продовження
II. Материнський фольклор
Особливим фольклорним жанром, позна¬ченим високим поетичним світосприйнят¬тям, глибиною мелодійного звучання, багат¬ством образів, є колискова пісня. Саме під час впливом колискових пісень, які дослід¬ники ще називають материнськими, у дити¬ни виховується любов до природи, Батьків¬щини, повага до старших.
Під звуки неньчиної пісні виростали по¬ети і композитори, філософи та мудреці, хлібороби і захисники рідної землі, просто люди. Якби не мамина пісня, яким убогим було б наше життя!
Ай-ну, люлі-люлі, люлі.
Налетіли з поля гулі,
Та й посідали на воротях
У червоних та чоботях...
Кожна співаночка оддзеркалює поетич¬ною неповторністю, казковим дивосвітом, дитинним світосприйняттям образів: «буде листя з дуба опадати та синочка забавля¬ти», «буде дощик іти, дитину купати», «буде сонечко сіяти, через листя заглядати і синоч¬ка цілувати», «будуть пташки прилітати, дити¬ноньку годувати»...
Колискові, як високопоетичний жанр на¬родної творчості, здавна привертали пильну увагу дослідників і майстрів художнього сло¬ва. Вперше запис колискової «Ой ходить сон коло вікон», з'явився в альманасі «Русалка Дністрова» (1838). Згодом цикли пісень, чи окремі твори входили до збірників М. Мак¬симовича, А. Метлинського, Я. Головацького, Марка Вовчка, М. Номиса, Б. Грінченка та ін. Не обійшли цей жанр увагою і композито¬ри: мелодіями колискових захоплювалися С. Гулак-Артемовський, І. Колеса, К. Квітка. До речі, останній записав кілька народних ме¬лодій із голосу Лесі Українки.
Та й сама поетеса надавала цьому жанро¬ві великого значення, навіть сама писала ху¬дожні тексти, один з яких — «Колискова» — став хрестоматійним.
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький,
Пізній-бо час,
З піснею над колискою народжується не лише відчуття красивого, з нею засвоюєть¬ся найбільше наше багатство — рідна мова, її краса і неповторність. Бо ж, як слушно за¬уважив К. Д. Ушинський, коли зникає мова, то і зникає народ. А її можна засвоїти лише з маминих уст.
Найвідомішими є такі колискові: «Котику-сіренький», «Ой ходить сон коло вікон», «Ой спи дитя, колишу тя», «Ой ну, коту, коточок», «Ой ти, коте-рябку», «Колисочка нова» та інші.
Колискова пісня цікава дітям своїм зміс¬том, яскравими образами, кумедними ситуа¬ціями. Головний персонаж багатьох із них — Котик. У народних казках, потішках кіт зав¬жди постає другом людини, що оберігає її від злих сил. Він може бути сірий, білий, волоха¬тий, інколи котів може бути й двоє.
Основна мета колискових пісень, де котик є головною дійовою особою,— заспокоювати, бо сон приносить дитині здоров'я, дає сили.
III. Жартівливий фольклор
Жартівливий фольклор — примовки, не¬билиці, дражнилки, що мають самостійне значення, не пов'язане з іграми. Призначен¬ня — розвеселити, потішити, розсмішити однолітків. У них, як правило, відображена яскрава подія або стрімка дія, переданий один який-небудь епізод.
Небилиці — особливий вид пісень зі зміщенням у змісті всіх реальних зв'язків і взаємин — засновані на вигадці (мужик оре на свині, ведмідь по полю летить і т. д.). Усі ці невідповідності та незбігання з реальним світом якраз допомагають затвердити дитині у своєму мисленні справжні взаємозв'язки живої дійсності, зміцнити відчуття реально¬сті. Дітей в небилицях привертають комічні положення, гумор, що народжують радісні емоції.
Дражнилки є формою прояву дитячої са¬тири і гумору. У них точно помічається яка-небудь вада, недолік або слабкість людини. У кожній дражнилці заряд виняткової емо¬ційної сили.
Примовки — короткі за формою (4-8 строф), забавні пісеньки, свого роду ритмі¬зовані казочки.
Примовки, небилиці, дражнилки відпові¬дають підвищеному потягу дітей до рим, не¬рідко вони самі створюють прості римовані безглуздості, дражнилки, що розвиває ди¬тячу фантазію, пробуджує інтерес до нових словотворень.
Тут, незалежно від того, хто творив їх, па¬нує віртуозність у слові, незбагненна здат¬ність і веселитися, і веселити. Жартівливий фольклор буквально «втягує» в настрій, опа¬новує душу, бризкає язичницькою зеленою жвавістю навколо, мовби омолоджуючи світ, наповнюючи його відчутно-веселою зухва¬лістю, летом, мигтінням, дзенькотом, залив¬частим сміхом. І в усьому цьому — надзви¬чайна чистота і делікатність. Слово і настрій поєднані так дивовижно, що несуться вони, мов по самому краєчку леза. Без настрою слово може здатися дуже різкім. А в ансамб¬лі — і шляхетно, і весело, і дотепно. І розкіш¬но, соковито спалахує наш животворний ха¬рактер, в якому тріпоче жива, здорова, без¬смертна сила нашого роду.
До жартівливих пісень належать такі піс¬ні, як: «Ой під вишнею», «Кину кужіль на по¬лицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Од Києва до Лубен», «Ой ходила дівчина бережком» та багато інших.
ІV. Ігровий фольклор
Народні рухливі ігри — неоціненний ви¬ховний скарб, що залишили нам наші праді¬ди. Вони є чудовим засобом усебічного виховання дошкільнят: сприяють розширенню уявлень дітей про навколишній світ, розвит¬ку кмітливості, логічного мислення, психіч¬них процесів, загартуванню волі, витримки і, зрештою, залученню дітлахів до вивчення історії свого народу. Граючи в народні ігри, діти знайомляться з традиціями свого на-роду, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою, що є запорукою виховання наці¬ональної самосвідомості.
Крім того, народні рухливі ігри створюють передумови для закріплення рухових нави¬чок, розвитку фізичних якостей, самостій¬ності, рішучості, доброзичливого і турбот¬ливого ставлення одне до одного.
У давні часи сезонно-обрядові ігри на зразок «Кривий танець», «Горішок», «Подо¬ляночка» проводилися в певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувалися обрядовими піснями й хороводами. Деякі з них починалися магічними звертаннями-закличками до сил природи, птахів.
У побутових народних іграх відображено працю українського народу (землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, ри¬бальство): «Гуси», «Нема пана вдома», «Ко¬валь».
Ігри-ловітки («Піжмурки», «Латка», «Квач») — безсюжетні ігри, в яких удосконалюються на¬вички швидкого бігу.
Серед народних ігор можна також визна¬чити ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний характер з елементами змагань: стрибки на одній нозі (другу тримає товариш), влучення м'ячами у рухому ціль, перетягування каната, ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння ласощів (бублика, цукерки) зубами — «Бій півнів», «Перетягування бука», «Пес»; ігри комічного характеру — «Ледачий Гриць»; сюди ж на¬лежать гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладень¬кому стовбуру тощо.
Народні ігри можна поділити також на сюжетні й безсюжетні; великої, середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження), ігри з ходьбою, бігом, лазін¬ням (за ознакою руху, що переважає). Так, А. Цьось поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками й примовка¬ми, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, сприт¬ності, швидкості тощо).
Міркуючи над тим, які ігри запропонува¬ти дітям, слід ураховувати природні умови. Скажімо, гуляючи в лузі, доречно пограти в «Гусей», «Віночок», «Подоляночку»; біля во¬дойми — у «Міст», «Качок і рибалок», «У річ¬ку, гоп»; у лісі — у «Грибок», «Горішок» тощо.
Сезонно-обрядові ігри приурочуються до календарних свят. Так, напередодні Івана Купала можна розучити з малятами народ¬ну гру «Горю-дуб»; перед Благовіщенням — «Перепілочку», «Кривий танець»; на свято Стрітення — «Горобейка», «Ой летіла зозу¬ленька»; на Новий рік чи Різдво — гру «Ка¬лита» тощо.
Перш ніж запропонувати дошкільнятам певну народну гру, доречно ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в дав¬нину.
Дітям буде цікаво ознайомитися також із традиційними атрибутами народних ігор, які використовувалися в давнину. Так, варто розповісти малятам, що м'яч колись робили з бичачої вовни, яку скочували між долоня¬ми, а щоб м'яч був пружніший, його змочува¬ли водою. Такий м'яч називався повстяний, і гралися ним переважно старші діти або дорослі, бо він був надто важкий. А спеці¬ально для малят вовну скочували в кульку і обшивали зверху шкірою. Такий м'яч був м'який і називався ремінний. Замість вовни використовували також пір'я, пух, волоски очерету.
Цю інформацію ми знайшли в публікаціях А. Цьося, в яких автор не тільки розповідає про спеціальні атрибути для українських народних ігор, а й дає поради щодо їх ви¬готовлення, рекомендує використовувати в народних іграх ще й ось такі суто народні атрибути:
— гилку — дерев'яну палицю для відби¬вання м'яча (для дошкільнят можна зробити дощечку 80 х 10 см);
— скраклі (круглі дерев'яні обрубки зав¬довжки 4,5 см); — ходулі;
— цурку (дерев'яну паличку, загострену з обох кінців, завдовжки 20-30 см);
— швигалку (гнучку лозину приблизно1 см завширшки і 1 м завдовжки).
У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Так, для гри «Шкандибки» пристосовували короткий ціпок, що міг торкатися землі обома кінцями, а в грі «Перевезти бабусю» використовували камінець або черепок, що, майстерно підкинутий, підстрибував над водою (скільки разів підстрибнув камінець —стільки разів перевіз бабусю).
З малими формами фольклору можна ознайомлювати дітей перед початком ігор, а можна розучувати їх безпосередньо підчас гри, оскільки вони досить ритмічні и легко запам'ятовуються.
Для підбиття підсумку гри можна використовувати народні прислів'я та приказки: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно — не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний підсумок може справити на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.
Народна педагогіка визначає дві групи дитячих ігор: спонтанні (виникають стихійно чи як наслідування дій дорослих) та розважальні (ігри з готовими правилами, що створювалися і змінювалися народом упродовж століть). У своїй практичній роботі з дошкільнятами педагог може творчо використовувати народні ігри, видозмінюючи їх відповідно до ситуації за власним бажанням чи бажанням дітей.
Таким чином, народна музика відігравала, й нині відіграє вирішальну роль у виникненні й розвитку музичної творчості та виконавства. Завдання дорослих — ввести дитину до світу української народної музики,
сприяти тому, щоб вона стала її постійним супутником у житті. І це завдання покликані вирішувати музичні керівники дошкільних закладів на музичних заняттях. Але музичне виховання здійснюється не тільки на музичних заняттях, а й у повсякденному житті як музичним керівником, так і вихователями: на заняттях ранковою гімнастикою, на про¬гулянках, у години дозвілля.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ПОРАДИ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ЖАНРІВ ФОЛЬКЛОРУ
Скарбниця народної мудрості є надзви¬чайно багатою. Є в ній казка і легенда, пісня і дума, загадка, прислів'я і приказка, весела забавлянка і ніжна колискова, цікава гра і мирилочка-дружилочка та ін. Лише пісень записано понад двісті тисяч.
У колискових піснях утілилися вся мате¬ринська любов, добро, краса, справедли¬вість, що їх кожна мати, кожен народ прагне виплекати в юних душах.
В іграх-забавлянках та потішках перед дитиною розкривається навколишній світ. Вони створюють веселий настрій, приносять радість, потішають малюка.
Бабусині казки, легенди, перекази вчать розрізняти добро і зло, формують мораль майбутньої людини.
Пісні та думи — це минувщина нашого народу.
А загадки, прислів'я та приказки, анекдо¬ти та бувальщини збагачують мову влучними висловами, дають можливість зрозуміти дух і характер нашого народу.
Народне художнє слово здавна викори¬стовували як один із засобів не лише вихо¬вання, а й розвитку мовлення дитини.
Усі види і жанри народної творчості зде¬більшого доступні, зрозумілі дітям за зміс¬том і формою, наділені ігровими моментами і легко сприймаються ними, а тому практич¬но можуть використовуватися в усіх режим¬них моментах упродовж усього часу перебу¬вання дитини в дошкільному закладі.
Малюк вередує — а ми йому веселу за¬бавляй очку, потішку.
Розсіяна увага дитини під час проведення занять,— а ми цю увагу мобілізуємо за допо¬могою веселої та дотепної загадки.
Посварилися діти, а ми їм — добру мирилочку-дружилочку:
Помирімося, помирімося,
Одне одному посміхнімося.
А щоб без образ і суперечок обрати ве¬дучого у грі — використаємо і вивчимо лі¬чилки.
Злість, егоїзм, жадібність та інші негативні риси лікуємо народним жартом прислів'ям, приказкою.
Перед сном, щоб він був міцний і здоро¬вий, розкажемо добру казочку і ніжно заспі¬ваємо колискову.
Виховне значення колискової в житті дитини надзвичайно велике. Пестливі, ла¬гідні слова, зрозумілі й доступні для дитячої уяви, фантастичні образи Сонка, Дрімоти, Кота-воркота та ін. заспокоюють дитину. Че¬рез колискові дитина починає вслухатися і пізнавати звуки рідної мови. А соціологи стверджують, що діти, які засинали під спів колискових, не можуть бути жорстокими.
Під час організації роботи з дітьми щодо ознайомлення з різними жанрами фолькло¬ру необхідно враховувати, що фольклорний матеріал для дітей повинен бути:
а) доступним;
б) зрозумілим;
в) відповідати рівню розвитку дітей.

Словничок-довідничок для педагога
Фольклор — усна народна творчість; су¬купність звичаїв, обрядів, пісень та інших проявів духовної культури народу.
Коломийки — короткі танцювальні пісні, що можуть виступати як приспівки, переваж¬но гумористичного характеру.
Лічилки — невеликий віршований твір, веселий і дотепний, що допомагає при роз¬поділенні ролей у грі.
Мирилки — невеликі віршовані твори мо¬рального спрямування.
Приказка — стислий крилатий народний вислів, але без повчального значення.
Прикмети — узагальнені спостереження народу за явищами природи.
Примовки — невеликі віршовані рядки, що містять своєрідні дитячі заклинання, при¬мовляння до різних природних явищ.
Прислів'я — короткий, часто віршований крилатий народний вислів, у якому у високо¬художній формі виражено повчальний жит¬тєвий досвід і мудрість народу.
Скоромовки — невеликий жартівливий вислів, побудований на чергуванні певних звуків.
Загадки — популярний жанр фольклору, метафоричне чи алегоричне зображення якогось предмета або явища, дотепне запитання з метою виявити кмітливість того, хто відгадує.
Забавлялки, потішки — короткі пісні жартівливого характеру, що часто супрово¬джуються ігровими діями.
звуків.
Забавлялки, потішки — короткі пісні жартівливого характеру, що часто супрово¬джуються ігровими діями.
Заклички — коротке поетичне звернення до різних явищ природи.