Україно, соборна державо, Сонценосна колиско моя
(взято в инете)
Дійові особи (старшокласники): Андрій Первозванний, Княгиня Ольга, Володимир Мономах, Байда Вишневецький, Іван Мазепа, Петро Калнишевський, Степан Бандера, Тарас Шевченко, учасники театру-студії, ведучі - 2 чол.
(Фанфари. Сцена закрита. В центрі сцени на стоїть Андрій Первозванний, закритий кулісою. Піднімається завіса, звучить музика "Фантазія")
1-й голос.
В добу жахливих засліплень і прозрінь,
У веремії світел електричній,
Засвітим душі пам′яттю, мов свічі,
Нехай горять у галактичну синь.
Дрислухаймось: крізь нас, як струм, ідуть
В будучину предревні заповіти.
Ми — в кожному, хто жив і буде жити,
І всі, хто був і буде, — в нас живуть.
2-й голос.
І ми, митті в ночах,
І Зникаючі у безгомінні,
Лиш, покіль в душі єдиній
Жевріє пам'яті свіча
І безмір крила напина,
І оживають імена.
(Танок "Мавки", на фоні звучить поезія П.Тичини "Золотий гомін". Читають діти 4 чол.)
Над Києвом – золотий гомін.
І голуби, і сонце!
Внизу –
Дніпро торкає струни …
Пердки.
Предки встали з могил;
Пішли по місту.
Предки жертви сонцю приносять –
І того золотий гомін.
Ах, той гомін!..
За ним не чути, що друг твій каже,
Від нього грози, пролітаючи над містом,
Плачуть,
Бо їх не помічають.
Гомін золотий!
Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблясту куряву простеле,
Розчини вікон, послухай.
Слухай:
Десь в небі плинуть ріки,
Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..
Човни золотії.
Із сивої-сивої давнини причалюють.
Човни золотії.
(Піднімається куліса, висвітлюється Андрій Первозванний).
З хрестом,
Опромінений,
Ласкою Божою в серце зранений
Виходить Андрій Первозванний,
Ступає на гори.
Андрій.
"Благословенні будьте, гори, і ти, ріко мутная!"
І засміялись гори.
Зазеленіли…
Над сивоусими небесними ланами Бог
Проходить.
Бог засіває.
Падають
Зерна
Кришталевої музики.
З глибини Вічності падають
Зерна
В душу, акордами розцвітають,
Натхненним, як очі предків!
Він був, мов жрець, сп′янілий від молитви –
Наш Київ, -
Який моливсь за всю Вкраїну –
Прекрасний Київ.
(Музика з рок-опери «Юнона» і «Авось» "Відспівування". Танок дівчат з віночками (учасники театру) з ними виходить княгиня Ольга) .
Голос. Благословенна ти між жінками руськими, княгине Ольга, бо ти полюбила світло та закинула темряву, і благословлятимуть тебе Сини Русі аж до останнього покоління твоїх онуків.
Ольга. Життєдайне зерно, яке я вкинула в українську родючу ниву, зійшло, виросло і принесло рясні, стократні плоди за мого онука Володимира Великого, який прийняв Христову віру, а з ним прийняв й весь український народ.
(Виходить Володимир Великий).
Володимир.
А я замишляв для тебе
Скіпетр і багряницю,
А я і в купелі хресній,
Русе, тобою снив:
Як між народів дужих
Станеш, немов цариця,
В силі нової віри,
В славі величних днів,
Русе моя! Про тебе
Думав, а не про Бога,
Й не про догмати, Русе, —
Лише про тебе дбав,
Коли між богів премногих
ВиброФ-тобі Ісуса,
Що, страсть претерпівши люту,
Смертію смерть поправ.
(Всі персонажі, що виходять на сцену, стають на . Подіум біля Андрія Первозванного і утворюють одну цілу композицію у вигляді монументу).
Голос.
Коли покласти край культурі нашій, мові
Тихцем задумали бундючні шляхтичі,
Тоді на шаблю плуг змінили орачі
Й пішли на Хортицю під стяги малинові.
(Танок "Гопак")
У Пиляві, на риночку
Та п′є Байда мед-горілочку…
(Пританцьовуючи гопака виходить Байда)
Байда Вишневецький.
Ой, я Байда, Байда Вишневецький,
Що мене повісив колись цар турецький.
Що у Царгороді та й мене схопили,
Та й за ребро гаком, гаком зачепили.
У раю сидів я, дуже я занидів,
Бо вже України років сто не видів.
- Одпусти на землю, — говорю Петрові. —
Там же мої діти, чи живі-здорові?
Там же мої діти в третьому коліні.
Що вони там роблять тепер на Вкраїні?
(Відеосюжет з кадрами Радянського періоду (Голодомор, репресії, Афганська війна, Чорнобиль, руйнування церков, Сталін, фашизм, і т.і.)
Краще б мене вішав ще раз цар турецький!
Висіти на палі то іще не мука,
Як тепер дивитись на такого внука.
(Музика кобзаря «Ой горе, горе тій чайці-небозі».Виходить Мазепа).
Мазепа.
Ходою гнівною блукаю
В своїм краю чужинцем я,
Пожаром очі заступає
Мені трагедія твоя.
Німій, одуреній, забитій,
Невже не встать тобі від ран?
Москві і Речі Посполитій
Тебе жбурнув колись Богдан
А потім хтів тобі Мазепа
Від серця щирого добра—
Його ж ти зрадила і степом
Пішла рабинею Петра.
Я ж син твій, син, що йшов за тебе
На смерть і регати не раз,
Той, що покинув Бога й небо,
Аби тобі був слушний час.
Я йшов кривавими житами
І знов піду, де гул 1 мла.
Лиш одного я хочу, мамо,
Щоб ти щасливою була…
Голос.
Ой Боже наш милостивий, помилуй нас: з неба,
Зруйнували Запоріжжя, — колись буде треба.
Ой з-за Низу, з-за лиману вітер повіває,
Московськії генерали церкви руйнували,
Запорожці в чистім полі, як орли, літали.
Ботурлинський козарлюга по Січі гуляє
Та все пана кошового Калниша благає:
«Позволь, батьку, пане кошовий, нам на башти
стати,
Найкращому генералу з плеч голову зняти.
Москаль стане з палашами, а ми з кулаками,
Нехай слава не поляже проміж козаками!"
(Фонограма ліричної української козацької пісні. Виходить Калнишевський (босий і в кайданах)
Калнишевський.
Сто років, як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії,
І гулупа облягає ніч
Пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані,
Сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
Із шаровар, з курної хати
Раби зростають до синів
Своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
Земля, рабована віками,
І не скарать тебе душителям
Сибірами і Соловками.
Голос.
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Б′ючи у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечим
Над літами, що упали в грузь,
Віку двадцять першого предтеча,
Я на тебе одного молюсь.
(Звучить фонограма "Кому вниз", "Стоїть в селі Суботові". В темряві висвітлюються три ворони (танок ворон).
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України
Широка, глибока.
Ото церква Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком вділився.
(До слів Шевченка, потім фонограма виключається, ворони виходять).
Шевченко.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздрили,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занепастив єси в Богу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков – домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні.
(Продовження фонограми "Кому вниз" від слів "Не смійтеся, чужі люде!" і до кінця. Фонограма маршу січових стрільців).
Голос.
Вставаймо, юні українці.
Під кольори бандеровських знамен.
Бо хоч не хоч, а іменем Бандери
Всіх українців хрещено тепер.
То ж не відхрещуйтесь від нього, і в останнє
Він в наших душах наймита зборов.
Панове, воля – то примхлива пані,
Їй до смаку лиш вража злая кров.
Тому ці вірші я в прийдешню еру
Викрикую зі зболених грудей:
"О, Господе, ще раз нам дай Бандеру,
Він нині так потрібен молодий".
(Виходить Бандера).
Бандера.
Яка краса: відродження країни!
Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів.
Мовчали десь святі під попілом руїни,
І журно дзвін старий по мертвому гудів.
Коли відкільсь взялася міць шалена,
Як буря все живе схопила, пройняла,
І ось, дивись, – в руках знамена
І гімн побід співа невільна сторона…
(Бандера стає на подіум).
(Висвітлюється портрет Чорновола і лунає "Червона калина". Закривається інтермедійник. Вихід ведучих).
1-й ведучий.
Живи та міцній, Українська Державо! –
Вмирали у битвах мільйони бійців,
Щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво
Й над Києвом стольним віки майорів.
2-й ведучий.
Боролись ми довго за волю, за право,
Щоб нині твій час, Україно, настав.
Живи та міцній, наша юна Державо,
У дружньому колі свобідних держав!
(Фінальна пісня "Моя Україна).
Социальные закладки