Історія українських свят

[Музя01]

1 ЖОВТНЯ - ДЕНЬ МУЗИКИ
Бережіть музичного керівника!

Якось непомітно для усіх наступило 21 століття. І цей факт змушує міркувати о багатьох проблемах - особистих і суспільних, приватних і глобальних. Ми мимоволі задумалися: а що ж відбудеться з музичним керівником у майбутньому?
Музичний керівник дитячого садка - це особлива професія. І з'явилася вона відносно недавно - у післявоєнні роки. До цього музичним вихованням займалися самі вихователі. Іноді їм допомагали музиканти, які приходили в дитячий садок, коли потрібно було підготувати й провести свято. І з того часу, як з'явилася така посада, що і називалася по-різному: «музичний працівник», «музичний вихователь», «музичний керівник» - сформувалася в суспільстві думка, що музкерівник потрібний, переважно, для того, щоб у дітей було свято. Тобто, що професія ця - щось середнє між акомпаніатором і масовиком-витівником.
Напевно, багатьом з боку здається, що робота ця легка, «святкова», яка не потребує виняткових талантів. Ну, подумаєш, що тут складного: дітей порозважати і свято провести! Тому й ставлення до професії муз.керівника зложилася цілком певне: робота «не пильна», займає неповний робочий день тощо.
Напевно, саме це ставлення й призвело до такої кричущої несправедливості, коли праця музичного керівника, що має подвійне утворення (музичне - до речі, дороге й трудомістке - і педагогічне), оплачується відповідно на один розряд нижче, ніж праця вихователя або вчителя, коли треба доводити, що музичний керівник - педагог, що працює з дітьми, навчає їх музиці.
На жаль! Домогтися справедливості поки ще дуже складно.
Але й цього мало!
Незважаючи на мізерну оплату праці (зарплата музичного керівника, як і вихователя ДНЗ, нижче прожиткового мінімуму), робота в останні роки стає усе складніша й складніша. Останнім часом зарплата музичного керівника стає усе нижче, а вимоги - усе вище. Хоча проблема не тільки в зарплаті, але й у відношенні до цієї категорії фахівців.
І що ж у результаті? Усе більше й більше дитячих садків залишаються без музичного керівника. Після закінчення музичних училищ і інститутів мало хто з молодих фахівців приходить у дитячий садок. Ще 5-10 років - і музичних керівників майже не залишиться.
Що ж робити? Може бути, можна якось виправити стан, втримати унікальних фахівців - музичних керівників дитячих садків (до речі, тільки в нашій країні ця професія має настільки широку творчу спрямованість)?
І у зв'язку із цим ми звертаємося до Вас!

Погляньте на наших музичних керівників!
 Це вони не мають права хворіти, тому що без них не буде свята в дітей.
 Це вони повинні все вміти робити: грати на музичному інструменті, співати, танцювати, малювати, шити, вірші складати, сценарії писати й тощо.
 Це вони повинні завжди посміхатися, піднімати настрій дітям і їх батькам.
 Це вони повинні постійно вчитися, закуповувати нову методичну літературу, аудіокасети, диски й тощо.
 Це вони повинні бути завжди гарними, модно й зі смаком одягненими, тому що музичні керівники — «обличчя» закладу.
 Це вони повинні бути психологами й дипломатами, що вміють домовитися з усіма фахівцями в дитячому садку, адміністрацією, батьками із приводу організації свята.
 Це вони несуть усе з дому: фарби, папір, тканини, одяг і всілякі атрибути для проведення занять і свят з дітьми.
 Це вони у вихідні дні й по вечорах складають нові сценарії та вірші.
 Це вони … тай усього не перелічити.
І якщо ми хочемо, щоб вони не йшли з роботи, щоб вони приходили до нас після закінчення музичних училищ і інститутів, щоб вони могли спокійно працювати, реалізуючи свою творчість, своє покликання до професії, треба про них піклуватися й створювати умови.
Які? От, мабуть, кілька таких побажань:
 не вимагати копіювання досвіду інших педагогів, якщо він не відповідає можливостям, нахилам музичного керівника;
 поважати й цінувати працю музичного керівника, не змушувати його підмінювати вихователів або інших працівників дитячого садка (звичайно, з урахуванням бажань самого музичного керівника);
 створювати гарний, піднятий настрій і не допускати стресових ситуацій на роботі (адже поганий настрій музичного керівника може відбитися й на настрої дітей);
 надавати матеріальну підтримку в придбанні нот, посібників, музичних інструментів, костюмів, атрибутів і інших матеріалів, необхідних для роботи (оскільки музичний керівник не може все оплатити зі своєї мізерної зарплати);
 І останнє, але, мабуть, найважливіше - створення творчої, доброзичливої атмосфери, що стимулює роботу педагога-музиканта.

Бережіть музичного керівника!
Може бути, саме він навчить дітей красі й тим самим урятує світ!

[Музя01]

Хотіла вставити картинку, але не вдалося, ще не вмію. а взагалі зі святом любі! здоров'я вам і терпіння!!!!!! привітаймо один одного, бо хто ще нас привітає!

[Мартын]

С праздником!!!"Наполним музыкой сердца!"
Удачи и Добра!!!

[Elen2]

Девочки, дорогие ,поздравляю Вас и праздниками!!!

Хай ваша думка квітне барвінково,
Хай творчості не змовкнуть ручаї!
Здоров`я вам, наснаги і любові,
Щоб дітям дарувать серця свої!

[IMG]http://*********ru/865287.jpg[/IMG]
[IMG]http://*********ru/866311.jpg[/IMG]

[Иришка Б]

Дорогие девочки примите и от меня поздравления с праздниками!Удачи вам!

[IMG]http://*********ru/863254.gif[/IMG]

[Elen2]

Девочки, нашла немного материала по праздникам и решила открыть эту темку.Присоединяйтесь.

ПРО РІЗДВО від Левка



Різдво – свято традиційно родинне. Ніч напередодні Різдва вважається чарівною. Ми загадуємо бажання і просимо у Бога, щоб Він допоміг нам їх здійснити.
Ось що я (ваш друг Левко) можу розказати вам щодо цього свята…
Коли Діві Марії було 16 років, її обручили Йосипу. Він любив свою дружину і піклувався про неї.
Незадовго до народження Ісуса Христа, римський імператор звелів всім мешканцям країни піти на так званий перепис населення. Отже, Марія та Йосип пішли до Віфлеєма. Це було достатньо далеко від них, тому вони йшли довго і дійшли тільки вночі. В готель, де вони хотіли переночувати їх не пустили, бо всі місця були зайняті такими самими приїжджими на перепис. Відтак, їм довелося ночувати у будиночку для худоби, яку вони знайшли на полі поруч. У ту саму ніч у Марії народився Син, якого Їй і обіцяв Бог. Вона знала, що Він – Син Божий. Марія огорнула його у пелена, та покласти його у ліжечко вона не могла. Адже рідко коли в загонах для худоби є дитячі ліжечка :). Тому вона поклала Синочка у ясла – підставочку для сіна, з якої їдять корівки та віслючки.
Навколо Віфлеєма було багато полів, де пастухи стерегли свої стада. В ту ніч, коли народився Ісус Христос, вони раптом побачили яскраве світло з неба і до них спустився Янгол. Здивовані пастухи спершу трохи злякались, та Янгол заспокоїв їх:
- Не бійтеся! Я приніс вам хорошу новину, яка стане новою радістю для всього світу! Бог послав Свого Сина на землю, щоб врятувати людей від гріха. Підіть до Віфлеєма. Там ви побачити Його. Він лежить у вертепі, в яслах!
Коли народився Ісус Христос, з’явилася на небі нова зірка, якої раніше люди не бачили.
Далеко від Віфлеєма на сході, жили заможні і розумні чоловіки – волхви. Коли вони побачили нову зірку на небі, то дізналися про народження Ісуса Христа на землі. Вони хотіли поклонитися Йому, про те не знали як Його знайти. І ось, ця дивовижна зірка повела їх до Ісуса. Вони побачили Марію з Дитинкою на руках і подарували Немовляті подарунки: золото, ладан та смирну. А потім нарекли Його Царем Неба та Землі.
Отак народився маленький Ісусик.


Різдвяний стіл
Дванадцять страв на Святвечір




У Святвечір під стіл кладуть сіно, "щоб худоба та вівці водилися" (щоб був в хаті добробут). Стіл посипають зерном, потім застилають білою скатертиною, а на кожний кут кладуть часник. Кажуть, він оберігає від злої сили та хвороб. Перед вечерею запалюють свічку за померлих і читають "Отче наш".

У Святвечір на столі, за традицією, мають бути 12 пісних страв з усіх плодів городу й саду, на честь 12 апостолів.

Всі страви мають бути пісні: без м'яса, молока, яєць та жиру. Тільки на олії.
Наприклад:
1. голубці зі пшоном
2. заливна риба
3. вінегрет
4. салат із квашеної чи свіжої капусти
5. тушкована капуста з грибами
6. картопля або каша
7. квасоля
8. вареники з капустою, грибами, картоплею, вишнею, маком та грушками
9. грибна і рибна юшка
10. гриби з цибулею
11. Узвар
12. Кутя

Пропоновані рецепти різдвяних страв:

Узвар
Другою стравою після куті на Буковині вважають густий узвар із сушениці - з груш, яблук, слив. Дехто додає чорноплідну горобину, малину, вишні. Насипаєте у каструлю всі вказані інгредієнти, насипаєте цукор і варите до густого кольору. Потім його потрібно остудити

Риба з грибами
1 кг риби (короп, карась), 1 кг картоплі, 50 г сушених грибів, 2 цибулини, 10-15 маслин (без кісточок), 3/4 склянки грибного відвару, сіль, перець - до смаку.
З почищеної і вимитої риби вийняти кістки, порізати її на шматки, змішати з нарізаною вареною картоплею, посіченими вареними грибами і злегка обсмаженою ріпчастою цибулею, покласти в каструлю, додати маслини і перець, залити грибним відваром, тушкувати на помірному вогні, посипати сухарями і поставити для запікання в духовку на 15-20 хвилин.

Голубці з печерицями
500 г печериць, 200 г моркви, 200 г цибулі, 150 г рису, 100 г олії, одна капустина.
Гриби вимити, дрібно нарізати і пасерувати на олії. Моркву вимити, почистити і натерти на тертці. Посічену цибулю пасерувати з морквою на олії протягом 2 хвилин. Рис замочити на 2 години, заливши окропом. Вимішати пасеровані гриби, овочі і рис, посолити до смаку. Викладаючи приготовлений фарш на капустяні листки, сформувати голубці. Покласти їх у каструлю, залити підсоленим окропом і тушкувати під покришкою приблизно 30 хвилин.

Пампушки
500 г борошна, 40 г дріжджів, 100 г цукру, 0,5 ч. ложки солі, 1 склянка молока, 50 г маргарину, 4 яйця (жовтки), 1 ст. ложка коньяку, ванільний цукор.
Для начинки: мак, розтертий з цукром, або пелюстки троянди, перетерті з цукром, або вишневе варення.

Борошно пересіяти, дріжджі розчинити у молоці. Маргарин розтерти з цукром, ванільним цукром, цедрою лимона, додавати по одному жовтку і розтирати до утворення однорідної маси. Розчинені дріжджі влити до маси, додати тепле молоко, коньяк, всипати борошно і замісити пухке тісто. Накрити, щоб підійшло, перемісити. Дати ще раз підійти, тоді частину викласти на посипану борошном дошку, розкачати корж завтовшки 1,5 см, склянкою позначити кола до половини коржа, у центр кожного покласти начинку, накрити другою половиною тіста і склянкою вирізати пампушки. Викласти їх на дошку, посипану борошном, накрити і поставити в тепле місце, щоб підійшли. Смажити у великій кількості жиру, щоб плавали. Виймати на паперові серветки, щоб вони увібрали зайвий жир, посипати цукровою пудрою з ванільним цукром.

Яблука, фаршировані оселедцем
На 10 порцій: 5 кисло-солодких яблук середнього розміру.
Фарш: 150 г філе оселедця, 1 маленька цибулина, 1 маринований огірок, 2 ст. ложки сметани, 1 ст. ложка вершків, 2 ст. ложки майонезу (можна замінити сметаною), 1 ч. ложка гірчиці, 2 ст. ложки посіченого кропу, мелений білий перець - до смаку, лимонний сік.

Яблука вимити, розрізати навпіл, вийняти зернята і ложкою обережно вибрати м’якоть, залишаючи стінки завтовшки 3-5 мм. Для оселедцевого салату дрібно порізати яблучну м’якоть і скропити її лимонним соком. Інші складники також дрібно порізати, усе змішати зі сметаною, вершками, майонезом, гірчицею, кропом і перцем. Нафарширувати половинки яблук салатом і поставити у холодильник.

Рецепти Куті



Кожен складник куті — це символ. Наприклад, зерно означає силу та здоров'я, cмак — багатство і добробут, горіх — дружбу і любов у родині, а вино — то кров Господня.

1. Кутя з перловки (традиційна)
Перловку добре промити, залити холодною водою і поставити на півгодини, щоб набухнула. Потім відціджуєте, заливаєте окропом і годину варите на невеликому вогні. У готову кашу додаєте розтертий у макітрі (або у дерев'яній ступці) мак, розмочені родзинки і курагу, мелені м'ясорубкою горіхи. Все заливаєте виноградним соком, додаєте по ложці меду та церковного вина "Кагор".

2. Монастирська кутя
Відварити 1 кг пшениці. Потовкти її, щоб вона була м'якшою. Додати 200 г підсмажених волоських горіхів, 200 г протертого маку та 200 г родзинок. Суміш заправляють медом (250 г) та узваром із яблук та груш (0,5 л).

3. Кутя з рису
1 склянка рису, 100 г маку, 100 г ядер волоських горіхів, 1-3 ст. ложки меду, цукор до смаку.
З рису зварити на воді звичайну розсипчасту пісну рідку кашу, охолодити, підсолодити до смаку. Краще використовувати мед, але частину його можна замінити і цукром. Окремо розтерти мак і додати до каші. Якщо каша густа, її треба розбавити охолодженою кип’яченою водою. Насамкінець додати ядра волоських горіхів і родзинки, які слід ретельно вимити, залити окропом до м’якості. Готова кутя має бути соковитою, рисові зерна - цілими.

Добавлено через 1 минуту
Свято Маланки (Щедрий вечір) та Василя (Старий Новий рік)
Історія та традиції свята



Матеріал запозичено на сайті:
"Скільки віднімеш від тіла, стільки додаси сили душі".
Святий Василій Великий
13-14 січня. Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим).

Довідка
Святий Василій
Святий Василій Великий прославляється, як «святий Христовий язик», «пастир Христової Церкви», «Божественна і священна бджола Христової Церкви», «царська окраса Церкви», «пребагатий скарб наук», «непобідний Трійці поборник», «Ти йшов твердою дорогою чеснот», «твоє слово це хліб ангельський», «невинности чаша», «для монахів взірець чесноти», «світло благочестя», «труба богослов'я».
На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах Вінниччини, навіть кров'янки, які є традиційною новорічною стравою, називають “маланками”. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби “Маланку” та “Василя”.


Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру, або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха (соломи, що лежала на долівці від Святого вечора). Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири, або палицею і промовляв: "А чого ти, грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!" Або: "Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати". За дерево відповідала дружина: "Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану". Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев'язувала його перевеслом.
В народі вірили, що після таких процедур дерево злякається і обов'язково дасть гарний урожай. Адже на Маланки, особливо в Новорічну ніч, рослини розуміють людську мову, а тварини навіть самі розмовляють по-людському. До речі, тварини в цю ніч могли поскаржитись Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходяться. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять.

А ще на Маланки господині ретельно чепурять, підбілюють піч, адже в ніч напередодні Нового року вона танцює, віддається. Ось які пояснення стосовно вшановування печі в новорічну ніч, записані в різних регіонах України, приводить професор С.І.Килимник: "Тому то піч на Маланки мусить бути чисто вимащена, "щоб не кляла, що не вимащена". Ніхто у цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого на неї не кладуть, бо тяжко їй танцювати"..."Нехай спочине"... "Василь з Маланкою приходить танцювати на печі - аби їм не перешкоджати"... На піч кладуть овес - "на коровай, так як у нас на весілля, і їй дається вівса, як ся віддає". "Аби мала чим коня годувати, бо вона їде в місто, на герць".

З настанням сутінок по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше.





Серед ряджених найчастіше зустрічаються образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота... Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. В руках Маланка носила куделю. Вона дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю "косметикою". Дослідник українських новорічних обрядів “Коза” і “Маланка” О.Курочкін пише: “У деяких селах українського Подністров’я (села Голосків, Кептинці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області ) за оповідями інформаторів, замість хлопця на роль Маланки вибирали гарну огрядну жінку, яка мала дітей і була щасливою в шлюбі.”
Козою був парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з рогатини до якої прикріплювали дві дощечки (рот), і пасмо прядива (бороду), рот відкривався і ляскаючи закривався, що лякало дітей. Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду – хвіст з віника. Ведмедями одягалися найсильніші парубки, які гарно вміють боротися. Їх костюми складали вивернуті хутром догори кожухи, до ніг прив’язували жмути соломи, сіна, або овечі шкури, зі шкур виготовляли і маски. Журавлем був парубок на ходулях, або з довгою шиєю, яку робили з жердини.

У дівочому гурті роль Маланки і Василя виконують дівчата. Дівчата “убирають Маланку у хвату, як молоду обквітчають цвітами, Василя підбирають теж з дівчат, надівають на Василя гарні штани, френч, шапку, підводять вуси. Обох гарно підмальовують. Подекуди дівчата щедрівниці обмежувалися лише одним костюмованим персонажем – Маланкою“.
Підійшовши до вікна, ряджені в пісенній формі просили у господарів дозволу щедрувати:
“Гой Іване, Іваночку, Пусти до хати Маланочку…” “Пустіть до хати погріти п’яти, Пустіть до груби погріти зуби, Пустіть до печі зігріти плечі…”
Прихід ряджених був доброю ознакою, тому їх зазвичай радо запрошували в оселю. О.В. Курочкін висловлює припущення, що ряджені щедрувальники є уособленням “представників потойбічного світу, що провідують живих родичів у визначені святкові терміни і обов’язково вночі”.
До хати щедрувальники заходили, лише отримавши дозвіл господарів. В хаті спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного члена сім'ї, потім співали пісень про Маланку. Маланка в цей час пряла куделю, пританцьовувала, рухами імітувала дії, оспівані в щедрівці, показуючи, яка вона гарна господиня, все робила навпаки: підмітала хату від порогу до столу, взуття клала на стіл, тарілки під стіл, намагалась допомогти господині підбілити долівку, або помити глиняні стіни.

Господарі прагнули помішати їй "наводити порядок" і уважно стежили, щоб Маланка нічого не вкрала. Це за нею також водилось, адже за крадену річ вона просила додатковий викуп, або погрожувала продати її у наступній хаті, там мовляв, більше дадуть. Іноді їй спеціально клали якусь дівочу річ, щоб Маланка її вкрала, це віщувало дівчині швидке заміжжя.

В цей час у сінцях починала мекати та тупотіти коза. Щедрувальники просили господарів впустити і її до хати погрітися, вона он в ніжки змерзла і в ріжки змерзла. Господарі спочатку відмовлялись, придумуючи різноманітні причини, що коза долівку попсує, вазони поїсть, дітей полякає. Діткам страшенно хотілось побачити козу, вони благали батьків впустити її до хати. Щедрувальники всіляко розхвалювали свою козу: вона, мовляв, і гарненька і розумненька, танцювати вміє і співати вміє, побрехеньки розказує, людей звеселяє. Господарі нарешті погоджувались.

Ввійшовши до хати, коза спочатку лякала присутніх, намагаючись їх буцнути рогами, а потім під спів щедрувальників відтворювала в танці те, про що співалось в щедрівці. Все закінчувалось тим, що приходили стрільці або хлопці-молодці і вдарили (встрелили) козу в правеє вушко, в саме сердушко, або ж під ліву чи праву ногу, коза впала, ноги задрала, або ж впала та й нежива стала. Одним словом, коза помирала.

Що ж означав цей ритуал? Чому козу неодмінно було вбивати? Адже коза була символом (божеством) родючості ниви. До речі і по нині частинку нескошеної ниви, чи незібраної грядки називають козою. В грецькій та римській міфології боги плодючості і урожаю також мали ознаки схожості з козою. В далеку давнину люди помітили, що на тій землі, де стояла домашня скотина, рослини ростуть значно краще, дають більший урожай. Про вплив кози на родючість ниви співається і в народних українських щедрівках:

Де коза ходить, там жито родить, Де не буває, там вилягає, Де коза туп-туп, Там жита сім куп, Де коза рогом, там жита стогом, Де коза хвостом, там жита кустом...

Очевидно смерть кози - символізувала зимову смерть рослинності, ниви. Проте в ритуалі головне було не смерть кози, а її оживляння. Всі присутні в хаті, а також щедрувальники намагалися оживити козу, розсмішивши її. Для цього всі засоби були добрими, лиш би коза засміялася, почала пручатися, подала ознаки життя. Її "лікував" "лікар", коментуючи при цьому свої дії так, що всі в хаті сміялися, турчали козі у вуха, рахували зуби, щоб переконатись стара чи молода, був і крайній (сороміцький) метод - пробували "перевірити, чи коза доїться". Оскільки за народними традиціями козою перевдягались парубки, це, як правило, приводило козу до тями, вона пручалася, видиралася, подавала ознаки життя.

Оживання кози знаменувало собою оживання навесні ниви, садів, пасовищ, природи взагалі. Сміх носив магічне значення - відганяв злі сили, крім того вірили, якщо сміятись в новорічну ніч то і весь рік пройде зі сміхом, весело і щасливо. На закінчення щедрувальники проголошували вірші з побажаннями щастя, добра в новому році і просили винагороди, для Кози, Маланки або інших ряджених персонажів. “Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”, “дайте козі на сіно”, “Маланці на фартух”, “дідові на тютюн”.

Господарі замість грошей або ласощів пропонували Козі сіна, соломи, вівса, бурячків, на що щедрувальники відповідали, що їхня коза цього не їсть, вона полюбляє свіжі паляниці, пироги, а також чарочку і шкварочку, шинку й ковбасу. Почувши про гостинці до хати ввалювались “цигани” з “ведмедем” і починали гадати, танцювати, пропонували підкувати коней, або когось із хатніх, господарі на допомогу кликали стражників, які також були серед ряджених і ті випроводжали з хати гамірних гостей, за що отримували винагороду від господарів.

Спробуємо висловити певні припущенні і гіпотези стосовно обрядових дій та деяких персонажів новорічного карнавалу. По Козу йшлося вище, а тепер проаналізуємо іншу головну особу – Маланку. Дослідники української новорічної обрядовості вважають, що християнська свята Меланія, день пам’яті котрої відмічався в останній день року, замінила більш давній образ богині Макоші (Мокош).

Богиня Мокош увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі, ідоли яких Володимир встановив на горі. Вона була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах - особливо прядінні. Вважалася також богинею дощу, сестрою Сонця.

[Elen2]

19 січня - Водохреща
Історія та традиції свята



Матеріал запозичено на сайті:


Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Вірування
Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.

Традиції
Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни.

До радянських часів у день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних хорогв учасники цих процесій несли запалені «трійці» — три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну.

Прикмети
на Водохрещi день ясний — хліба будуть чисті, а якщо похмурий — буде у хлібі повно «сажки»;
іде лапатий сніг — на врожай.
До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

Водохреща
поради щодо проведення свята у садочках та молодших класах шкіл



1. Перше, що необхідно розказати діткам - це те, що будь-яка вода на Землі в цей день СВЯТА! Тому поставте перед кожним учнем склянку з водою (краще, якщо водичку ви принесете з церкви вже освячену, хоча і проста столова негазована вода в цей день також свята). Запропонуйте діткам подумки попросити Бога миру по всій планеті, здоров'я своїм близьким та якесь бажання для себе. Після цього, нехай дітки вип'ють воду.
2. Обов'язково нагадайте, щоб ввечері дітки прийняли душ чи ванну. Адже вода, що тече з крану теж свята. Викупавшись у ній, дітки набудуть здоров'я на цілий рік!

Автор: Ганна Шевченко
3. Нехай у це свято всі забавки будуть пов'язані із водою. Перша з них - водяний пістолет. Намалюйте на ватмані (обов'язково тільки олівцями (краще восковими)) глечик, з якого росте багатолисна рослинка. Завдання - потрапити з водяного пістолету прямісінько в глечик (аби полити її). Потрапляння в глечик - 20 балів. В листя - 10 балів. Повз - 0 балів. Як вода в пістолеті закінчиться - підбийте загальні підсумки набраних двома командами балів і визначте переможця. Постріли мають бути одноразовими, стріляти потрібно почерзі (щоб вчителю легко було побачити - куди потрапив струмінець води).
4. Зробіть простий хімічний дослід, який стане для дітей і фокусом і наукою водночас. Розбавте у воді сіль, зачерпніть солону воду у ложечку і потримайте її над вогнем свічки. Коли вода випариться, на ложечці залишиться сіль. Поясніть дікам, що вода перетворилася на пару, яка згодом перетвориться на хмаринку. З хмаринки піде дощ. Як пригріє сонечко - водичка знову перетворитьтся на пару. І так ви поясните кругообіг води у природі. А сіль стане наявним прикладом того, що вода не зникає безслідно, якщо вона солона.
5. І останнє завдання - малюнок аквареллю. Поясніть діткам, що "аква" з латини "вода". Тому акварель - це водяні фарби. Оскільки сьогодні вся вода свята, значить і малюнок, який ви зараз намалюєте, буде освяченим. Нехай дітки намалюють щось на вільну тему, або на тему миру у всьому світі. Малюнки можна повісити у куточок класу, зробивши святу галерею.

[ОЙКОВ]

Історія святкування надвечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства. Надвечірня празника Різдва має окрему богослужбу, що зветься Великі, або Царські часи, які уклав Єрусалимський Патріарх Софроній, де в псалмах та читаннях пророків зі Старого Завіту зібрано основні пророцтва відносно обіцяного Месії. Зі святого Євангелія читають події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують воплочення Божого Сина, місце й обставини Різдва. Під час відправи Царських часів святе Євангеліє лежить на тетраподі як символ Христа, що вже прийшов і голосить нам Божу науку. Походження назви Царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій відправі завжди були присутні цісарі зі своїм двором. При кінці служби в їхню честь співали окремо многолітню. День надвечір’я завершує Пилипівський піст перед Різдвом, тому цього дня є строгий піст.

Колись, ще в дохристиянські часи, наші прадіди в той час мали свято «Корочуна» — день привітання сонця. «Свято „Корочуна”, — каже проф. С. Килимник, слова якого наводить у своїй книзі „Пізнай свій обряд” о. Юліян Катрій, — цілком хліборобське, було натхнення людини надією і вірою у щасливий рік урожаю, приплоду худоби, здоров’я, добробуту та радісного життя». Наші пращури вірили, що у грудневі й січневі дні народжується чудодійна сила, що переливається у душі людей, у землю, у воду, у рослини і тварини, тому так чекали та радісно відзначали це свято. Християнство наповнило давні традиції новим змістом, християнськими ідеалами, ідеями правди, любові, всепрощення Слова, щедрості, удосконалення.

Приготування до Святвечора

„До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Називали його по-різному: «дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль» (король) на Холмщині, «зажин» на Чернігівщині, «баба» в Чорткові на Тернопільщині”, — розповідають у книзі „Обряди і страви Святого Вечора” Ольга Вербенець і Віра Манько *. В деяких місцевостях «бабою» називали сіно, яке також вносилося до хати.

Приготування до Різдва охоплювало всі сторони життя української родини. Готувалося доволі їжі, варився мед, виготовлялися різні наливки, вишняки, сливняки, тощо. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове вбрання для дітей і дорослих.

Традиційні в наш час ялинки в хатах українців з’явилися переважно аж у першій половині ХХ ст. Спочатку їх підвішували до сволока і лише згодом почали ставити на підлогу. Прикрашали ялинку свічечками, горішками, яблучками, медівниками або домашніми тістечками. Звичай прикрашати різдвяну ялинку поширився з Німеччини. Легенда свідчить, що традицію прикрашати дерева на честь Різдва запровадив відомий богослов-реформатор Мартін Лютер (1483-1546). У 1500 році, напередодні Різдва, він, гуляючи лісом, побачив декілька ялинок, покритих снігом. Вони яскраво виблискували в місячному сяйві і вразили Лютера своєю красою. Повернувшись додому, він поставив маленьку ялинку посеред кімнати, прикрасив її свічками і запалив їх.

На Лемківщині і в деяких районах Львівщини виготовляли так званих «павуків», що символізують павутиння, яке, за легендою, врятувало Христову родину від Іродових воїнів. Виготовляли павуків із соломи або із тонких дерев’яних прутиків чи з дроту, а у місцях з’єднання чіпляли квіти, свічечки або скляні ялинкові прикраси.

До свята мав бути наведений порядок і на подвір’ї, і в господі. Всі знаряддя повинні бути на своєму місці. Все, що було позичене, потрібно було повернути додому, але також і самому повернути позичене. До свят, за традицією, мали бути полагодженні і вози, і сани.

Страви, приготовані на Вечерю

Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який мав різні назви (корун, крачун, крайчун, керечун, книш, калач, струцля і просто хліб) та форми, залежно від місцевості, і випікався з різного борошна, міг бути прісним або скоромним (його під час вечері не споживали, а просто клали на столі). Різдвяний хліб був символом новонародженого Ісуса, і в деяких місцевостях до нього додавали трішки свяченої води. Обов’язковим на святковому столі мав бути „книш” – кругла паляниця з малесеньким хлібенятком зверху – для душ померлих. Подекуди перед випіканням цей хліб позначали голівкою маку або відтиском склянки зі змоченими в олії краями. Книші символізують єдність поколінь роду і заступництво-опіку предків.

На Лемківщині й у Галичині посеред столу клали «струцлю» — плетенку, посипану маком, яку ще називали «кукелкою». На Поділлі випікали три обрядові хліби, які на Святвечір клали на столі один поверх іншого. Нижній (його називали «Хазяїном»), прісний, пекли з житнього борошна, другий (називався «Василь») – з пшеничного, верхній («Йордан»), менший також з пшеничного. «Хазяїна» розрізали і їли на перший день Різдва, «Василя» — на Новий рік, а «Йордан» — на Водохрестя. В Козові на Тернопільщині теж клали на стіл три хліби — два нижні житні й зверху – круглий пшеничний калач, в який вставляли воскову свічку. Цей калач був особливим, бо складався з багатьох шишок, які скручувалися з пасочків тіста і щільно вкладалися у круглу форму. Вважали, що сіно під обрусом символізує стаєнку, перший житній хліб – ясла, другий житній – колиску, калач – Ісусика, бо дуже він був солодкий і смачний.

Обов’язково пекли на свята калачі – круглі обрядові хліби з білого пшеничного борошна, замішані на молоці з додаванням яєць. З двох валків тіста скручували джгут, з якого формували коло з діркою всередині. На півдні Поділля калач виплітали з восьми валків тіста. На Черкащині печуть прямокутний хліб, який має назву «Господар».

Обов’язково на столі мали бути пиріжки з різною начинкою – капустою, горохом, сливами, вишнями, маком тощо. Бабусі роздавали їх онукам, і кожен мав запам’ятати з якою начинкою пиріжок. Казали, що коли дитина заблукає, варто згадати з якою начинкою пиріжок на Святвечір, і Господь зразу допоможе пригадати дорогу. Окремо, господині пекли хліб для пригощання худоби. На Поділлі цей хліб називали «Рожество» і мав дуже цікаву форму. Виробляли його з двох валків тіста, які скручували джгутом, надавали йому форми підкови, клали на горщик з кутею.

Щоб устигнути приготувати страви на святкову вечерю, господиня вставала дуже рано, о 1-2 годині ночі. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Звідси її назва – Багата кутя.

Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? Етнографи кажуть, що це може бути пов’язано з 12-ма місяцями. У наш час число 12 трактують як згадку про дванадцять апостолів Ісуса Христа.

Господиня розпалювала піч, добуваючи живий вогонь при допомозі шматків дерева, або кресала (цей звичай ще донедавна зберігався на Гуцульщині). У піч клала сім або дванадцять полін. Для приготування страв набиралася досхідня вода, нею заливали пшеницю, сушені фрукти, і ставили в піч варити дві головні страви – кутю та узвар.

Між стравами Святої Вечері на першому місці стоїть кутя, або коливо. Це варена пшениця з медом. Кутя з’явилася ще в дохристиянську добу. З тих часів вона зберегла символізм поминальної страви. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі. Варили кутю у спеціальному горщику, в якому нічого іншого не варилося, або купували щораз новий. У різних регіонах кутю готували по-різному. На Лемківщині варили кутю з ячмінної каші (панцаку), оскільки пшеницю в горах не сіяли. Звичай варити пшеницю туди принесли із собою священики та вчителі з Галичини, однак цей звичай прижився не у всіх селах. У тих селах на Лемківщині, де кутю варили з пшениці, її подавали лише з медом. Кутю з ячмінної крупи також варили на Чернігівщині – там її заправляли тільки узваром (компот зі сухофруктів). У різних місцевостях кутя мала різну консистенцію – вона могла бути густою, або ж рідкою, як юшка.

Узвар варився з сушених яблук, грушок, слив, вишень. На Тернопільщині його ще називали сушеницею.

Окрім цих головних страв, господині ставили варити голубці, капусняк із пшоном і квасолею, затертий олією, який на Вінниччині та на Гуцульщині називали «шупенею», горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею. Також смажили рибу, пекли млинці з кислого тіста (на Поділлі), варили страви з грибами. Голубці, як правило, робили із заквашеними головками капусти, і начинка у них була різною.

Традиційно вважається, що страв має бути 12, але їх кількість і складники дещо відрізняються – залежно від місцевості і заможності родини. Так, Лемківщина вирізнялася низкою особливих страв, які більше ніде не готували. Наприклад, «бобальки» — подовгасті, посередині потовщені, розкачані в руках шматки тіста, що їх варили або пекли і мастили розтертим маком з медом і олією. Інша страва — «киселиця» — сьогодні зовсім забута. Напередодні Святвечора замочували мелений овес, потім переціджували той заквас через сито, щоб відділити востюги. Очищену густу рідину варили, постійно помішуючи, щоб не пригоріла. Заправляли її кмином, часником та лляною олією.

На Тернопільщині робили напій, який мав назву «голопас». Його готували заздалегідь із відвару сушених фруктів, до якого додавали житню закваску або дріжджі, а також карамель.

Поки господиня порається в хаті, господар приводить до порядку обійстя, напуває і годує худобу.

Цікавий звичай зафіксований на Лемківщині. Коли вже все в хаті було готове, ціла родина йшла до потоку і там старанно милася крижаною водою, а втиратися поспішали до хати. Останньою йшла митися господиня.

Традиція внесення дідуха і приготування стола

Наступним кроком є традиція внесення дідуха. Господар, здійнявши шапку, перехрестившись, брав дідуха і в’язку сіна, а син – дві в’язки. Сіно при цьому розтрушували, а батько приговорював: «Хай труситься сіно, хай годує худібку. Хай м’яко буде душечкам, хай м’яко буде Святому Дитяті та худібці на сіні лежати!».

Повільно і урочисто батько з сином підходили до хати і ставали перед порогом, де їх вже чекала господиня з книшем в руках. Входили в хату і батько говорив такі слова: „Святки йдуть!” „Святки прийшли!” – відказував після батька син. „Шануємо і просимо дідуха й вас завітати до господи!”, – відповідала мати. Так відбувалось на Східній Україні, а на Галичині газда (господар) промовляв такі слова: «Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа». Опісля, сім’я заходила до хати, хрестилася, розстеляли в’язочку сіна на покутті й ставили на нього дідуха, другу в’язку сіна клали на стіл, а третю – під стіл. Під час того, як на підлогу стелили солому, діти під столом квокали: «Кво-кво – завтра Різдво».

На Тернопільщині та Львівщині на стіл укладали сіно тонким шаром, господиня клала на чотири кути зілля і часник. Зверху стелили білий обрус, а поверх нього часто стелився другий.

На святково застелений стіл клали хліб, і в ньому робили дірку, в яку вставляли високу воскову свічку. На Лемківщині і в Галичині свічку ставили в горня, наповнене ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного зерна. Запалену свічку ніхто не мав права погасити весь вечір і старалися запалити так, щоб вона випадково не погасла, бо це не є доброю прикметою, бо віщувала смерть когось з родини. Після цього господар клав у сіно під столом сокиру, косу, серпа, частину рала, частину граблів – щоб добре оралося, жалося, косилося та щоб було, що жати і косити в Новому році. Тільки опісля господар брав горщик з кутею, а господиня з узваром. Вони урочисто несли їх на покуття.

Поки мати ставила страви на стіл, господар йшов у хлів годувати худобу шматочком хліба з застромленим у нього часником, посипаним сіллю, починаючи з найстаршої, закінчуючи наймолодшою. Символізм цього звичаю у тому, що худоба своїм диханням зігрівала новонародженого Ісусика. Потім вся родина ставала до спільної молитви. Спочатку моляться за померлих, а потім за всіх присутніх.

Після господар змішував ложку куті та всіх інших страв з борошном і знов йшов у хлів пригощати худобу, щоб й та могла приймати участь у святкуванні. Потім виходив на подвір’я, щоб запросити на вечерю всі праведні й не праведні душі, сонце й місяць. Запрошення повторював тричі. Не отримавши відповіді, голосно говорив: «Як не йдете, то щоб повіки віків не приходили». Господар, повернувшись до хати, зачиняв двері. Після цього вже ніхто з дорослих у цей вечір не міг виходити. На Прикарпатті збереглася ще досі традиція перед вечерею йти з кутею та свічкою на цвинтар і запрошувати померлих родичів на спільну трапезу.

Різдвяна зірка

Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу після дня суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей, яким давали трішки вареної картоплі. Проте перед тим як сісти, кожен дмухав на місце на лаві, щоб бува не придушити душі, які, вважалося, на Святвечір приходили до хати.

Починали вечерю з куті. Їли всі з спільних мисок і пили з одного кухля, що символізувало мир і злагоду в сім’ї впродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів, або того з родини, кого не було в цей вечір вдома. Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік, тому йому старалися догодити. Також вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю одиноких, бездомних та убогих людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка підносила страви.

В кінці вечері батько, а за ним і вся родина вставали з-за столу та дякували Господові за прожитий рік і просили про долю на наступний.

Після вечері на столі залишали кутю, інші страви, ложки, бо вірили, що вночі померлі прийдуть ще раз на вечерю.

В центральній та східній частині України після Святовечора існував звичай носити вечерю дідусю і бабусі (якщо вони мешкали окремо), хрещеним батькам та добрим знайомим. «Нести вечерю» — то значить шанувати старійшину, ділити надію, долю, добро, згадувати померлих.

Після Вечері у деяких регіонах молодь починала колядувати. Дехто йшов на Всеношне Богослужіння, яке завершувалося святковою Різдвяною Літургією.

Загалом традиції святкування надвечір’я Різдва носять однаковий характер по всій Україні, а відмінність у південних та північних областях пояснюється впливом інших культур. Багато із самобутніх звичаїв втратилися або призабулися внаслідок масових депортацій українців з їх етнічних земель або через радянську атеїзацію. Попри все, українці сьогодні по-новому відкривають себе для Бога, рідних традицій і обрядів.

[ОЙКОВ]

Свято - святе Водохреща
Сценарій свята


Мета:
поглибити знання учнів про свято Водохреща, звичаї, обряди, традиції, пов'язані з циклом Різдвяних свят;
розвивати творчі здібності учнів - уміння виразно читати поетичні твори;
виховувати повагу до традицій наших прапрадідів, патріотизм, милосердя, почуття прекрасного.

Обладнання: полотно із зображенням дійства освячення води на річці, дитячі малюнки на тему «Різдвяні свята».

Шановні діти й гості нашого свята! Сьогодні наш виховний захід присвячений завершенню різдвяного циклу свят. Усі ви знаєте ці свята, але з кожним наступним поколінням традиції святкування забуваються, відходять у минуле. Тому, щоб зберегти пам'ять про наших предків, про їхні звичаї та обряди, ми вирішили провести виховний захід на тему «А що третє свято - святе Водохреща».

Січень - перший місяць року й найсуворіший місяць зими. Кажуть, що це зими половина, бо січе зиму навпіл. Проте є й інші пояснення назви цього місяця. Січень, бо сніг січе з вітрами. Ще таку назву в давнину пов'язували з тим, що саме о цій порі вільно рубали сокирами (сікли) деревину, бо вона перебувала у стані спокою. Народна мудрість каже, що в січні сонце повертає на літо, а зима - на мороз. У цьому місяці найясніші, сонячні, але разом з тим - морозні дні.

Сонце іноді при сильному морозі видається наче в кільцях. Це називається «простинець». А ще січень називали «студень», «тріскун», «шипун», «льодовик», «вогневик». Саме на цей місяць припадає найбільше свят, що позначені особливою поетичністю. В одній з колядок мовиться:

Та прийдуть до тебе три празники в гості: що перший же празник - святеє Рожество, що другий же празник - святого Василя, що третій же празник - святе Водохреща.

Дівчатка співають різдвяну пісню «Добрий вечір тобі, пане господарю».

Протягом усіх Різдвяних свят, які тривали два тижні - від Різдва (7 січня) й до Водохреща (19 січня), у кожній господі тричі варили кутю - багату, щедру й голодну.



Різдво є найдавнішим нашим святом. Походить воно з дуже давніх часів, коли наші предки ще не були християнами. У ті часи це було свято на честь доброго бога Сонця, що звався Дажбог. Пізніше, коли наші предки прийняли християнство, того самого дня почали святкувати день народження справжнього Бога - Ісуса Христа.

У Віфлеємі
В стайні на сіні -
Христос родився Всім на спасіння!
Люди, радійте, Христа вітайте,
Божому сину Славу віддайте!
Слава на небі Богу Святому,
На землі спокій
Роду людському.

Різдво починається Святвечором. На це родинне свято готують дванадцять страв, найосновнішою їжею, звичайно ж, є кутя та узвар.

Що ще роблять на свято? (Так, звісно, колядують.)

Хто проспіває нам якусь незвичайну колядку? (Додаток 2.)

Наступним святом Різдвяного циклу був Новий рік, або свято Василя. Василь приходив не сам, а з дівчиною Маланкою. Увечері хлопчики та дівчатка поодинці чи гуртом обходили сусідів і родичів, щоб защедрувати. Ті, у свою чергу, обдаровували збереженими з осені яблуками, ліщиновими горіхами, гарбузовим чи соняшниковим насінням. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями.

Від якого слова, на вашу думку, походять слова «щедрівка», «щедрувати»?

Розкажіть щедрівку, з якою ви ходили щедрувати. (Додаток 1.)

Нарешті надходила третя й остання в різдвяному циклі кутя. У народі називали її «голодною». Голодною ку-

тею цей Святвечір зветься тому, що в

цей день необхідно дотримуватися су-

ворого посту. На цю вечерю готують

кутю та узвар, варять вареники, голуб-

ці та всякі інші страви. Усі страви готу-

ють з рослинних продуктів. Риби в цей

день не їдять також.

Споживши страву, горщики виносили до воріт і розбивали. Деінде мисливці робили кілька холостих пострілів. Ці дійства пов'язували із завершенням свят - розстрілювались або проганялись кутя та мороз. Діти тим часом вибігали на вулицю, стукали макогонами в хатні кути та тини й декламували: «Геть, кутя, з покуття, йди на базар!».

Перед Різдвяними святами хати прикрашали «павучками» та «їжачками», які робили з тіста чи глини. А напередодні Водохреща, на покуття, робили хрестики із соломи та чіпляли біля вікон, обіч віконних рам і дверей. Вони виконували роль оберегів від нечистої сили, котра у дні свят уважалась особливо небезпечною.

Урочиста й найтаємніша частина свята починалась опівночі - службою Божою в церквах. Перед світанком уся процесія йшла до річки святити воду. Заздалегідь парубки й дорослі чоловіки вирубали на льоду великого хреста, витягали з води, тут же, на льоду, установлювали його, обливали буряковим квасом (він фарбував лід у малиновий колір). Поруч установлювали також вирубані з льоду престол, вівтар, інші церковні оздоби. Після відправи священик освячував воду, тричі занурюючи в ополонку хреста та прихиляючи до води запалену свічку, а тоді кропив освяченою річковою водою всіх присутніх, вітав зі святом. Тут хлопці випускали з рук принесених із собою голубів.

Освячену воду люди набирали у принесений із собою посуд. Потім найсміливіші юнаки купались в ополонці й усі співали:

Йордан, Йордан, вода студенька,
Пречиста Діва воду брала,
Своє Дитя напувала.

Удома кропили цією водою хату, хлів, двір, худобу. Освячена на Водохреща вода вважалася цілющою, її зберігали за образами й використовували для лікування хвороб, при засіванні поля тощо. Зберігали також і свічку, що горіла біля води.

Хто пам'ятає, як вітаються на Різдво?

На свято Водохреща, зустрівшись, наші пращури казали: «Христос Хрестився!», а інші відповідали: «У річці Йордані!»

Здавна наші предки вважали, що вода й вогонь - це основа життя всього сущого на Землі. Тому освяченню води споконвіку приділялась велика увага. Українські знахарі також уміли «замовляти» воду:

Водичко-йорданичко!
Вмиваєш луги-береги, коріння,
Різне каміння,
Умий і мене від гніву, ненависті
Й від усякого лиха.

Після Водохреща слабшали морози. Тому казали: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».

Звідки походить такий звичай Хрещення?

Ось як у своєму вірші Ярослав Вільшанко описує свято Водохреща:

Там, на річці на Йордані
Там Господь Христос хрестився,
З рук Хрестителя Івана
У святій водичці вмився.
Розійшлися Апостоли
Ген на гори, ген за води,
Голосили Боже слово
І хрестили всі народи.
І святий Андрій - апостол
Воду цю приніс за море,
Нашим Дніпром плив він просто
Аж де Київськії гори.
Наш святий князь Володимир
Нарід весь обмив свій рідний
Йордан-водами святими,
Щоби правди став він гідний.
Де є віра в Боже слово,
Де любов є до Вітчизни -
Всіх вода-Йордан обновить,
Всіх Йордан-вода очистить.

Свято Водохреща також називають Богоявленням. Як ви думаєте, чому?

Щоб краще зрозуміти чому, зараз, дітки, вам розкажуть переказ із Біблії про це свято.

Хрещення господнє

Насправді хрещення Ісуса Христа відбулося через тридцять років після Різдва.

Ви вже чули про те, що Різдво святкували навіть язичники.

Хрестив його чоловік на ім'я Іоанн. Іоанн Предтеча жив у пустелі, носив одяг з верблюжої шерсті та весь час проводив у молитві. Їв він дуже мало. Бог велів йому йти на річку Йордан і сповістити людям про те, що скоро з'явиться Спаситель. Він говорив: «Покайтеся! Христос уже на землі!». Хто його слухав, того Іоанн хрестив у річці Йордан. Тому його християни називають Іоанном Хрестителем.

Коли Ісусу Христу сповнилося тридцять років, він також прийшов з міста Назарета до пророка хреститись. Іоанн Хреститель знав, що Христос ніколи не робив гріхів і саме він є Спасителем. Тому він став утримувати його: «Мені треба від Тебе хреститись, а не Тобі від мене».

Але Ісус Христос наполягав на хрещенні не тому, що це Йому потрібно, а для того, щоб освятити воду та зробити її джерелом освячення людини: «Допусти це тепер, тому що так належить виконати всю правду». І хрестився. Коли ж він виходив з води, небо відкрилось, і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Ісуса Христа. А з неба пролунав голос Бога Отця: «Це - Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління».

З тих пір і до наших часів у пам'ять про хрещення Ісуса Христа 19 січня ми святкуємо Водохреща. У церкві, а також на річці чи на озері після молитви віруючих Бог освячує воду, як колись освятив її Ісус. Свята вода, якщо з вірою прийняти її, допомагає хворим і здоровим, дає сили та зціляє від хвороб.

То хто ж відповість, чому свято Водохреща ще називають Богоявленням? Під час розповіді ми ще розповідали, що після охрещення води хлопці відпускали принесених голубів. Чому, на вашу думку, саме з голубами приходили юнаки?

Хрещення - це дуже важливий день у житті. Людина немовби знову народжується на світ. Людська душа отримує від Бога благодать, силу творити добро і стає ближчою до Бога. Після хрещення в людини починається нове життя. Бог допомагає їй у всіх добрих справах. А ми самі також намагаємось творити добро, виконувати Божі Заповіді.

Діти всі разом читають молитву Катерини Перелісної.

Молитва
Пошли нам, Боже,
Маленьким дітям
Щастя, здоров'я
На довгії літа!
Щоб виростали
Розумні і сильні,
Душею чисті
І серцем вільні.
Щоб нам світила
Зіронька долі,
Щоб ми не знали
Лиха ніколи.

На останок ви розгадаєте кросворд «Коляда» й перевірите себе, як ви запам'ятали інформацію про цикл Різдвяних свят.

Додаток 1

Щедрик
Щедрик-щедрик-щедринець!
Ой, який я молодець -
Прийшов посипати,
Забув зерна взяти...
Та маю в кишені
Гороху з півжмені.
Сію, вію жито
У зимі - на літо.
Нехай Бог поможе,
Щоб все було гоже!
З Новим роком будьте,
Мене не забудьте!
Катерина Перелісна

Щедрівка

Хто в цьому домі живе-поживає,
Того з Новим роком поздоровляєм!
Бажаєм щастя всім в цьому домі,
Радості, успіхів в році Новому!..
Дітонькам -
Добре щоденно учитись,
Щоб з похвалою школу скінчити,
Щастя - дорослим, втіхи - малечі,
Всім добрий вечір,
Всім добрий вечір.

Додаток 2

Звізда, звізда велика, дерев'яна,
Вся в позолоті, аж блищить.
Вже на підході ніч різдвяна,
У ніч таку ніхто не спить!
І ми в цю ніч не будем спати, -
Один раз в році на ходу, -
Від хати підемо до хати
І понесем свою звізду.
Колядки знав ще наш прапрадід
Від незапам'ятних сторіч.
І ми колядці дуже раді,
Колядуватимем всю ніч.

Марія Хоросницька

Віншування

Я - маленький хлопчик,
Виліз я на стовпчик.
На сопілці граю,
Христа прославляю.
З Різдвом у цій хаті
Будьтевсі багаті.
Хай Ісусик наш маленький
Буде повік Вам любенький.
Я маленька дівонька,
Як у полі квітонька,
Колядоньку вам співаю,
Христа прославляю.
З Різдвом тут до вас прийшла,
Божу радість принесла.

Автор: Т. Богомаз

Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід"


По матеріалам: Освіта.ua
Дата публікації: 30.08.2009

Добавлено через 5 минут
| Сценарій дитячого вертепу "Добра новина" |




1-й ПАСТУШОК і 1-а ПАСТУШКА
(колядують під вікнами або в хаті)

Дивная новина Цілий світ збудила, В Вифлеємі Божа Мати Сина породила!


2-й ПАСТУШОК і 2-а ПАСТУШКА

Нам ясная зоря Новину сказала,

Понад гори й полонини Світлом засіяла.



(Усі четверо колядують.)

В небі заспівали Ті ангельські хори,
І зраділи полонини
І діброви, й гори!


Коли співали на дворі, то тепер входять в хату.


1-й ПАСТУШОК
Слава Богу в небесах!


1-а ПАСТУШКА
І мир людям у серцях!


2-й ПАСТУШОК
(до 1-го ПАСТУШКА і 1-і ПАСТУШКИ)

Чи і ви в стаєнці були –
Чи затвердо може вснули?

2-а ПАСТУШКА
Були, були! Я їх вздріла,
Де дитина та ясніла!


1-й ПАСТУШОК
Як не бути! Як не знати
Того Божого Дитяти!
Ми лиш вівці позганяли
І в колибі задрімали, -
Аж тут нагло світло стало,
На всі гори запалало!



1-а ПАСТУШКА
Ми гадали, що то чари,
Бо вогнем горіли хмари,
А з хмар спів лунав веселий


2-й ПАСТУШОК і 2-аПАСТУШКА
То співали так ангели!



1-й ПАСТУШОК
Ми схопилися й питаєм,
Що тепер робити маєм,
Аж побачили здалі -
Йдуть зі сходу три князі!


1-а ПАСТУШКА
Хоч величні і вельможні
Та покірні і побожні!
Йдуть і кажуть так до нас:
«Пастушки, вітаєм вас!»


1-й ПАСТУШОК
Привітали й повідають,

Що в яскиню поспішають,
Де Син Божий народився,
Із Марії воплотився.



1-а ПАСТУШКА
Що йдуть Богу помолитись

Синові поклонитись,

несуть великі клунки,
То Дитині тій дарунки.



1 -й ПАСТУШОК
Ми до тих князів пристали
! свої дарунки взяли.
Я взяв сира бербеничку,
А сестра взяла ягничку.



2-й ПАСТУШОК
А я взяв свої горішки
Ісусові для потішки.



2-а ПАСТУШКА
Я рушничок Йому дала,
Що в колибі вишивала.



1-й ПАСТУШОК
Як Дитятко говорило:
«Дяка щира, любі діти,
Процвітайте, мов ті квіти!»



2-а ПАСТУШКА
Та й ангели нас хвалили,
Що ми Йсусика гостили.



2-й ПАСТУШОК
Гляньте! Ангел той іде,
(дивиться у вікно]
Що був з нами у стаєнці.
Він Ісусові служив
І Його небесній Неньці!



АНГЕЛ
Мир і спокій тому дому!
(Входить у хату.)
Тут немає місця злому!
(До пастушків.)
Любі діти! Я вас знаю
І_за вами скрізь шукаю!
Йду я вас остерегти,
Щоб спаслися від біди.



ВСІ ДІТИ
Що там сталось? Що скоїлось?



АНГЕЛ
Зло на добрих напосілось!
Ірод-цар вельми лютує,
Смерть Ісусові готує.
Бо Ісус прийшов на світ
Рятувати людський рід:
Щоб спасти людей з недолі,

З горя, лиха і з неволі.
Має Кривду понизити,
Має Правду підвищити!
Ірод з Кривдою панує,
Тому Правді смерть готує.



Всі
Мати Божа! Що ж то буде!
Чи спасуться з горя люди?.



АНГЕЛ
Мати Божа із Дитятком
До Єгипту утікає,
А цар Ірод шле вояків,
І повсюди їх шукає.
І шукає, і вбиває
Всіх дітей таких маленьких,
І в темницю, знай, саджає
Пастушків, Богу вірненьких.
Тож ховайтесь, мої діти,
Він не сміє вас уздріти!



ІРОД
Га! Попали ви, попали!
(Нагло впадає в хату.)
То і ви Його вітали!
Де Він? Де Він заховався?
Знайте, хто з вас не признався б,
Голова упаде з пліч!
(Грозить мечем.) ВСІ ПАСТУШКИ
Пуста погроза! Страх пустий!
(Виразно, урочисто, завзято.)
Не знаєш, Іроде, дітей!
То знай, що українські діти
Не знають що то страх, тривога!
Скоріше згинуть - та не зрадять
Своєї віри, свого Бога!



ІРОД
(замахнувся мечем)
То гиньте всі!



АНГЕЛ
Ні! Будуть жити!
(Підняв руку, меч випав Іродові з рук.)
І будуть Господа хвалити,
Й на славу Богові святому
Спротивляться усьому злому
Та й ущасливлять Рідний Край!



ВСІ ПАСТУШКИ
(благаючи}
Подай же, Господи, подай!
(Ірод, засоромлений, відходить, забувши
свій меч на землі.)



1-й ПАСТУШОК
Ось меч його у нашій владі!
(Бере Іродів меч.)
Кінець Іродам, злобі, зраді!



2-й ПАСТУШОК
Бо де відвага у серцях.
Там на злобливих впаде страх!
Де вірність вірі і народу,
Там щастя Бог дасть і свободу!



ВСІ
Так! Де відвага у серцях,
Там на злобливих впаде страх! Де вірність вірі і народу,
Там щастя Бог дасть і свободу!



[Колядують.]
«Слава Бог/!» - заспіваймо, Честь Сину Божому,
Господу нашому Поклін віддаймо.

[Elen2]

МАСЛЯНА
Історія та традиції свята

[IMG]http://*********ru/1021605m.jpg[/IMG]


Масляна (інші локальні назви Масниця, Пущення, Запусти, Колодій, Заговини, Сирний тощо) – останній перед Великим постом тиждень (цього року з 26 лютого по 5 березня) – популярне народне свято, що дійшло до наших днів ще з язичницьких часів.
Протягом Масляної проводились різноманітні обряди, гостини, гуляння. Молодь, приміром, в складчину влаштовувала вечорниці, де під час гулянь "для науки" прив'язували колодки-поліна тим парубкам і дівчатам, які не одружилися в попередні м'ясниці (період від Водохреща до Масляної). Щоб відкупитись від молодіжної громади "винуватці" ставили могорич. За іншим звичаєм, у понеділок Масниці заміжні жінки ходили по домівках та прив’язували „колодки” тим матерям, котрі не поодружували своїх дітей (звісно, тих, котрі вже були „на порі”) впродовж останніх м’ясниць.
В інших регіонах наряджали таким чином „стару бабу”, з якою всі танцювали, а потім проводжали з хати в сіни, а звідти заводили перевдягненого „старого дідуся”, що символізувало проводи Масляної і зустріч Посту: "Масляна, Масляна, яка ти мала, - якби ж тебе сім неділь, а посту одна", - жартували люди.
Заміжні жінки влаштовували складніший обряд „колодкування”: жінки йшли до корчми або збиралися в когось у хаті й приносили із собою “колодку” — невеличке поліно, яке обвивали полотном, прикрашали стрічками, паперовими квітами. Одна з жінок імітувала народження з поліна Колодія й з цього моменту веселе святкування вечорами тривало цілий тиждень, бо ж у понеділок „колодка” „народилася”, у вівторок — „хрестилася”, у середу відзначали „похрестини”, у четвер „колодка” „помирала”, у п’ятницю її „ховали”, а в суботу — „поминали”. І попри ці сумні пригоди з “колодкою”, веселилися цілий тиждень однаково.
Обрядова їжа на Масляну — вареники з сиром і сметаною, гречані млинці. Оскільки вареники цього тижня годилося варити щодня, то й приповідка народилася: “Вареники доведуть, що і хліба не дадуть”.

Кожний день Масниці має певне значення, назву та цікаві звичаї:

ПОНЕДІЛОК
У цей день, жінки ішли до корчми і розпочинали свято Масляни. Якщо ж до їх компанії хотіли долучитись чоловіки, то їм на шию чіпляли колодку, зняти яку можна було лише поставивши могорич. У понеділок лаштували веселі гойдалки, крижані спуски на санчатах. Першій спечений в цей день млинець віддавався бідним на спомин померлих.

ВІВТОРОК
Жінки знову йшли до шинку. Після гуляння в шинку всі виходили на вулицю, де влаштовувались веселі забави, які тривали майже весь день. У вівторок ходять у гості, парубки виглядають невіст, а дівчата суджених.

СЕРЕДА
У цей день тещі частують своїх зятів млинцями.

ЧЕТВЕР
В Четвер жінки знову сідають до столу і піднімають чарки. До того ж, в цей день, не можна шити та прясти.
У давнину, у четвер, проводили „бійки”. Усі вибиті зуби чи зламані ребра вважалися на „добру подію”.

П’ЯТНИЦЯ
У цей день зять повинен почастувати свою тещу. П’ятниця так и називалася – „тещині вечірки”. Після цього зятю належало покатати свою тещу вулицями села або ж міста. При чому дорогу обирають залежно від характеру тещі - злу та сварливу везуть по нерівній дорозі і, навпаки, якщо теща лагідна, то і дорога рівна, немов струна.

СУБОТА не позначена цікавими обрядами.

ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ
В останній день Масляної готуючись до Великого посту годилося йти до родичів і сусідів та просити прощення за всі провини та нанесені образи, бо постування передбачало не стільки обмеження в їжі (не їли м'ясного, молочного, риби та яєць), скільки духовне очищення і примирення. Тому цей день ще називали Пущенням.
Перед початком Посту також поминали померлих (так звані "зимові діди"), залишаючи на ніч на столі вареники та ритуальне коливо (яке, інколи, іменували ще "страшною четвертою кутею"), що загалом мало полегшити прихід весни.
У перший день Великого посту (у 2006 р. - це 06.03) жінки ретельно вимивали від скоромного весь посуд та пекли на воді пісні коржі - "жиляники", щоб строго розпочати піст відповідною їжею. Чоловіки ж, щоб "полегшити" перехід до пісної їжі у понеділок-полоскозуб йшли в гості "полоскати зуби" від сиру і масла. Робили, щоправда, цю "операцію" горілкою, але закушували прісними коржами та картоплею в лушпинні, кажучи приповідку: "Не завжди котові Масляна".
Розпочинався новий відповідальний життєвий цикл, але всі вже відчували наближення весни, адже знали: "Не до Різдва йде, а до Великодня".

[artuhsa]

А в нашого шума зеленая шуба.
(Веснянки та гаївки)

Якщо зазирнути в літописи історії, то можемо побачити, як чотири тисячо-ліття тому водили танці біля жертовників в Ассірії, як гречанка Аспазія залучила поважного мислителя Сократа до всеняного хороводу, як влаштовували гаївки в епоху язичества наші пращури, співаючи пісень в хороводному танку навколо священних дерев. Усе це передувало веснянкам, цим традиційним поетичним дій-ствам, що буцімто наближали весну і проводжали зиму. Адже у пісню, як складо-ву частину магічного обряду, довгі віки люди вірили так само беззастережно, як і в сили природи.
Цікаво, що з європейських народів ніхто, крім слов’ян, не зберіг хороводів у народному мистецтві. Й ніхто із слов’янських народів не розвинув їх так, як український народ. Живучи серед мальовничої природи, наші пращури відчували нерозривний зв’язок з нею. Своє життя вони підкоряли багатьом богам, а найбільше – Землі, бо вона водночас і годувала, і напувала, і надихала. Українці єдналися зі світом душею і оспівували його у неповторних пісенних образах.
Весняні співи виконувалися на вулицях села, на майдані, під церквою, але здебільшого – під час ігрищ понад річкою, у гаях чи на узліссі. То були співи –за-мовляння для розвивання листя на деревах, трав на луках, зеленого жита на полях:
Ой, нумо-нумо, в зеленого Шума –
А в нашого Шума зеленая шуба.
А Шум ходить по діброві.
Пізніше загальні мотиви розквіту природи перенеслися на селянську царину. Веснянка “Мак”, наприклад, символізувала хліборобські процеси – оранку, сівбу, збирання врожаю, молотьбу. Дівчата водили хоровод, усередині кола танцювали діти:
Ой, на горі мак, під горою й так,
Маки, маки, маковочки, золотії верховочки!
Постійте, дівчата, як мак на горі...
Потім хоровод зупиняється і дітей запитують: “Чи виорано?”. Ті відповіда-ють: “Виорано”. “Чи зараляно?” “Зараляно”. “Чи пора молотити?” “Пора”. Дівча-та хапають дітей на руки, підкидають їх угору і співають: “Ось так, ось так моло-тить треба мак”. Проте на Київщині популярна була ще й гра “Щітка”, учасниками якої були і хлопці, і дівчата. У “Щітці” молодь, беручись за руки, утворює довгий ланцюг, котрий замикається у коло. Всередині опиняється дівчина, котра була скраю. Вона танцює і співає:
Щітка маленька, Дзьоб, дзьоб, дзьобанець,
Де твоя ненька? Ходи дівко у танець,
На маківці сиділа, А за нею молодець.
Дрібен мачок дзьобала. Не йди дівко у танець –Лихо буде під кінець.
Потім у коло стає парубок. Між ним та дівчиною зав’язується розмова: “Горю, горю, пень!” “Чого гориш?”. “Щітки, гребінки красної дівки!” “Якої?”. “Тебе молодої!” Після цих слів дівчина вибігає з кола і тікає, а хлопець намагається її впіймати. Якщо впіймає – разом ідуть у коло танцювати, якщо ж ні – то повертається у коло один.
Досить популярні у веснянках весільні мотиви. Воно й зрозуміло: весна – пора кохання. Але співи застерігають й від підступності в любові. Ось чому в них часто присутні й картини нещасливого кохання.
Слід сказати, що хлопці рідко беруть участь у хороводах, вони “боріка-ються”, бігають наввипередки, “будують вежу”, стаючи один одному на плечі. Із зацікавленістю поглядають юнаки на гру дівчат, вибираючи поміж ними собі наречену.
Згадуючи весняні свята, неможливо обійти увагою Великдень – “свято усіх свят”. У сучасних селах існує звичай після Великодня ходити на цвинтар для вшанування пам’яті померлих. А в давнину на кладовищах також виконувалися гаївки. Пов’язано це із віруванням наших пращурів у те, що з весною покіники “виходять” у цей світ і розважаються та бенкетують разом з живими.

[Elen2]

1 квітня - свято серця та сміху
[IMG]http://*********org/338306.gif[/IMG]

На думку деяких дослідників вона походить ще від античного фестивалю Деметрія, котрий відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не привели - адже її крики були лише обманною луною.

Ще одна гіпотеза пов'язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем. Цікаво, що обмінюватися жартами та ставити перед людьми нездійсненні завдання було прийнято у вельми віддалених одна від одної країнах: Швеції, Португалії, Індії.

Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День усіх дурнів знайдено в англійській літературі й датується XVII сторіччям. Щоправда, першоквітнезнавці стверджують, що у Франції він існував із 1564 року, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку.

Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят - 1 квітня. Інші ж тішилися над ними йназивали "квітневими дурнями" або "першоквітневими рибами", бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

У Англії та британських колоніях Григоріанський календар увели 1572 року, а в Шотландії - 1600. Результат виявився той же, що й у Франції. Тільки тут його назвали All Fools' Day, тобто Днем усіх дурнів. Незабаром колоністи експортували цю традицію до Північної Америки та Австралії.

Найбільш популярними жартами американських школярів залишається кинутий на дорогу прив'язаний гаманець чи аркуш паперу, що чіпляється позаду з написом "Чекаю стусана". Не відстають від своїх дітей і дорослі. Мати може подати на стіл шоколадні тістечка, всередині яких суцільна вата чи торт, заповнений ганчір'ям. Ще один розіграш популярний у містах, де є зоопарки. Один співробітник мимохідь кидає іншому: "Тобі телефонувала міс Фокс або містер Леон (що означає лисиця або лев), і просили перетелефонувати тебе їм за номером...". Далі дається телефон відділу звіринця, де перебувають лисиці чи царі звірів. Довірливий співробітник дзвонить і просить покликати служителя міс Фокс. Працівник зоопарку, думаючи, що над ним жартують, намагається відповісти якомога дотепніше, чим викликає обурення того, хто телефонує. Такий діалог може тривати досить довго, доки обидві сторони не усвідомлять, яка сьогодні дата.

День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають "святом серця, а не держави". До речі, професор Стенлі Теп із інституту здоров'я в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: "Тридцять хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період - перші півроку після нападу, - і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя".

Так що є сенс сміятися цілий рік, а не тільки першого квітня.

[Elen2]

Чистий Четвер і не тільки. Весняні свята 1 квітня 2010: народний календар

[IMG]http://*********org/432370m.jpg[/IMG]


1 квітня, четвер

Чистий Четвер — важлива дата православного великоднього циклу, день весняного очищення.
Ще вдосвіта, до схід сонця українські селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах: все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. В саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур'янів та сухе рілля і підпалював «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті і всякої нечисті». Робилося це з спеціальним закликанням: «Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря, ї ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!» (текст записано Грушевським).
Існує повір'я, що в Чистий четвер, до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож хворі люди купалися, бувало, вночі — «поки ворон дітей не купає», щоб очиститись від хвороби. Викупавшись, хворий набирав з свого купелю відро води, ніс ту воду на перехресну дорогу і виливав — «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, в ніжки і в живіт трішки» (запис з Слобожанщини). В Чистий четвер, коли в церкві відправляються Страсті, господині викидають на горище 12 сухих полін —«щоб паска не запалася».
Великоднє порося з хроном – колись невід'ємна традиція на Чистий четвер: селяни кабанів кололи, бо на великодньому столі повинні бути шинка й ковбаса. А що цей четвер «чистий», то «як заколоти кабана в цей день, сало буде чисте». «В Чистий четвер б'ють свиней і кажуть, що в салі цих свиней ніколи не заведеться нічого — ні противного, ні шкідливого», казали на Харківщині. Крім кабана, різали ще й поросятко, бо за старим зви¬чаєм на Україні, разом з паскою, в церкві святили й печене порося з шматком хріну в зубах.

Зелений Четвер, Милостивий Четвер – поширена в народах католицького обряду неофіційна назва пам’ятної дати, що передує Страсній п’ятниці.
Назва дуже символічна, аж настільки, що науковці досі сперечаються, яка символіка історично передувала. Так, зелене дерево цього четверга протиставлене сухому, чорному дереву п’ятниці (хрест розп'яття). Також, на стола цього дня, через суворий пост, подавали зелені овочі (капуста, листя салату, кропиви, молодих пагонів) і зелень. Ще вважалося, що цей день сприяє містичним зціленням вірою, у церкві символічно помазували важко хворих. А також існувало безліч обрядів, що спрямовані на прихід весни та гарний врожай протягом року. Крім того, в цей день у деяких церквах відпускали «останні гріхи» всім, хто не встиг покаятися, отже зелений – колір надії. А в старину влада саме цього дня щорічно оголошувала про амністії.
Через кольори одягу священників у різних єпархіях Зелений четвер зветься також Білим четвергом. Цього дня у сотнях міст Іспанії, Португалії, країн та провінцій із латиноамериканським населенням починаються урочисті театралізовані хрестові ходи, що у різних місцевостях супроводжується барабанною грою, «танцями смерті», небезпечними виставами, бувають також мовчазні ходи.
В багатьох країнах також відома назва «Милостивий Четвер», тому що цього дня від імені королів роздавалися милостині по всій Європі. Втім, королів багато де вже давно нема, а звичай прохати милостиню залишився – наприклад, німецькі діти ходять по домах сусідніх сіл, співаючи обрядові пісні. Господарі пригощають їх за це кренделями та марципанами, які діти часто чіпляють собі на шию мотузкою і ходять, вихвалюючись, хто наколядував більшу чи рум’янішу булку. У соціалістичній НДР це був чи не єдиний християнський звичай, проти якого влада не боролася – школярі приходили до класів із такими їстівними амулетами. Також дітям дарували сирі яйця, які ті не їли, а розписували до Великодня.
У четвер напередодні Великодня в останній раз дзвонять церковні дзвони - в чеському народі вважається, що потім вони відлітають в Рим. Священики служать месу у зеленому одягу. Чеські селяни в цей день їдять овочі тільки зеленого кольору, щоб увесь рік бути здоровими. Як правило на столі має бути страва з шпинату.

Жіночий Великдень, Blåkulla – народне свято на четвер перед Великоднем, особливо популярне у Скандинавії, однак воно має дуже давнє язичницьке коріння, сліди свята відомі дотепер майже по всій Європі, включно з Україною.
У Швеції, за народним переконанням, ледь не кожна жінка у Чистий четвер перетворюється на відьму. Цього дня збирався цілий загін відьом, які ближче до ночі літали на мітлах, збиралися на горах. Подібні гори (Лиса гора, Відьмина гора) існують і в нашій країні, можливо якраз як відголосок давніх вірувань.
Давні шведи та нормани, а також їхні сучасні нащадки боялися, що відьми шкодитимуть всім «не своїм», насамперед дітям, у зв'язку з цим хлопчики і дівчатка самі перевдягалися у жінок-відьом на Святій четвер. Під жарти та пісні діти одягаються як жінки у спідниці, фартух і хустку, кавник, і йдуть від дверей до дверей «з відьминим картами», це прикрашені всякими страхіттями малюнки. «Чаклуючи» під вікнами сусідів, вони отримують цукерки, щоб перенести свої чародійства в інше місце.
Чекали на відьом цього дня і в Україні. Обережні люди ранком цього дня з хати не виходили, а як були в дорозі, то обминали перехресні дороги — «щоб хвороба не вчепилася». Хто дуже хотів бачити відьму, той в кожний четвер Великого посту робив борону з осикового дерева, а в Чистий четвер кінчав її. Прийшовши з церкви додому, йшов з запаленою свічкою в корівник, сідав за тією бороною і тоді міг би бачити відьму, якби вона прийшла до нього в корівник. Протягом усього посту, щочетверга, кидали на горище по одному поліну дров, а в Чистий четвер цими дровами палили піч і сподівалися, що відьма прийде до хати проси¬ти вогню.
На Покутті у Великий четвер дівчата заворожують собі красу. Вони збираються перед світанком на берегах рік та озер і там дожидаються сходу сонця. Як тільки сонце вийде з-за обрію, дівчата роздягаються, розпускають коси і стрибають у воду, примовляючи: «Водане, на тобі русу косу, Дай мені дівочу красу!». Важко втриматись від зауваження, що Водан – це чисто скандинавське ім'я бога Одина, того, що мандрував із валькіріями повітрям.

Навський Великдень
На Київщині, Поділлі та на Лівобережжі Чистий четвер — це «Навський Великдень». За стародавнім віруванням, Бог тричі на рік відпускає мерців з «того світу»: перший раз у Чистий четвер, другий раз, коли квітують жита, і третій раз на Спаса. На Навський Великдень мерці відправляють своє Богослуження і каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живого чоловіка, то душать до смерті. А щоб мерці не задушили, то треба обливатися водою: «мерці мокрого бояться».
Чубинський писав, що цього дня «мерці встають опівночі з своїх гробів і приходять під церкву на звук дзвонів, що б'ють тільки три рази. Зібравшись, вони стають перед церквою. Виходить священик, теж мрець, і голосно проказує якусь молитву, що від неї самі двері в церкві відчиняються. Мерці входять до церкви, і священик починає Богослуження. Перед вівтарем стоять діти і тримають у руках крашанки, наповнені клоччям. Як Богослуження скінчиться, всі мерці христосуються, а потім виходять з церкви і стають перед її дверима. Після того, як священик знову прочитає якусь молитву, двері церкви самі замикаються, а мерці йдуть на цвинтар і лягають у свої могили».
«В цей день селяни майже нічого не роблять. Вони запевняють, що в того, хто працює в цей день, виросте на тілі „мертва кістка" тобто наростень, що його треба лікувати так: коли дзвонять церковні дзвони, треба піти на цвинтар, знайти яку-небудь кістку мерця і терти нею хворе місце, аж доки не замовкнуть дзвони», розказують на Рівненщині.

Страсна Свічка – комплекс народних вірувань цього дня. Увечері в церкві відправляються «Страсті».
Колись у селах, та і по містах, люди намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалися євангелії, чути не було. Стоячи в церкві під час читання євангелії, не можна куняти, бо «нечиста сила занесе в пекло», записав колись поміщик Терещенко.
Прийшовши з церкви, йшли з свічкою в стайню і там ніби бачили домовика. Так само ходили в клуню і в комору, записував Чубинський.
Люди, повертаючись із церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця або церкви були колись гарною оздобою цього вечора. Полум'ям страсної свічки випалювали, викопчували сажею хрест у хаті на сволоці — «щоб лиха нечисть хату минала». На Харківщині, в слободі Критській було повір'я, що страсний хрест — «корисний на випадок пожежі», а тому його не стирали аж до наступного Чистого четверга. Хворі на пропасницю шкребли сажу з «страсного хреста», розводили в свяченій воді і пили, як ліки. Якщо полум'ям страсної свічки випалити хрест на воротях, то в двір не забіжить «поганий собака», тобто «нечиста сила», що в цей вечір бігає по землі, взявши на себе таку подобу. Крім того, народ вірив, що ця свічка в скрутний час стає людям у пригоді; її запалювали перед святими образами, коли на мешканців дому нападав страх. Так, під час великої грози запалювали страсну свічку, «щоб грім хати не спалив». Тому страсна свічка ще називалася «громичною» або «громицею». Запалювали цю свічку і при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому.
«Особливо велику силу має свічка, що горіла дванадцять Страстей — з року в рік. У кого є така свічка, той собі хату де схоче поставить, і всяке господарство буде йти йому добре, і не пристане до нього ніяка нечисть. Тільки треба ту страсну свічку розтоплювати в каганці і обкурювати нею всі статки». Так думали в Слобожанщині; в інших місцях України вимоги до страсної свічки були скромніші. Вважалося, що як свічка горіла в церкві три роки вряд на Страстях під час читання євангелій, то така свічка вже мала достатню чарівну силу, щоб «берегти хату від усього злого».

Живний Четвер
Були такі селяни, особливо жінки, що, починаючи з Чистого четверга і аж до Воскресіння Христового, нічого не їдять, а є такі, що й води не п'ють. Роблять це найчастіше згідно з обітницею, що дається під час хвороби.
В Живний четвер стрижуть, бувало, дітей — «щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла». Вночі, перед світанком господиня сідала на порозі і виводила з кужеля нитку, сучачи її навпаки: крутила веретеном пальцем від себе. Таку нитку змотували в клубок і зберігали на те, щоб, коли в когось із родини «розійдеться» нога або рука, перев'язувати цією ниткою хворе місце. Якщо в цей вечір перуть білизну з попелом, то попіл зберігають, як засіб проти лишаїв на людях і худобі.
У Живний четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень, як прийдуть з церкви і сядуть за стіл розговлятися, господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покутті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових недугах.

[Elen2]

Народні свята
Трійця. Зелені свята

[IMG]http://*********ru/1244407.jpg[/IMG]
Трійця, Тройця - це церковне свято, яке відзначають у 8 неділю після Пасхи. Через те, що це свято припадає на 50-й день після Пасхи, церква називає його ще П’ятидесятницею. Увібравши в себе багато рис іудейської П’ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася. Так, в українців Трійця злилася із Зеленими Святами.

Основа троїцької обрядності - культ рослинності, що в цей час починає розквітати. В Україні ще у ХYIII столітті до церкви приносили різні трави: зорю, м’яту, канупер тощо. У середину цих трав ставили потрійну свічку, що називалася Тройцею, яка повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.

Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.

Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки “на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.

Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.

Колись поширеним був звичай, що називався “водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати “тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. “Тополі” ж давали подарунки або гроші “на стрічки”. Водячи “тополю”, дівчата співали:

Стояла тополя край чистого поля;
Стій, тополенько, не розвивайся
Буйному вітрові не піддавайся…

Такий звичай ще мав назву “водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти.

Автор: Лідія Кушерець

Трійця

Свята Трійця — важливе поняття у більшості християнських вчень. Це поняття об'єднує разом три особи (три лики, три образи, три прояви) Бога, розглядає сутність Бога в трьох особах. Це поняття використовується більшістю християнських церков, в тому числі православ'ям та католицизмом, однак правомірність його вживання заперечується окремими тоталітарними сектами, які самі себе відносять до християн, такими як наприклад Свідки Єгови. Віра в Святу Трійцю є першою умовою вступу до Світової Ради Церков.

Згідно символу віри, прийнятому на Першому Нікейському соборі, Бог має три особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий (іноді кажуть: Перша особа Трійці (Отець), Друга Особа Трійці (Син), Третя особа Трійці (Дух Святий)), всі ці особи є, однак єдиним Богом (різними його проявами) і кожна з них є повністю всемогутнім і єдиним Богом (а не частиною Бога), і серед цих осіб нема більшої або меншої. Бог визнається всемогутнім, вічним і безмежним. Будучи єдиними і неподільними за природою, три постаті Бога, однак, відрізняються походженням та взаємними відносинами. Так, Бог-Отець народжує Бога-Сина, а Сам не походить ні від кого, Бог-Син народжується від Бога Отця, а Дух Святий ісходить від Отця (православ'я) або від Отця і Сина (католицизм). Згідно християнських вчень, Бог-Син прийняв тіло людини і воплотився з Духа Святого і Діви Марії як Ісус Христос з метою спасіння людства. В православ'ї для кращого розуміння людьми поняття Святої Трійці вживається образ Сонця - "Є Сонце (перший прояв). Є Світло(другий прояв), яке іде від Сонця і є Тепло (третій прояв) , яке іде від Сонця. Ми говоримо про єдине Сонце у трьох проявах, а не про три Сонця".

Догмат Трєдності Бога, як правило, оголошується недосяжним для людського розуму в повному обсязі, і осягається лише «досвідом духовного життя» ([1]). В зв'язку з цим говорять про Святу Трійцю, як «найбільшу таємницю християнської віри»([2]). Також природа Бога, у тому числі те, що сказано у цьому догматі, визнається такою, яку ніколи не зможе пізнати жодне створіння, ні людина, ні ангел.

В Біблії немає безпосереднього викладення вчення про Святу Трійцю, проте є ряд вказівок, що й лягли в основу догмату Святої Трійці. Так ще в Старому Заповіті знаходимо місця, де Бог говорить про себе у множині (напр. Буття 1:26 та Буття 11:6-7).

[Elen2]

Свято Купала - одне з найголовніших старовинних календарних свят Українського народу, яке припадає на середину літа (7 липня). В давні часи обряди, пов'язані з цим святом, були поширені серед східних та европейських народів, як про це свідчать етноґрафічні памятки Індії, Італії, Франції, Еспанії, британських островів, та ін.
На українських землях люди вірили у велику містерію Купала. Головні елементи свята - вогонь і вода. Провідна тема купальських пісень - кохання і парування. Сам Купайло був богом любови, родючости й радости, він асоціювався з врожаєм.
Сьогодні купальський фольклор цінний для нас, як історичний та мистецький скарб.
Звичаї свята дуже подібні до звичаїв весняного свята, яке припадає на Cв. Юрія. На західних землях України такі повіря, як те, що качатися в росі в день свята приносить здоровя і красу, та що деяке зілля, зібране рано на свято, особливо цілюще, подібні у обох цих свят.
[IMG]http://*********ru/1421961m.gif[/IMG]
Купальський вогонь
Звичай запалювати вогнища в ніч перед святом Купала знаний серед багатьох індо-европейських народів. Серед українського народу цей звичай був добре розроблений і кожна його стадія супроводжувалася означеними подіями та піснями.

Леся Українка описала цей звичай:
"У Ковельському повіті на Волині звечора хлопці крадуть солом'яника старого. Власне крадуть, бо просити не годиться. Його звуть "козубом" і тягнуть по селу, біжучи якнайшвидше та співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять "перейму", тобто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т.п. - все то знадобі для купальського вогнища. Козуба виносять на вигін за село. Там уже збирається цілий гурт людей, більше молодь, але й молодші молодиці, часами і з старших дехто. Співають дівчата, та часом відповідають їм на співи хлопці.
Люди, що приходять дивитися на Купала, повинні принести з собою теж різний підпал. Кажуть, що в давніші часи всякого, хто приходив з порожніми руками, хлопці били, через те й досі є купальна приказка "хто прийде без поліна, той піде без коліна".

Поки огнище палає, дівчата співають пісень, часом зачіпаючи хлопців у тих піснях. Тоді хлопці відповідають часом піснями, а частіше жартами.
Коли козуб згорить до половини і огонь трохи понижчає, тоді хлопці починають скакати через нього".

Купальському вогневі приписують різні надприродні властивості. Особливо сильне було повір'я, що вогонь мав силу охороняти людей та тварин проти недуги і взагалі проти нечистої сили.
Вірили, що хто перескочить і не впаде, або не розгорне вогонь, то буде мати щастя того року.
Молодь також скакала через вогонь парами: коли не зачеплять вогню й не спіткнуться, то повінчаються. Через вогонь або його рештки переводили худобу, щоб була здорова і добре велася.

Купалом (або Іваном) називали опудало, яке вдягали в чоловічий одяг та прикрашали квітами. Коло нього відбувалися ігри та хороводи. Часом на одне село було кілька опудалів. Часто в день Купала опудало ставили десь на плоті, або на воротях. Увечері опудало несли до ріки, або ставка і кидали його на воду. При цьому жарти молоді доводили й до "купання" присутніх осіб.
В цей час співали веселих пісень.
Народ вірив, що купальська вода особливо цілюща і молодь купалася в цей день у ставках і ріках.
Поруч з Купалом споруджували Марену. Марена колись була богинею весни й вважалася жінкою Купала. Це могло бути опудало, або деревце (верба, береза), яке прикрашали квітами, вінками, стрічками і навіть свічками. Коло нього водили хороводи. Як правило, це відбувалося коло води, бо Марена завжди асоціювалася з водою.
Опісля Марену топили в воді, спалювали, або закопували у землю.

[IMG]http://*********ru/1409673m.jpg[/IMG]


Купальські пісня
"Ой, на Івана, ой, на Купала"

Ой на Івана, ой на Купала
Ой, там дівчина квіти збирала.
Квітоньки збирала, віночок сплітала,
Тай на синю хвилю, на Дунай пускала.
Ой, пливи, віночку, та по синій хвилі,
Та до тої хати, де живе мій милий.

* * *
Заплету віночок, заплету шовковий,
На щастя, на долю, на чорнії брови.
Ой, пущу віночок на биструю воду,
На щастя на долю, на милого вроду.
Ой, поплинь, віночку, прудко за водою,
На щастя, на долю милому за мною.


"Ой на городі купайлиця"
Kупальські пісня
"Ой на городі купайлиця"

Ой, на городі купайлиця,
Там зозуленька купається.
Вийшла на берег тай сушиться,
Вийшла дівчина, тай журиться.

Я ще наміток не білила,
А вже я хлопця полюбила.
Я ще рушничків не напряла,
А вже я хлопця сподобала.

Ой, на Івана, на Йвана
Вийшла дівчина гарно вбрана.
На неї люди зглядаються,
А хто ж на неї старається?

На неї хлопець старається,
Він її взяти збирається.

Kупальські пісня
"Купала на Йвана"

Купала на Йвана.
На купала нічка мала,
На калину роса впала,
В нас на вулиці Купала,
Купала на Йвана.

Купала на Йвана.
Пішли дівки по ягідки,
Молодиці по суниці,
Купала на Йвана.

Купала на Йвана.
Усі дівки назбирали,
Молода Маринка заблукала.
Купала на Йвана...