PDA

Просмотр полной версии : Создадим сценарии по голодомору



O l g a
25.10.2008, 19:11
пожалуйста, поделитесь сценариями по голодомору. Очень нужно! шлите на адрес opplman2605@pochta.ru . с уважением Ольга!

Лина М.
25.10.2008, 19:55
пожалуйста, поделитесь сценариями по голодомору
Ольга, видите ли, мы тут больше сценариями по обжираловкам занимаемся.:wink:
На свадьбах-юбилеях-корпоративах народ покушать да выпить больно любит:smile:
Ну как можно настолько некорректно формулировать просьбы????
То, что имеете ввиду Вы - это эксклюзивная работа, специальный труд, требующий глубокого проникновения в историю и создающийся за деньги! Кроме того, эта тема настолько деликатна и неоднозначна!

о-ля-ля
26.10.2008, 00:10
голодомору.
А это что за зверь? Просто интересно для общего развития.Я правда впервые слышу это слово.

skomorox
26.10.2008, 00:34
о-ля-ля,
Я не историк, но вроде так: Голодомор - 30-е годы прошлого века. Был жуткий голод на (в) Украине и Поволожье. Вымерло миллионами туча народа, почти всё в деревнях. Советская власть пыталась заставить народ полюбить себя, а народ не хотел, не хотел коллективизацию. Вот совдепы и устроили голод искусственным методом, чтобы усмирить непокорных крестьян. Наслали продотряды, "хавчик" у крестьян поотбирали, а чтобы они не смогли покинуть свои территории в поисках пропитания, и чтобы не просачивалась информация за пределы этих районов о том, что там твориться - совдепы просто оградили "непослушные" области солдатнёй и растреливали всех, пытающихся оттуда выйти. Людям некуда было деваться, вот и помирали целыми деревнями от голода. Удивительно - и комсомолу празднички готовят и Голодомору. А прощения так никто и не попросил за всё это... Готовьте дальше свои праздники, раз память такая короткая.

Лина М.
26.10.2008, 07:20
Удивительно - и комсомолу празднички готовят и Голодомору.
Я думаю, речь шла о сценарии не для праздника, а для постановки в учебном заведении. Когда-то у нас это называлось тематический вечер. К какому-то событию или к дате готовилась постановка с элементами театрализации. Кстати, так классно это было, мне нравилось! Я этим занималась, когда в клубе университета Шевченко работала:smile:

Ольга Штерн
27.10.2008, 10:41
skomorox,

Я не историк, но вроде так: Голодомор - 30-е годы прошлого века. Был жуткий голод на (в) Украине и Поволожье. Вымерло миллионами туча народа, почти всё в деревнях. Советская власть пыталась заставить народ полюбить себя, а народ не хотел, не хотел коллективизацию. Вот совдепы и устроили голод искусственным методом, чтобы усмирить непокорных крестьян. Наслали продотряды, "хавчик" у крестьян поотбирали, а чтобы они не смогли покинуть свои территории в поисках пропитания, и чтобы не просачивалась информация за пределы этих районов о том, что там твориться - совдепы просто оградили "непослушные" области солдатнёй и растреливали всех, пытающихся оттуда выйти. Людям некуда было деваться, вот и помирали целыми деревнями от голода. Удивительно - и комсомолу празднички готовят и Голодомору. А прощения так никто и не попросил за всё это... Готовьте дальше свои праздники, раз память такая короткая.

Ириш, прости меня, но я от таких рассуждений В ШОКЕ!
Действительно забыли историю, а самое интересное заражены вирусом деРЬмократии....Хотя мне понятна позиция ОДНОГО конкретного человека. но я понимаю и ПОЛИТИКУ ГОСУДАРСТВА!
Прежде чем что-то ...делать - надо изучить все стороны и источники!
Поставить себя на место руководителя - от самых малых до самых больших, учитывая и АНАЛИЗИРУЯ ВСЕ СТОРОНЫ данного периода, начиная с 1917, гражданской. НЕПа, коллективизации....
O l g a,
Тезка, дорогая, я тебя понимаю - на работе напрягают. Сходи в библиотеку, там ПРАКТИЧЕСКИ ВО ВСЕХ сделаны тематические стенды на эту тему...

МОЁ ИМХО- националистические комментарии к фото и событиям на таких стандах - БРЕД ПОЛНЕЙШИЙ

optimistka17
27.10.2008, 10:48
Голодомор-серьезная , историческая тема. И рассматривать ее в свете наших праздниках-это просто кощунственно...

Януська
27.10.2008, 11:03
Вот вся информация по Голодомору: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80
По-моему исчерпывающая.

Я не поняла вообще вот этой формулировки:
пожалуйста, поделитесь сценариями по голодомору???? Вам простите какой сценарий накрапать??? Коллективизации? Расстрелов?? А может Инсценировку "Закона о (трех) колосках"???
Спрашивайте корректно, если хотите получить ответ! Но сдается мне вы не на тот форум зашли с таким вопросом!

NikaPearl
27.10.2008, 11:13
сценариями по голодомору. opplman2605@pochta.ru .

Чуть было не спросила: Проясните для непосвященных )) Голодомор (голодоморА )):smile:) -ет что? :biggrin:

БЛаго Волшебный друг "тЫрнет и Януська - напомнили о том, как найти то, не знаю что )))))

skomorox
27.10.2008, 15:00
pypss,

Ириш, прости меня, но я от таких рассуждений В ШОКЕ!
Действительно забыли историю, а самое интересное заражены вирусом деРЬмократии....Хотя мне понятна позиция ОДНОГО конкретного человека. но я понимаю и ПОЛИТИКУ ГОСУДАРСТВА!
прошла по Яниной ссылке. Всё тоже самое, что и я написала. Что неправильного в моём посте? Слова "хавчик" и "солдатня" покоробили ? Ну, выражаюсь я так резко. Но моя позиция от этого не меняется - нет прощения Советскому государству за ГОЛОДОМОР. Пускай просят прощение у народа нынешние приемники СССР. А вообще - предлагаю прекратить спор по этой теме, опасная она, может развести форум в разные стороны (как уже летом было). Вообще, лучше политики не касаться.

Sister
28.10.2008, 19:35
Відкривається завіса. На сцені висить плакат «Безкровна війна» із зображенням тернового вінка і колосся. На середині авансцени стоїть стілець на якому склянка з водою, а поверх неї – скибка чорного хліба.На сцену виходить ведучий у чорному одязі.
Ведучий: Розпочинаємо літературну композицію «Безкровна війна», присвячену…. річниці Голодомору 32-33-го років на Україні.
Звучать дзвони. Стрімко із-за куліс виходять ведучі та дійові особи.
1. Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села, перелісники та хутори,
Повстаньте всі, кому сказали вмри!
Засяйте над планетою невинні душі,
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам`яті невигасний собор.
Це 32-й – 33-й рік. Голодомор.
Всі: Голодомор!
2. Пекельні цифри та слова
У серці б`ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива
Рік 33-й,… Голод…
Всі: Голод!
3. У люті сталінській, страшній
Тінь смерті шастала по стінах,
Семи мільйонів – Боже мій
Недолічилась Україна.
4. Великий голод – вічний гріх
З лихої прихоті й сваволі!..
Той рік на нашу долу ліг,
Мов згусток кров’янистий болю.
В історії ж пером швидким
Писались гімни і хорали,
А ці пекучі сторінки
З історії повикидали.
5. В руках, що виростили хліб,
Не залишили і зернини.
Ні. Рід наш в горі не осліп –
Ти все згадаєш, Україно.
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам
… Хоч радість легше пам`ятать,
Та треба пам`ятать і горе.

1. Далекий 33-й рік…
Прийшла весна, а в душах холод.
Запам`ята народ навік
Жахливий і жорстокий голод.
Та найродючіша земля,
Що завжди щедро дарувала
Плоди, годуючи селян,
Для них могилою ставала.
2. А смерть, як жінка нежива,
Бродила з хати і до хати.
І переступлена межа,
І не святою стала мати.
Десь прославляли комунізм,
І партію, й вождя народів,
А в селах що? – Канібалізм –
Жахливе явище природи.
3. І що таке людське життя?
П`ять колосків на чорнім полі,
А помираючі – сміття, і
У дітей сивіють скроні.
За що, народе, ти страждав,
І цілі села вимирали?
Чи мало болю ти зазнав,
Щоб тебе голодом карали?
4. Далекий 33-й рік
Б`є невгамовним болем в груди,
Свіча запалена горить.
Ми мусим пам`ятати, люди!

Дійові особи (2,3,4) виходять. На сцені залишаються перша і п’ята ведучі.

- А почалося все літа 7441-го від створення світу, літа 1932-го від Різдва Христового. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці, а була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу: старих, молодих, дітей, і ще не народжених у лонах матерів.
- Досі не віриться, що тут, у житниці України, раптом зник хліб. Люди залишились без зернини і це в урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали родини і села. Смерть сновигала, як примара, на шляхах, на полі, в хатах. Як могло статись, що родюча, щедра, багатюща земля з мозолястими руками наших дідів та прадідів залишила їх без хліба?

Ведучі розступаються. На східці піднімається селянин, одягнений у вишиту сорочку.
Селянин: Наш батько на Різдво читали Святу книгу. Дочитуються було до того місця, де про безкровну війну писалось, і не могли пояснити, що воно таке – безкровна війна. А коли голодовка в тридцять третьому нагрянула, батько пухлі лежали в ліжку, помирали, - підкликали усіх до себе і сказали : - Оце вам, дітки, і є безкровна війна…

Селянин сідає на східцях, що ведуть до авансцени.
- А почалося все з слова. І було те слово колективізація.

На сцену виходить група активістів у чорному одязі з червоними бантами на грудях
1 активіст. Ти записався до колгоспу?

Активіст дає селянину ручку і листок паперу

- Слово те прийшло в селянську хату не саме. За ним шикувалася довга шеренга слів-чужинців, які несли з собою неначе приниження для українського селянина, чорну несправедливість і смерть.
1активіст. Агітація.
2 активіст. Контрактація.
1 активіст. Конфіскація.
2 активіст. Касація.
1 активіст. Екзекуція.
2 активіст. Мобілізація.
1 активіст. Реквізиція.
2 активіст. Експропріація.
1 активіст. Ліквідація.

На кожне слово селянин реагує як на болючий удар по спині. Активісти стрімко виходять за куліси. Селянин повільно піднімається, дивиться в зал, розвертається і піднімається на поміст. На спині селянина, видно червоний кров`яний хрест. Ведучі сходяться до центру, перекриваючи селянина, який згодом виходить за куліси.

- І прийшло в мову, наводячи жах на людей, ще й таке слово – активіст. А ще до того ринули на селянські обійстя юрби визискувачів, затуманених революційною фразеологією і підохочуваних деспотичним режимом сталінщини.
- І часто вимовлялось тепер дивне, як на мирний час, слово – штаб, а ще раніше, глухими ночами (чомусь саме ночами) сільська влада почала погрозами й тортурами домагатися від дядьків заяв про добровільний вступ до колгоспу.
- І звичним стало у вжитку гірке слово мішечники, а ще перед тим побрели по шляхах України жебраки, а станції були запруджені знесиленим людом, який сподівався десь у світах знайти порятунок своїм опухлим з голоду дітям.
- А на зустріч жебракам вирушали із сіл припараджені прапорами червоні валки, вивозячи в державу хліб, виметений до зернини з селянських комор. То виконувалась перша заповідь.

Ведучі виходять. Чутно мелодію частівки, з`являються активісти з транспарантом «Хліб – державі». Баяніст грає мелодію, а жінки співають.

Жінки: У колгоспі добре жить,
Хліба вистачає,
Треба Сталіна любить,
Він про всіх нас дбає.
Віддавай все до зернини,
Нагодуй робочий клас.
Не лишишся без хлібини –
Сталін думає про нас.
Дійові особи виходять, натомість з`являються ведучі (2,3).
- Котилась Україною
Скривавлена зоря,
Як вовки, шугали селами –
Сатрапи, найманці Червоного царя.
Свободу, правду, людяність
Вони загнали в гроб,
Були ми небезпечні,
Бо мали власний хліб.
- Ідуть. Ідуть людомори у червоних прапорах,
Забирають із комори порох зниділий на прах.
Вимітають пил із скрині, зерен запашні сліди.
Залишають Україні хліб із кропиви і лободи.
- І вимирали цілі сім`ї, села,
І божеволіли од голоду у місті…
І з`їдена була трава зелена,
І кропива, і лопухове листя…

Ведучі виходять. На сцену стрімко виходить Шатков і ставить стілець

Шатков: Виїзний суд.

З`являється суддя, Шатков протирає стілець. Суддя сідає, шатков подає йому папку.

Суддя: Мироненко Ніна Михайлівна. Де вона?

Виходить жінка в чорному одязі, з хусткою на голові, зупиняється …

Суддя: Так, ознайомившись зі справою, я розумію, що ви, Мироненко Ніна Михайлівна, винні в тому, що всупереч постанові «Про охорону соціалістичної власності» нашого вождя Йосипа Сталіна, вчинили злочин, зібравши на пустому полі колгоспу «Прапор» п’ять колосків.

Жінка: Але ж, товаришу суддя…

Суддя: Який я тобі товариш?! Ви, мабуть, знаєте, що за такий злочин вам світить десять років ув’язнення з конфіскацією всього майна.

Жінка: Але ж, громадянин суддя… Ви ж знаєте, що наш народ пухне від голоду. У мене п’ятеро дітей, тому й зібрала п’ять колосочків – кожному по колосочку. Годувати нічим. Діти щохвилини стогнуть, їсти просять, дивляться голодними очима в душу. Благаю, не судіть, адже діти помруть, хто їх догляне? Жінка опускається на підлогу.

Суддя: Але ж ви вчинили злочин. Чи не так, пане Шатков?
Шатков: Так, я на власні очі бачив, як ця громадянка збирала на полі колгоспу «Прапор» колоски.
Суддя: Ось бачите, Ніно Михайлівно, у нас є свідки і факти. Ось ці п’ять колосків, які у вас знайшли у пелені. Що ви можете сказати на своє виправдання?

Жінка. Але ж діти, вони ж помирають. У найменшенького Михайлика вже ніжки, як колодки. Наталочка постійно плаче, каже: «Мамор, хліба дай, хліба.» Сергійко мовчки лежить і дивиться голодними очима в стелю. А двоє старшеньких взагалі поворухнутися не можуть, скоро вода з них текти буде, животики надулися, як барильця. Чим їх годувати? Тому й пішла, хоча б п’ять колосочків, кожному по колосочку, аби дітки не померли. Хай я стара, чоловіка поховала, помер голодною смертю. Але ж діти ні в чому не винні, не судіть.

Суддя: Але ж ви порушили постанову, та як ви могли?!

Жінка піднімається, йде на авансцену, звертається до залу

Жінка: Люди добрі, та скільки ж можна мучити нас – голодом морити. в чому ми винні? В тому, що своїми руками заробляли хліб, якого не маємо права скоштувати. Господи, та чи ти бачиш муки наші, помилуй, спаси нас від законів цих ненажерливих звірів. Люди, за що?

Суддя: Припиніть цей галас, досить скиглити!

Жінка: Людочки, та скажіть йому, що я не винна, що ми всі не винні. За що, люди добрі? Діти ж мають жити!

Суддя: Заберіть її, розстріляйте, це по-закону. Або 10 років ув`язнення, або розстріл. Я присуджую вам найтяжчу міру покарання! Хай інші знають, як порушувати закон, слово вождя. Розстріляти негайно!

Жінка: За що?

Шатков штовхаючи жінку виводить її за куліси. Суддя забирає стілець і стрімко виходить за куліси. На підлозі лежать колоски. На сцену виходить ведуча, піднімає колоски.

- Погляньте, люди, що це у руках?
Зерно звичайне, а було із кров`ю
І котяться сльозинки по щоках,
І серце переповнене любов`ю.

Ведуча виходить. На авансцену виходить дівчинка.

Бозю! Що там у тебе в руці?
Дай мені, бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній ріці.
Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка.
Тож підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, бозю.
Я – пташенятко,
прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці,
Бозю, зроби,
Щоб їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в руці?..

Дівчина-читець виходить. Виступ наступного читця.

Мамо, мамо, я скоро помру,
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестричку,
Бо не впустить нас Бозя до неба.
А як серце моє навіки засне,
Не вбивайтеся з горя нене,
Покладіть біля вишні, в садочку мене
І лягайте самі біля мене.
Забринить понад нами бджола золота,
А та вишня весняної ночі накриватиме цвітом наші чола й вуста
І росою вмиватиме очі.
- Жахливо, навіть подумати, але так було. І, як правило, жертвами людоїдства ставали діти своїх збожеволілих з голоду матерів.
Дівчина-читець виходить, натомість виходить 1божевільна в чорному одязі, тримаючи в руках дитячу вишиту сорочку…
Чуєш, Йванку?
Чуєш, кличе мама
Одягнути чистеньку сорочку.
Білий день.
Така червона пляма.
Озовись, зарубаний синочку!
Кличе світ
Тебе за свідка, Ваню!
Хоч одне розплющи, синку очко…
Божевільна мама…
Біль… Страждання…
Стративсь розум
В ненажернім світі!
Господи, сокира на пеньочку!
І голодні пухлі діти.
Не вмирай, зарубаний синочку!
Божевільна вибігає зі сцени. З іншого боку виходить 2 божевільна, із хусткою на плечах і вінком на голові.

А я діточок побила,
До схід сонця поварила,
Трактористу- молодцю
Наварила холодцю.
Їж, Іване. Пий, Іване!
Хай коханнячко не в’яне!
Ти ж казав : «Якби сам…»
Подивись, дітей нема,
Їж коханий, не барися.
Виплюнь пальчики Орисі,
Від синів та від дочок
Тільки жменька кісточок.
Душі їх пішли до раю,
Я ж останки позбираю
Та й землиці їх віддам…
Всі ми будемо отам.
Божевільна повільно вішає вінок на стілець і зникає. Виходить наступний читець. Поступово виходять всі учасники із запаленими свічками.






Тихо, як свіча, догорав народ,
Бо не мав меча на чужих заброд.
Бо Господь йому скинув з неба плуг,
На ганьбу й страму дав покірний дух.
О, народе, встань! Сам собі порадь,
Бо з чужих старань, будеш помирать.
Буде знов душа йти на смертну креш,
Доки з лемеша зброї не скуєш.
Оберни сто суш в золоті хліба.
Вийми з наших душ страх і плач раба.

Разом: Господи, прийди в нашу не проглядь,
Дзвони розбуди, що в землі лежеть.


- Іще на могилах земля не осіла,
Ще воронів чорних батьки пам’ятають,
Ще мати живе, посивіла, аж біла,
Ще душі полеглих відплати жадають.
- Ще наше минуле не скоро минає…
Іще поіменно не названі вбивці,
Кривавий свій вік вони ще добувають.
Іще їх десятки сидять у столицях.
- Ти знаєш, нене, треба пам’ятати
Не тільки радість, а й святу біду,
Щоб більше помилок не повторяти,
Щоб нація не полягла в труну.
- Прости, народе божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому поселився диявол.
- Прости ж нас, роде наш замордований, лише сивою землею зігрітий.
- Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебні не складали, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили.
Разом: Царствіє небесне вам, Душі убієнні!

Всі завмирають. Звучить молитва «Отче наш».

MaRinKa_Z
29.10.2008, 17:45
O l g a,

нашла в Инете:

Сценарій уроку
"Голодомор"

Голодомор
Голодомор, ой, як це страшно,
Це помирали люди із села.
Все це було на Східній Україні,
Де влада будує нове їм життя.
І люди вступали у їхні колгоспи,
А хто не вступив – виганяли із сіл,
В Сибір, до Уралу, геть на чужину,
Назавжди покинувши рідну Вкраїну.
Там люди гинули в нужді і злиднях
Мільйони із них не вернулись назад.
Ті люди страждали, ті люди вмирали:
І мати, і батько, і донька, і брат.
Вже 70 років минуло, відтоді
Та біль той не вщухне, і рани болять
Про це не забудьмо!
Про це пам’ятаймо!
Ми мусимо всі ті часи пам’ятать!
Радянський уряд, яким керував Йосиф Сталін, вимагав від робочих все більше хліба, м’яса, молока. Бідні селяни перебивались з хліба на картоплю, але згодом і цього не стало. Люди ховали картоплю, зерно в ями, де тільки можна, та нічого не втаїли від ока збирача. Одного разу збирачі знайшли трішки картоплі в погребі однієї сім’ї. Ті якраз обідали. Збирач побачив у трьохлітньої малечі картоплинку, відібрав її, розтоптав ногою. Дитя заплакало і лишилося голодним. Ось яке страшне лихо – цей голодомор.
Перший ведучий. Шановні друзі! Сьогодні ми зібралися в цій залі для того, щоб увіковічнити пам’ять по тих, хто прийняв мученицьку смерть 70 років тому – в 1932–1933 роках. І день проведення нашого вечора пам’яті вибраний не випадково. 22 квітня – день народження вождя пролетаріату саме В. Леніна. Бо основними ініціаторами знищення українців голодом були саме Ленін і Сталін. І ми сьогодні тавруємо пам’ять про Леніна і підносимо пам’ять поро невинних мучеників.
У цей час учні-читці проходять до своїх місць за столом, на якому розламана хлібина, поруч – кетяг калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев’язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. Лунає музика („Реквієм” В.-А. Моцарта). Упродовж композиції вона лунатиме то тихіше, то гучніше.
Перший ведучий під звуки музики підходить до столу і запалює свічку.
Перший ведучий. Літа 7441 від сотворення світу (літа 1933 від Різва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.
Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі совами тривогами і надіями. Ми — єдині спадкоємці всього, що було.
То ж пом’янемо хоч сьогодні, із запізненням у декілька довгих десятиліть мовчання тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.
Хвилина мовчання. Звучить музика.
Не звільняється пам’ять
Відлунює знову роками
Я зітхну. Запалю обгорілу свічу
Помічаю. Не замки-твердині, а храми
Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.
Піднялись. Озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам’яної гори.
Надійшли. Придивляюсь:
„Вкраїна. ХХ століття”.
І не рік, а криваве клеймо „33”.
Рік 33-й. Клятий холодний,
З голоду пухне село.
Вже чиясь мати встати не годна:
– Смерть опустила крило.
Була весна, був 33-й рік.
Оракули, і ті чомусь замовкли.
Хоча б десь блимнула нічна сова,
Судомних днів стражденна оркестровка.
Зникала новороджена трава.
Засідання в Кремлі. Сценка
Хоч якою очевидною була зумисність голоду 1932–1933 років, правду про нього більшовики ретельно приховувати. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, тоді було почути бодай слово про найбільшу з несправдливостей, заподіяних нашому народові за всю історію. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоби вберегти себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.
Все таємне стає колись явним.
Як би вже і куди не ховав!
Тую істину знають спрадавна
Архіваріуси всіх держав.
Та і як заховати той голод?!
Не поміститься в жоден архів.
Він тече через страдницький жолоб.
І ні дна в нього, не берегів.
Та і як заглушити той стогін?
Його, врешті, почув цілий світ.
Ні зрівняння, і ні аналогій.
Втаємничений весь небозвід.
Не забути ні болю, ні гніву.
Чоловіче, собі помелись!
Що таємні посли і архіви?!
Час усе проявляє колись.
Ведуча. Історична довідка.
Історик. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, говорив: „Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади”. Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.
Не наважувалися сказати правду не тільки при Сталіні, а й при інших вождях-генсеках цілих 60 років. У жодних підручниках історії не можна було знайти жодного слова про голодомор.
Ось перед вами таке колись шановане видання „Історія Української РСР” 1981 року видання. На сторінках 329–329 читаємо: „В останні роки першої п’ятирічки внаслідок труднощів реконструктивного періоду стався тимчасовий спад рівня сільськогосподарського виробництва. Знизилися врожайність і валові збори сільськогосподарських культур, скоротилося поголів’я худоби, мали місця істотні продовольчі труднощі. Особливо ускладнилася господарська обстановка восени 1932 року у зв’язку з необґрунтованим завищенням хлібозаготівельних планів. Щоб виправити становище, з державних фондів колгоспам видали продовольчу, насіннєву і фуражну позики. Було скасовано попередню систему заготівлі зернових культур і встановлено для колгоспів і одноосібних господарств тверді зобов’язання перед державою. Заборонялося давати додаткові завдання колгоспникам і одноосібникам, які виконали обов’язкову поставку зерна державі. Лишки продукції вони могли реалізувати в колгоспній торгівлі за високими цінами, які складалися на ринку”. І все. За 1933 рік – ні слова. далі йде мова вже про другу п’ятирічку.
Ось бачите, як добре тоді було! Ніхто не забирав у селян останньої зернини, не було ніякого голоду, а ще й позику селянам давали, а лишки продуктів дозволили продавати за ринковими цінами.
Яке лицемірство! І написано це нашими шановними істориками-академіками через 50 років після голодомору. Сталін давно був уже на тому світі, а вони все брехали і обдурювали народ. І найжахливіше в цій брехні було те, що всі щиро вірили в те, що їм „подавали” і не думали підозрювати радянський уряд у брехні.
Так ось чому по голодомор не знають ні вчителі, ні наші батьки, ні дідусі з бабусями. Звідки ж модна було про це дізнатися, якщо не було ніякої інформації, бо правда приховувалася, і то дуже пильно!
Справді інформацію про голод 1933 року було віднесено до розряду державних таємниць особливої значущості.
Схоже, що не дуже поспішають оприлюднювати цю тему і тепер. Минуло 70 років від тої страшної трагедії, а діти в школі й досі не знають про це.
Займаються цією проблемою хіба що поодинокі ентузіасти, а решта „хранит гордое молчание”. Уже й Президент України підписав Указ про широке висвітлювання голодомору 1932–1933 років, а віз і нині там. Засоби масової інформації чи не соромляться висвітлювати ті події. Чи банан ви читали, чи чули по радіо, чи бачили по телебаченню щось про голод? Тільки студія „1+1” показала фрагменти історичного фільму про ті страшні роки.
Отже, давайте про це говорити голосно ще і ще, і не тільки в цій залі.
Вірш „Жалива правда”
В жахливий час зникає раптом жах
Аби не збожеволіти завчасно!
Збирає Пам’ять на гірких полях
Людську зневагу, що вродила рясно!
І каменіє з нелюдського страху!
Куди не глянеш – скривджені мерці.
А як же ті живі?! Під смертним дахом.
...На цвинтарі розкажуть чебреці
Та цвинтарів якраз-то і нема.
...Ні сповіді, ні навіть домовини.
Без тризни поховала всіх зима.
Ніхто, ніде – і кущика калини.

І півстоліття правдоньки – ні з вуст.
Чи, Господи, то не страшна крамола?!
Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,
Щоби не повторилося ніколи!
Вірш „Дівоча сльоза”
Плаче Таня.
На возі з мерцями.
Вона, людоньки, ще ж бо жива...
А везуть вже до смертної ями.
Забарилися десь перезва.
І нема кому косу розплести.
Повмирали і дружби, й дружки.
Отака українська сієста.
Отакії московські стрічки.
Дочекалася свого весілля.
Мертві хлопці...
Усі женихи!
Наречена поверх, як неділя.
А ще вище – чужії гріхи.
Серед білого дня стало темно.
Що, гробарю, ти Богу сказав?!
Покотилась, як сонце, на землю
Та остання дівоча сльоза.
Сценка „Хлопчик
Вірш „Вічний монолог”
Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночулу...
Я чую запах квітів. Я не вмер...
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось.
Хоча б за коси верб.
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
...Усі проходять мимо.
...А житечко моє таке густе.
...А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
Вірш „Біла молитва братика”
Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в рці?..
Медична довідка
Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голоду (наприклад, у Книзі-меморіалі „33-й; Голод”) засвічується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили для боротьби. Голод призводив бо божевілля і канібалізму. Дистрофія нищила розум, свідомість людей, перетворювала їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим.
Голод руйнував громадські і суспільні зв’язки, кожен голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.
Вірш „Українська нестерпна сюїта”
Українська нестерпна сюїта...
А навколо – одна сон-трава.
Умирать почали... у квітні.
Коли всюди і все ожива.
Ні живої води... ні порому,
Що єднає життя на порі.
Чи ж то легко смеркать молодому
На ранковій веселій зорі?!
Вже і проліски, і блавати...
Ще би трохи – і садж зацвів!
Як було тим очам закриватися
Під лункий солов’їний спів?!
...Умирать почали у квітні.
Вірш „Ні труни, ні хрестів”
Ні труни, ні хрестів,
І ні тризни!
Прямо в яму. Навіки-віків!
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів.
Ні віночка. Ні навіть барвінку...
Наче падалиць – під вітрюган1
То причастя твоє, Укранко.
Українцю, то твій талісман.
Ні могили, ні хресного знаку.
Щоби пам’ять розтерти на дерть!
Це тобі, Україно, подяка.
Щоб на всі покоління.
Ущерть!
Ведуча. Та повернімося до історії. Ось історична довідка.
У жовтні 1932 року в Україні було направлено з Москви комісію на чолі з Молотовим, яка мала надзвичайні повноваження. Вона перевела Україну на блокадне становище.
Засідання Політбюро в Харкові
Сценка
У поїздах і на станціях бригади ДПУ перевіряли багаж пасажирів, конфісковували продовольство, яке селяни купили за власні великі гроші, або обміняли на цінні речі за межами України, щоб врятувати сім’ї від голодної смерті. Деякі села заносилися в „чорну дошку”. У них селян позбавляли прав на виїзд, і якщо в селі не було запасів їжі, село вимирало.
Забирали із селянських господарств не тільки зерно, а й худобу, птицю, будь-які запаси їжі: картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та ін. Конфіскація подавалась як кара за „куркульський саботаж хлібозаготівель”.
Фактично ж це була дія, свідомо, спрямована на повільне фізичне винищення селянських родин – кореня нації.
Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезній території України було розгорнуто небачений терор голодом, щоб навчити тих, хто виживе, „уму-розуму” (вислів Косіора), тобто сумлінній праці на державу в громадському господарстві колгоспів.
Те, що відбувалося в Україні в 1932–1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в українських селян всі їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості (тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).
Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали.
Батько і син
Сценка
Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх у місто і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.
А Сталін у ці трагічні місяці небаченого в історії людства голодомору спромігся визнати публічно лише „харчові труднощі в ряді колгоспів”.
19 лютого 1933 року відбувся організований з’їзд колгоспників-ударників, де Сталін цинічно заявив: „В усякому разі, порівняно з тими труднощами, які пережили робітники років 10–15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою забавкою”.
Знаючи про те, що від голоду вимруть цілі села, Сталіним і його прибічниками було організовано переселення цілих родин з російського нечорнозем’я та віддалених областей у порожні села в Україні. Приїжджали в готові хати, на оброблені землі російські переселенці, які заповнювали цілі села і об’єднувалися в колгоспи. Таке явище особливо було характерне для північних і східних областей України: Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Кіровоградської, Херсонської областей. Ось звідки взялося „русскоязычное население”, яке тепер диктує нам свої умови.
Досліджуючи втрати від голодомору 1932–1933 років, було встановлено, що загинуло близько 12 млні вивезено до Сибіру 3 млн українців. Повні демографічні втрати, включаючи катастрофічне зниження народжуваності під впливом голоду сягають від 15до 18 млн чоловік.
Нині кажуть, що село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору, матеріальний відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором 1932–1933 років.
Що ж забрали з собою в могили ті 12 мільйонів великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 1933 року в демографічній структурі населення України. Це провалля невідворотно повторювалося потім ще й ще – коли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям, яких давно вже забрала голодна смерть і дітям цих ненароджених.
А пішли ж найкращі несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя ц справедливості, людяності й відвагою, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ.
Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей.
Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні в 1932–1933 роках
1. Причини голодомору:
а) вивезення з України урожаю 1932 року до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів з числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамівців і уповноважених з Росії;
б) колективізація;
в) розкуркулювання;
г) денаціоналізація;
д) геноцид.
2. Наслідки голодомору:
а) внаслідок повного виснаження організму від глоду вмерло 12 мільйонів чоловік;
б) вивезено з Україні до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 млн осіб;
в) щохвилини помирало 17 людей, а щодоби – 25 тисяч.
3. Відповідальність:
а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;
б) керівники: Каганович, Молотов;
в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровський, Постишев.
4. Комісія вважає:
а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації;
б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні беззаперечно були злочином проти людства.
Ведуча.
О, як же ти не вмерла, Україно?!
Бо скільки ж то зловісницька мета.
Звела людей, приречених безвинно, –
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
Усі встають і співають травестії гімнів.
Повстаньте, гнані і голодні
Беріть кочерги й рогачі.
Женіть „буксир” із України –
Не переводив би харчі.
Приспів:
Чуєш кури забрало
Ще й по півня прийшло,
У коморі пошукало
А півня не знайшло.
Ми сміло в бій підем
За суп з картошкой
І куркулів поб’єм
Столовой ложкой.
Вийшли ми всі із народу –
Хліб відібрали у нас.
Ось вам Союз і свобода,
Ось вона, сталінська власть.

bigTop2006
13.11.2008, 22:25
да-а-а-а

Kozachello
14.11.2008, 12:42
...Я не поняла вообще вот этой формулировки: ???? Вам простите какой сценарий накрапать??? Коллективизации? Расстрелов?? А может Инсценировку "Закона о (трех) колосках"???
Спрашивайте корректно, если хотите получить ответ! Но сдается мне вы не на тот форум зашли с таким вопросом!

Это просто девушка "поехала без поезда" на ющенковской внутренней политике...
Истинный голодомор он же и начал, и к середине 2009 г. это будет уже очевидно!

O l g a
18.11.2008, 17:04
спасибо большое за понимание. Если что надо пишите на адрес opplman2605@pochta.ru

Людмила Радченко
23.11.2008, 22:39
А почему "заказчики" Вашей столь трогательной (и столь же надуманно-извращенческой!) темы не потрудились обеспечить Вас свежеразработанными методическими материалами (мортиролог на 75.000 фамилий и т.д.) или, хотя бы, профинансировать Ваши "креативные" изыскания, а вместо того, буквально "послали" Вас на форум "северного соседа" (наивно-добродушного медведика), политика которого неустанно и столь же безуспешно поливается помоями бездарной украинской прессы вот уж, как 4-й год?..
:ok:

А прощения так никто и не попросил за всё это...
Забывать нельзя.

Но так вспоминать....
Голод не выбирал по национальному признаку...

Мне стыдно за свою Родину.


Уважаемые модераторы. закройте пожалуйста эту тему....

MuzSan
26.11.2008, 21:15
Заигрались вы там, ребятки! Бог дал Вам дар дарить радость людям, а Вы в грязь лезете ...

Kozachello
11.12.2008, 16:53
...
Мне стыдно за свою Родину.
....

Мне - тоже!:jopa:

Заигрались вы там, ребятки! Бог дал Вам дар дарить радость людям, а Вы в грязь лезете ...

Ой, любезнай! Да на нас (на формальной территории Украины) эту самую грязь ушатом льют с ноября 2004г. - и ничего, живы ещё, Вашими молитвами!flower

наталья сергеевна
11.09.2009, 17:45
Господи! Какой бред! Вы думаете нам приятно проводит эти кошмарные мероприятия в школах??? Вы думаете мы от ужаса не в ступоре, когда добровольно-принудительно заставляют проводить линейки, открытые семинары, конкурсы рисунков и сочинений среди деток школ нашей Великой Украины!!! Нас обязывают все это делать!!!! Да была страшная трагедия в истории народа, но не до такой же степени!
Зачем винить ни в чем неповинного человека! Да она ищет сценарии по голодомору! И никто я думаю сверхзарплаты не платит ей! Я в ужасе от всего этого! И вообще,не стоит винить во всех грехах весь украинский народ, восток Украины еще борется за преподавание в школах на русском языке, это наш родной язык. Я не отвечаю за наших политиков, и так все ясно. не судите то, о чем вы и представления не имеете!

Капрал
04.12.2009, 08:56
По жизни ваш народ кто только не угнетал,но не русский народ устроил вам голодомор.Нам его тоже устраивали.Мы любим Украину и украинский народ и думаю они нам отвечают тем же.

наталья сергеевна
04.12.2009, 20:32
История Украины переписывается каждый год. Стукнуло нашему президенту и его жене американке в голову, и не выбьешь теперь. Голодомор был и в России и в Украине, и не хотят наши политики это понять. Сумасшедшие деньги тратятся на это!!! Лучше б пустили их на благотворительность!!! Простой народ Россию ни в чем не обвиняет. Историки разбегаются во мнениях : в чем же все таки причина этой трагедии, и однозначного ответа еще никто не получил!

Cherry
03.06.2010, 05:06
Вот сценарий, правда уже не помню, материалы были собпраны по всему интернету, и, конечно, на этом форуме. Да здравствует метод компеляции""""":smile:

Вечір пам”яті і скорботи, присвячений пам’яті жертв голодомору та політичних репресій
„Болісний спогад”

До початку заходу в фонограмі лунає класична музика. На імпровізованому сценічному майданчику зліва розташований столик, на якому знаходяться сніп, рушник, чорний хліб, сіль, квіти з чорною стрічкою, свічка. В фонограмі звучить „панахида за померлими з голоду” Євгена Станюковича. Виходить ведучий у чорному одязі. В фонограмі лунає дзвін коло кола, мішкується, класична музика.


Ведучий. Тож, Господи, якщо се чуєш слово,
Згадаймо мертвих і живих,
Хай не забудем ми ніколи
Кісток жертовних, вікових.
Допоможи здолати спрагу,
Ту спрагу помсти крижану
І пам’ятать людську відвагу
До смерті вірну молоду.
Хай ми поляжемо кістками,
Та відрубаємо навік,
Хай будем справжніми катами,
Та не заплющимо повік,
Допоки не лунає слово
„ГОЛОДОМОР” і всіх серцях,
Поки не зрозумієм знову,
Що ходим всі ми по мерцях.
Що, може, дід, а, може, прадід
Хлібини крихітки не мав,
Поки усякий скаже: „Справді,
А я такого і не знав”.

А почалося все літа 7441-го від створення світу, літа 1932-го від Різдва Христового. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці, а була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу: старих, молодих, дітей, і ще не народжених у лонах матерів.
Досі не віриться, що тут, у житниці України, раптом зник хліб. Люди залишились без зернини і це в урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали родини і села. Смерть сновигала, як примара, на шляхах, на полі, в хатах. Як могло статись, що родюча, щедра, багатюща земля з мозолястими руками наших дідів та прадідів залишила їх без хліба?

В фонограмі лунає музика. Виходять читці.

Читець 1. Хто се? Чий голос щоночі просить: „Хлібця. Хлібчика дай, мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця”? Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися усі страждання, муки і скорботи роду людського, і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чи це мільйоноголосий стогін у мені?
Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна ні берегів...

Читець 2. Кричу до мовчазного з разками пташиних ключів неба, до білих садів, схожих на велетенські моря, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічки людського життя.

Читець 3. Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! Повтори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, не в липні, а у весняну пору дай!

Читець 4. Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала до зернини!
Ти ж зумів двома рибинами і п”ятьма хлібами нагодувати п”ять тисяч. Сотвори диво - нагодуй! Поможи!

Читець 5. Прости небо! Прости землю! Простіть зорі! Всі сили земні і небесні простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від створення світу, простіть!

Панахида, виступаючі. Загальнодержавна хвилина мовчання та акція „Запали свічку”.

Читець 1. Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села, перелісники та хутори,
Повстаньте всі, кому сказали вмри!
Засяйте над планетою невинні душі,
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам`яті невигасний собор.
Це 32-й – 33-й рік. Голодомор.

Разом. Голодомор....

Читець 2. Пекельні цифри та слова
У серці б`ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива
Рік 33-й,… Голод…

Разом. Голод....

Читець 3. У люті сталінській, страшній
Тінь смерті шастала по стінах,
Семи мільйонів – Боже мій
Недолічилась Україна.

Читець 4. Великий голод – вічний гріх
З лихої прихоті й сваволі!..
Той рік на нашу долу ліг,
Мов згусток кров’янистий болю.
В історії ж пером швидким
Писались гімни і хорали,
А ці пекучі сторінки
З історії повикидали.

Читець 5. В руках, що виростили хліб,
Не залишили і зернини.
Ні. Рід наш в горі не осліп –
Ти все згадаєш, Україно.
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам
… Хоч радість легше пам`ятать,
Та треба пам`ятать і горе.

Читець 1. Далекий 33-й рік…
Прийшла весна, а в душах холод.
Запам`ята народ навік
Жахливий і жорстокий голод.
Та найродючіша земля,
Що завжди щедро дарувала
Плоди, годуючи селян,
Для них могилою ставала.

Читець 2. А смерть, як жінка нежива,
Бродила з хати і до хати.
І переступлена межа,
І не святою стала мати.
Десь прославляли комунізм,
І партію, й вождя народів,
А в селах що? – Канібалізм –
Жахливе явище природи.

Читець 3. І що таке людське життя?
П`ять колосків на чорнім полі,
А помираючі – сміття, і
У дітей сивіють скроні.
За що, народе, ти страждав,
І цілі села вимирали?
Чи мало болю ти зазнав,
Щоб тебе голодом карали?

Читець 4. Далекий 33-й рік
Б`є невгамовним болем в груди,
Свіча запалена горить.
Ми мусим пам`ятати, люди!

yuzvak
06.06.2011, 09:33
Скидываю сценарий митинга, посвященного голодомору в нашем городе. Может пригодится))))

Сценарій
мітингу-реквієму з нагоди
Дня памяті жертв голодоморів та політичних репресій

Перед початком мітингу звучать інструментальні мелодії (Є.Станкевича).
Перед пам’ятним знаком – Символічний Хрест.
Керівництво міста, представники громадських організацій, молодь, школярі, духовенство займають місця навпроти знака пам’яті жертвам голодоморів та політичних репресій.

Ф-ма «Панахида за померлими» Є. Станкевича
Дикторський текст: Шановні земляки! Пам'ять, пам’ять – нескінченна, у пам’яті все: і життя людини, і життя країни. Без болю не згадати страшні муки і переживання нашого народу в роки голодоморів та під час політичних репресій 20 століття.
Ф-ма «Україна» виконує В.Шаміна
Диктор: Буде минати час, але на нашій землі з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і донькам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках мирного часу.
Вихід дівчат – українок у чорних хустках з калиновими гілками, хлопця в українському вбранні з вінком колосся, обвитим чорною широкою стрічкою.
На вступ пісні дівчата займають свої позиції біля пам’ятного знаку, хлопець покладає вінок на знак.

Розпочинається церемонія покладання квітів.

Диктор: Шановні земляки! Оголошується церемонія покладання квітів до пам’ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій.

Квіти від :
- керівництва міста;
- депутатів
- духовенства
- представників підприємств та організацій,
- молоді Павлограда.

Після церемонії покладання квітів дівчата – українки залишаються на своїх позиціях.

Диктор: Шановні павлоградці! Голодомор… політичні репресії… Ще багато років будуть відлунням пам’яті та співчуття у кожному серці українця. Мабуть не має родини, якої не торкнулося це страшне лихо! Не має людини, яка б залишилася байдужою до болю історії своєї землі. Шановні земляки! До вас звертається - Павлоградський міський голова Іван Сергійович Метелиця!

Виступ представника міської влади

Диктор: Земляки! Нехай усі страшні події в нашій країні залишаються у минулому. Але память ніколи не залишає наші серця і душі про страждання людей — наших з вами рідних. З Божим словом та молитвами у цей день до нас і до них Православна церква.

Слово духовенству

Молебень

Диктор: Шановні павлоградці! Нехай чорний птах лиха більш ніколи не розправляє крила над нашою рідною землею, а тільки світлий вогник добра та благополуччя сяє в кожній домівці, у кожному серці!

Ф-ма «Свіча» виконує Л.Москівець

Вихід солістки з великою лампадою та чотирьох дівчин у білому вбранні зі свічками. Дівчата в білому займають позиції дівчат – українок. Розводка дівчат – українок.
Під час пісні присутнім роздаються свічки.

Диктор : Пам'яті мільйонів наших земляків, які загинули мученицькою смертю від голоду. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, пам’яті тих, хто загинув від політичних репресій, присвячуються ці хвилини.
Дорогі співвітчизники, вшануємо пам’ять жертв голодоморів та політичних репресій хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання
Ф-ма «Метроном»



Диктор: Шановні павлоградці! Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не навчені забувати її чорних сторінок. Сьогодні ми зі свічками біля пам’ятного знаку жертв голодоморів та політичних репресій стоїмо немов у храмі, храмі скорботи і пам'яті. Тож приєднаймося до Всеукраїнської акції «Запали свічку» ! І нехай наші вогники свічок об’єднують все більше і більше поколінь у незгасному вогні пам’яті, поваги та віри, надії та величної любові до своєї рідної землі, її народу й її історії.

Присутні запалюють свічки, з’являються вогники свічок у вікнах домів.

Ф-ма «Українська»

Диктор: І по звичаю, ми сьогодні на пам'ять про усіх померлих від голоду розділимо крихітки найдорожчого безцінного хлібу, якого так не вистачало у ті голодні часи нашим землякам!

Вихід дівчат – українок, хлопця з хлібом на розносі, роздають хліб усім присутнім.

Дикторський текст: Мітинг-пам’яті по жертвам голодоморів та політичних репресій завершено.

Набат
Розводка учасників театралізованої частини мітингу.

Ф-ма «Українська – інструментальна»