідну Вкраїну
Крізь смуток, проблеми і вирій подій.
* * *
Полтава! Серцю рідний край!
Тебе любити буду я безмежно
Ти струнами душі моєї вигравай,
Тебе торкнуся дуже обережно.
Полтава! Як без тебе я?
Моя ти рідна, люба і ласкава.
Полтава! Це моя земля,
Вона найкраща, мила і свята.
Черевко С.,
8-А клас,ЗШ № 25
Полтава - місто майбутнього
Багато міст на Україні,
Квітучих, різних, пам'ятних,
Але в майбутньому і нині
Ти найчарівніша з усіх.
Як на Панянці Котляревський
Усіх Наталок восхваляв,
Так Гоголь гумор "деревенський"
Нам через роки передав.
Тут Петро Перший, Короленко
І Панас Мирний славу дав.
І я Полтаві - рідній ненці,
Всю славу їй одній віддам.
Ще буде в нас поетів повно,
І музикантів запальних.
Була і буде в нас Полтава
Найчарівніша із усіх.
І як би доля не всміхалась,
Яких би лих не завдала,
А наш народ не може здатись –
Боротись буде до кінця.
І буде нам й Вкраїні слава,
Майбутнєє у нас вже є.
Наша година вже настала,
Так зустрічайте, те що є.
Андрій Зеленський,
Зву Полтаву я своєю...
Зву Потаву я своєю
Світанковою зорею
Майоріє рідне місто
Пам'ятками, як в намисті
Монумент великий Слави -
Гордість нашої Полтави
Парки, сквери і сади...
Буде вічно молодим
Рідне місто у віках,
І з любов'ю у серцях
У майбутнє ми крокуємо
І самі його будуємо.
Штепа Олег
Славна Полтава
Моя Батьківщина
І рідна земля -
Це славна Полтава.
Я - донька твоя.
У нашому місті
талантів багато.
І люди у ньому
працюють завзято.
І землі родючі,
І люди співучі.
Полтава і я -
Велика сім'я.
Щаслива Полтава -
Щаслива і я!
Чередник Анастасія
Полтаві
Полтаво! Чарівне і давнєє місто.
Вдягла ти сьогодні святкове намисто.
Радіють красуні великі й малі -
То гідні нащадки своєї землі.
Історію міста ми збережем,
Пісні Чураївни в серцях понесем.
Наталка і Возний, Еней, Евріал.
Це батько Іван нам їх дарував.
Полтаво! Ти гордість і слава моя!
Навіки з тобою пов'язаний я.
Тараненко Дмитро
Моя Полтава
Рідна Полтаво, ти нас колисала.
Піснею наше життя наповняла.
Ми підросли і про тебе все знаємо,
Історію міста ретельно вивчаємо.
Славні твої перемог и в боях,
з ворогом грізним. Нелегкий твій шлях.
Та нині ти квітнеш, духовна столице,
Ми будемо множити твої скарбниці.
Не дамо згаснути зірочці слави.
Живи й розбудовуйся, рідна Полтаво!
Путіліна Ліза
Моїй Полтаві
Чарівна осінь на Подолі
Фарбує пензлем все довкола.
Немов та дівчина - калина,
Каштани - наче парубки.
Люблю тебе, одна-єдина,
І прославляю на віки.
Люблю орла могутні крила,
Золотоверхий монастир.
Мені завжди Альтанка мила,
Тому в душі і щастя, й мир.
Вінок пісень тобі складаю
І тим, хто полягли в бою,
І низько голову схиляю,
Шаную, згадую, люблю.
Вже 300 років ось минає,
Як бій Полтавський прогримів.
Про цю подію в світі знають.
Перемогти усяк хотів.
Зростила геніїв немало.
Земля твоя, як Божий дар.
Когось від смерті рятувала.
Любив тебе і наш Кобзар.
Собор Успенський і хатину
Він для нащадків змалював.
Вклонюсь низенько я садибі,
Що в чорнобривцях потопа,
Де слово батька « Енеїди»
Вже понад 200 літ луна.
Дочка Полтави й України
У пам'яті у нас живе,
Хоч змовкло серце Чураївни,
Та пісня знов у даль пливе.
Люблю Полтаву чорноброву,
Люблю я ніжно рідний край.
Моє ти місто пречудове,
Живи в віках і процвітай!
Посмітна С.В., Печерій М.Д
Красуне Полтаво,
Пісенний мій край,
Твоїх дітей слава –
У світі розмай.
Пісні Чураївни
Й донині лунають,
Про тебе поети
Оди складають.
Красуне Полтаво,
Моя сторона,
Чарівна, мов панна,
Ти – серця струна,
Ти в світі єдина
Країни перлина,
З тобою щоденно
Неначе на крилах…
Красуне Полтаво,
Пісенний мій край,
Твоїх дітей слава –
У світі розмай.
Юрій Іванов
Социальные закладки