Водимо дитину у світ звуків
При народженні дитина є, можна сказати великим чутливим органом, а, точніше-перебуває в голографічному (цілісному) стані. Вона здатна цілісно, нерозчленовано, а отже, точно й адекватно сприймати навколишній світ. Іі сприйняття голографічне: вона «чує» всім тілом, «бачить» всім організмом. Світ, зовнішні діі проймають іі фізичне єство, мозок, і, відповідно, адекватно сприймаються нею. Поступово, з часом, органи чуттів диференціюються.
З поміж п’яти чуттів, притаманних людині, здатність чути прокидається в неі першою. Немовля ще в лоні матері чує биття її серця, дихання й голос, здатне реагувати на музику. Новонароджена дитина, ясна річ, не розуміє сенсу слів, але добре сприймає ритм, тембр, тональність людського голосу.
Око, вухо-лише органи локалізації. На вібраційному рівні тіло дорослої людини сприймає і звукові, й колірні вібрації, хвилі, поля. Водночас дорослий здатний «відбивати» такі подразники.З одного боку, це ніби збіднює його взаємо обмін зі світом, а з другого-захищає від несприятливого впливу, чого позбавлений малюк. Він відкритий і беззахисний, але наділений могутніми потенційними здатностями.
Відомо, що малюк у свої перші три-чотири роки отримує стільки інформації, скільки потім не може отримати за все подальше життя, тобто за 50-60 років. Саме в цьому віці розвивається мова. Малюк уже вільно висловлює свої думки, починає осмислювати, усвідомлювати світ. А що ж у цьому віці втрачається? Передусім голографічне(цілісне) сприйняття світу.
Явище субсенсорності, тобто надчутливого сприйняття світу, є реакцією на зовнішні подразники, впливу яких людина не усвідомлює і не розуміє. Це один з проявів несвідомого.
Вочевидь саме голографічність і субсенсорність дають дитині змогу опанувати світ.
На жаль, аудіальна система малюка часто розвивається під впливом надмірного потоку шумів, звуків навколишнього світу(шум на міських вулицях, гучні звуки телевізора, радіо тощо). Відтак дитина втрачає натуральну, природну гостроту слуху. Згасання субсенсорності й голографічності помітно гальмує її розвиток. Спричинюють це й численні»не можна, «не чіпай», «не роби», «не пустуй», тобто, власне, «не живи, не дій», які вона постійно чує від дорослих.І це позбавляє її повноти життя.
Якби перед малим не ставилися бар’єри, а створювалися належні умови для його вільного розвитку, це забезпечило б йому автономність, психологічну рівновагу, ментальну мудрість, тобто розвитьк голографічної свідомості. Досі ж таких умов для нього суспільство ще не здатне створити.
Усе нібито малозначне може набути цінності, якщо подивитись на нього як на величезне художнє полотно. Так музика, як і все навколо нас, існує в часі й підпорядковується його владним законам. Відчути музику-не означає роповісти про неї або пояснити її. Має бути створена особлива ситуація для сприйняття музики органами чуттів: через слух, зір та м’язові відчуття. Тілесні відчуття музики є для людини цілком зрозумілою і правильною інформацією про неї. Тобто музика розуміється тілом, його реакціями на звуки, ане розумом.
Сьогодні музичне виховання значною мірою будується на музичній «миследіяльності», яка не є природною ані для дошкільників, ані для молодших школярів.Говорити з дітьми треба самою музикою. Тому заняття з ними слід будувати за принципом»навчання дії». Адже дія завжди була і є єдиною надійною гарантією засвоєння будь-якого знання. Ця одвічна мудрість була знана ще в давньому Китаї, і вона вкрай проста, попри свою глибину: «Я чую і звбуваю. Я бачу і пам’ятаю довго. Я роблю і розумію».
Социальные закладки